Банки як провідні фінансові посередники, їх призначення і функції.

Серед фінансових посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:

- на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

- банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

- банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях.

Основні цілі банківського контролю:

- не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інтересів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контролю і регулювання банківських резервів через центральні банки;

- забезпечити достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням.

До банківської діяльності можна віднести комплекс з трьох посередницьких операцій:

• приймати грошові кошти від клієнтів на вклади та депозити;

• надавати клієнтам позички і створювати депозитно-кредитну емісію платіжних засобів (створювати нові платіжні засоби /кредитні/);

• здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Комплекс із трьох базових операцій – депозитних, кредитних і розрахункових – створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Будучи самостійними суб’єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.

Трансформаційна напрями функції:

Емісійна

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків – одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі називаються й інші функції банків, наприклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання грошового обороту.

Роль банків в економіці визначається їх функціями:

1. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва.

2. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.

Виконання комплексу базових операцій можна вважати визна­чальною економічною ознакою банківської системи.

Банківська система– законодавчо визначена, структурована та субординована сукупність різноманітних видів фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємопов’язані в самостійну економічну структуру.

Цілями банківської системи є:

- забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами;

- забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Загальні ознаки, які властиві всім банківсь­ким системам, що функціонують в ринковій економіці:

- дворівнева побудова банківської системи;

- розмежування функцій центральних емісійних та всіх інших банків;

- наявність законодавчо встановленої системи обмежень, страхування ризиків, нагляду і контролю банківської діяльності;

- створення інфраструктури фінансового ринку та міжбанківського призначення.

Функції банківської системи:

1. Трансформаційна – мобілізуючи вільні грошові кошти і передаючи іншим, банки мають можливість змінювати строки та розміри грошових капіталів, фінансові ризики. (Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.

2. Емісійна (функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту) – полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної. (Банки можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, Цю функцію виконують як Центральні банки, так і комерційні – емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора).

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна) – пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється двояко:

- у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регла­ментують діяльність усіх її ланок – від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

- у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності

страхування банківських ризиків, передусім кредитних

страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб

створення внутрішньобанківських резервів для покриття збитків від кредитних ризиків

створення механізму обов’язкового резервування банківських депозитів

централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками

створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю

створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків

узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів)

Основними видами об'єднань банків є:

Консорціум – тимчасове добровільне об'єднання кількох банків для спільното виконання певних операцій, які окремому банку не під силу (кредитування великих проектів, розміщення великих емісій цінних паперів тощо). Після досягнення цілі можуть розпадатися. Кожний банк зберігає юридичну самостійність. Подібний характер має і синдикат.

Картель – укладення угоди між кількома великими банками щодо проведення єдиної політики на грошовому ринку (процентної, кредитної, дивідендної тощо). Самостійність банків зберігається.

Концерн - об'єднання кількох банків під керівництвом одного з них, який став власником контрольного пакета акцій інших банків. У такому об'єднанні самостійність банків істотно обмежується, хоч вони залишаються акціонерними товариствами.

Банківський холдинг – звичайно так називають концерн, до складу якого, крім банків, входять небанківські фінансові посередники (страхові, фінансові, лізингові компанії тощо).

Трест – це монопольне об'єднання банків шляхом злиття їх власності. Форма власності перетворюється з акціонерної в пайову, а окремі банки втрачають юридичну й економічну самостійність і керуються з одного центру як філії.

Банківська система є підсистемою економічної системи як і бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо.

До таких загальних рис банківської підсистеми можна віднести поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

- динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

- закритість системи. Банківська система є системою "закритого типу", що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено займатися суто банківською діяльністю. Більше того, багато банківської інформації є по закону банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи. Водночас ця закритість є досить відносною. Адже банки функціонально постійно взаємодіють з іншими системами, зазнають впливу з боку останніх і самі проникають у сфери їх функціонування;

- саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його "нішу" негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992 - 1994 рр. коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:

- дворівневу побудову;

- поглиблене, централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;

- централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

- наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

- гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему.

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, тоді як однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних «завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. На центральний банк покладається координація зусиль всіх банків.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками.

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк.

Централізоване регулювання банківської діяльності як специфічна ознака банківської системи визначається насамперед її регулятивною функцією. Певний вплив на цю ознаку має також емісійна функція банківської системи.

Боротьба з ризиками - це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи. Ця обставина закріплена в банківському законодавстві всіх країн, яке передбачає систему заходів щодо нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності. Реалізація цих заходів покликана забезпечити стабільну, безперебійну роботу кожного банку другого рівня і здійснюється під наглядом та за участі центрального банку й інших законодавчо уповноважених органів.

Створення єдиного для всіх банків, замкнутого на центральний банк і регульованого ним механізму руху банківських резервів є визначальною організаційно-правовою ознакою банківської системи як особливої структури.

Наявність загальносистемної інфраструктури, яка має міжбанківське призначення, забезпечує координацію та об'єднання зусиль банків як суб'єктів-посередників грошового ринку.

Мова йде про створення мережі міжбанківських розрахункових центрів (розрахункових палат, клірингових центрів), системи міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредиту, міжбанківського зв'язку, центрів технічного і технологічного обслуговування, інформаційних та навчальних центрів, створення міжбанківських фондів страхування депозитів, загальних банків даних щодо кредитоспроможності позичальників тощо. Важливим елементом такої системостворюючої інфраструктури є банківські асоціації, спілки та інші об'єднання. Самі не будучи банками і не обмежуючи прав банків-членів, вони виконують різноманітні функції в інтересах усіх банків: представляють і захищають спільні інтереси комерційних банків перед центральним банком, урядом, парламентом; організують інформаційне, консультаційне, правове обслуговування банків-членів тощо.

Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості системи з децентралізацією економічної самостійності та відповідальності банків як її окремих елементів – ще одна відмітна риса банківської системи.