Методи групового ухвалення рішень. Сила переконання. Мотивація. Маніпуляція та її використання при управління групою.

Група не може існувати як цілісність, не маючи єдиних підходів, думок з принципових питань. Групова думка - це оптимальний для всіх індивідів спосіб розв'язання важливо­го завдання. Вона може визрівати різними способами. Най-значущішим етапом цього процесу є прийняття рішення.

Прийняття рішення - волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи.

Прийняття рішення як теоретична проблема. Першим рубежем наукового інтересу соціальної психології щодо цього є вияв ціннісних особливостей індивідуальних і гру­пових рішень, явищ групової поляризації, групової норма­лізації, «зсування до ризику», феномену «group-think» (групового мислення, групового духу).

Кожна з форм прийняття рішення має свої особливості, недоліки і переваги (табл.), тому жодна не визнана без­застережно як найефективніша.

Таблиця

Переваги і недоліки групового прийняття рішень

Обґрунтування переваг і недоліків групового рішення пов'язане з виявом феномену «зсування до ризику». Він полягає в тому, що групове рішення є ризикованішим по­рівняно із середнім з індивідуальних рішень, прийнятих до групового обговорення. Групі властивий і ефект групо­вої нормалізації, згідно з яким вона відкидає найбільш крайні рішення і приймає середнє з індивідуальних.

Групова нормалізація - соціально-психологічний феномен, який виникає у результаті групової дискусії, коли протилежні точки зо­ру, навіть екстремальні позиції, згладжуються і стають єдиною усередненою думкою.

Ефект «зсування до ризику» не є універсальним і єди­ним наслідком групового обговорення проблеми. Іноді від­бувається «зсування» групового рішення в бік обережнос­ті. До того ж групова дискусія не завжди приводить до ри­зикованіших чи обережніших рішень.

На поведінку особистості під час прийняття рішення впливають мотив досягнення успіху й мотив уникнення невдачі. Досліджує їх теорія мотивації досягнення успі­хів у різних видах діяльності (засновники - американ­ські вчені Д. Макклелланд, Д. Аткінсон і німецький уче­ний X. Хекхаузен). Залежно від домінування однієї з цих тенденцій по-різному поводять себе індивіди, прий­маючи рішення, пов'язані з ризиком (табл.). Цю тео­рію багато хто сприймає як гіпотезу, оскільки однознач­них її підтверджень експериментальні дослідження не дали.

Таблиця

Переваги і недоліки групового прийняття рішень

Під час групової дискусії з приводу вироблення гру­пового рішення виникає явище, назване «феноменом групо­вої поляризації».

Групова поляризація - соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, дум­ки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групове обговорення проблеми сприяє зміцненню засадничих думок індивідів. При цьому середні перебувають на другорядних ролях, а крайні, розподілившись між дво­ма полюсами, починають формувати групову думку.

Групова поляризація трактується і як посилення внаслі­док дискусії екстремальності групового рішення. Величина її буде тим більшою, чим далі зміщені первинні переваги членів групи від середніх значень. Крайня форма цього яви­ща виражає стан внутрігрупового конфлікту, нервово-пси­хічного напруження, що може спричинити негативні нас­лідки і для особистості, і для групи.

Під час дискусій можливі і певні деформації, які впли­вають на якість групового рішення. Спостерігаючи за жит­тєдіяльністю (політичною, військовою) груп, американ­ський дослідник Ірвінг Дженіс у 70-ті роки XX ст. відкрив феномен «group-think».

«Group-think»- спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваю­чи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності.

Йдеться про те, що виробленню і прийняттю правильно­го рішення заважає надмірна одностайність групи. Найзначущішими чинниками формування «групового мислення» є:

Ø висока згуртованість групи;

Ø яскраво виражене «Ми-почуття», ізольованість гру­пи від альтернативного джерела інформації;

Ø невизначеність щодо схвалення індивідуальних су­джень та думок.

Прийняття рішення як практична проблема. Прийнят­тя рішення у практичних вимірах передбачає з'ясування особливостей групового завдання, опанування його техно­логій і конкретних форм. Спосіб прийняття групового рі­шення залежить від поставленого перед групою завдання.

Спосіб, за допомогою якого індивід чи група розв'язує завдання, залежить від вимог до завдання (можливос­тей, необхідних для його вирішення) і людських ресур­сів (знань, навичок, умінь). Успішне розв'язання групо­вого завдання передбачає:

Ø ефективну систему комунікацій і участь у цьому процесі всіх або більшості з групи;

Ø встановлення багаторівневих відносин між елемен­тами завдання;

Ø усвідомлення значущих аспектів завдання, оцінен­ий їх смислу, включення їх у певні відношення.

До найпоширеніших технологічних способів розв'я­зання групових завдань формами групового обговорення належать групова дискусія, групове інтерв'ю та ін.

Групова дискусія (лат. discussio - розгляд, дослідження) - метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв'язання завдання, знайти групове розв'язання проблеми.

Групове інтерв'ю (англ. intervien, букв. — зустріч, бесіда) - засіб з'ясування суджень і думок членів групи з конкретного питання і оцінення ситуації, що склалася.

Розв'язуючи конкретні групові завдання, лідери (ке­рівники) обирають одну з таких тактик:

Ø ризик з підвищеною відповідальністю;

Ø затягування розв'язання завдання з метою уникнен­ня відповідальності;

Ø самостійне розв'язання проблеми, пов'язане з обач­ним ризиком;

Ø мінімум самостійних дій, уникнення відповідаль­ності за нерозв'язання завдання.

Прийняття групового рішення є складним психологіч­ним процесом, під час розгортання якого не завжди спра­цьовують логіка, інтуїція, оскільки в ньому перепліта­ються соціальні установки, особистісні характеристики, інтуїція, емоції тощо. Залежно від того, які чинники до­мінують, виокремлюють інтуїтивні (вибір на підставі відчуттів) та раціональні (базуються на судженнях, знан­нях, попередньому досвіді) рішення.

Соціальна психологія вважає прийняття групового рі­шення вольовим актом, результатом якого є формування мети і засобів її досягнення. Участь усіх осіб групи у пла­нуванні й прийнятті рішення - відчутний мотивуючий чинник: чим більше учасників виконання завдань залуче­но до прийняття рішень, тим сильніша мотивація участі в реалізації групових рішень.

Групові форми прийняття рішень підпорядковані дії різноманітних принципів. Так, принцип співвідношення єдиноначальності та колегіальності відтворює взаємодію двох форм реалізації повноважень: єдиноначальність пов'язана з персональною відповідальністю керівника за прийняті рішення, а колегіальність є формою колективно­го розроблення проектів рішень. Принцип одноголосності передбачає: реальну (творче обговорення проблеми) та уяв­ну (формальне погодження з керівником за незгоди з його думкою) одностайність. Принцип більшості переважає там, де взаємодіють дві або більше неформальних груп. За такої ситуації необхідне голосування, яке може засвідчи­ти розподіл голосів на рівні частини, більшість голосів і абсолютну більшість голосів. Для розв'язання проблеми найприйнятніша абсолютна більшість голосів. Принцип мінімізації розбіжностей актуальний за оптимальної пе­реваги думки керівника (лідера) та при активності учас­ників обговорення проблеми. В такому разі мінімізувати суперечності між членами групи покликана групова дис­кусія. Принцип узгодження пов'язаний з необхідністю вирішувати, готувати рішення.