Науковий статус і предметне поле глобалістики

Ядро– обов’язкова частина клітин у одноклітинних та багатоклітинних організмів, оточена двомембранною оболонкою, керує синтезом білків, ферментів і всими фізіологічними процесами.

ЗМІСТ

ЛЕКЦІЯ 1. ВСТУП…………………………………….…………………1

ЛЕКЦІЯ 2. ТИП НАЙПРОСТІШІ АБО ОДНОКЛІТИННІ……………..10

ЛЕКЦІЯ 3. ТИП ГУБКИ......................................... …………………..18

ЛЕКЦІЯ 4. ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ........ …………………..19

ЛЕКЦІЯ 5. ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ ......................... …………………..30

ЛЕКЦІЯ 6. ТИП КРУГЛІ ЧЕРВИ, АБО НЕМАТОДИ …………………36

ЛЕКЦІЯ 7. ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ, АБО КІЛЬЧАКИ ………………..39

ЛЕКЦІЯ 8. ТИП МОЛЮСКИ.................................. …………………...44

ЛЕКЦІЯ 9. ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ ........................ …………………..51

ЛЕКЦІЯ 10. КЛАС КОМАХИ................................. ………………….62

ЛЕКЦІЯ 11. ТИП ХОРДОВІ.................................... ………………….68

ЛЕКЦІЯ 12. КЛАС РИБИ (ХРЯЩОВІ ТА КОСТИСТІ).………………..72

ЛЕКЦІЯ 13. КЛАСИ ЗЕМНОВОДНІ ТА РЕПТИЛІЇ ………………….78

ЛЕКЦІЯ 14. КЛАС ПТАХИ..................................... ………………….85

ЛЕКЦІЯ 15. КЛАС ССАВЦІ, АБО ЗВІРІ ................ ………………….91

ЛІТЕРАТУРА............................................................. ………………….99

ГЛОСАРІЙ ПО ОСНОВАМ ЗООЛОГІЇ................... …………………100

ЗМІСТ……………………………………………………………………….111

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ ГЛОБАЛІСТИКИ»

ЛЕКЦІЯ 1-2. ГЛОБАЛІСТИКА ЯК НАУКА

Науковий статус і предметне поле глобалістики

Сьогодні важко знайти ємнішу якісну характеристику світу, ніж гло­бальність. Сфери технології, інформації, владних відносин, господарю­вання, дозвілля, безпеки охопили загальнопланетарні тенденції, під впливом яких формується якісно нова цілісність світу. Як наголошує С.О. Шергін, «субстанціональна інтерпретація часу, в якому сьогодні перебуває світова спільнота, визначає його як "час глобалізації"»¹.

Глобальність виявляється в усіх вимірах буття та проявах людської свідомості. Вона означає формування спільності соціальних, еко­номічних, політичних, правових відносин, котрі вже не можуть інте­груватися в національно-державну практику та набули планетарних масштабів. Виникає глобальне, або світове, суспільство, яке сьогодні представляє дуже неоднорідний соціум. Локальні суспільства, соціальні групи й індивіди зіткнулися з новою реальністю, далеко не завжди і не в усьому будучи готовими до її сприйняття, а тим більше до активного впливу на неї.

Саме тому відчуття глобальності, значною мірою ірраціональне, міфологізоване, викривлене суб'єктивними інтерпретаціями об'єк­тивних закономірностей світового розвитку, стало відправною точкою для інтелектуального осмислення сучасних трансформацій, спричи­нивши появу таких картин світу, як «глобальне село» чи «світове місто». В останні десятиліття глобалізм став домінуючою теоретичною пара­дигмою суспільної свідомості, її прибічники стверджують безальтернативність існуючої моделі та безупинність процесів, які розуміються під яим поняттям, вбачаючи у них величезні можливості для зближення народів планети, зокрема багатих людей з бідними.

Глобалізм як теорію, ідеологію і стратегію досліджували тривалий час. Зокрема, глобалізм визначається як «тип осмислення нинішнього етапу руху до універсалізації людського співтовариства і, відповідно, система цінностей життя»². Разом з тим необхідно відрізняти глобалізм як тип свідомості (або планетарну свідомість) та глобалізм як політичну ідеологію певних соціальних сил, що прагнуть спрямувати глобалізаційні процеси відповідно до власних інтересів.

¹ ШергінСО. Концептуально-праксеологічні аспекти глобалізаційного роз­витку // Глобалізація і сучасний міжнародний процес / За ред. проф. Б.І. Гу-менюка І проф. С.О. Шергіна. — К.: Ун-т «Україна», 2009. — С. 104.

² Галкин А.А. О глобализации без иллюзий // Глобализация. Конфликт или диалог цивилизаций?— М.: ИД «Новый век», Институт микрозкономики, 2002. — С. 165.

Для глобалізму в іншому розумінні характерне декларування стра­тегії глобалізації як єдино можливої перспективи еволюції людського розуму, пов'язаної з ідеєю виживання людства. Він створює певний ідеологічний образ майбутнього і відповідно до нього здійснює пере­будову соціальної дійсності. Стверджується неминучість виникнення ситуацій, за яких відбувається структурування учасників глобалізаційного процесу на ініціаторів і лідерів процесу, що виступають його рушійними силами і гарантами ідентичності; лояльних до ідеології процесу і готових стати його учасниками; індиферентних до процесу або таких, що обирають ескапістську лінію поведінки; опонентів або противників стратеги процесу, що пропонують альтернативні рішення або заперечують ідеологію процесу в цілому. Одразу після цього прямо чи опосередковано обґрунтовується необхідність «іншого» як «зов­нішньої загрози» та необхідного структурного елемента самого глобалізаційного процесу, що стає чинником консолідації його учасників. Нарешті, доводиться необхідність відкритості локальних просторів і часових ситуацій перед стратегією глобалізації, що в дійсності набуває вигляду виправдання втручання у справи інших країн, як тих, хто поділяє домінуючу стратегію глобалізації, так і тих, хто її заперечує.

Ідеологія глобалізму виражає себе не просто як єдино можлива, а взагалі не передбачає навіть можливості Інших способів мислення, здатних претендувати на такий самий високий рівень ідентичності, що є типовою властивістю ідеологічних конструкцій. Це особливо небез­печно в силу яскравого політико-прагматичного, утилітаристського спрямування глобалізму, який претендує на роль «метафізики історії», фундаментальної філософської підвалини історичного розуму. Ідео­логія глобалізму владно прагне утвердитись як нова «наукова Ідео­логія». Це призвело до того, що неоліберальні стандарти глобалізму стали некритично розглядатись як синоніми наукової Істини.

Не можна заперечувати, що глобалізм як відчуття єдності людства, мирний симбіоз його і природи став характерною рисою нового бачення світу. Але глобалізм нашої епохи — це, з одного боку, система міфів, що стали реальністю, а з іншого боку — реальність, що спростовує ці міфи. Для переважної більшості жителів планети стало зрозумілим, що гло­балізація — це не те, бажаність або небажаність чого підлягає обгово­ренню, а універсальна соціальна дійсність. Під її впливом приходить усвідомлення того, що світ став «іншим», а це ставить завдання пошуку нових базових засад у його пізнанні й осмисленні. Дедалі непотріб­нішими стають спроби аналізу окремих суспільств як нібито структур, що розвиваються переважно внутрішньо. У дійсності вони постають як структури, створювані глобальними процесами, і як форми реакції на ці процеси.

Глобальність мислення стає умовою адекватності науки вимогам реальності. Термін «глобалізація» за своєю значущістю став однопорядковим з такими поняттями, як «історія», «культура», «цивілізація», «сучасність», «прогрес» і Іншими загальногуманітарними поняттями. Глобалізація світової економіки, політики і культури, багато в чому з подачі американських учених, стала наприкінці 90-х років XX століття домінуючою темою міжнародних досліджень, і така ситуація, схоже, буде зберігатися в найближчі 10-20 років. Роботи в межах цього напрямку виділені в окрему категорію в класифікації, установленій Міжнародною асоціацією політичної науки.

Аналогічні процеси, що відбуваються у філософії, історії І культурі, соціальній культурології, соціології, соціальній екології, міжнародному праві, світовій економіці, свідчать про те, що глобалізація набуває цен­трального значення в сучасних наукових дискусіях і дослідженнях у всіх соціальних і гуманітарних науках. Відбувається інтенсивний процес становлення глобальних досліджень, спрямованих на вивчення глобального світу як цілісності, що динамічно розвивається.

У 80-90-ті роки XX століття глобальні дослідження почали впливати на політичні рішення, прийняті на рівні як національних держав, так і світового співтовариства в цілому. Вони відобразилися в кількох десятках документів міжнародного права, які є інструментами «м'якого права» — Всесвітня хартія природи (1982), Декларація Ріо (1992) і Порядок денний на XXI століття (1992), а також у міжнародних угодах — Конвенція ООН про зміну клімату (1992), Конвенція про біо­логічну розмаїтість (1992) тощо.

На межі тисячоліть з'явилися і численні глобальні документи, що претендують на визначальну роль у формуванні стратегії світового розвитку в XXI столітті. Серед них «Глобальна громадянська етика» (1995), «Загальна етика» (1997), «Універсальна декларація людської від­повідальності» (1997), «Декларація Культури Миру» (1999). Протягом 90-х років, відразу ж після проведення Саміту Землі, під егідою Ради Землі і Міжнародного Зеленого Хреста велася робота над Хартією Землі (Декларацією прав природи). Це комплексний документ, що Інтегрував багато глобалістських Ідей останніх десятиліть.

Розвиток досліджень глобальних процесів у межах окремих соці­альних, гуманітарних і природничих наук зумовив формування специ­фічного предметного поля глобальних досліджень. Усі вони виходять з об'єктивної передумови — існування глобальної світоцілісності як феномена сучасної дійсності. Вона виявляється як в універсальному характері глобальних процесів, так і в наявності специфічної системи взаємозалежних глобальних проблем, саме існування яких, як і потреба в їхньому розв'язанні, диктують необхідність формування планетарної свідомості людства як єдиного суб'єкта світового розвитку.

Висування глобалістики на передній план було пов'язане з необ­хідністю осмислення протиріч, що загострилися до цього часу, і інших проблем глобального масштабу. Сам термін «глобальні проблеми» вперше з'явився на Заході в 60-ті роки XX століття, там же вперше була представлена їхня сучасна інтерпретація! Західні-вчені уперше спро­бували за допомогою природничо-наукових методів і комп'ютерної техніки відповісти на питання про шляхи вирішення глобальних проблем, що призвело до появи глобального моделювання. Його іні­ціатором став Римський клуб — міжнародна неурядова організація, створена в 1968 р. з ініціативи групи західних вчених і промисловців з метою сприяння дослідженням із глобальної проблематики. Саме тоді й відбувається зародження глобалістики як науки.

Власне, Римського клубу сягає перше, вузьке розуміння предметного поля глобалістики, що окреслює його межі вивченням глобальних проблем. Воно ґрунтувалося на застосуванні глобальних підходів до масштабних, комплексних світових проблем, що відображають зрос­таючу взаємозалежність усіх країн світу, з акцентом на довгостро­кових наслідках цих проблем. Глобалістику представляли в основному як певний напрямок наукових досліджень глобальних проблем сучас­ності. Зокрема, Г. Хозін під глобалістикою розуміє систему наукових знань про генезу і сучасний стан глобальних проблем, класифікацію цих проблем і обґрунтування практичних шляхів їх розв'язання³.

³ Хозин Г.С Современная глобалистика и проблеми перестройки системи между народних отношений // Социально-политические науки. — 1990, — №5. — Є. 69-70.

Основними дослідницькими принципами діяльності Римського клубу є застосування глобальних підходів до великомасштабних комп­лексних світових проблем, що відображають зростаючий взаємозв'язок усіх країн у межах: єдиної планетарної системи; першочерговий розгляд довгострокових наслідків усіх проблем, політичних рішень і практичних заходів; системне проникнення в суть усього комплексу сучасних проблем.

У межах Римського клубу розгорнулася робота з розробки концепцій і моделей світового порядку. Вихідним положенням стала гіпотеза про дисфункціональність світової системи, шлях подолання якої вбачали на засадах реалізації глобальної програми «нового гуманізму». Зокрема, був зроблений висновок про необхідність досягнення якісно нового рівня організації світового співтовариства на засадах конвергенції двох соціальних систем. Нове планетарне людське співтовариство мусить бути здатним до колективних зусиль з планування і управління заради загального майбутнього людства.

Вирішити глобальні проблеми — значить усунути об'єктивні й суб'єктивні причини їхнього кризового загострення, забезпечити гар­монійний характер розвитку процесів, які лежать у їхній основі. Для цього необхідні специфічні «глобальні рішення», під якими розумі­ються погоджені, всеосяжні й одночасні спроби вирішити чи хоча б накреслити шляхи вирішення якомога більшого числа глобальних проблем. Мусить бути створений ефективний міжнародний механізм прийняття і реалізації рішень з глобальних проблем, покликаний орга­нізувати безпечний розвиток світової системи. Створення такого меха­нізму пов'язується з трансформацією цілей розвитку людства, етичною революцією, переглядом соціальних і політичних ідей, що домінують у суспільстві.

Загалом у межах традиції, закладеної Римським клубом, російський системолог С.В. Дубовський виділяє п'ять основних напрямків гло­бальних досліджень:

— аналіз механізму загальносистемної кризи за допомогою моделей системної динаміки, коли світ описується в цілому без поділу на країни і регіони, а також використовується порівняно невелике число змінних;

— аналіз еволюції глобальних проблем за допомогою багатомодельного опису багаторегіонального світу, причому кожен регіон опи­сується своєю системою моделей, регіональні системи поєднуються за допомогою моделей світового ринку і міграції населення, використову­ються десятки тисяч змінних;

— аналіз окремих фрагментів світового розвитку за допомогою статистичних рядів і простих автономних макромоделей, які можна досліджувати аналітичне (вивчаються ріст населення з насиченням, цикли Кондратьєва, конкуренція і заміщення технологій і природних ресурсів, проблеми роззброєння і безпеки);

— аналіз проблем біосфери за допомогою «фізичних» моделей клімату і глобальних біогеохімічних циклів, що дозволяють враховувати вплив таких наслідків людської активності, як парниковий ефект і ядерна катастрофа;

— розробка теоретичних концепцій і парадигм розвитку світової системи в нових умовах наближення до глобальних обмежень⁴.

4 Дубовский С.В. Путеводитель по глобальному моделированию // ОНС — 1998. — №3. —С. 164-165.

У першій половині 80-х років XX століття вітчизняні системники розробили поняття «глобальної системної спільності» людства, зробивши важливий внесок у формування глобалістики як галузі нау­кового знання. Дослідники представили глобальну систему як сукуп­ність структур і процесів життєдіяльності людства і природи в їхній взаємодії. Висновок про системний характер глобальних проблем сучасності з необхідністю підводив до розгляду логіки системного процесу їхнього розвитку, його основ і механізмів. Цим передбачається висування в центр уваги глобалістики феномену глобалізації, а в ширшому плані — динаміки становлення світоцілісності.

У межах представленого вище розуміння глобалістики такі зру­шення були багато в чому пов'язані з виникненням школи універ­сального еволюціонізму, або школи глобальної екології під керівництвом М.М. Моїсеєва, в основі якої лежала ноосферна концепція В.І. Вернад-ського. Представники цієї школи критикували позицію Римського клубу за уявлення про пасивну роль природи і таку ж пасивну реакцію на результати діяльності людини, закликаючи враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси світового розвитку. Вони відстоювали Ідею конструктивної коеволюції глобального людського суспільства і біосфери, що призведе до формування ноосфери і ноосферної цивілі­зації.

Отже, відбувся перехід від протиставлення суспільства і «навко­лишнього середовища» до ідеї Історичної взаємодії елементів світоці­лісності, що включає географічні, біологічні, соціальні й інтелектуальні структури. З цих позицій глобалістика була пов'язана з уявленнями про єдиний взаємозалежний світ — земну ноосферну цивілізацію, а пред­метом її вивчення стала єдність Землі (біогеоценозу), людства І сус­пільства. У центр досліджень потрапили»проблеми самоорганізації, а також екологічні й еволюційні кризи, причому глобалістика постала як узагальнена наука про сучасний світ, підпорядкована ідеї збереження земної цивілізації.

Така методологія створила передумови для реалізації головної мети сучасної глобалістики, яка, на думку О.К. Скаленка, полягає не лише в тому, щоб своєчасно передбачати основні труднощі, кризові та кон­фліктні ситуації, але й випереджаючим чином вживати необхідних заходів з їх недопущення або ліквідації наслідків⁵.

В основних концепціях глобалістики світ складається з двох еле­ментів — біосфери і людства, причому ця наука розвивається в напрямку конструювання моделі керованої взаємодії в межах системи Людина — Глобальне суспільство — Природа — Космос. Як відзначає А.П. Федотов, «в інтегральному елементі — людстві сховані особливості збурювання біосфери окремою країною світу», що передбачає неможливість розробки на їхній основі моделей керованого світу. Дослідник вважає, що «модель керованого світу із системою узагаль­нених кількісних параметрів світу вперше дозволяє бачити і розуміти в динаміці цілісну загальнонаукову картину світу в єдності і взаємодії трьох глобальних сфер людської діяльності — екологічної, соціальної й економічної. Вона відкриває небачені раніше можливості з конструю­вання керованого світоустрою»⁶.

Цей підхід поряд з іншими соціоекологічними глобалістськими тео­ріями, такими як «теорія біотичної регуляції» В. Горшкова, знайшов відображення в низці глобальних документів, і зокрема в Хартії Землі, яка представляє собою певний кодекс поведінки людей, націй і держав у дусі поваги до прав Землі. Вона покликана зіграти консолідуючу роль у справі порятунку нашої планети, її біосфери і людини як біологічного виду.

Хартія Землі є комплексним документом, де екологічні і морально-етичні аспекти поставлені в один ряд із соціально-економічними і полі­тичними ідеями і цінностями. Людство в ній розглядається як частина величезного Всесвіту, що розвивається, а захист Землі, її розмаїтості і краси — як його священний обов'язок. Оцінюючи сучасну ситуацію у світі як таку, що загрожує глобальній безпеці, автори документа вису­вають альтернативу: «створити загальну співдружність І піклуватися про Землю й один про одного, або ризикувати руйнуванням самих себе і всієї розмаїтості життя». На підставі цього вони відзначають, що «в нашій системі цінностей, інститутах і способах життя необхідні фунда­ментальні зміни»⁷.

⁵ Скаленко А.К. Глобальньїе резервьі роста.— К.: Информационно-изда-тельский центр «Интеллект», 2002. — С. 67.

6 ФедотовА.П. Глобалистика как новая наука о современном мире.— М.: Аспект-Пресс, 2002. — С. 8.

7 Хартия Земли // Безопасность Евразии. — 2001. — №2. — С. 400.

Отже, поряд з вузьким розумінням предметного поля глобалістики, Іцо обмежує його аналізом глобальних проблем, формується інший підхід, орієнтований на вивчення глобальної цілісності світобуття. Він пов'язаний також із традиціями світ-системного аналізу і культу­рологічним поворотом у науці в 80-ті роки XX століття. У 90-ті роки межі економо- і культуроцентризму звужуються й набувають поши­рення теорії, що відображають поліфундаментальність планетарного універсуму. Так, М.О. Чешков обґрунтовує інтегральний антропосоціо-генетичний підхід, згідно з яким ядро глобальної спільності утворюють три необхідно співвіднесені начала: природне, соціальне і діяльнісне.

Базовим поняттям його концепції є людство — основний предмет теоретичної рефлексії. Людство описується як сукупність, глобальна спільність, утворена взаємодією трьох засад — природної, соціальної та духовної (суб'єктно-діяльнісної). У вигляді загальнолюдського універсуму воно виявляється незмінним з часів початку соціогенезу, а його історичне буття характеризується відокремленням соціальної іпостасі від природної І духовної. Втім, на думку І.О. Василенко, «цей підхід страждає апріорним конструктивізмом, оскільки навіть сам процес формування єдиного людства, на жаль, дотепер являє собою відкриту проблему»⁸.

Виникнення глобальних проблем у процесі вичерпання соціальної домінанти М.О. Чешков розглядає як передумову для становлення нового суб'єкта — людства загалом, що виявляє себе в активності різних неформальних рухів, підйомі релігійно-духовних шукань, роз­робці різних проектів світоустрою, діяльності світових Інститутів. Усі ці явища Чешков розглядає і як тенденцію до «становлення індивіда, що прагне до самореалізації через знаходження «уселюдяності» і реа-лізуючого тим самим свою «постійну присутність в історії»⁹. Ця тен­денція нині є проявом загострення основної суперечності «людство — індивід» і виражається у вибуху історичного поліморфізму, тобто у від­родженні пригнічених, усунутих чи деформованих історичних форм.

⁸ Василенко И.А. Политическая глобалистика.— М.: Логос, 2000. — С. 19.

⁹ Чешков М.А. О видении глобализирующегося мира // МЗ й МО. — 1999. — №6. —С49.

До основних концепцій, розроблених у межах сучасної глобалістики, належать:

— концепція «меж зростання» (Д. Медоуз,М. Месарович,Е. Пестель, Дж. Форрестер), автори якої на основі кількісних досліджень світової економіки та екології доводили, що людство швидко наближається до крайньої демографічної та екологічної межі розвитку, і пропонували загальмувати приріст населення планети;

— концепція «гуманістичного соціалізму» (Я. Тінберген), що містила проект такої організації населення, яка має забезпечити рівні можли­вості для всіх країн і людей відповідно до універсальних гуманістичних цінностей та в якій з метою зближення рівня доходів у світовому масштабі пропонувалося встановити нульовий ріст для розвинутих країн та 5% зростання середньорічних доходів на душу населення для країн, що розвиваються;

— концепція «нового гуманізму» (А. Печчеї), що обґрунтовувала гло­бальну трансформацію свідомості на гуманістичних засадах та доміну­вання «нового глобального етосу», а також проголошувала «революцію світової солідарності»;

— концепція «сталого розвитку» (Л. Браун), яка доводить, що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють еконо­мічні можливості, і тому потрібно еволюційним шляхом забезпечувати сталий розвиток на всьому глобальному просторі;

— концепція контрольованого глобального розвитку (Д. Гвішіані), яка на основі марксистської методології пропонувала моделі альтерна­тивного глобального розвитку та оптимальні керуючі стратегії;

— концепція «дороговказів у майбутнє» (Б. Гаврилишин), у якій ана­лізується ефективність функціонування різних суспільств та пропону­ється модель майбутнього світового порядку, заснована на співісну­ванні різних культур, релігій і способів життя;

— концепція «геогенезису» (Е. Кочетов), яка розвиває просторово-філософську методологію пізнання та передбачає методологічний поділ світового просгору за функціональними ознаками (геополітика, гео-економіка, геофінанси, геодемографія тощо);

— концепція «глобальної спільноти» (М. Чешков), яка доводить, що динаміка розвитку людства як глобальної спільноти (що характеризу­ється двома автономними поняттями — глобальна система і світове співтовариство) визначається взаємодією різноманітних компонентів цієї спільності;

— школа універсального еволюціонізму (М. Моїсеєв), яка розвива­ється на базі вчення про ноосферу В.І. Вернадського та критично нала­штована щодо доповідей Римського клубу і концепції сталого розвитку через їх розуміння ролі природи як пасивної;

— школа мітозу біосфер (Д. Аллен, М. Нельсон), яка розробляє про­блеми поєднання біосфери і техносфери та обґрунтовує використання досвіду створення штучних біосфер для поліпшення земної біосфери і формування ноосфери;

— школа світ-системного аналізу (І. Валлерстайн, А.Г. Франк), яка заперечує протиставлення галузей політики, економіки і культури та розглядає світові процеси у системній цілісності.

Серед найважливіших наукових завдань глобалістики — розкриття нитоків та внутрішніх механізмів і закономірностей глобалізації, її ащіально-політичного сенсу та можливостей політичних суб'єктів активно впливати на її спрямованість відповідно до своїх інтересів. Кони вимагають пошуку адекватної методологічної бази, покликаної поєднати осмислення принципових мегатенденцій світового розвитку :І урахуванням потреб 'їхнього корегування згідно з національними Інтересами. Якщо подивигися сьогодні на Україну, то можна побачити її у вигляді складної динамічної системи, яка містить у собі основні світові к-ІІденції розвитку з їхніми суперечностями і можливостями, які вони відкривають. Це зумовлено насамперед поліцивілізаційним, рубіжним становищем України, в якій співприсутні сьогодні Захід і Схід, постІн-дустріальна інформацїональна економіка та натуральне господарство, просвітницькі гуманістичні сили і сили кримінальної неоархаїки. На порядок денний постає питання про необхідність управляти цими силами і процесами, а звідси — питання про пошук адекватної методо­логії їхнього осмислення і перетворення, яку має запропонувати полі­тична глобалістика.