ПОКАЗНИКИ СПОЖИВАННЯ

Організація статистичного спостереження за спожи­ванням повинна забезпечити всі зацікавлені сторони цього про­цесу необхідною інформацією з метою регулювання споживання на різних рівнях економіки і державного управління. Широке ко­ло потреб, задоволення котрих необхідно для забезпечення нор­мальної життєдіяльності населення і всебічного розвитку люди­ни, різноманіття форм і методів їх задоволення, нерівномірність споживання, яка зумовлена багатьма чинниками, викликає необ­хідність використовувати багато різних статистичних показників, що характеризують процес споживання як на макрорівні, так і на рівні соціальної групи, домогосподарства або окремої людини.

На макрорівні в системі національних рахунків у якості уза­гальнюючих показників, що характеризують витрати суспільства на споживання, використовуються показники «кінцеві споживчі витрати» і «фактичне кінцеве споживання». Вивчаючи спо­живання, слід ураховувати різницю між цими двома показника­ми. Показник кінцевих споживчих витрат характеризує ту части­ну валового наявного доходу, яку суспільство витрачає на спо­живання. Показник фактичного кінцевого споживання відбиває реальний розмір кінцевого споживання господарськими (інсти-туціональними) одиницями, що забезпечується як за рахунок наявного доходу, так і за рахунок соціальних трансфертів у на­туральній формі, які надаються населенню (індивідуально або для колективних потреб) державними і некомерційними орга­нізаціями.

Кінцеве (невиробниче) споживання товарів і послуг — це показник, що характеризує витрати суспільства на продукти і по­слуги, які використовуються безпосередньо для задоволення по­точних потреб суспільства. Він являє собою вартісну характерис­тику загального обсягу кінцевого споживання населенням мате­ріальних благ і послуг (фонд споживання). У розрахунку цього показника вартісна оцінка споживаних ринкових товарів і послуг подається за фактичними цінами їх придбання з урахуванням субсидій і доплат із бюджету, коштів громадських організацій і

217 .

соціальних фондів, а не ринкових послуг — за поточними витра­тами установ і організацій, які надають ці послуги.

Кінцеве споживання виконує економічні та соціальні функ­ції. Економічні функції полягають у регулюванні обсягів і струк­тури виробництва товарів і послуг, що визначається рівнем розвитку потреб, і у відтворенні робочої сили як невід'ємної складової виробничого процесу. Соціальні функції кінцевого споживання полягають у формуванні всебічно розвиненої осо­бистості, підвищенні добробуту населення і, як наслідок, по­ліпшенні рівня життя. Кінцеве споживання визначається рівнем соціально-економічного розвитку суспільства і рівнем розвит­ку потреб населення.

Всі споживчі витрати на кінцеве споживання можна згрупува­ти в такий спосіб:

а) витрати домашніх господарств, які фінансуються з особис­
тих бюджетів населення;

б) витрати державних установ — фінансуються за рахунок
Державного бюджету;

в) витрати некомерційних організацій, що обслуговують до­
машні господарства, — фінансуються за рахунок добровільних
внесків членів цих організацій і доходів від їхньої власності, а
також за рахунок пожертвувань.

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств врахо­вуються за ринковими цінами і визначаються фактичними витра­тами населення на купівлю товарів і послуг. Вартість спожитих товарів, отриманих населенням у натуральній формі, оцінюється за середніми цінами реалізації аналогічних товарів.

Витрати на кінцеве споживання державних установ, що об­слуговують домашні господарства, визначаються вартістю без­коштовних (неринкових) послуг населенню в сфері освіти, охоро­ни здоров'я, соціального захисту, культури і мистецтва, фізкуль­тури і спорту. Ці витрати включають поточні витрати зазначених установ за рахунок державного бюджету, з урахуванням спожи­вання основних фондів. До цих витрат не включається продаж ними ринкових (платних) послуг, а також витрати на придбання товарів і послуг для передання домашнім господарствам як соці­альних трансфертів у натуральній формі.

Витрати на кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, до яких належать проф­спілки, політичні партії, добродійні й інші фонди, релігійні орга­нізації, добровільні товариства тощо, утворюються за рахунок вартості безкоштовних (неринкових) послуг, які надають дані

організації домашнім господарствам, а також витрат на купівлю товарів і послуг для передання домашнім господарствам.

Кінцеве споживання утворюється з двох складових: індивіду­ального фактичного кінцевого споживання домашніх господарств і колективного кінцевого споживання сектору загального держав­ного управління.

Фактичне кінцеве споживання домашніх господарств містить у собі їхні витрати на купівлю споживчих товарів і послуг за ра­хунок усіх джерел фінансування, а також вартість індивідуальних товарів і послуг, безплатно отриманих домашніми господарства­ми від органів державного управління і некомерційних організа­цій, що обслуговують домашні господарства, як соціальні транс­ферти в натуральній формі.

Інтегральний показник фактичного кінцевого споживання дає уявлення про загальний обсяг споживання в суспільстві, а скла­дові цього показника — про джерела задоволення потреб у мате­ріальних благах і послугах.

Для вирішення завдань макроекономічного регулювання спожи­вання крім загального показника кінцевого фактичного споживання використовується така система статистичної інформації, що харак­теризує процес формування обсягу і структури фонду споживання населення в цілому і його окремих соціально-економічних груп':

• частка кінцевого особистого споживання у валовому внут­
рішньому продукті, що формує платоспроможність населення (у
розвинених країнах ця частка становить 60—65 % ВВГІ);

• співвідношення часток праці та капіталу у виготовленій про­
дукції. Зниження частки труда у вартості продукції стримує по­
пит населення на товари і послуги, а отже, і відповідну пропози­
цію на ринку. У розвинених країнах частка заробітку у вартості
продукції досягає 60 %;

• рівень рентабельності промислових підприємств, невиправ­
даний ріст якого є однією з причин стагнації виробництва, непла­
тежів і заборгованості і, як наслідок, зменшення випуску спожив­
чих товарів;

• характеристика джерел доходів населення;

• поділ домашніх господарств за рівнями середньодушових
сукупних доходів та витрат (соціально-економічна диференціація
населення);

• рівні доходів зайнятого населення в окремих галузях еконо­
міки (міжгалузева диференціація);

Статистика: Підручник / С.С. Герасименко та ін. — К.: КНЕУ, 1998. — С. 447.

• поділ доходів на споживання і накопичення;

• структура платоспроможного попиту за товарами і послугами.

Показники обсягу фактичного кінцевого споживання розрахо­вуються як у цілому по всьому населенню, так і в розрахунку на душу населення. У такому вигляді він може використовуватися для міжнародних і міжрегіональних порівнянь, хоча останнім ча­сом для цих цілей частіше використовується показник валового внутрішнього продукту на душу населення.

Таблиця 12.2