Форми групового ухвалення рішення

Є три найвідоміші методи групового ухвалення рішення: групою взаємодії, групою "дельфі" і номінальною групою.

Групи взаємодії. Це найпоширеніша форма групового ухвалення рішення. Підхід до неї простий - наявній або новоствореній групі дають завдання ухвалити рішення. Наявною групою може бути функційний відділ, постійна робоча група або постійний комітет. Новостворені групи - це спеціальні комітети, тимчасові робочі групи і так звані групи штурму (мозкової атаки). Усі члени групи після певного періоду роботи повинні дійти спільного висновку й ухвалити рішення. Перевага цього методу полягає в тому, що взаємодія працівників часто приводить до появи нових ідей та сприяє „порозумінню. Головний недолік той, що чиїсь інтереси можуть відігравати у цьому процесі надто важливу роль.

Групи "дельфі". Таку групу деколи створюють для досягнення консенсусу в експертних оцінках. Метод "дельфі", розроблений Rand Corporation, передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, що працюють індивідуально в різних місцях. Надані ними оцінки усереднюють. Нехай, наприклад, потрібно визначити можливу дату технологічного прориву, що дасть змогу замінити кам'яне вугілля зручнішим джерелом енергії. Першим етапом у використанні процедури "дельфі" є формування групи експертів. До такої групи можуть увійти науковці, викладачі, спеціалісти, що працюють з альтернативними джерелами енергії. Спочатку експерти повинні анонімно оцінити можливий час настання події. Особа, яка координує роботу цієї групи, збирає результати передбачень, визначає середнє значення і просить експертів надати варіанти розвитку подій. Експерти, які спрогнозували особливі (екстремальні) дати, повинні обґрунтувати свою думку, їхнє пояснення може бути доведене до відома інших експертів. Середнє значення дати (відповідь, що простежувалася найчастіше) ухвалюють як результат діяльності групи. Час, витрати та особливості цього методу не дають змоги використовувати його для щоденної рутинної роботи з ухвалення рішення. Однак його успішно використали для передбачення таких подій, як зміна палива для організації Boeing, потенціал ринку для нової продукції General Motors, розробка та підготовка зразків продукції Eli Lilly і прогнозування майбутніх економічних умов на замовлення уряду США.

Номінальні групи. Ще один спосіб групового ухвалення рішення - це створення номінальних груп. На відміну від методу "дельфі", де члени групи не знайомі один з одним, членів номінальної групи збирають разом. Однак вони не розмовляють між собою, як члени групи взаємодії. Номінальну групу використовують для розробки творчих, інноваційних альтернативних ідей. Спочатку менеджер збирає групу спеціалістів потрібної проблематики та описує їм ситуацію. Потім члени групи описують якомога більше альтернативних варіантів рішень. Рішення, запропоновані кожним, оголошують усій групі, їх обговорюють та голосують щодо кожного з них. Рішення чи ідея, яка має найвищий рейтинг, є рішенням, що його пропонує група. Звичайно негативним є те, що менеджер може скористатися своїм авторитетом і підтримати або відкинути конкретне рішення.

Громадська думка

Громадська думка - це єдині за змістом судження, присвячені фактам соціального життя, колективної діяльності та діяльності окремих особистостей. Вона може формуватися стихійно або свідомо, набуваючи при цьому функції оцінки щодо предмета, відносно якого виникла.

Стихійні судження пов'язані з усною інформацією різноманітного характеру та чутками. Громадська думка підтримує та відображує соціально-економічний устрій суспільства, пануючу ідеологію і ґрунтується на засадах масової інформації - це преса, телебачення, кіно, радіо, збори та інше.

Певна громадська думка стосовно економічних питань, проблем міжнародної політики, а також діяльності, та життя групи або окремої особистості складається у більшості людей. Громадська думка може охоплювати як дуже велику кількість населення: державу, континент, навіть увесь світ, так і невелике коло людей: колектив університету, школи, підприємства чи мешканців області, міста, села.

В усі часи громадська думка мала велике значення і для окремих особистостей, і для суспільства в цілому. Саме тому спроби впливу на неї можна вважати закономірними. Взагалі розрізняють три стратегії психологічного впливу: імперативну, розвиваючу та маніпулятивну.

У процесі імперативного (директивного) впливу припускається, що особистість, якою намагаються керувати у зв'язку з якимись обставинами (невисокий соціальний статус об'єкту впливу, специфіка служби у військових підрозділах, екстремальні ситуації, пов'язані з ризиком для життя людей та дефіцитом часу), буде змушена сприйняти вплив.

Розвиваюча стратегія побудови впливу передбачає орієнтацію суб'єктів міжособистісної взаємодії на рівноправні і відкриті стосунки у процесі досягнення певної мети, на врахування мотивів та потреб усіх учасників взаємодії.

Маніпулятивна стратегія орієнтується на бездоганне знання та врахування психологічних станів об'єкту впливу, вміння непомітно і спритно змінити думку людини, домогтися від неї потрібних маніпуляторові дій.

У тлумачних словниках країн Європи слово «маніпуляція» пояснюється, як поводження з об'єктами з певними намірами та цілями. Наприклад, ручне управління, огляд пацієнта лікарем за допомогою рук, у техніці - пристрої для управління механізмами, які ніби є продовженням рук. Отже, цей термін є метафорою і використовується у переносному значенні: спритність рук у процесі роботи з речами перенесена у цій метафорі на спритне управління людьми.

Маніпуляція у її сучасному значенні - це програмування суджень та спрямувань мас, їх настрою і навіть психічних станів з метою забезпечити саме ту поведінку, яка необхідна тим, хто володіє засобами маніпуляції.

Важливою ознакою як імперативної, так і маніпулятивної стратегії впливу є ставлення до людей, свідомістю яких маніпулюють, не як до особистостей, суб'єктів спілкування, а як до об'єктів, свого роду речей.

Вміння маніпулювати, керувати людьми завжди було тісно пов'язано з поняттям влади. Згідно з твердженням Макіавеллі, влада тримається на силі та згоді, тому необхідно постійно здобувати та утримувати згоду підданих, тобто формувати потрібну громадську думку. Маніпулятивна стратегія впливу стала обов'язковою частиною технологій влади.

У сучасному словнику соціології маніпуляцію визначають як «вид використання влади, при якому той, хто володіє нею, впливає на поведінку інших, але не розкриває при цьому характер поведінки, котрий від них очікується». Маніпулятивної стратегії дотримуються не лише політики у своїй професійній діяльності, ця стратегія використовується також педагогами, лікарями, керівниками різних рівнів та іншими. У багатьох випадках використання маніпулятивної стратегії може виступати як оптимальний та необхідний спосіб вирішення проблеми. Але завжди поняття маніпуляції буде пов'язано з неповагою і недовірою до розуму особистості та її вміння самостійно приймати рішення.

У більшості випадків, а саме коли використовуються маніпулятивна та розвиваюча стратегії, психологічний вплив не є пасивним сприйняттям реципієнтом чужої думки, підкоренням волі іншого. Він передбачає боротьбу та самостійну оцінку важливості мотивів, свідомий вибір із цілого ряду можливостей. Якщо сприймати систему цінностей як основу поведінки особистості, тоді психологічний вплив необхідно спрямувати на зміни саме у цій системі цінностей.

Виділяють три способи досягнення цієї мети:

1. Ввести у поле значень реципієнта нові значення, тобто повідомити йому такі знання стосовно невідомих йому елементів дійсності, на основі яких він змінить свою поведінку чи як найменше своє ставлення до цієї дійсності. Найширше цей спосіб використовується в процесі навчання на рівні середніх шкіл та вищих учбових закладів. У масовій комунікації прикладом такого впливу може стати газетний репортаж або випуск новин, присвячений певній події. З метою формування у людини певної думки використовується повідомлення нової, досі не знайомої інформації.

2. Змінити структуру поля значень реципієнта, не вводячи у нього нові елементи, тобто повідомити реципієнту нову інформацію стосовно вже відомих йому речей, до того ж таку, яка була б об'єктивно значима для розуміння цих речей у їх взаємозв'язку, здатна змінити уявлення реципієнта про їх взаємозв'язки та, відповідно, його відношення до цих речей (фактів, подій, елементів дійсності). Наприклад, у статті, яка присвячена популярній особі або загальновідомій події, з'являється повідомлення, що на фоні усім знайомої інформації використовує і дещо нову, яка розкриває цю особу або подію з іншого боку, досі непоміченого.

3. Нарешті можливий і такий варіант: не додаючи ніякої об'єктивно нової інформації стосовно елементів поля значень, впливати одразу на смислове поле, тобто змінити спосіб входження елементів поля значень в діяльність реципієнта, змінити його відношення до оточуючої дійсності, не порушивши при цьому його абстрактне знання про неї. Ми не даємо реципієнту нової або додаткової інформації, але, спираючись на те, що йому відомо, намагаємося змінити мотиви його діяльності, його оцінку цієї інформації. У часи Великої Вітчизняної війни відомство Геббельса використовувало цей прийом, створюючи одну з пропагандистських листівок. На ній була зображена молода жінка з двома дітьми, які питали: «Мамо, чому татко загинув?». Таким чином німці намагалися відвернути французьких солдат від війни та примусити їх зробити вибір на користь сім'ї. Використовувалося протиріччя між двома мотивами: обов'язком захищати Батьківщину та обов'язком перед родиною.

Маніпуляція - це не насильство, це спокуса. Люди раптом змінюються і вже не сприймають розумні доводи, вони ніби бажають бути ошуканими. Щоб вміти протистояти технології керування поведінкою людей, треба знати можливі способи психічного впливу.

Відомий російський психофізіолог В. М. Бєхтєрєв ще у 1903 році пов'язав процес навіювання з маніпуляцією свідомістю. Навіюваністьабо сугестія - це готовність сприймати ідеї, почуття, емоції і змінювати під їх дією поведінку не шляхом. логічного переконування, а завдяки безпосередньому впливу на психічну сферу без відповідної переробки. Завдяки цьому відбувається прищеплення ідеї, почуття, або того чи іншого психофізичного стану. В учбовій роботі навіюваність як спосіб впливу розрахована на некритичне та безвідмовне сприймання інформації та наступні за нею дії. «Ефект навіювання» далеко не завжди несе позитивне навантаження у процесі педагогічного спілкування. Він може негативно впливати на розвиток мислення та вміння учнів будувати логічні послідовності.

Стосовно виробничих відносин можна стверджувати, що такі характеристики, як відсутність у підлеглих стійкої точки зору, підвищена вразливість та високий авторитет керівника, сприяють досягненню обраної мети за допомогою навіювання. Процес навіювання стає особливо важливим, якщо підлеглі знаходяться у стані перевтомлення, розгубленості чи під дією страху, у таких випадках керівникові потрібні переконливість та оптимізм.

Навіюваністьчасто пов'язують з таким поняттям, як гіпнабельність - це здатність людини впадати у гіпнотичний сон. Якщо навіюваність - це властивість швидше психологічного характеру, то гіпнабельність фізіологічного. Схильність до гіпнабельності вища у здорових людей, ніж у хворих неврозами, бо залежить від стану нервової системи та базується на звичайних фізіологічних реакціях людини. Гіпнабельність є спадковою ознакою, яка частіше буває властива жінкам, ніж чоловікам.

Переконання - це обґрунтоване упровадження у свідомість особистості логіки механізму продуктивних дій та поведінки. На відміну від навіювання, переконання передбачає активну участь суб'єкту у процесі впливу, йому пропонується ряд доводів, котрі йому потрібно усвідомити, а після цього сприйняти або відхилити. За допомогою переконання можна досягнути перебудови змісту свідомості, мотивів діяльності, сформувати потрібні бажання та мотиви, що змінять напрямок діяльності на потрібний.

Важливо пам'ятати, що на виробництві переконання є одним з провідних методів підвищення продуктивності праці. Адже вирішення виробничих проблем та забезпечення плідного спілкування керівника з підлеглими, з точки зору психологічної науки, базуються на трьох важливих умовах: новій цікавій інформації, доведеності потрібних у роботі знань, експресивності у спілкуванні.

Ще один добре відомий спосіб психічного впливу -«зараження». Це процес, що створює умови для активного спілкування у потрібному напрямку для передавання емоційного настрою. Діє він підсвідомо, однак дає знати про себе завдяки зміні орієнтацій особистості на потрібний лад. Будь-яка відносно масова аудиторія, наприклад, кіноаудиторія, буде піддаватися «зараженню», навіть якщо безпосередньо емоційно впливати лише на частину цієї аудитори. Завдяки соціально-психологічній природі аудиторії це забезпечить вплив на всю аудиторію, у крайньому разі на її більшість. Особливо яскраво цей вид психологічного впливу проявляється у натовпі.

Соціальне зараження характерне для особистостей зі слабкою волею та веде до закріплення необхідних настанов шляхом приведення цих людей у певний психічний стан за допомогою емоційного співчуття. Масова афективна напруга веде до обмеження свідомості та переважного сприйняття найбільш емоційних образів. Ефект «зараження» може носити і позитивний характер, на фоні цього процесу посилюється людське співчуття. Оточуючі швидше та краще заражаються ідеями і в змозі проявити найвищі почуття, які властиві людям: моральні, інтелектуальні та естетичні.

На виробництві своєрідне емоційне збудження позитивно впливає на продуктивність праці, спілкування та на прискорення процесу мислення. Відомий спеціаліст у галузі управління С. Паркінсон стверджував, що у динамічному суспільстві мистецтво керування зводиться до уміння спрямовувати у потрібне русло людські бажання. Той, чиї вміння у цьому мистецтві досконалі, зможе досягти надзвичайного успіху. За допомогою різноманітних способів психологічного впливу можна спробувати дещо деформувати, а можливо і повністю змінити громадську думку.

Взагалі громадська думка відчутно впливає на життя колективу, групи, особистості, на спілкування та міжособистісні відносини. У виробничих колективах на судження стосовно певної особистості багато в чому впливає думка лідера, керівника. Негативною є тенденція до незмінності громадської думки відносно певної людини. Якщо особистість сприйняла свою оцінку (позитивну чи негативну), погодилася з нею, цим вона обмежує себе. Підлеглий може чи «відпочивати на лаврах», бо всі впевнені, що він талановитий, чи навпаки, після негативної оцінки відмовитися від перспектив подальшого розвитку.

Хибна громадська думка, яка не відповідає дійсності, теж веде до небажаних змін у психологічному кліматі колективу. Розглянемо цю тенденцію на прикладі шкільного або класного колективів. Якщо судження стосовно будь-якого учня реально відображують факти стосовно його вчинків та дій - це добре впливає на дитину і на психологічний клімат у класі. Якщо ж ні, і уявлення про школяра сформувалося на основі хибної інформації - це призведе до погіршення взаємовідносин з однолітками та вчителями.

Під впливом громадської думки можуть різко змінюватися уподобання людини та сфера її спілкування. Важливо враховувати і пам'ятати: у будь-якому віці людина внутрішньо незавершена, вона зберігає здібності до розвитку та самовдосконалення.