РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

13.1. ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ «РІВЕНЬ ЖИТТЯ», ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ

Рівень життя населення — це складна соціально-еко­номічна категорія, що характеризує можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Ця категорія виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-куль­турний розвиток людей, їхню свободу й правову захищеність. Рівень життя характеризується ступенем задоволення різномані­тних потреб населення (природно-фізіологічних, соціально-еко­номічних, духовних), умовами його життя й діяльності, станом здоров'я та рівнем освіти, станом середовища існування, наявніс­тю вільного часу. Зумовлюється цей рівень реальним розвитком економіки та соціально-правовими гарантіями забезпечення жит­тєдіяльності населення. Підвищення рівня життя населення, або соціальний прогрес, є головною метою суспільного розвитку.

Складне за своїм змістом поняття «рівень життя» можна умов­но розчленувати на три взаємозалежні категорії, які доповнюють одна одну.

1. Умови життя (середовище існування). Ця категорія харак­
теризується статистичними показниками, які описують розселення
населення й екологію середовища існування, житлові умови, зайня­
тість населення та умови праці, розподіл бюджету часу, а також со­
ціальну інфраструктуру, що охоплює охорону здоров'я, освіту, по­
бутове та комунальне обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок
і системи комунікацій, культурне обслуговування населення.

2. Власне рівень життя населення, у вузькому його розу­
мінні, що характеризується рівнем споживання матеріальних і
нематеріальних благ і послуг, визначається, у свою чергу, еконо­
мічним розвитком, розмірами та розподілом доходів у суспільстві.

3. Якість життя як ступінь відповідності умов і рівня життя
науково обґрунтованим нормативам або певним стандартам. За
такого підходу фактичні показники рівня життя, які характери­
зують споживання, а також тривалість життя і вік активної пра­
цездатності, рівні захворюваності й інвалідності, рівні освіти, про­
фесійної і соціальної мобільності населення відбиватимуть сту­
пінь їх відповідності суспільно необхідним вимогам.

Згідно з нормативами та стандартами споживання виокрем­люють такі якісні рівні життя населення:

а) достаток — це рівень життя, який дозволяє користуватися
всіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

б) нормальний рівень життя — рівень, який забезпечує раціо­
нальне споживання за науково обґрунтованими нормами, що дає
людині змогу відновлювати свої фізичні та інтелектуальні сили;

в) бідність — рівень життя, за якого споживання відбувається
на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення
життєвих сил;

г) злиденність — рівень життя, що забезпечує мінімально при­
пустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг, спожи­
вання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Рівень життя не піддається абсолютному та однозначному ви­мірюванню, оскільки визначається не лише наявним рівнем соці­ально-економічного розвитку держави, ефективністю економіки, суспільним національним багатством, реальними доходами й об­сягами фактичного споживання населенням матеріальних і духов­них благ і послуг, а й різними рівнями розвитку потреб населення в тих чи в інших життєвих благах, а також соціально-економіч­ною його диференціацією. Проте за сучасних умов розвитку сус­пільства кількісні і якісні оцінки рівня життя населення необхідні для практичного забезпечення ефективного управління соціаль­но-економічними процесами та порівняння рівнів життя різних суспільних верств.

Інформація про рівень життя населення використовується для оцінювання змін і визначення бажаних досягнень у соціальній сфері. Вона потрібна також для вивчення взаємозв'язків між мак-роекономічною політикою, здійснюваною в суспільстві, і тенден­ціями, які спостерігаються в демографічній і соціальній сферах, для розробки та втілення в життя ефективної стратегії і політики соціального розвитку. Порівнюючи рівні життя різних груп насе­лення, оцінюють ступінь соціально-економічної диференціації суспільства, а завдяки порівнянню рівнів життя населення в різ­них регіонах або країнах виявляють різниці в рівні та умовах життя тамтешнього населення. Динаміка показників рівня життя об'єктивно характеризує ефективність соціально-економічних пе­ретворень у суспільстві.

Головним завданням статистичного вивчення рівня життя є здобуття об'єктивних оцінок реального рівня життя населення на конкретні моменти часу та виявлення .тенденцій його змін; ком­плексний аналіз впливу різних соціально-економічних чинників

16 1-34}

на ці зміни; розробка інтегральних показників рівня життя насе­лення, придатних для порівняльного аналізу.

Велике значення має завдання оцінювання якості життя, що вирішується порівнянням досягнутого рівня задоволення потреб населення з раціональними нормами й стандартами споживання.

Джерелами інформації про рівень життя населення є звітність підприємств, організацій і установ, що його обслуговують; мате­ріали обстежень умов життя домашніх господарств, переписів населення; матеріали різних соціологічних досліджень умов жит­тя та діяльності населення.

Обстеження бюджетів домашніх господарств є основною ін­формаційною базою для вивчення рівня життя населення, його добробуту. Програма обстеження бюджетів домашніх господар­ств передбачає збір інформації про їхні доходи і витрати, у тому числі про виробництво продукції сільського господарства в осо­бистих підсобних господарствах населення, за репрезентативною вибіркою домашніх господарств.

План обстеження передбачає проведення одного базового і чо­тирьох квартальних інтерв'ю, а також ведення протягом року ві­сьмох тижневих щоденників згідно зі спеціальним графіком. Ба­зове інтерв'ю проводиться в листопаді місяці року, що передує про­веденню обстеження. Відібрані домашні господарства обстежують­ся протягом одного року, а далі замінюються новою вибіркою.

Базове інтерв'ю — це перше знайомство з кожним новим до­машнім господарством, що потрапило у вибірку. Воно викорис­товується для впорядкування реєстру всіх членів домогосподар-ства, збору базової інформації щодо домашнього господарства в цілому і кожного його члена.

Анкета для базового інтерв'ю складається з двох розділів. Пер­ший розділ містить запитання, що стосуються домогосподарства в цілому: житлові умови; наявність предметів тривалого користу­вання, у тому числі легкового транспорту; наявність худоби та домашніх тварин; наявність і використання особистого підсобно­го господарства. Другий розділ передбачає збір інформації про кожного члена домашнього господарства: про освіту, зайнятість, стан здоров'я і користування медичними послугами за останній час, про спосіб життя (паління, заняття спортом і т. ін.).

Квартальні інтерв'ю передбачають збір інформації про доходи та великі витрати домашніх господарств. До анкети квартального інтерв'ю заноситься така інформація: про витрати на одяг, взуття, побутову техніку, легковий транспорт, меблі і т. ін., тобто про всі витрати, розмір яких перевищує умовно встановлену межу, а та-

кож про витрати на оплату житлових і комунальних послуг, осві­ту, лікування, на сплату аліментів, на допомогу родичам і знайо­мим; про зайнятість членів домашнього господарства та їхні до­ходи із зазначенням джерел одержання останніх; про прибуток від продажу продуктів особистого підсобного господарства і про прибутки, що стосуються домогосподарства в цілому (прибуток від власності, продажу нерухомості, допомога на дітей, аліменти, допомога родичів і знайомих). До цієї самої анкети заносять ін­формацію про одержання і погашення кредитів, заощадження і повернення боргів.

Тижневі щоденники призначені для збору докладної інформа­ції про дрібні витрати. До них заноситься інформація про проду­кти харчування, непродовольчі товари та послуги, придбані про­тягом дня; про спожиті, але не куплені продукти харчування (ви­готовлені в особистому підсобному господарстві або отримані в подарунок); про продукти, які спожиті за межами дому (на під­приємствах громадського харчування).

Обстеження умов життя домашніх господарств дає можли­вість дістати інформацію про структуру доходів і витрат домогос-подарств і диференціацію населення за рівнем доходів і спожи­вання; про особисте споживання продовольчих, непродовольчих товарів і послуг залежно від рівня доходів домогосподарства; про споживчі витрати окремих соціальних груп населення та зміни споживчого попиту; про чисельний склад домогосподарств і зай­нятість їх членів. Матеріали обстеження є базою для обчислення індексу споживчих цін (індексу інфляції) і визначення деяких со­ціальних нормативів, а також для розробки механізмів соціально­го захисту населення.

Обстеження умов життя домашніх господарств використову­ються для впровадження в практику статистичних спостережень моніторингу бідності.

13.2. СИСТЕМИ СТАТИСТИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ РІВНЯ ЖИТТЯ

Оцінювати й досліджувати рівень життя населення можна лише з використанням системи статистичних показників. Розробляти таку систему показників почали нещодавно. У 1960 році робоча група ООН підготувала доповідь про принципи визначення та вимірювання рівня життя у світовому масштабі. Це була перша спро­ба створити комплексну систему показників рівня життя населення.

16*1-344

У 1970 році американські вчені М. Джонс і М. Флекс розробили модель «сфер якості життя у великих містах США». Вона скла­далася з 14 блоків показників, що характеризують доходи, безро­біття, бідність, житлове забезпечення, освіту, фізичне і психічне здоров'я, забруднення повітря, громадський порядок, проблеми то­вариств, участь населення в управлінні, девіантну поведінку людей.

У 1973 році Дж. Вільсон виконав факторний аналіз 72 соціаль­них показників для встановлення різниці в якості життя населен­ня 50 американських штатів. Його модель якості життя складала­ся з 9 блоків: індивідуальний статус, рівність, освіта, економічне зростання, технологічні зміни, сільське господарство, життєві умови, здоров'я і соціальна безпека.

Статистичне бюро ООН у 1975 році запропонувало до впрова­дження в статистичну практику країн Систему соціальної і демо­графічної статистики, в основу якої був покладений метод інтег­ральних матриць (метод моделювання). Суть цього методу поля­гає в тому, що соціальні показники розміщуються у вигляді мат­риць, які відбивають стан («запаси») і рух («потоки») усього на­селення або окремих соціальних груп через різні види і форми економічної і неекономічної діяльності, соціальну структуру, геог­рафічний простір тощо.

Один із варіантів системи показників рівня життя населення в міжнародній статистиці ООН був розроблений у 1978 році. Ця система складалася з 12 основних груп: народжуваність, смерт­ність та інші демографічні показники населення; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; жит­лові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення; свобода людини. З метою розвитку цієї системи Статистичним бюро ООН у 1989 році був виданий довідник з соціальних показників¹, де знайшли відображення і показники рівня життя населення.

Питання статистичного вивчення рівня життя населення пос­тійно привертають увагу міжнародних статистичних і економічних організацій. На 29-й сесії Статистичної комісії ООН (лютий 1997 р.) був затверджений мінімальний набір національних даних соціа­льної статистики, рекомендованих робочою групою з міжнарод­них статистичних програм і координації Економічної і Соціаль­ної ради ООН як показники рівня життя. До цього набору вхо­дять такі показники:

Справочник по социальньїм показателям: Методологические исследования. Серия F № 49. Статистическое бюро ООН. — Нью-Йорк, 1989.

• чисельність населення з розбиттям за статтю, віком та (при
потребі) етнічними групами;

• середня очікувана тривалість життя при народженні з роз­
биттям за статтю;

• смертність немовлят і дітей із розбиттям за статтю;

• материнська смертність;

• частка дітей із масою при народженні менш як 2,5 кг із роз­
биттям за статтю;

• середня тривалість навчання у школі (повних років) із роз­
биттям за статтю і, якщо можливо, майновим станом;

• валовий внутрішній продукт на душу населення;

• середньодушовий дохід домашнього господарства (його рі­
вень і склад);

• вартість мінімального продовольчого кошика, необхідного
для задоволення потреб у їжі;

• частка безробітного населення з розбиттям за статтю;

• співвідношення зайнятих і загальної чисельності населення з
розбиттям за статтю і секторами економіки;

• доступ до питної води;

• забезпеченість санітарно-гігієнічними умовами життя;

• забезпеченість житлом (кількість осіб, яка припадає на одну
кімнату, крім кухні і ванної).

За завданням ООН групою вчених побудовано модель благо­получного життя людей, яка описується 12 параметрами. Відпо­відно до цієї моделі існування людей можна вважати більш-менш благополучним за таких умов:

• людина щодня одержує від 2500 до 4000 кілокалорій харчу­
вання;

• є три зміни одягу і три пари взуття на людину;

• домогосподарство має один комплект кухонного посуду;

• 100 л очищеної води на день;

• житлова площа становить не менш як 6 м² на одну особу;

• повна письменність дорослих і принаймні шестирічна освіта
для дітей;

• по одному радіоприймачу і велосипеду на домашнє госпо­
дарство;

• один телевізор на 100 жителів;

• 10 лікарів і 500 лікарняних ліжок на 100 тис. жителів;

• коштів на медикаменти не менш як на 100 дол. в еквіваленті;

• працездатні люди мають роботу, що дає можливість утриму­
вати всіх членів домашнього господарства;

• існує система соціального захисту для хворих, інвалідів і старих.

Національний інститут статистики та економічних досліджень Франції розробив доволі досконалу Систему показників соціаль­ної статистики. У ній є 4 групи, в яких більша частина показників стосується оцінки рівня життя. У першій групі «Чисельність і склад населення, трудових ресурсів і умови праці» містяться по­казники, що характеризують демографічну ситуацію у країні, а також чисельність і структуру економічно активного населення, зайнятість і безробіття, тривалість і ритм роботи, страйки. У дру­гій групі «Розподіл, перерозподіл і використання прибутків» зо­середжені показники прибутків: первинні прибутки, прибутки від власності, характеристики заробітної плати і пенсій, купівельна спроможність національної валюти, грошові та інші надходження домашніх господарств. У третій групі «Умови життєдіяльності» містяться показники споживання, житлових умов, вільного часу та культурних розваг, нагромадження майна і цінностей. У чет­вертій групі «Соціальні сторони рівня життя населення» наво­дяться показники освіти населення, охорони здоров'я, формуван­ня домашнього господарства, соціальної мобільності, правопо­рушень і охорони порядку.

З метою удосконалення статистичного вивчення рівня життя населення та систематизації робіт у цій сфері соціальної статис­тики, Державним комітетом статистики України здійснюються розрахунки модельного набору соціальних індикаторів рівня життя населення України. Структура і зміст модельного набору соціальних індикаторів наведені в дод. 7. Розрахунок основної частини цих показників базується на єдиній методологічній ос­нові, погодженій і прийнятій Радою керівників статистичних служб держав Співдружності незалежних держав (СНД).

Модельний набір соціальних індикаторів містить 27 показни­ків, об'єднаних у 5 розділів. Перший розділ «Інтегральні індика­тори рівня життя» складається з 4 підгруп («Макроекономічні показники», «Демографічні показники», «Показники економічної активності населення» і «Показники пенсійного забезпечення на­селення»), до яких внесено 15 показників. До другого розділу «Показники матеріального забезпечення населення» включено 6 показників, які характеризують доходи домашніх господарств і нерівність розподілу доходів серед окремих груп населення. По­казники третього розділу «Особисте споживання (рівень і струк­тура)» дають уявлення про основні аспекти споживання населен­ням матеріальних благ і послуг. У четвертому розділі «Житлові умови населення» міститься інформація про забезпеченість насе­лення житлом і витрати домашніх господарств на його утриман-

ня. П'ятий розділ «Показники соціальної напруженості» містить узагальнюючий показник злочинності як одного з основних дже­рел соціальної напруженості.

З багатьох показників рівня життя населення, наявних у нау­кових і методологічних матеріалах, до модельного набору вклю­чені пріоритетні індикатори, які мають інтегральний характер, відповідають вимогам міжнародних стандартів, розраховуються за єдиними методологічними підходами, формуються на базі іс­нуючих інформаційних ресурсів і статистичної бази і можуть бу­ти отримані без додаткових фінансових витрат.

Соціальні індикатори, які включені до модельного набору, характеризують різні аспекти рівня життя населення. Вони є не­від'ємними компонентами соціальних програм і використову­ються для вимірювання впливу результатів економічного розвит­ку на рівень життя населення.

Порівняння досягнутих показників рівня життя з їх гранично-критичними значеннями дає можливість акцентувати увагу на найважливіших проблемах і більш обґрунтовано коригувати со­ціальні програми. Як гранично-критичні показники соціального розвитку у світовій практиці використовуються:

• співвідношення доходів верхньої і нижньої децильних груп
населення — 10:1;

• частка населення, яке живе за межею бідності — 10%;

• співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати — 1:3;

• рівень безробіття — 8—10 %;

• сумарний коефіцієнт плідності (середнє число дітей, наро­
джених жінкою у дітородному віці) — 2,14—2,15;

• умовний коефіцієнт депопуляції (відношення числа помер­
лих до числа народжених) — 1;

• частка осіб, старших 65 років у загальній чисельності насе­
лення — 7 %.

Соціальні індикатори формуються на основі статистичних да­них, що характеризують обсяг, склад, основні напрямки викорис­тання і розподілу грошових доходів між окремими групами насе­лення, а також залучення інших даних, що відбивають кінцеві результати економічної і соціальної політики, що торкаються різ­них аспектів життя населення.

Соціальні індикатори являють собою середні величини, темпи зміни, частоти, коефіцієнти концентрації, диференціації, купіве­льної спроможності і т. ін. Соціальні індикатори обчислюють, беручи до уваги загальні вимоги стосовно формування макроеко-номічних показників з урахуванням специфіки системи соціаль-

них показників. Методологія обчислення конкретних соціальних індикаторів рівня життя населення розглядається у відповідних розділах підручника.

13.3. ІНТЕГРАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Будь-які системи показників, що нині використову­ються для оцінювання рівня життя, охоплюють коло показників, кожний із який характеризує кількісний або якісний бік одного з аспектів добробуту суспільства. Водночас вони не дають цілісно­го уявлення про рівень життя в даний момент часу й у динаміці, а також мало придатні для проведення порівняльного аналізу рівня життя населення різних соціальних груп, регіонів або держав. Щоб вирішити цю проблему, необхідно обчислити інтегральний показник, який забезпечував би методологічну єдність усіх окре­мих показників даної системи і давав би однозначну оцінку рівня і динаміки досліджуваного процесу.

Оскільки окремих показників рівня життя дуже багато, їх кіль­кість і зміст змінюються разом із розвитком соціальних відносин у суспільстві, розробка інтегрального показника приводить до необ­хідності вирішення цілого ряду доволі складних методологічних проблем. На думку експертів ООН, статистика поки ще не знайшла раціонального способу відшукання всеосяжного показника рівня життя. Відповідні роботи постійно ведуться в кількох напрямках, і в науковій літературі існують різні пропозиції з конструювання інтег­рального показника рівня життя на основі окремих показників.

Перший напрямок пов'язаний із пропозиціями взяти за інтег­ральний показник деякі окремі показники, що певною мірою да­ють узагальнену характеристику рівня життя.

Визначальним чинником добробуту суспільства є рівень еко­номічного розвитку, тому основні індикатори стану економіки часто використовуються як інтегральні показники рівня життя. До них належать обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), національний доход і чистий національний прибуток. Для аналізу рівня життя, його динаміки і проведення порівняльного аналізу за країнами та регіонами обсяги ВВП або національного доходу розраховуються в реальному виразі (у постійних цінах) на душу населення. У разі проведення міжнародних зіставлень такі показ­ники оцінюються в доларах США на основі паритету купівельної спроможності національної валюти.

Суттєвим недоліком зазначених вартісних показників, вико­ристовуваних для аналізу рівня життя, є те, що вони містять еле­менти, які прямо не пов'язані з рівнем життя. Наприклад, ВВП включає видатки на утримання армії, державного апарату і т. ін. Тому для оцінювання рівня життя населення іноді використову­ються показники дитячої смертності, очікуваної тривалості життя при народженні і відносний коефіцієнт смертності, який визнача­ється як відношення числа смертей осіб у віці 50 років і більше до загальної кількості смертей. Ці демографічні показники відби­вають не тільки кількісну, але і якісну характеристику рівня життя.

Для узагальнюючої характеристики рівня життя у статистич­ній практиці використовується також індекс споживчих цін (до 60-х років — індекс вартості життя), розраховувати який у нашій країні почали ще в 20-ті роки. Обчислюючи цей показник, визна­чають набір споживчих благ (споживчий кошик), типовий для структури видатків певної групи населення. Вартість цього набо­ру визначається в поточних і базисних цінах, співвідношення яких дає шуканий індекс. Індекс споживчих цін характеризує зміну вартості життя залежно від динаміки цін на товари і послу­ги, що входять до складу споживчого кошика.

Більш змістовними є відносні показники. їх обчислюють на основі порівняння, здебільшого, доходів населення з показника­ми, що характеризують вартість життя. Під вартістю життя зви­чайно розуміють сумарну грошову оцінку вартості благ і послуг, які фактично споживаються в середньому домогосподарстві про­тягом певного проміжку часу в розмірах, що не перевищують ра­ціональних норм споживання. Показники вартості життя за нор­мативного споживання еквівалентні розмірам відповідних спо­живчих бюджетів.

За такі показники, що деякою мірою дають узагальнене уяв­лення про рівень життя, беруть:

• співвідношення середньодушового сукупного доходу і раціо­
нального споживчого бюджету¹. Цей показник дозволяє оцінити
можливий ступінь задоволення потреб і може використовуватися
для оцінювання змін у рівні життя в часовому аспекті;

• відношення середньодушового сукупного доходу до прожи­
ткового мінімуму;

• розмір умовно-вільної частини середньодушового сукупного
наявного доходу¹. За умовно-вільну частину доходу беруть час-

¹ Рапцин В. Я. Модели планирования уровня жизни. — М.: Зкономика, 1987. — С. 38—39. ¹ Жеребин В. М., Ермакова Н. А. Уровень жизни населення — как он поднимается сегодня // Вопр. статистики. — 2000. — № 8. — С. З—11.

тину сукупного доходу, що залишається після відрахування від нього обов'язкових платежів і малоеластичних статей витрат, які можуть бути виражені через прожитковий мінімум. Цей показник характеризує ступінь свободи маневрування наявними фінансовими ресурсами, а отже, рівень і якість життя членів домогосподарств.

Другий напрямок робіт пов'язаний з розробленням інтеграль­ного показника рівня життя на основі окремих показників із ви­користанням різних статистичних методів.

Пропонується розраховувати узагальнюючий показник рівня життя як середню зважену величину з окремих показників або груп показників. Як ваги використовуються експертні оцінки, на основі яких визначається частка (вага) впливу кожного показника (групи показників) на рівень життя. Сума ваг при цьому береться такою, що дорівнює 1. При розрахунку таких узагальнюючих по­казників необхідно попередньо привести всі окремі показники до єдиної розмірності. З цією метою використовуються, як правило, відносні значення динаміки.

Прикладом такого узагальнюючого показника може бути по­казник «індекс соціальної напруженості»'. Розраховуючи його, використовують окремі показники, які характеризують ступінь забезпеченості населення споживчими товарами, рівень злочин­ності і ступінь невдоволення населення комплексом невирішених соціально-політичних, економічних і екологічних проблем. Гра­дація значення цього індексу дозволяє судити про ступінь соціа­льної напруженості в суспільстві. Так, значення індексу від 0 до 0,4 свідчить про соціальну стабільність; від 0,4 до 0,8 — про соціаль­ну напруженість; від 0,8 до 1,4 — про наявність у суспільстві окре­мих локальних конфліктів; від 1,4 до 2,0 — про масові конфлікти або окремі соціальні вибухи; понад 2,0 — про масові соціальні вибухи.

Ще одним прийомом побудови інтегрального показника, ви­користовуваного для порівняння рівня життя в різних країнах або регіонах, є упорядковування країн (регіонів) за кожним окремим показником. За показниками-стимуляторами, тобто показниками, які характеризують позитивні соціальні процеси в суспільстві, країнам присвоюються ранги, починаючи з 1, зі зменшенням зна­чень цього показника. За показниками-дестимуляторами, які ха­рактеризують негативні соціальні процеси, упорядкування здійс­нюється у зворотному порядку, тобто ранг 1 присвоюється країні, що має найнижче значення показника. Середній ранг країни (ре­гіону) за всіма показниками визначається за формулою:

1 т

де Щ — ранг 7-ї країни за г'-м показником; т — кількість показ­ників.

Чим менше значення середнього рангу, тим вищий рівень життя в даній країні (регіоні) за сукупністю окремих показників, використаних при визначенні середнього рангу. Недоліком цього методу є те, що середні ранги не відбивають фактичної різниці між рівнями життя населення різних країн, а дають лише уявлен­ня про впорядкування країн за цим показником.

Інший підхід до ранжування регіонів за рівнем життя населен­ня використовується в Управлінні соціальної статистики Держ-комстату України¹. Ранг кожного регіону визначають на основі 25 показників, у тому числі п'яти дестимуляторів, що достатньо повно і всебічно характеризують регіон і його можливості із за­безпечення рівня життя населення. Для нормування показників і приведення їх до єдиної шкали вимірювання використовується такий методичний прийом:

а) для кожного показника знаходять розмір варіаційного роз­
маху як різницю між максимальним і мінімальним значеннями
цього показника серед усіх регіонів;

б) варіаційний розмах за кожним показником розбивають на
10 рівних інтервалів і визначають межі цих інтервалів, у резуль­
таті чого для кожного показника утворюється інтервальна шкала;

в) фактичні значення конкретних показників кожного регіону
розподіляються за інтервалами шкал вимірювання, які відпові­
дають цим показникам;

в) щоб дістати єдину шкалу вимірювання для всіх показників,
кожному інтервалу призначають певну кількість балів, починаю­
чи з 1 бала для інтервалу з найнижчими межами, і до 10 балів —
для верхнього інтервалу. У результаті для кожного показника
утворюється однакова шкала вимірювання від 1 до 10 балів;

г) фактичні значення кожного показника в кожному регіоні
переводяться в бали залежно від того, доки інтервалу потрапля­
ють ці значення.

Після переведення фактичних значень показників кожного ре­гіону в бали, ці бали підсумовуються (бали показників-дестиму-ляторів — зі знаком «мінус»). Сума балів за кожним регіоном є

Социальная статистика: Учебник/ Под ред. чл.-кор. РАН И. И. Елисеевой. ■
нансьі и статистика, 1997. — С. 75. ...

■ М: Фи-

' Див.: Соціальні індикатори рівня життя населення: Статистичний збірник / С. Хоб-та та ін. (робоча група); І. В. Калачова (ред.) / Держкомстат України. — К., 2000.

узагальнюючим показником — інтегральним композиційним ін­дексом, що дозволяє ранжувати регіони за рівнем життя.

Добрі результати дає оцінювання рівня життя населення зіста­вленням досягнутого рівня життя з нормативними вимогами¹, тобто за ступенем задоволення потреб населення.

Сукупність нормативів утворює вектор можливостей або ці­лей А,(а₀₁,а₀₂,...,а_0я) — те до чого прагне суспільство в задово­ленні своїх потреб. Сукупність фактичних показників рівня жит­тя утворює вектор досягнутих результатів s(a_u,a_n,...,a_ln). Абсо­лютна величина кута між цими двома векторами є мірою пропо­рційності розвитку, а результат множення відношень довжин ве­кторів на косинус кута між ними є мірою ступеня наближення досягнутого рівня життя до нормативів.

Застосування цього методу пов'язане нині з певними трудно­щами, зумовленими відсутністю розроблених раціональних нор­мативів з цілої низки показників рівня життя.

На практиці можливе застосування спрощеного варіанта роз­рахунку узагальнюючого показника. Він розраховується як середня зважена величина з окремих показників рівня життя, поданих у вигляді співвідношень фактичних рівнів споживання матеріаль­них благ і послуг у середньому на одну людину з нормами цього споживання. Розраховуючи цей показник, за ваги беруть частку вартості споживання кожного виду благ і послуг у загальній вар­тості їх нормативного набору. При цьому кожне фактичне спо­живання береться в обсязі, який не перевищує нормативний. Як­що за якимись благами або послугами відсутні норми споживан­ня, то в чисельнику і знаменнику показника рівня життя вони враховуються за фактичною вартістю. За умови, що за всім набо­ром благ і послуг, які ввійшли в розрахунок показника, фактичне їх споживання досягло нормативного рівня, узагальнений показ­ник набуває значення, яке дорівнює 1. Чим далі значення показ­ника перебуває від 1, тим сильніше фактичний рівень споживан­ня населенням матеріальних благ і послуг відрізняється від нор­мативного споживання.

За інтегральний показник рівня життя останнім часом широко використовують синтетичні індекси, які розраховують на основі стандартизованих значень окремих показників:

¹ Социальная статистика: Учебник / Под ред. чл.-кор. РАН И. И. Елисеевой. — М.: Фи-
нансьі и статистика, 1997. — С. 76. . . . .*■,,, .-,-• ■•■•,-.■• •■.;■

де Ij — синтетичний індекс для j-ї країни; у у — стандартизоване значення г-го показника для/'-ї країни.

У принципі такий індекс може бути побудований на інформа­ції про всі аспекти людського життя, але його розрахунок при цьому був би дуже громіздким, потребував би численності вихід­ної інформації, збір якої пов'язаний зі значними економічними витратами, а отриманий результат погано піддавався б інтерпре­тації. З огляду на це інтегральні показники рівня життя у вигляді синтетичних індексів будуються, здебільшого, на мінімальному наборі показників, кожний із яких кількісно характеризує одну з основних сторін життя населення.

Прикладом використання цього методу для обчислення уза­гальнюючого показника рівня життя може бути індекс людського розвитку.

13.4. ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

У рамках Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) обчислюється і публікується цілий ряд індексів, які характеризують досягнення країн у галузі рівня життя населення.

Серед них, насамперед, індекс людського розвитку, що вико­ристовується як інструмент для оцінювання досягнень держав із забезпечення можливостей для розвитку людського потенціалу і дозволяє виконувати відповідні порівняння з іншими країнами. Побудова цього індексу базується на положеннях концепції люд­ського розвитку, розробленої експертами ПРООН і викладеної, починаючи з 1990 року, у серії щорічних світових Доповідей про розвиток людини.

Концепція людського розвитку базується на чотирьох основ­них положеннях: рівності, продуктивності, сталості та розширен­ні можливостей.

Це означає:

1) усі люди споконвічно повинні мати рівні можливості неза­
лежно від статі, раси, національності, класової приналежності,
походження, місця проживання, рівня добробуту і т. п.;

2) люди повинні мати можливість підвищувати продуктив­
ність своєї діяльності, повноцінно брати участь у процесі форму­
вання доходу і трудитися за справедливу грошову винагороду;

3) доступ до можливостей має бути забезпечений не тільки
нинішнім, а й майбутнім поколінням за рахунок усіх форм фізич­
ного, людського і природного капіталу;

4) розвиток має здійснюватися зусиллями людей, а не тільки в інтересах людей. Розширення можливостей означає підвищення в людей відповідальності за долю своєї сім'ї, країни і людства в цілому.

Людський розвиток — це процес розширення можливостей людей вибирати шляхи і засоби підвищення якості (стандар­ту) свого життя. Людський розвиток «являє собою як процес розширення людського вибору, так і досягнений рівень добробу­ту людей»¹.

Спектр можливостей, що мають достатньо високу цінність для людей, дуже широкий. Політична, економічна, соціальна свобо­да, свобода пересування і вибору місця проживання, створення сім'ї, реалізація творчих здібностей, гарантія прав людини, пова­га навколишніх і самоповага — далеко не повний перелік прав і свобод, що цінуються людьми в усьому світі.

Ці можливості різноманітні і постійно змінюються залежно від рівня розвитку економіки і соціально-політичного устрою сус­пільства. Проте на всіх рівнях розвитку суспільства є можливості, ступінь реалізації яких визначає рівень людського розвитку. До таких можливостей належать: можливість прожити довге життя, підтримуючи добрий стан здоров'я, можливість одержати освіту і можливість доступу до засобів, які забезпечують гідний рівень життя. За відсутності цих можливостей всі інші є або несуттєви­ми, або недосяжними. Отже, людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини покращувати своє здоров'я, здобувати знання і професійні навички, а водночас використання цих можливостей для відпочинку, праці, політич­ного, громадського та культурного життя. Якщо ці два аспекти не збалансовані, то успішний людський розвиток буде неможливим.

Індекс людського розвитку за методикою ПРООН обчислю­ється на базі трьох показників: очікуваного довголіття населення, досягнутого рівня освіти і рівня життя населення.

Очікуване довголіття характеризується тривалістю майбут­нього життя при народженні — показником, в якому в концент­рованому вигляді поданий сукупний вплив на добробут людини таких чинників, як природжений стан її здоров'я, загальні матері­альні умови життя, повнота і якість харчування та медичного об­слуговування.

Показник досягнутого рівня освіти формується з двох показни­ків: частки грамотного дорослого населення (у віці понад 24 роки) і

¹ Human Development Report 1990, New York: Oxford University Press. — P. 10.

частки учнів початкових, середніх і вищих навчальних закладів у населенні, молодшому за 24 роки. Ці показники відбиваю поши­рення можливостей населення в життєвому виборі та участі в економічному і соціальному житті суспільства, що в остаточному підсумку надає позитивний вплив на якість життя.

За показник рівня життя населення беруть реальний обсяг ва­лового внутрішнього продукту на душу населення, поданий у до­лари США з урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти (дол. США ПКС).

Індекс людського розвитку обчислюється як середнє арифме­тичне зі стандартизованих показників, що входять до його складу:

Для розрахунку стандартизованих показників, які входять до складу індексу людського розвитку, використовується така фор­мула:

X.-x .

X — X

^yv max ^л min

де Xj — фактичне значення показника; Х_тах і Х_тіп — відповідно максимальне і мінімальне значення цього показника, які взято за еталон у світовій практиці.

У міжнародній практиці застосовують такі максимальні та мі­німальні значення показників:

• для розрахунку стандартизованого показника очікуваного
довголіття:

-^min — мінімальна тривалість майбутнього життя в цілому для всього населення — 25 років (для жінок — 27,5 року, чоловіків — 22,5 року);

Х_тах — максимальна тривалість майбутнього життя в цілому для усього населення — 85 років (для жінок — 87,5 року, чолові­ків — 82,5 року).

• для розрахунку стандартизованого показника досягнутого
рівня освіти:

-^min — грамотність дорослого населення і спільної частки уч­нів — 0 %;

^тах — грамотність дорослого населення і спільної частки уч­нів— 100%.

• для розрахунку стандартизованого показника рівня життя:
^min — мінімальний рівень реального ВВП на душу населення —

100 дол. США ПКС;

-^max — максимальний рівень реального ВВП на душу насе­лення—40000 дол. СШАПКС.

Стандартизовані показники досягнутого рівня освіти і рівня життя обчислюють з урахуванням таких особливостей.

Показник досягнутого рівня освіти обчислюється як сукупний показник грамотності серед дорослого населення І_гр (підсумову­ється з вагою в 2/3) і спільної частки учнів 1_уч (підсумовується з вагою 1/3):

/

При обчисленні індексу людського розвитку в якості показни­ка рівня життя прийнятий розмір валового внутрішнього продук­ту країни в середньому на душу населення, як показник доходу, що досить адекватно характеризує всі інші аспекти розвитку лю­дини, які не знайшли відображення в показниках довголіття й освіти. Реальний обсяг ВВП розраховується в доларах США на основі паритету купівельної спроможності валют, а потім кори­гується з урахуванням того, що для достойного рівня життя не потрібно мати необмежений дохід. Фактичний дохід Дф, який пе­ревищує граничний рівень Д_гр, до 1999 року коригували з вико­ристанням таких рекурентних формул:

для 0 <Д_Ф <Д_гр; ддяД_гр <Д_Ф <2Д_гр; для 2Д_гр<Д_ф<3 Д_гр;

Д_к =/7 + 2 (Д_гр)^ш + 3 (Д_гр)^ш +...+ (и - 1)

ддя(п-\)Д_гр<Дф<п,

За цими самими формулами коригували максимальний дохід в 40 000 доларів США. За граничний рівень доходу брали серед-ньодушовий розмір світового валового внутрішнього доходу того року, для якого розраховувався індекс людського розвитку.

З 1999 року показник рівня життя, що входить до складу інде­ксу людського розвитку, розраховується за такою формулою:

Ця формула порівняно з попередньою більш плавно коригує рівні доходу, тим самим підвищуючи його роль, особливо для країн із середнім рівнем доходів.

Значення індексу людського розвитку (ІЛР) містяться в ме­жах від 0 до 1. У світовій практиці застосовують таку градацію країн за цим показником. Країни, що мають ІЛР 0,8 і вищий, відносять до групи країн із високим рівнем людського розвит­ку. При ІЛР у межах 0,500—0,799 країни відносять до групи із середнім рівнем, а при ІЛР менше 0,5 — із низьким рівнем людського розвитку.

Для урахування соціально-економічних розбіжностей у стано­вищі жінок і чоловіків у суспільстві обчислюється індекс людсь­кого розвитку з урахуванням гендерного фактора (ІЛРГФ). У цьому індексі використовуються ті самі показники, що й в ін­дексі людського розвитку. Різниця між ними полягає в тому, що при побудові індексу людського розвитку з урахуванням ген­дерного фактора середні досягнення кожної країни у сфері три­валості життя, досягнутого рівня освіти і доходу коригуються пропорційно до розриву між рівнями, яких досягають жінки і чоловіки. Для такого коригування використовується формула зважування:

І =\d (I V

Тут І_ігр — стандартизоване значення і-то показника, що вхо­дить до складу індексу людського розвитку, скоригованого з ура­хуванням різниці у становищі жінок і чоловіків;

гіж, d₄ — частка чисельності жінок і чоловіків у спільній чисе­льності населення;

ііж, ііч — стандартизоване значення і-то показника, що входить до складу індексу людського розвитку відповідно для жінок і чо­ловіків;

є — параметр зважування, що характеризує ставлення суспіль­ства до нерівності жінок і чоловіків.

Коли суспільство має помірну відразу до нерівності цей пара­метр беруть таким, що дорівнює двом. При є = 2 формула наби­рає такого вигляду:

r Jd_xd₄ 4,-1—+7-

V * їж ■*

Обчислюючи індекс людського розвитку з урахуванням ген­дерного фактора, також слід не забувати про розбіжність у тривалості майбутнього життя для жінок і чоловіків. У жінок максимальна тривалість майбутнього життя становить 87,5 ро-

17 1-344

ків, мінімальна — 27,5 років, а в чоловіків, відповідно, 82,5 і 22,5 року.

Для оцінювання співвідношення можливостей жінок і чолові­ків впливати на рівень життя у країні обчислюється показник — співвідношення можливостей за статтю.

В основу розрахунку цього показника покладено аналіз ролі жінок у розробці законодавства країни, їх участь в економічній діяльності і прийнятті управлінських рішень, а також їх можли­вість розпоряджатися економічними ресурсами.

Роль жінок у розробці законодавства характеризується їх пред­ставництвом у законодавчих органах.

Участь в економічній діяльності і прийнятті управлінських рі­шень оцінюється на основі аналізу часток жінок на адміністрати­вних і управлінських посадах, а також на посадах фахівців і тех­нічних працівників.

Щоб відбити можливості жінок розпоряджатися економічни­ми ресурсами, використовують показник доходів. Він оцінюється аналогічно тому, як це робиться в разі обчислення індексу люд­ського розвитку з урахуванням тендерного фактора, з тією лише різницею, що рівні доходу не коригуються.

Показник співвідношення можливостей за статтю являє собою середню арифметичну величину з трьох індексів: індексу пред­ставництва в законодавчих органах, сукупного індексу участі в економічній діяльності і прийнятті рішень та індексу доступу до доходу.

Приклад розрахунку зазначених індексів наведений у дод. 8.

Індекс людського розвитку являє собою місткіший індикатор рівня життя порівняно з валовим внутрішнім продуктом і дає змогу не тільки ранжувати країни за рівнем людського розвитку й оцінювати його динаміку, а й аналізувати досягнення країн у різних аспектах розвитку. Цей показник знайшов широке засто­сування на міжнародному рівні. Проводяться його розрахунки і для регіонів України. Водночас він не позбавлений і недоліків, суть яких зводиться до недостатньої інформаційної змістовності індексу, необгрунтованого використання рівних ваг показників, що входять до складу індексу, і неможливості інтерпретації їх нормованих значень.

Для одержання характеристики людського розвитку з ураху­ванням більшого числа показників, що відбивали б як позитивні, так і негативні моменти розвитку суспільства, можна використо­вувати методологію, в основі якої лежить системний аналіз. При­кладом реалізації такої методології на практиці може служити

методика, яка розроблена в Національному інституті стратегіч­них досліджень України¹.

Процедура побудови та обчислення індексу людського розви­тку з використанням методу системного аналізу складається з таких етапів:

1) побудова системи взаємозалежних елементів, що визнача­
ють людський розвиток. Кінцевими елементами цієї системи ма­
ють бути критерії розвитку, які піддаються опису статистичними
показниками;

2) визначення ступеня впливу кожного елемента системи на
остаточний результат, тобто на людський розвиток (ваговий кое­
фіцієнт);

3) формування бази вихідних статистичних показників і зве­
дення їх до нормованого вигляду;

4) обчислення інтегрального індексу людського розвитку.

На першому етапі з використанням системного підходу здійс­нюється декомпозиція такого вельми непростого поняття, як людський розвиток, на складові елементи, з одночасним визна­ченням взаємозв'язків між цими елементами і їх ролями в досяг­ненні кінцевої мети розвитку, тобто побудова ієрархічної систе­ми. Стан кожної із зазначених складових може бути визначений переліком критеріїв (статистичних показників). Кількість крите­ріїв (показників) для оцінки кожної складової людського розвит­ку може бути різною і залежить від завдань і цілей дослідження. Головна умова відбору критеріїв (показників) полягає в тому, щоб вони найбільш повно й об'єктивно характеризували реаль­ний стан тієї або іншої сторони людського розвитку і/або були в статистичних базах даних, або могли бути отримані в існуючій системі збору інформації без значних додаткових витрат. У ре­зультаті першого етапу роботи формується ієрархічна система показників, які характеризують рівень життя населення.

Для визначення вагових коефіцієнтів показників використо­вується метод аналізу ієрархічних систем. Суть цього методу полягає в послідовному порівнянні елементів системи між со­бою й оцінюванні ступеня впливу кожного елемента на попе­редній рівень. Порівняння елементів провадиться попарно екс­пертним шляхом, а пріоритет одного з елементів перед іншим визначається за спеціальною шкалою відносної важливості (табл. 13.1).

¹ Власюк О. С, Пирожков С. І. Індекс людського розвитку: досвід України. — К.: ПРООН, 1995.

17*1-544

• > Таблиця 13.1

ШКАЛА ВІДНОСНОЇ ВАЖЛИВОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ СИСТЕМИ

Парні порівняння приводять до матричної форми подання ре­зультатів. Нехай є елементи А\, А₂, Аз, ..., А„, які потрібно попа­рно порівняти між собою. У загальному вигляді результати пар­них порівнянь описуються квадратною матрицею, що має такий вигляд:

Ця матриця має дві важливі властивості. Перше — усі значен­ня, які розміщені по основній її діагоналі, дорівнюють 1, оскільки елемент, порівнюваний сам із собою, має однаковий вплив на по­передній рівень. Друге — матриця має властивість оберненої си­метричності, тобто cijj =l/ciji, де індекси /тау відповідають номеру рядка та стовпця матриці, наприклад: й2і⁼1/«і2? «12 ⁼ 1/«2і і т. д.

Обчислення значень квадратної обернено симетричної матри­ці дає можливість кількісно визначити порівняльну важливість елементів, тобто їх вагові коефіцієнти. Для цього потрібно обчис­лити множину власних векторів матриці, а потім нормалізувати результат до одиниці, дістаючи тим самим вектор пріоритетів, або ваговий коефіцієнт. Процедура нормалізації виконується для того, щоб сума вагових коефіцієнтів завжди дорівнювала 1.

Для обчислення власних векторів можна використовувати
спрощену операцію, яка дає достатньо добре наближення до іс­
тинних результатів. Одним із найкращих способів спрощеного
обчислення власного вектора є обчислення середньої геометрич­
ної з елементів кожного рядка матриці. Так, для наведеної щойно
матриці формули обчислення власних векторів будуть мати та­
кий вигляд: ,

Уз = Ща_зха_па₃₃...а_гп\

К = Ча_пХа_п2а_Л...а_т.