Методика навчання М. Монтеня.

Навчання — це шлях отримання знань, процес оволодіння знаннями, процес передачі й засвоєння знань, вмінь і навичок. Галузь педагогічної науки, яка вивчає проблеми навчання називається "дидактикою". Термін "дидактика" запозичений з грецької термінології. Вперше цей термін був ужитий у XVII столітті німецьким вченим В. Ратке, який під поняттям "дидактика" мав на увазі наукову дисципліну, що вивчає теорію навчання.

Навчальні методики, які використовувались гувернерами, були значно ефективнішими, аніж шкільні. Це пояснювалось тим, що батьки учнів оплачували винятково результативну роботу. Як наслідок, методики, що застосовували домашні вчителі й наставники, здатні були сформувати дійсно культурну, освічену людину. Водночас ці системи будувалися з таким розрахунком, щоб дитина навчалась із задоволенням, адже якби учень незлюбив навчання й свого вчителя, батьки відразу запросили б іншого гувернера. Таким чином, дослідження й критичний аналіз ефективних гувернерських систем навчання відкриває сучасним педагогам шлях до оптимального вирішення актуального в усі століття питання навчання підростаючого покоління.

Періоди, за якими аналізуватимуться провідні гувернерські дидактичні системи доцільно визначити в тих самих межах, за якими розглядались системи виховні: І період — з XVI по XVIII століття включно; II період — XIX століття

– початок XX століття (до 1917 року); III період — XX століття (з 1917 року)

– початок XXI століття.

Період з XVI по XVIII століття можна схарактеризувати як час появи ґрунтовних педагогічних праць, у яких описувались ефективні методики навчання дитини в домашніх умовах. Автором першої праці став французький педагог XVI століття М. Монтень.

Основні дидактичні рекомендації М. Монтень наводить у тій же праці, що й виховні — "Досвіди". Хоча М. Монтень надає перевагу вихованню, він не заперечує цінності знань для людини.

Оптимальною французький педагог визнав таку організацію навчання, при якій з дитиною завжди індивідуально працює педагог-наставник. Спочатку гувернер повинен вивчити здібності, схильності, інтереси, потреби конкретної дитини, стан її здоров’я і лише на основі цієї інформації складати навчальну програму, обирати прийоми й форми роботи. І програма, і методика для кожної дитини мусить бути індивідуальними й неповторними, як єдина й неповторна кожна дитина.

М. Монтень виступив проти бездумного зазубрювання навчального матеріалу. Він пояснював, що дитина не повинна заучувати слова, а повинна усвідомлювати суть і вміти застосувати знання на практиці. Дитину слід навчити перевіряти, сумніватися, сперечатися з авторитетами. Ті ж думки, які вона запозичує в класиків, доцільно допомогти їй "переплавити і пропустити через себе", щоб вони стали її власними судженнями. Такий освітній підхід служить формуванню особистості. Інших підходів М.Монтень не визнає.

Правильно організоване навчання передбачає надання дитині можливостей різноманітного спілкування з іншими людьми. Знання іноземних мов, а також географії та історії інших країн удосконалюються під час поїздок дітей за кордон. Тривалі закордонні поїздки вихованця з гувернером М. Монтень називає невід’ємною складовою навчально-виховної системи, тому що, знайомлячись з різноманітністю характерів, вірувань, суджень, поглядів і законів, молода людина навчається тверезо судити про себе і свою країну, а також починає розуміти свою і загальнолюдську недосконалість.

Справді розумна людина ніколи не виставляє напоказ свої знання, більше слухає, аніж говорить сама. Отже, корисно навчити дитину вступати в бесіду чи суперечку тільки тоді, коли вона впевниться, що співрозмовник достойний того, щоб ділитися з ним думками. Потрібно навчити вихованця у розмові ретельно добирати докази для міркування, надаючи перевагу найбільш точним і стислим. Доцільно також привчити визнавати істину й припиняти дискусію, навіть якщо істина на боці супротивника.

Важливо пробудити і підтримувати в дитини пізнавальний інтерес, навчити уважно придивлятися до предметів, людей, подій, явищ, розмірковувати над ними. Спочатку це робиться під керівництвом наставника, поки в учня не сформуються відповідні звички й потреби.

М. Монтень не всі науки й знання вважає корисними для людини. Посилаючись на Сократа, він твердить, що якби людям вдалося звести потреби нашого життя до їх природних законів і меж, ми б виявили, що більша частина знань у побуті не потрібна і що навіть у тих науках, які так чи інакше знаходять собі застосування, існує багато нікому не потрібних складнощів і подробиць, які можна було б відкинути.

Оптимальний спосіб викладання — максимальне урізноманітнення форм роботи з вихованцем: іноді вести співбесіду, іноді читати й пояснювати книгу, іноді просто вказати дитині автора для самостійного опрацювання, а іншим разом викласти матеріал "у повністю розжованому вигляді".

М. Монтень прибічник регулярного щоденного навчання, але виступає за навчання в приємних для дитини, іноді ігрових формах, у найбільш приємному для дитини місці й найзручніший для неї час. "Байдуже де і коли: у класній кімнаті, в садку, за столом чи в ліжку, вранці чи увечері". М. Монтень гадає, що навчання доцільно засновувати на поєднанні суворості й м’якості у ставленні до учня, не соромити, не застосовувати фізичних покарань.

Вивчення іноземних мов М. Монтень рекомендує організовувати так, як робив це його батько. Домашні, включаючи прислугу, розмовляли з дитиною потрібною іноземною мовою, і мова засвоювалась природно, без додаткових зусиль, нагород чи покарань.

Дидактичні рекомендації М. Монтеня мають багато цікавого і для педагогів та батьків початку XXI століття. Позиція, яку займає М. Монтень, близька до позиції англійського філософа кінця XVI — початку XVII століття Ф. Бекона. Ф. Бекон не подає у своїх творах цілісної навчальної системи, проте дві об’ємних роботи присвячує проблемам переконання молодого покоління її користі наук і поданню окремих методичних рекомендацій, стосовно вирішення найскладніших дидактичних питань. Так у творі "Про достоїнство і примноження наук" у першій частині мова йде про видатну роль знань і наук в усіх галузях життя, а також про заслуги тих, хто з енергією й наполегливістю докладає усіх зусиль для їх розвитку. Друга, основна частина, має на меті розглянути те, що в науці вже досягнуто та чого слід досягти.

Ф. Бекон докладно аналізує, в чому полягає практична цінність від вивчення тієї чи іншої науки. Наприклад, в історії людина черпає мудрість, в поезії — дотепність, в математиці — проникливість, в природничій філософії — глибину, в логіці й риториці — вміння сперечатися.