Поведінка в організмі.

Похідні фенотіазіну як речовини основного характеру переважно всмоктуються з кишковика, активно зв'язуються з білками, що зумовлює їхню здатність до кумуляції в організмі.

Препарати локалізуються в мозку, печінці, нирках. Виводяться нирками, в сечі виявляються в основному у вигляді метаболітів.

Метаболізм похідних фенотіазину проходить в наступних напрямках:

а) диметилирование

тизерцин 2-гідрокси-10-(3’-амінопропіл)-

фенотіазин

б) окислення гетероциклічного атома сірки в сульфоксид і сульфон

дипразин сульфоксид

сульфон

в) ароматичне гидроксилювання в 3 і 6 положеннях з наступним кон’югуванням з глюкороновою кислотою:

Направлений хіміко-токсикологічний аналіз на похідні фенотіазину проводять відповідно до схеми:

Об'єкти дослідженя - мозок, печінка, нирки, шлунок з вмістом,

промивні води, легені, сеча.

Ізолювання препаратів проводиться за методами К.М.Саломатіна –

модифікованим методам Cтаса-Oтто (1) і Сшедзинського (2) з

врахуванням фізико-хімічних властивостей похідних фенотіазіну і стану біологічного матеріалу.

Методи характеризуються використанням амфіфильних розчинників – етанолу (1) і ацетонітрилу (2), що допускає наявність великої кількості співекстрактивних домішок. Для руйнування зв'язку отрута - білок (рН 2-3) застосовуються кислоти - оксалатна (1) і хлористоводнева (2). При виділенні у водну фазу основи фенотіазинів утворюють солі, добре розчинні у воді, хлороформі, але погано розчинні в ефірі, що використовується для очищення витяжки від домішок. Крім екстракції ефіром домішок очищення витяжок проводять осадження білків 96 % спиртом, фільтруванням (1), а також висолюванням домішок за допомогою розчину Nа₂SO₄(2).

Враховуючи, що фенотіазіни - сильні основи, їхнє виділення з водної в ефірну фазу проводиться при рН 13, для чого водні витяжки подлужнюють розчином NaOH.

Водна фаза

Ефірна фаза

Для додаткового очищення проводиться реекстракція препаратів 0,5 % розчином Н₂SO₄, в який переходять солі фенотіазинів і сульфатної кислоти, домішки залишаються в ефірній фазі.

ТСХ-скринінгпроводиться в загальній системі розчинників - хлороформ диоксан - ацетон - 25 % розчин аміаку (45:47,5:5:2,5); сорбент - силікагель КСК; проявники - концентровані кислоти (Н₂SO₄, KNO₃, HC1), а також розчини окислювачів НСlO₄ і NaNO₂; реактиви Марки, Манделіна.

Наявність плям рожевого і бузковго кольору в 3-їй зоні (Rf = 0,63-0,83) вказує на можливість присутності у витяжці похідних фенотіазіну.

Отруту із сорбенту силікагелю виділяють елюентом – метанол-диетиламін (9:1) з наступним проведенням підтверджуючого етапу в окремій системі розчинників - хлороформ - етанол (20:1) і циклогексан - ацетон (5:1); сорбент - основний окис алюмінію.

В якості «свідків» використовуються хлороформні розчини препаратів даної групи. Для проведення наступного етапу аналізу фенотіазіни елюють розчинниками метанол - диетиламін (9:1).

Очищення. Етап скринінга методом тонкошарової хроматографії дозволяє паралельно проводити якісне очищення від біогенних домішок, що локалізуються на хроматографічних пластинках в областях Rf <0,2 і Rf> 0,8.

Однак, в елюаті можлива присутність залишків домішок, що видаляються з використанням методів: екстракційного, гель-хроматофафії; електрофорезу; сполучення екстракційного і ТСХ-методів.

Підтверджуючі дослідження елюату включають найбільш чутливі хімічні і фізико-хімічні методи аналізу похідних фенотіазіну.

Хімічні реакції:

1. Реакції осадження з загальноалкалоїдними осадовими реактивами (пікринова кислота; сіль Рейнеке; реактиви Драгендорфа, Марме; Майєра, Зонненшейна й ін.).

Аморфні або кристалічні осади з нехарактерною формою частинок вказують на наявність гетероциклічного атома азоту в препаратах. Реакції високочутливі, не специфічні.

2. Реакції забарвлення засновані переважно на хімічних процесах окислювання, дегідрування, конденсації з альдегідами з використанням концентрованих кислот - Н₂SO₄, HNO₃, НС1, НСlO₄; реактиви Фреде; Манделіна; Марки; розчинів солей FeCl₃, NaNO₂.

Продукти реакцій забарвлені в червоно-фіолетовий, синювато-червоний кольори. Реакції забарвлення чутливі, не специфічні.

4. Мікрокристалічні реакції - більшість фенотіазінів утворюють характерні кристалічні осади із сіллю Рейнеке, однак диференціація окремих представників цієї групи за формою кристалів важка