Відмінності між керівником і лідером

Теорії походження лідерства. У процесі досліджень феномену лідерства, що активно розгорнувся на початку XX ст., сформувалися різні концептуальні системи, тео­рії, кожна з яких розглядала його під особливим кутом зо­ру, відповідно пояснюючи його походження, сутнісні особливості, вплив на функціонування малої соціальної групи.

Ø Теорія рис (особистісна теорія лідерства).

Ø Ситуаційна теорія лідерства.

Ø Поведінковий підхід до проблем лідерства.

Ø Синтетична (системна) теорія лідерства.

Стиль лідерства - спосіб, метод роботи, манера поведінки інди­віда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.

Соціальна психологія розглядає три стилі - авторитар­ний, демократичний, ліберальний (табл. 1Л, відповідно визначає і три типи лідерів (автократ, демократ, ліберал). У дослідженнях останніх років частіше фігурують такі назви стилів: директивний (командно-адміністративний, автори­тарний, за якого керівник є прихильником єдиноначаль­ності, підпорядкування людей своїй волі), колегіальний (демократичний, за якого керівник надає підлеглим само­стійність, довіряє їм), ліберальний (за якого керівник не керує групою, не виявляє організаторських здібностей, не розподіляє обов'язки тощо). У кожного керівника (лідера) формуються певні стереотипи діяльності, які при виконан­ні спільної діяльності виявляють себе як стилі керівниц­тва (лідерства).

Таблиця

Стилі лідерства (керівництва)

Різні інструментальні завдання можуть вивести на авансцену групової активності лідерів різного типу: лідера-організатора, лідера-ініціатора, лідера-ерудита, лідера-майстра, а експресивні - лідера-генератора емоцій­ного настрою, лідера емоційного притягання.

Тип (грец. typos — відбиток, форма) лідера (керівника) - людина, наділена лідерськими властивостями; яскравий представник пев­ної групи людей.

Типологію лідерства визначають, беручи за основу зміст, стиль, характер діяльності лідера, що, у свою чергу дає змо­гу припустити існування восьми типів лідерства (рис.4.3.)

Рис.4.3. Модель типології лідерства (за Б.Паригіним)

Стиль лідерства пов'язаний з феноменом влади в пливу у групі.

Влада - це можливість впливати на поведінку інших людей. Таку мож­ливість надають, передусім, формальні повноваження, які надає посада.

Вплив - це будь-яка поведінка одного працівника (наприклад, керівника), яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття і т. п. іншого працівника (наприклад, підлеглого).

Американський менеджмент (дослідження Френча і Рейвена) виділяє такі форми влади, які може застосовувати будь-який керівник (менеджер):

Ø влада примусу (виконавець вірить в те, що влада може заважати задоволенню певної потреби або спричинити інші неприємності);

Ø влада винагороди (виконавець вірить в те, що влада може надати йому можливість на певних умовах отримати цінну винагороду);

Ø законна (традиційна) влада (виконавець вірить в те, що керівник має право віддавати накази, а його обов'язок - виконувати їх);

Ø еталонна влада (влада власного прикладу того керівника, що впливає);

Ø експертна влада (виконавець вірить, що влада має спеціальні знання, які зможуть задовольнити певні потреби).

Високий рівень освіти ліквідовує відмінності між керівником і вико­навцями. Тому важко формувати владу тільки на примусі, винагородах, традиціях, харизмі чи компетенції. Отже, потрібно переконувати працівників і залучати до управління з метою здійснення впливу. Певний досвід у застосуванні таких підходів накопичено у США, Японії, Україні, Росії та в інших країнах. Розглянемо його основні положення.

Переконання будуть мати вплив у разі ефективної передачі точки зору керівника. Керівник визнає залежність від виконавця, його компетентність. Виконавець в свою чергу впевнений, що керівник задовольнить його власну потребу. Ефективне переконання формується при довірі до керівника, його вмінні враховувати інтелектуальний рівень підлеглих, збігу цілей керівника і цілей працівників. При цьому недоліками є: повільна дія переконання, невизначеність результатів, складність застосування цього підходу.

Вплив через залучення працівників до управління здійснюється шляхом скерування їх зусиль на виконання потрібної цілі. Це заохочує працівників мати владу, можливість самовираження, а також проявляти компетентність, бажання успіху. Водночас працівники, які не люблять неясності, відмовляються від цього виду впливу, а керівники не завжди готові відмовитись від своїх традиційних методів впливу. Ці недоліки дещо обмежують застосування впливу через залучення до управління.

Соціальна психологія, вивчаючи нормативну поведін­ку, зосереджується на різноманітних аспектах впливу норм групової більшості і меншості, а також на відхилен­нях індивідів від групових норм.

Вплив норм групової більшості. Вплив групової біль­шості часто реалізується через конформізм як феномен групового тиску. На рівні буденної свідомості це поняття має позитивне, негативне і нейтральне значення.

Конформізм (лат. conformis - подібний, відповідний) - пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, без­апеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумов­не схиляння перед авторитетами.

Таке тлумачення конформізму охоплює різні, хоч зов­ні подібні, явища:

Ø відсутність у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосовництво;

Ø однаковість у поведінці, згода індивіда з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості людей, кот­рі його оточують;

Ø результат тиску групових норм на індивіда, який унаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи.

Нормативний тиск (вплив) вступає у непросту взаємо­дію з можливостями і ресурсами, які перебувають у розпо­рядженні групової меншості.

Вплив норм меншості. Дослідження проблеми впливу норм меншості започаткував французький соціальний психолог С. Московічі, з'ясовуючи умови, за яких мен­шість може не тільки чинити опір, а й бути активним дже­релом впливу. Спершу вчений звернув увагу на те, що ін­дивід не завжди поступається тиску групи. Аналіз цього феномену вилився в концепцію «активної меншості, згідно з якою конформність може бути формою перегово­рів між втягненими у конфлікт щодо певної реальності меншістю і більшістю. Невдовзі було зроблено висновок, що підпорядкування індивіда вимогам групи є не єдиним способом розв'язання конфлікту. Ефективним і навіть не­минучим нерідко може бути прийняття більшістю або її частиною позицій меншості (поняття «меншість» викорис­товується в його буквальному значенні). В подальших дос­лідженнях меншість стали визначати не за кількісним критерієм, а за критерієм впливу.

Меншість- частина групи, наділена меншими можливостями впливу (авторитетом, статусом та ін.).

З таких позицій чисельна меншість фактично може бу­ти більшістю, якщо зможе нав'язати свою думку іншим.

Узагальнені порівняння особливостей впливу більшос­ті та меншості можна звести до таких положень:

Ø більшість здійснює сильніший вплив на рівні реак­ції людей на факти, меншість - на рівні правильності по­зиції;

Ø вплив більшості стає помітний доволі швидко, вплив меншості може виявитися не в даній ситуації, а в наступ­них, хоча б частково пов'язаних із нею за змістом.

Одним з напрямів діяльності прикладної соціальної психології є дослідження соціально-психологічного кліма­ту в колективах, який утворюють такі типи відносин:

Ø відносини між членами групи (організації) по вертика­лі. Йдеться про сприймання керівника колективом, сту­пінь участі працівників в управлінні та ін.;

Ø відносини між членами групи (організації) по гори­зонталі. Параметрами їх є згуртованість співробітників, характер міжособистісних відносин, типи і способи розв'я­зання конфліктів;

Ø ставлення до праці. Увага передусім звертається на задоволеність персоналу умовами, характер праці, ефек­тивність роботи колективу та організації загалом тощо.

Кожна конкретна ситуація потребує відповідних мето­дик і методичних засобів дослідження.

Психологічна діагностика призначена для того, щоб забезпе­чити збір інформації про особливості людської психіки. Сучасна пси­хологічна діагностика визначається як психологічна дисципліна, що розробляє методи виявлення і вивчення індивідуально-психологічних та індивідуально-психофізіологічних особливостей людини.

Поняття "психодіагностика" вперше було використане Г.Роршархом для позначення процесу дослідження за допомогою ство­реного ним "заснованого на перцепції діагностичного тесту". Саме то­му досить часто паралельно з поняттям "психодіагностика" використо­вується термін "психологічне тестування".

Б.Г.Ананьсв вважав, що психологічну діагностику слід розгля­дати як напрям досліджень, метою яких є "визначення рівнів розвитку психофізіологічних функцій, процесів, станів і властивостей особисто­сті ... встановлення структурних особливостей кожного з них та їх констеляцій, що утворюють складні синдроми поведінки ... визначення потенціалів людського розвитку ..." (Ананьєв, 1968).

О.О.Бодальов та В.В.Столін слово «психодіагностика» трак­тують як «постановка психологічного діагнозу», або ухвалення квалі­фікованого рішення про наявний психологічний стан людини загалом чи стосовно якої-небудь окремо взятої психологічної властивості (О.О.Бодальов, В.В.Столін (1987). На думку Л.Ф.Бурлачка таке тракту­вання психодіагностики більше ставить питань, а ніж дає відповідей, оскільки не зовсім зрозуміло, що таке психологічний діагноз. Нато­мість, вчений пропонує враховуючи різне трактування психодіагности­ки визначати її як сферу психологічної науки, що розробляє теорію, принципи та інструменти оцінки і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Ряд професій висуває особливі вимоги до психології і поведін­ки людини. Тут також необхідна точна діагностика різноманітних пси­хологічних і поведінкових якостей, що визначають професійну прида­тність людини. Застосування психодіагностичних методів у даному випадку зв'язане з професійним добором і професійною підготовкою людей.

У світі нараховується більше тисячі методів психодіагностики, і розібратися в них, не маючи як орієнтир деякої схеми, практично не­можливо. Таку, найузагальненішу, схему класифікації психодіагности­чних методів можна запропонувати в такому вигляді:

1. Методи психодіагностики на основі спостереження.

2. Опитувальні психодіагностичні методи.

3. Об'єктивні психодіагностичні методи, включаючи облік і аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів його праці.

4. Експериментальні методи психодіагностики.