Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Банківництво, як вид бізнесу. Баланс банку, його активи й капітал.




Читайте также:
  1. I Взаимосвязь счетов платежного баланса
  2. II. Изменение баланса между Я и Мы
  3. Агрегированный баланс в трех форматах
  4. АКТИВИЗАЦИЯ УКРАИНСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО ДВИЖЕНИЯ
  5. Активизация умственных процессов
  6. Анализ актива баланса по степени риска вложений.2005-п, 139-и.
  7. Анализ бухгалтерского баланса предприятия
  8. Анализ ликвидности баланса.
  9. Аналитический баланс предприятия за 2011-2012гг
  10. Б) поздний меркантилизм (мануфактурная система или теория торгового баланса)

Умовами і чинниками розвитку державної банківської діяльності та управління нею в Україні є наявність банківських ресурсів, банківських намірів, тобто бажання вкладати кошти, а також сприятливе середовище.Управління державним банківництвом здійснюється на всіх рівнях економіки. На макрорівні відбувається регулювання діяльності банків шляхом створення відповідної законодавчої та нормативної бази, а шляхом реалізації завдяки контролю над діяльністю банків. На рівні банку (мікрорівні) управління спрямоване на підвищення ефективності діяльності банку і на запобігання або зниження ризику.

Проблеми розвитку управління вітчизняним банківництвом та чинники, які на нього впливають, останнім часом входять у коло наукових інтересів багатьох вітчизняних вчених.

У процесі діяльності банк вирішує низку завдань, до яких належать: формування ресурсів, аналіз і контроль, мінімізація ризиків. Кожен з цих напрямів потребує ухвалення ефективних рішень, які можливо прийняти лише завдяки врахуванню всіх умов та чинників, що впливають на організацію та управління державним банківництвом в Україні. Низький рівень доходів населення, високий ступінь тінізації української економіки та недовіра населення до банківської системи негативно позначається державній банківській діяльності.

Державне банківництво в Україні з 1991 р. зазнало значної еволюції, кількісних і якісних змін. Однак на даний час вітчизняне державне банківництво представляють два банки (Ощадбанк і Укрексімбанк), які постійно перебувають у першій десятці найбільших і виконують необхідні функції і призначення «станового хребта» банківської системи.

Вважаємо, що з’ясування ролі та значення даного сектору банківництва є своєрідним стартовим майданчиком для визначення умов та чинників розвитку управління державними банками. На державне банківництво в Україні припадає вагома частка у банківській системі (без НБУ), зокрема: 8,1% – на зобов’язання і майже стільки на загальні активи; 6,9% – власний капітал; 5,7% – статутний капітал; 10,6% – витрати на персонал; 10,7% – чистий прибуток; 8,0% – пасиви.

Визначальною умовою розвитку банківської діяльності є ресурсна база банку, адже надання довгострокових кредитів, придбання цінних паперів, фінансування проектів здійснюється банком виключно у межах наявних ресурсів. Найбільш надійним і стійким джерелом ресурсів для здійснення державної банківської діяльності є власний капітал банку, який складається із статутного капіталу, резервного та нерозподіленого прибутку поточного і минулого років. Незважаючи на те, що в Україні протягом останніх років спостерігалася тенденція до зростання капіталу, рівень капіталізації державних банків залишається недостатнім.



Головним джерелом нарощування власної капітальної бази державного банку є його прибуток. Чим більша величина отриманого прибутку в процесі господарської діяльності, тим менше коштів потрібно залучати із зовнішніх джерел, а це підвищує конкурентоспроможність державного банку на ринку. Прибуток є вагомим джерелом зростання ринкової вартості державного банку. На 01.01.2008р. частка прибутку у власному капіталі Укрексімбанку становила 19,5%, а Ощадбанку – 9,4%.

Необхідно наголосити, що в умовах жорсткої конкурентної боротьби банки використовують різні методи для залучення заощаджень населення, найголовнішими серед яких є цінові і нецінові. Якщо державний банк збільшує ціну на залучені кошти (процентну ставку по депозитах) і тим самим заохочує населення більше вкладати коштів у банк – то використовує ціновий метод. Якщо ж покращує рівень обслуговування клієнтів, здійснює ефективну дистрибуційну політику, підвищує імідж банку – то мають місце нецінові методи боротьби за кошти клієнтів.



Населення вкладатиме свої заощадження у державний банк лише при наявності довіри до банківської системи. Довіра населення до державних банків залишається низькою. Перший удар по ній був нанесений Ощадбанком України через знецінення вкладів населення в установах Ощадбанку колишнього СРСР. Реального механізму повернення заощаджень до 2007 року Урядом України не було розроблено. У 2008 році почалися часткові виплати заощаджень населенню.

За даними Голови правління ВАТ «Ощадбанк» на сьогодні включено в реєстр 12 млн. громадян, яким зафіксовано заборгованість з боку банку. Із них 6 млн. чол. уже виплачено 6 млрд. грн. В міру надходження грошових коштів виплати будуть продовжуватися.

Як ми з’ясували, довіра до банку забезпечується історією банку, наявністю достатньої величини банківського капіталу, ефективним управлінням. Рівень довіри до державного банку, можна виразити через функцію:

Довіра = f’ (K, I, У, Р), де:

K – власний капітал державного банку;

I – історія державного банку;

У – рівень управління державним банком;

Р – рейтинг державного банку.

Між цими показниками існує пряма функціональна залежність. Зі збільшенням власного капіталу буде зростати довіра до державної банківської установи, оскільки капітал є запорукою його фінансової стійкості. Якщо управлінський персонал державного банку здатний адекватно оцінити ризики, ухвалювати раціональні рішення, вчасно виконувати доручення клієнтів і розплачуватися за свої зобов’язання, то клієнти охоче довіряють такому банку свої гроші. Великий вплив на довіру клієнтів має рейтинг та історія державного банку.

Для визначення рейтингу державного банку використовується велика кількість показників, які пересічний клієнт не в змозі правильно обробити, проаналізувати та оцінити рейтинг і надійність банку. Тому підсумковий рейтинг державної банківської установи повинні здійснювати відповідно державні чи уповноважені органи на основі відповідних методик для різної цільової групи (державних органів, клієнтів).

За останні роки довіра населення до державних банків постійно зростає з одночасним зростанням довіри до національних вкладів, грошей – гривні. За 1996 – 2012 роки вклади у державні банки у національній валюті зростали,ніж в іноземній валюті. Це означає, що залучення коштів населення до державних банківських установ на вклади в іноземній валюті проходило активніше і швидшими темпами, аніж у національній валюті. Основними чинниками, що зумовили дані процеси були:

– нестабільність національної валюти щодо іноземних валют;

– зацікавленість банків щодо залучення готівкової іноземної валюти для проведення обмінних операцій.

Для забезпечення стабільної роботи державних банків і банківської системи загалом та стабілізації національної валюти Національний банк ужив низку заходів, зокрема, підвищив норми резервування, облікову ставку, запровадив обмеження на дострокове розірвання депозитних угод вкладниками банків. Ці заходи дали свій, результат і у 2005 р. тенденція зростання гривневих вкладів населення державних банках відновилась. Це означає, що довіра населення до державних банків, до банківської системи загалом, а також до гривні, зокрема, відновлюється. Однак, у вересні 2008р. державне банківництво, як і недержавне під впливом світової фінансової кризи і наслідків рейдерської атаки на системні банки, зокрема на Промінвестбанк знову переживає тяжкі часи, що виразилось у значному відтоку депозитів.

Вагомим чинником збільшення ресурсів державного банку є використання сучасних банківських технологій. Ринок банківських платіжних карток – один з найдинамічніших ринків. На даний час Укрексімбанк випустив понад 5000 платіжних карток різних платіжних систем, а для підприємств та організацій запропонував нову послугу, яка надає можливість перерахування заробітної плати співробітників на рахунки по міжнародних платіжних картках Cirrus/Maestro. З 26 комерційними банками було укладено агентські угоди по обслуговуванню міжнародних платіжних карток. Ми дослідили, що ВАТ “Укрексімбанк” є одним із лідерів на вітчизняному ринку за операціями з використання міжнародних платіжних карток.

Що стосується Ощадбанку то він нині є повноправним членом міжнародних платіжних систем Visa International і MasterCard International. На ринку карткових продуктів за обсягами емісії банк входить в десятку лідерів найбільших емітентів міжнародних платіжних карток.

Аналіз показує, що в Україні основний попит на продукти державних банків впродовж останніх років формують суб’єкти господарювання тих галузей, де порівняно висока рентабельність (підприємства торгівлі, будівництва, операцій з нерухомістю) питома вага яких у загальному обсязі кредитних вкладень становить понад 50%.

Ще однією умовою пожвавлення державної банківської діяльності та покращення управління нею є наявність сприятливого внутрішнього інвестиційного клімату. Сприятливим вважається інвестиційний клімат, який активізує діяльність і притік капіталу, знижує ризик неповернення вкладених коштів. Банківський клімат формує привабливість як країни загалом, так і окремих регіонів. Стосовно складових внутрішнього банківсько-інвестиційного клімату першочергову увагу необхідно приділяти банківському ризику. Для України однією з причин недотримання інвестицій є високий, рівень ризику. До серйозних загроз банку належать високі податки, свавілля українських чиновників тощо.

Отже, умовами розвитку державної банківської діяльності та управління нею в Україні є наявність банківських ресурсів, банківських намірів, тобто бажання вкладати кошти, а також сприятливе середовище. Можна зробити висновок, що сукупність вищез’ясованих умов і чинників, які впливають на організацію та розвиток управління державною банківською діяльністю, є своєрідним механізмом, що прискорює або гальмує процеси у державному вітчизняному банківництві. Із розвитком ринкових методів банківської діяльності в Україні, роль та значення державних банків зростає, особливо в умовах фінансових криз. Уряд країни повинен дбати про захист національної безпеки, щоб у випадку політичної чи економічної кризи, коли банки почнуть згортати свою діяльність, державний банківський капітал був би достатньо міцним, щоб не допустити спаду економіки.

 

Бухгалтерський баланс це звіт про фінансовий стан банку, який відображає його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за попередньо визначеними критеріями.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою формою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання рахунків IV порядку за ознакою їх економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.

Структура балансу комерційного банку.

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

А=П=З+К,

де: А - активи, П - пасиви, З - зобов'язання, К - капітал.
Наведена рівність відома як класичне бухгалтерське рівняння, або функціональна облікова модель. Обидві його частини повинні бути рівними.

Це рівняння відображає фінансовий стан банку. Під фінансовим станом розуміють наявність економічних ресурсів, що належать банку, і весь капітал, який протистоїть їм на певний момент часу.

Активи - це ресурси, що контролюються установою, які набуто в результаті попередніх операцій і які повинні принести дохід чи іншу економічну вигоду в майбутньому. Інакше кажучи, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому дохід.

У банківському балансі активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позичками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку та інші.

Зобов'язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Зобов'язання банку передбачають зменшення доходів, які пов'язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов'язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов'язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та інші.

Власний капітал - це різниця між активами та зобов'язаннями, тобто частина активів, яка сформована за рахунок власних джерел банку. Вона показує частку власника в активах банку: для товариства - це капітал партнерів, для акціонерної компанії - акціонерний капітал. До рахунків капіталу належать сплачений зареєстрований статутний капітал банку, емісійні різниці, резерви банку та інші.

Використання цього рівняння дозволяє візуально, за загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку. Підтвердженням того, що банк платоспроможний, є превалювання його сукупних активів над сукупними зобов'язаннями. Різниця між банківськими активами і зобов'язаннями складає реальну величину власного капіталу комерційного банку.

Капітал = Активи - Зобов’язання

Комерційний банк є платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більша, ніж 0. Неплатоспроможний банк - це такий банк, який має нульову чи негативну величину власного капіталу. Різницю між активами і зобов'язаннями ще визначають як чисті активи. Зміна чистих активів за звітний період відображає зміну фінансового стану банку. Приріст чистих активів досягається у разі отримання банком прибутку, тобто за рахунок збільшення власного капіталу банку:

ЧА1 - ЧА0 = К0 + P,

де: ЧА0 - чисті активи на початок звітного періоду, ЧА1 - чисті активи на кінець звітного періоду, К0 - власний капітал на початок звітного періоду, P - прибуток, отриманий за звітний період.

Основними видами аналізу балансу банку є:

1. Аналіз структури - дає змогу оцінювати зміни структури активів та пасивів протягом часу, проводити співставлення з іншими банківськими установами. Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний та кількісний. Якісний аналіз полягає у визначенні переліку операцій на момент проведення аналізу. Кількісний аналіз полягає у визначенні питомої ваги окремого виду операцій в їх загальній сумі.

2. Коефіцієнтний аналіз балансового звіту. Він проводиться з використанням трьох основних коефіцієнтів:

- коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання до готівки та прирівняних до неї коштів міжбанківських активів за мінусом міжбанківських пасивів та позичок від центрального банку. Він також може розраховуватися як відсоток до загальних (або робочих) активів.

- коефіцієнт співвідношення позик та депозитів. Цей коефіцієнт визначається сумою всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо), поділені на основні депозити (включаючи до "запитання", термінові та ощадні депозити за винятком короткотермінових грошового ринку та довготермінових запозичень). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити від суспільства для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Вищий коефіцієнт традиційно асоціюється з більш високим елементом ризику, оскільки він може відображати нижчу ліквідність (та уразливість від дій кредиторів), негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низький рівень співвідношення може відображати недостатні можливості кредитування або небажання прийняття існуючого ризику при наданні позик. "Нормальний" рівень залежить від країни, однак 70-80% може складати помірне співвідношення між ліквідністю (що вимагає меншого коефіцієнта) та дохідністю (яка, звичайно, краща від більш високого коефіцієнта). Якщо у всієї фінансової системи показник перевищує 100%, тоді у промисловості можуть мати місце структурні проблеми, наприклад, при рефінансуванні центральним банком торговельних операцій чи привілейованому кредитуванні. Незабезпечені кредити мають бути покриті за рахунок відповідних контрактивних рахунків. Вони мають прийняти форму забезпечення під збитки за позиками, що віднімаються із останніх надходжень і, таким чином, із резерву капіталу. Також важливо, що "позики", які використані в цьому коефіцієнті, мають бути чисті від резерву під збитки.

- коефіцієнт достатності капіталу. Цей коефіцієнт подає "реальний" капітал як відсоток загальних активів, зважених на ризик. І капітал, і активи мають бути повністю очищені від відповідних забезпечень під збитки за позиками та нематеріальних активів. Цей коефіцієнт показує межу захисту кредиторів та вкладників банку від непередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності. Таким чином, це показник того, наскільки банк протистоїть економічним скрутам та складностям. Цей коефіцієнт переглядається наглядовими органами та кредитними аналітиками як один із ключових показників економічного стану банку. Повний підрахунок достатності капіталу включає зваження кожної категорії активів на коефіцієнт ризику, виключення з них нематеріальних активів та дебіторської заборгованості відповідних контрагентів та нематеріальних активів з активів та капіталу, і додання потенційних зобов'язань до зважених на ризик активів.

Існують також інші коефіцієнти, що використовуються в різних випадках, але їхнє використання може призвести до зменшення віддачі.
Такими коефіцієнтами є:

- дохідні активи до загальних активів. Складаються з доходних активів (підпроцентні депозити, розміщення цінних паперів, позики, авізо та інструменти капіталу), поділених на загальні активи. Цей показник має показувати, наскільки продуктивно керівництво використовує активи. Однак деяке "непродуктивне" використання є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток, вони необхідні для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги резервування можуть призвести до того, що банк не матиме згоди використовувати деякі активи. Цей коефіцієнт не вимірює ефективності використання активів.

- співвідношення резервів під збитки за позиками та загальних позик. Цей коефіцієнт характеризує якість банківського портфеля позик та покриття безнадійних боргів.

Кожний з цих коефіцієнтів може обчислюватися на базі окремого балансового звіту, оскільки кожний з них складається на окрему дату, що відповідає даті балансу. Банки, що залучені до фінансування сезонного виробництва, можуть показувати сезонні зміни цих коефіцієнтів, тому для ізоляції тенденцій від сезонних розходжень необхідно проводити порівняння між такими установами за один і той самий місяць, за кілька років чи за середньорічними показниками. При цьому можуть бути внесені деякі зміни, наприклад, додавання довгострокового підпорядкованого боргу до капіталу при визначенні достатності капіталу, а аналітики мають використовувати деякі міркування з приводу того, що є прийнятим для кожної конкретної країни.

 

Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Синтетичний облік дозволяє отримувати агреговану і систематизовану бухгалтерську інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність відображення операцій в бухгалтерському обліку. Реалізація зазначених цілей досягається через складання банками різних видів балансів, що відрізняються як за формою та змістом, так і за датою і термінами надання та цільовим призначенням.

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 102; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты