Призначення, основи організації та роль центрального банку.

Центральний банк – це орган державного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот, правом регулювання грошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів.

Призначення центрального банку – управління та конт­роль за грошовим оборотом, що передбачає на меті забезпе­чення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Інст­рументами впливу Центрального банку на грошовий оборот є пропозиція та ціна грошей. Роль Центрального банку поля­гає в тому, що це:

- емісійний банк;

- банк банків, тобто специфічна банківська інституція, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;

- орган державного управління, який відповідає за монетарну політику держави.

Головне призначення ЦБ - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення неінфляційного розвитку економіки.

Центральний банк є головним оператором у мобілізації пропозиції грошей у формі готівкового та безготівкового (депозитного) компоненту. Таким чином, він здійснює емісію готівки для забезпечення нею комерційних банків в обмін на їх резерви, що розміщені в центральному банку держави. Комерційні банки, у свою чергу, здійснюють постачання готівки своїм клієнтам або вкладникам в обмін на їх депозити в банках і залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв.

Комерційні банки в межах надлишкових (вільних) резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов'язкових резервів, надають позички своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити. Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих центральним банком комерційним банкам, тому що кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли центральний банк вилучає з банківської системи резерви – стягує позички з комерційних банків чи продає цінні папери на відкритому ринку - відбувається відповідне мультиплікативне згортання депозитів. Слід відзначити, що готівка, випущена комерційними банками в обіг, мультиплікативного розширення не дає.

Таким чином, центральний банк як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності – готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою (грошовою) для зростання пропозиції грошей.

невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників

вартість кредиту, який комерційним банкам потрібно взяти для задоволення обов'язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів

процентний дохід, який комерційні банки втрачають, тримаючи резерви у центральному банку

Готівку в обіг постачає Центральний банк, шляхом реалізації монопольного права здійснення емісії готівки.

Маса готівки в обігу, визначається фізичними та юридичними особами, що зберігають кошти готівкою і на депозитних рахунках у банках через основні чинники:

- довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки);

- сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки комерційних банків;

- масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої є спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;

- рівень доходів суб'єктів економіки.

Центральні банки мають особливий правовий статус:

1) вони поєднують у собі окремі риси банківської установи;

2) державного органу управління.

Центральні банки здійснюють банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством. Він є самостійною юридичною особою; його майно відокремлено від майна держави; центральний банк може ним розпоряджатись як власник. Він не є комерційною організацією.

Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах:

1) може належати державі (державні) (Франція, Німеччина);

2) держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (змішані) (Австрія, Швейцарія, Японія);

3) весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (акціонерні) (США, Італія).

Нині у більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є не залежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обігу. Незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. Монетарна політика взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою.

На ступінь незалежності центрального банку певним чином впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. У багатьох розвинених країнах керуючий центральним банком або призначається Президентом країни, або обирається вищим законодавчим органом державної влади, причому на строки, що перевищують термін повнова­жень уряду. До того ж відкликати вище керівництво центрального банку або досить складно, або взагалі неможливо.

Організаційна структура центрального банку значною мірою визначається формою державного устрою країни (чи це федерація, чи це унітарна держава), національними традиціями й особливостями банківського законодавства. Міжнародний досвід свідчить, що найбільших успіхів у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої стабільності грошей досягли ті країни, де центральні банки цілком незалежні у діяльності щодо виконання ключових завдань.

Центральний банк України –Національний банк – було утворено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого – банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України.

Згідно з законом «Про Національний банк України» Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

До компетенції Ради належить:

- розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

- розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

- затвердження кошторису доходів і витрат банку;

- затвердження бухгалтерського балансу банку;

- право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку тощо.

Правління НБУ – це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі.

Принципи функціонування Національного банку

незалежності банку

президентського та парламентського контролю за діяльністю банку

економічної самостійності банку

централізації системи банку

єдності системи банку

вертикальної структури управління банком

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.

Реформування банківської системи України наприкінці 80-х років зумовило необхідність розроблення нової системи міжбанківських розрахунків, яка б відповідала потребам дворівневої банківської системи. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП), що наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.

СЕП – це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України.

НБУ згідно з Законом "Про Національний банк України" виконує функцію банківського регулювання та нагляду. Значну роль у виконанні цієї функції відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в Україні з метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету поступово запроваджується казначейська система касового виконання бюджету. Вона передбачає консолідацію рахунків органів Державного казначейства в НБУ.

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики).

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.

Статус НБУ та його основні задачі. Для реалізації курсу політичної та економічної самостійності Законом "Про банки і банківську діяльність" (1991 р.) було закладено основи самостійної дворівневої банківської системи ринкового типу, перший рівень якої становить Національний банк України, а другий — комерційні банки. Основи правового статусу НБУ, як центрального банку країни, визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління. Водночас, необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовила необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону "Про Національний банк України". Відповідно до Цього закону основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк є юридичною особою, майно якого належить державі. Розмір статутного капіталу НБУ становить 100 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України; 2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку; 3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку; 4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку; 5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі. Організаційна структура правління НБУ. Чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком - Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці. Принцип централізації системи НБУ означає, що система орга­нізована таким чином, аби забезпечувати реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загаль­ним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють функції на визначеній території. Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі. Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядко­вуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизон­тальних зв'язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

2. Функції центрального банку, їх сутність:

- забезпечення та управління пропозицією грошей;

- регулювання і контроль за банківською діяльністю;

- організація грошового обігу в країні;