Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


І ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ




10.1 ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК

Однією з найважливіших умов гідного рівня життя на­селення є забезпечення безпеки і дотримання прав людини. Від­повідно до Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Права й обов'язки кожної людини в будь-якому суспільстві визначені в законодавчому порядку, а також діючими нормами поведінки і моральних принципів. Ступінь дотримання населен­ням законів, принципів і норм поведінки зумовлюється, насампе­ред, морально-психологічними рисами особистості, створює пев­ний суспільний порядок, порушення якого окремими членами суспільства призводить до обмеження прав інших, що негативно позначається зрештою на стабільності і рівні життя.

Розділ соціальної статистики, що вивчає явища і процеси, які відбуваються у громадському житті і характеризують моральний вигляд людини і суспільства в цілому, називається моральною статистикою. Завдання моральної статистики зосереджені на характеристиці особистості та її поведінки в різних сферах жит­тя. Вона досліджує поширеність, інтенсивність і усталеність про­явів морально-психологічних рис особистості та суспільства; фак­тори і мотиви реальної поведінки населення.

Моральна статистика — той розділ статистики, де найповніше поєднуються три галузі знання: статистика, соціологія і психоло­гія. Близькими є завдання й об'єкти дослідження, доповнюють один одного методичні прийоми аналізу інформації. Найбільш ре­зультативними і глибокими за змістом є комплексні дослідження, які проведені спільно представниками цих трьох наук.

Систематичний збір і публікація матеріалів з моральної стати­стики розпочалися у другій половині XIX сторіччя. В Україні в 20-х роках XX століття питанням моральної статистики серйозну


увагу приділяли органи ЦСУ. У 1927 році в системі органів ЦСУ України були організовані підрозділи моральної статистики, що вивчали дитячу злочинність, алкоголізм та інші питання.

Навколо поняття «моральна статистика» і її змісту відбува­ються постійні дискусії, в основі яких лежить питання про коло явищ і процесів, які вивчаються моральною статистикою. Метою моральної статистики є вивчення доступних масовому спостере­женню вчинків, подій і наслідків, що характеризують стан мора­льності людей. Момент, який ускладнює це вивчення, є умов­ність критеріїв визначення понять «морально» і «аморально», оскільки в різних історичних умовах у різних народів і соціаль­них груп населення вони можуть бути істотно різними.

Діапазон показників моральної статистики достатньо широ­кий: від характеристики позитивних вчинків населення в різних сферах життя до оцінки й аналізу негативних проявів, що завда­ють шкоди окремим людям і суспільству в цілому.

Позитивні показники характеризують героїчні і самовіддані вчинки; заслуги перед суспільством, що виражаються в результа­тах трудової, інтелектуальної та інших видів діяльності; добро­дійність, меценатство і т. ін. Цей напрямок у вітчизняній статис­тиці тільки починає формуватися.

Найважливішу і найбільш розроблену частину в моральній статистиці становлять показники, які характеризують негативні явища в суспільстві: такі соціально небезпечні явища, як алкого­лізм, наркоманія, проституція, самогубства, бродяжництво; циві­льні й адміністративні правопорушення, а також злочинність у всіх її проявах. Вивченням кількісних аспектів правопорушень і злочинів, як найбільш небезпечним явищам у соціальному розу­мінні, приділяється серйозна увага, і цим займається правова (юридична) статистика, що є складовою частиною моральної ста­тистики.

У моральній статистиці використовуються всі методичні при­йоми статистичної науки, але у зв'язку зі специфікою її предмета й об'єкта дослідження, зумовленою морально-психологічними властивостями людей, їх застосування має деякі особливості. Ці особливості полягають в обмеженості інформаційної бази мора­льної статистики, у необхідності більш широкого застосування спеціальних вибіркових обстежень, методів статистики вивчення суспільної думки і методів таких наук, як соціологія і психологія. До особливостей моральної статистики варто віднести й те, що її дані порівнюються із соціальними нормами, які діють у даному суспільстві. Соціальні норми, установлювані законодавчо або в


інший спосіб, мають відносний характер і згодом піддаються пе­регляду, що вносить певні труднощі, які пов'язані з порівнянніс­тю інформації, коли йдеться про вивчення динаміки явищ і порів­няльний аналіз з аналогічними даними певної країни за різні пе­ріоди часу або з іншими країнами.

Джерелами інформації в моральній статистиці є дані статис­тичної звітності, відомчого обліку, спеціальних вибіркових об­стежень, переписів населення, соціологічних опитувань. Статис­тична звітність дає можливість одержати інформацію про зло­чинність і правопорушення, про порушення норм дисципліни й антисоціальні явища на виробництві та у громадському житті, а також відомості про людей і колективи, які одержали нагороди, премії та заохочення. Спеціальні вибіркові обстеження здійсню­ються для одержання більш докладної інформації та інформації, якої немає у статистичних звітах. Саме ця інформація дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові зв'язки, виявити й оцінити найбільш суттєві фактори, що впливають на моральний стан сус­пільства.

Нині проблеми моральної статистики практично зведені до вивчення негативних явищ у суспільстві. Це пояснюється, насам­перед, тим, що правопорушення та інші антисоціальні прояви мають значний негативний вплив на всі сфери життя й діяльності окремих людей і суспільства в цілому. Інший важливий аспект підвищеного інтересу до негативних явищ полягає в тому, що суспільство, відчуваючи на собі повною мірою всі наслідки пра­вопорушень і антисоціальних явищ, тривалий час було позбавле­не будь-якої статистичної інформації про ці явища.

Залежно від видів правопорушень, ступеня їх соціальної не­безпеки і характеру впливу суспільства на правопорушників роз­глядають такі підрозділи юридичної (правової) статистики:

1) цивічьно-правова статистика — вивчає інформацію про цивільно-правові спори і порушення прав людини. До них нале­жать:

• трудові суперечки про оплату праці, відшкодування збитку,
законність страйків;

• сімейно-шлюбні спори про розірвання шлюбу, стягнення алі­
ментів, установлення батьківства, позбавлення батьківських прав;

• житлові спори, у тому числі пов'язані з приватизацією жит­
лової площі, виселенням із державного фонду і житлових служ­
бових помешкань;

• позови про захист честі і гідності громадян, інтелектуальної
власності;


 

* позови про відшкодування шкоди за каліцтво і смерть під
час виконання трудових обов'язків, у разі порушення правил до­
рожнього руху й аварій на транспорті; позови про відшкодування
збитку через неякісні товари і послуги;

* справи про порушення податкового законодавства, визнання
громадян обмежено дієздатними, про відшкодування збитку за
порушення природоохоронного законодавства тощо;

 

2) адміністративно-правова статистика — аналізує пра­
вопорушення, за які порушники притягуються до адміністратив­
ної відповідальності. До таких правопорушень належать пору­
шення порядку проведення масових заходів, порушення рівно­
правності громадян, незаконне виготовлення і розповсюдження
масової інформації, створення перешкод для здійснення виборчо­
го права, поширення неправдивих свідчень, торгівля через руки у
невстановлених місцях, вживання спиртних напоїв і поява в не­
тверезому вигляді в громадських місцях, азартні ігри, завищення
цін у приватних підприємствах торгівлі, порушення законодавст­
ва про охорону пам'ятників і т. ін.;

3) кримінально-правова статистика — досліджує правопо­
рушення і злочини, за вчинення яких настає кримінальна відпові­
дальність.

Стан суспільного порядку і безпеки як одного з факторів, що визначають умови життя і розвитку людини, правовою статисти­кою розглядається в різних аспектах: правопорушення і правопо­рушники; постраждалі і збиток; діяльність суспільства з підтрим­ки законності і порядку. Для досягнення цієї мети правова стати­стика використовує такі види інформації:

• інформація про правопорушення, правопорушників і пово­
дження з ними;

* інформація, що дозволяє виявити й проаналізувати причин­
но-наслідкові зв'язки між особистостями правопорушників і пра­
вопорушеннями, які вони вчинили, а також між заходами впливу
на правопорушників і їх подальшою долею;

• інформація про характеристики на потерпілих у результаті
правопорушень і про втрати, яких їм завдано;

• інформація про діяльність правоохоронних служб із забез­
печення ними громадського порядку та безпеки.

Для збору цієї інформації використовуються:

а) статистичні звіти органів МВС, прокуратури, судів і органів юстиції про зареєстровані правопорушення й особистості право­порушників; про роботу правоохоронних органів; про кількість притягнених до відповідальності і мірах покарання; про склад


засуджених, у тому числі тих, які вчинили правопорушення в не­повнолітньому віці;

б) статистичні картки первинного врахування, в яких містить­
ся значно більше інформації про злочини, злочинців і підсудних,
ніж у зведених статистичних звітах;

в) дані демографічної, соціальної та економічної статистики,
що використовуються для обчислення показників, які характери­
зують правопорушення, правопорушників і їхні жертви;

г) дані, що отримані в результаті вивчення матеріалів і заяв
про правопорушення і злочини, а також кримінальних справ;

д) матеріали вивчення громадської думки про злочинність і
боротьбу з нею, опитувань засуджених і потерпілих; результати
спостережень кримінологів.

Облік правопорушень грунтується на реєстрації конкретних випадків їх прояву: фактів вчинених правопорушень; осіб, які вчи­нили ці правопорушення; жертв правопорушень і сум матеріаль­ного збитку, заподіяного злочинами.

10.2. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯ І ПРАВОПОРУШНИКІВ

Методичні прийоми, статистичні методи, конструкція статистичних показників, які використовуються в різних розділах моральної статистики, практично аналогічні, що дозволяє обме­житися розглядом їх застосування для вивчення карної злочинно­сті як найнебезпечнішого антисоціального явища, яке найбіль­шою мірою дестабілізує життя суспільства.

Злочинність є продуктом суспільства і пронизує різні його сфери та суспільні відносини. Водночас вона має власні специфі­чні характеристики і закономірності. Аналізуючи злочинність, виокремлюють дві групи характеристик: зовнішні характеристи­ки, що відбивають її роль і становище в суспільстві, і внутрішні характеристики, що описують її якісні ознаки. До зовнішніх ха­рактеристик відносять показники загальної, соціальної, територі­альної, галузевої поширеності; показники соціальної спрямова­ності і суспільної небезпеки, характеристики мотивації злочин­ності. Внутрішній стан злочинності характеризується показника­ми організованості, активності та сталості.

Кількість учинених злочинів у принципі не може бути цілком відбита статистикою через те, що не всі потерпілі повідомляють у правоохоронні органи про злочини проти них, багато злочинів


відбуваються в умовах не очевидності, багато злочинців застосо­вують спеціальні заходи для приховування слідів злочинів. Ста­тистика враховує тільки ті злочини, що були перевірені у встанов­леному законом порядку і знайшли своє підтвердження в доку­ментах правоохоронних органів (ухвала про порушення криміна­льної справи, ухвала про притягнення особи як обвинувачуваної тощо).

Поширеність злочинності в суспільстві характеризується рів­нем злочинності, що вимірюється абсолютною кількість зареєс­трованих злочинів і кількістю виявлених злочинців.

Для одержання більш повної характеристики протиправних дій, крім аналізу інформації про кількість зареєстрованих злочи­нів, аналізується інформація про кількість заяв і повідомлень про злочини, що надійшли за певний період до правоохоронних орга­нів. Аналіз кількості та динаміки заяв про злочини дає певне уяв­лення про те, якою мірою особи, котрі звернулися до правоохо­ронних органів, вважають себе жертвами протиправних дій.

Інтенсивність злочинності оцінюється за допомогою коефіцієн­та злочинності:

#зл =^--100 000,

де Nm — число зареєстрованих злочинів за рік; S — середньорі­чна чисельність наявного населення.

Цей показник у криміналістиці називають «коефіцієнтом фак­тів» на відміну від аналогічного показника, що характеризує чис­ло виявлених злочинців на 100 000 населення, — так званого «коефіцієнта осіб».

Залежно від чисельності населення і кількості злочинів коефі­цієнти злочинності розраховуються на 100 000, 10 000 або 1000 осіб. Коефіцієнти обчислюються або на все населення, або на на­селення у віці кримінальної відповідальності. Якщо розрахунок робиться на все населення, то коефіцієнт злочинності фактично відбиває страждання населення від злочинності (число злочинів, що припадає на певну чисельність населення). У разі розрахунку коефіцієнта в середньому на населення у віці кримінальної від­повідальності він характеризує кримінальну активність населен­ня даного віку.

Обчислюючи коефіцієнти злочинності за місяць, квартал або' півріччя, варто використовувати формулу, яка дозволяє дістати порівнянні значення коефіцієнтів: ■


000,

n-S

де п — кількість місяців, за які розраховується коефіцієнт;

Nm —кількість злочинів, зареєстрованих за п місяців. '

Розраховуючи коефіцієнти злочинності, варто брати до уваги деякі особливості, пов'язані з природою цього соціального явища й організацією статистичного спостереження. Кількість злочинів, чисельність виявлених правопорушників, кількість засуджених підсумовуються за певні періоди часу, тобто утворюють інтерва-льні ряди даних. Чисельність населення являє собою моментний ряд на початок року або на момент перепису населення. Крім то­го, статистика населення розрізняє постійне і наявне населення. Оскільки протиправні дії відбуваються як населенням, що по­стійно проживає, так і тимчасовими жителями, то коефіцієнти злочинності розраховуються на середньорічну чисельність наяв­ного населення.

Коефіцієнти злочинності можуть розраховуватися не лише для всього населення, а й за окремими соціальними групами: вікови­ми, у тому числі неповнолітніх; статевими (жінок і чоловіків); професійними; зайнятими в економіці і безробітними; раніше за­судженими тощо.

Докладнішу характеристику злочинності можна дістати, роз­глянувши не тільки загальну кількість зареєстрованих злочинів, а і загальну кількість розкритих злочинів, виявлених правопоруш­ників, попередньо заарештованих, усіх засуджених за злочини, у тому числі до позбавлення волі, ув'язнених, потерпілих і т. ін. Відношення цих показників до середньорічної чисельності насе­лення дають відповідні коефіцієнти: розкритих злочинів, виявле­них правопорушників, віктимізації (потерпілих), судимості, при-зонерства (ув'язнених).

Для об'єктивного оцінювання рівня окремих груп і видів зло­чинів розраховуються коефіцієнти насильницьких, корисливих, економічних злочинів, убивств, крадіжок, зґвалтувань і т. ін. Су­купність різних коефіцієнтів дозволяє більш об'єктивно оцінити рівень злочинності та її видів і дає можливість аналізувати її в динаміці та просторі (за територіями).

Рівень та інтенсивність злочинності вивчається як у цілому за сукупністю всіх злочинів, так і за різноманітними класифікацій­ними ознаками. Найчастіше під час вивчення злочинності вико­ристовуються такі типологічні групування:


■'' а) за спрямованістю злочинів:

• злочини проти особистості;

' • злочини у сфері економічної діяльності; « ♦ злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку;

• злочини проти державної влади;

- • злочини проти військової служби; :

• злочини проти миру і безпеки людства;

б) за видами злочинів: розкрадання державного і колективного майна; злочини проти приватної власності громадян, у тому числі крадіжки, грабежі і розбої, вимагання; обдурювання покупців і замовників; порушення правил торгівлі і незаконна торгова діяль­ність; хабарництво; порушення правил валютних операцій; виго­товлення або збут фальшивих грошей і цінних паперів; ухиляння від сплати податків; шахрайство з фінансовими ресурсами; занят­тя забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю; приховання валют­ної виручки; навмисні убивства і замахи на убивство; навмисні важкі тілесні ушкодження; зґвалтування і спроби зґвалтування; хуліганство; порушення правил безпеки руху й експлуатації транс­порту особами, які керують транспортними засобами;

б) за категоріями тяжкості: невеликої тяжкості, середньої тяж­
кості, важкі й особливо важкі злочини;

в) за організованістю: ситуативна, групова, організована зло­
чинність;

г) за сферами людської діяльності: економічна, соціальна, ду­
ховна і т. ін.;

д) за формами та видами провини: навмисні (із прямим або
непрямим умислом) і необережні (з легкодумства або недбалості)
злочини;

є) за мотивацією: корисливі, насильницькі і т. ін.;

є) за соціально-демографічними ознаками винних у злочинах: чоловіки і жінки; дорослі і неповнолітні; раніше судимі і несуди-мі; засуджені і виправдані; підозрювані, обвинувачувані, підсуд­ні, засуджені, ув'язнені і т. ін.

Такі самі групування використовуються під час аналізу струк­тур злочинності й осіб, які вчинили злочини.

Структура злочинності — це питома вага різних видів зло­чинів (злочинців) у їх загальній кількості за певний період часу на даній території.

Наступною статистичною характеристикою злочинності є ко­ефіцієнт враженості злочинністю різних соціальних груп на­селення. Він є по суті коефіцієнтом локалізації і являє собою від-


ношення питомої

населення до їх чц шги виявлених злочинців у певній категорії сії жінки у складі в?тки в УСЬОМУ населенні. Так, у 1996 році в Ро-в усьому населеннрявлених злочинців становили 15,9 %, а їх частка жінок дорівнював )бУла 53;0 °- Коефіцієнт враженості злочинністю в 6 разів більше. З 5'9/53= °>3> а чоловіків — 84,1/47,0 = 1,8, або зовані коефіцієнти ^етою порівняння використовуються стандарти-та інших демограф,:злочинності' розраховані щодо окремих вікових вані коефіцієнти Чтх ' сошальних ГРУП населення. Стандартизо-ності в окремих рЄ^юляк?ть коректніше порівнювати рівні злочин-

Порівняльний а,ю^ах із різними структурами населення.

вати різниці в тери^.'3 коефіцієнтів злочинності дозволяє оціню-

наведені показникц°Ріальшй поширеності злочинності. У табл. 10.1

сті рівня зареєстро?' що характеризують територіальні особливо-

^аних злочинів у регіонах України в 1996 році.

Таблиця 10.1

РОЗР

ДХУНОК ПОКАЗНИКІВ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЗД КОНЦЕНТРАЦІЇ ЗЛОЧИННОСТІ РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ в 1996 році'

Коефіцієнт J
Частка dn насе­лення регіону в населенні України
^Соефіці-Хт зло-шнності
Регіон (область)
k -
враженості населення регіону зло­чинністю
Україна

Частка d^ злочинів у регіоні в загальній кількості злочинів

л 1208
100,0
Дніпропетровська

100,0

,2111
7,50
1,80
6,00
Луганська

13,50

л 1670
5,41
1,43
2,30
Миколаївська

7,71

лібОО
2,62
1,36
0,95
Запорізька

3,57

,1562
4,05
1,33
1,34
АР Крим

5,39

х1560
4,29
1,33
1,42
Харківська
К1543

5,71

6,01
1,32
1,90
Волинська

7,91

2,10
1,23
0,59
0,87
Херсонська

\1328

2,47
2,75
0,28
1,11

\1309

Одеська

5,04
5,62
1,12
0,58

\1308

' Розраховано автором, л

України.___ К., 1997. -Джерела інформації: Населення України. 1996 рік / Держком-

енцикл., 1997.— С.

тат Укпаїни — К ' УкрС Ю.; Статистичний щорічник України за 1996 рік / Держ-
v ' " ' е.итлкп 10Q7 — Г ^14 ..


Закінчення табл. 10.1

 

Регіон (область) Коефіці­єнт зло­чинності Частка dH насе­лення регіону в населенні України Частка rfi злочинів у регіоні в загальній кількості злочинів Коефіцієнт dJd« враженості населення регіону зло­чинністю    
м. Київ 5,16 5,22 1,01 0,06
Сумська 2,72 2,65 0,97 0,07
Полтавська 3,39 3,27 0,96 0,12
Донецька 10,10 9,74 0,96 0,36
Кіровоградська 2,38 2,03 0,85 0,35
м. Севастополь 0,79 0,65 0,82 0,14
Житомирська 2,88 2,37 0,82 0,51
Львівська 5,39 4,04 0,75 1,35
Чернігівська 2,62 1,95 0,74 0,67
Черкаська 2,93 2,17 0,74 1,43
Вінницька 3,66 2,54 0,69 1,12
Київська 3,69 2,54 0,69 1,15
Хмельницька 2,94 1,65 0,56 1,29
Івано-Франківська 2,87 1,47 0,51 1,40
Рівненська 2,33 1,17 0,50 1,16
Чернівецька 1,84 0,88 0,48 0,96
Закарпатська 2,52 1,20 0,48 1,32
Тернопільська 2,30 1,07 0,47 1,23
Разом X X X X 30,33

Якщо загальноукраїнський коефіцієнт злочинності в 1996 році становив 1208 зареєстрованих злочинів на 100 000 осіб серед­ньорічного наявного населення, то в Тернопільській області він дорівнював 545, а в Дніпропетровській — 2111, або майже в 4 рази більше. Така значна розбіжність не може бути випадковою і є серйозною підставою для більш глибокого вивчення стану справ на місцях. Коефіцієнти кримінальної враженості свідчать


і


про деяку концентрацію злочинності у восьми регіонах України (АР Крим, Дніпропетровській, Луганській, Миколаївській, Запо­різькій, Харківській, Одеській і Херсонській областях). Загальний коефіцієнт концентрації K = 0,5'Z\dl, -d\ у 1996 році становив

15,2%.

Просторово-часовий розподіл злочинів за рівнем, структурою та динамікою, зумовлений специфікою різних країн або різних регіонів однієї країни, дозволяє вивчати причини наявних розбіж­ностей у рівнях злочинності і виробляти оптимальні заходи для боротьби з нею. Специфіка країн або регіонів визначається різ­ницями в чисельності, структурі і розселенні населення на дослі­джуваних територіях, рівнем його життя, побутом, відпочинком, культурою і національними традиціями.

Вивчення злочинності в динаміці дозволяє виявляти тенденції, що притаманні цьому соціальному явищу, і оцінювати можливий розвиток на перспективу. Показники динаміки характеризують зміну в часу рівня злочинності та її структури. Для одержання більш об'єктивної характеристики розвитку злочинності в часі, необхідно уважно вибирати базові періоди, з якими порівнюють­ся наступні періоди. Вибір за базові періоди років, коли відбува­лися якісь різкі зміни в житті суспільства, здатні значно вплинути на рівень злочинності і порівнянність даних про неї, може при­звести до перекручування реальних тенденцій злочинності. Та­кими змінами можуть бути зміни у правовому законодавстві (на­буття чинності Цивільного кодексу, Кримінального кодексу та ін.), висунення більш жорстких вимог до роботи правоохоронних ор­ганів, проведення разових компаній, спрямованих на наведення порядку в суспільстві (боротьба з пияцтвом, корупцією, нарко­манією, проституцією і т. ін.).

Обрання, наприклад, 1983 року (рік підвищення вимог до ре­єстрації злочинів і до правоохоронних органів взагалі) як базово­го під час аналізу динаміки злочинності показує, що за наступне п'ятиліття відбулося її істотне зниження, про що свідчать і абсо­лютні і відносні показники. Якщо за базу порівняння взяти рівень злочинності 1982 року, то виявляється, що за 1982—1989 pp. у СРСР рівень злочинності зріс на 48,7%.

Ступінь суспільної небезпеки різних правопорушень оціню­ється за допомогою індексу тяжкості злочинів:


де nj , nt — кількість злочинів г'-го виду відповідно в базисному і звітному періодах;

Т;----- ТЯЖКІСТЬ ЗЛОЧИНІВ /-ГО ВИДу.

За вимірник тяжкості злочину беруть міру покарання, перед­бачену чинним законодавством. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки всі злочини поділяються на чотири катего­рії: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тя­жкі злочини. їх розмежування формалізоване за максимальними термінами покарання, передбаченими Кримінальним кодексом. До першої категорії відносять діяння, за вчинення яких покаран­ня не перевищує двох років позбавлення волі, до другої — п'яти, до третьої — десяти, до четвертої — понад 10 років (максималь­ний строк — 20 років). За ваги під час розрахунку індексу тяжко­сті злочинів беруть відповідно: 2, 5, 10 і 20.

У табл. 10.2 наведено дані про кількість зареєстрованих окре­мих видів злочинів в Україні в 1990 і 1998 роках.

Таблиця 10.2

КІЛЬКІСТЬ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ЗЛОЧИНІВ ЗА ОКРЕМИМИ ВИДАМИ (тисяч)

 

Види злочинів Вага злочинів
Навмисні вбивства та замахи на вбивство 2,8 4,6
Зґвалтування і спроби зґвалтування 2,7 1,3
Хуліганство 18,8 31,8
Грабежі та розбої 20,2 27,4
Крадіжки 129,9 184,8

Розрахунок індексу тяжкості злочинів за цими даними свід­чить, що тяжкість злочинів збільшилася на 41%:

= 4,6 • 20 +1,3 ■ 10 + 31,8 ■ 5 + 27,4 -20 + 184,8 • 10 __ т 3 " 2,8 • 20 + 2,7 ■ 10 +18,8 • 5 + 20,2 -20 + 129,9 • 10 ~ ' '

Використовуючи даний індекс, можна порівнювати між собою за ступенем тяжкості злочинів не лише різні періоди часу, а й рі­зні регіони. Даний показник може свідчити не тільки про резуль­тати, а й про якість правоохоронної діяльності. Якщо за приблиз­но однакової кількості врахованих злочинів у порівнюваних регі­онах в одному із них індекс вищий, ніж в іншому, то це свідчить


 



12 1-344



або про те, що в цьому регіоні реальна злочинність простежуєть­ся в більш тяжких формах, або ведеться облік в основному тяж­ких форм злочинності.

Аналогічна форма індексу може бути використана для розра­хунку індексу судимості. Під час розрахунку індексу судимості за ваги, як і в разі розрахунку індексу тяжкості злочинів, можна брати максимальні строки позбавлення волі, зазначені в Кримі­нальному кодексі, або реально призначені судом міри покарання. Міри покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, перерахо­вують у роки позбавлення волі, виходячи з таких норм: одному дню позбавлення волі відповідають: один день арешту, два дні обмеження свободи, три дні виправних робіт, вісім годин обов'яз­кових робіт. Штраф та інші міри покарання, для яких не визначе­ний порядок перерахунку, умовно прирівнюються до якогось не­великого строку позбавлення волі. Головна вимога полягає в то­му, щоб цей строк не змінювався у процесі порівняльного аналізу і не порушував порівнянності показників.

10.3. ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ В ПРАВОПОРУШЕНЬ З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ ЯВИЩАМИ

Статистичний аналіз правопорушень у відриві від еко­номічних і соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, дає лише кількісні характеристики цих соціальних явищ і їх змін у часі та просторі. Більш глибокий аналіз, що дозволяє виявити й оцінити зв'язки та залежності негативних явищ від стану суспі­льства, можливий тільки під час вивчення правопорушень з ура­хуванням соціальних, економічних, політичних і культурних ха­рактеристик окремих регіонів і країни в цілому. Соціальна харак­теристика регіону охоплює дані про населення і типи поселень.

Аналізуючи правопорушення, виокремлюють такі групи насе­лення:

• за статтю — зі статтю пов'язані різні соціальні функції лю­
дей, що визначають особливості їхнього соціального стану та по­
ведінки. Наприклад, жінки відрізняються меншою насильниць­
кою кримінальною активністю, і в населених пунктах із перева­
гою населення жіночої статі, як правило, менше буває насильни­
цьких злочинів;

• за віком — кожному віку притаманні свої форми злочинної
поведінки. Для неповнолітніх характерні вчинення крадіжок, ху­
ліганських учинків, грабежів, розбоїв, зґвалтувань. Особи, старші


І


за 50 років, більше чинять економічних і посадових злочинів. Аналізуючи правопорушення, звичайно виокремлюють такі групи населення за віком: 14—15, 16—17, 18—24, 25—29, 30—49 ро­ків, 50 років і більше; за національністю і віросповіданням. У кож­ній нації і народності є свої звичаї і традиції, у тому числі сфо­рмовані і під впливом певної релігії. У рамках цих звичаїв і тра­дицій більша частина людей відповідної національності і віро­сповідання поводиться таким чином, щоб їхня поведінка не була засуджена близькими їм людьми і не призвела до вигнання з від­повідного середовища. Форми злочинної поведінки бувають та­кож пов'язані з негативними явищами незлочинного характеру, що поширені в тому чи іншому національному або релігійному середовищі. Там, де поширене пияцтво або наркоманія, частіше відбуваються насильницькі злочини заради негайного одержання коштів для придбання алкогольних напоїв чи наркотиків;

• за родинним станом (одинаки, повні і неповні сім'ї з різними
родинними зв'язками і чисельністю членів сім'ї). У цьому ас­
пекті має значення кількість неповнолітніх, у тому числі, які
проживають у неповних і батьківських сім'ях або в сім'ях, що
об'єднують три покоління (прародичів, батьків і дітей). В остан­
ніх сім'ях краще організований контроль поведінки молодшого
покоління;

• за рівнем освіти — освітній рівень визначає не стільки са­
мий злочинний характер поведінки, скільки його форми. Для
злочинців із високим рівнем освіти більш характерні економічні
або посадові злочини, а також підбурювання інших осіб до вчи­
нення карних злочинів стосовно ворогів, конкурентів і т. ін.

За типами поселень використовуються такі угруповання пра­вопорушень і правопорушників:

• за міськими і сільськими поселеннями; за розмірами населе­
них пунктів. Поселення групуються за чисельністю населення і
розрізняються: селища міського типу (до 10 тис), малі міста
(10—50 тис), середні (50—100 тис), великі (100—500 тис), дуже
великі (500 тис. — 1 млн) і особливо великі (понад 1 млн). Сіль­
ські поселення — відповідно на малі, середні і більші:

• за адміністративними критеріями — столиця, обласний, ра­
йонний центр, міста республіканського, обласного і районного
підпорядкування і т. ін.;

• за часом і темпами розвитку поселень (нові і давні населені
пункти, із швидким і поступовим розвитком або безперспективні
населені пункти), оскільки там по-різному розвиваються соціаль­
но-економічні процеси, що впливають на кримінальну обстановку;

12*1-344


• за функціональною ознакою — багатофункціональні міста,
промислові, транспортні, наукові, оздоровчі центри, портові міс­
та. Розрізняють також поселення з моно- і поліструктурою під­
приємств і організацій. У поселеннях із моноструктурою (шах­
тарські поселення і т.ін.) більш однорідний склад населення й
умови, у яких воно перебуває. У них, як правило, більш однорід­
на і злочинність.

Соціально-економічні характеристики регіону, які варто вра­ховувати під час вивчення злочинності:

• соціально-фаховий склад населення; структура населення за
рівнем доходу і споживання з урахуванням джерел доходів і ха­
рактеру витрат; наявність бездомних осіб і осіб, які не мають по­
стійних джерела доходів;

• специфіка формування і використання робочої сили: власне
відтворення, маятникова міграція, сезонні робітники, розміри
прихованого і зареєстрованого безробіття;

• структура підприємств і організацій різних форм власності,
організаційно-правових форм і різної спеціалізації; соціальний
захист найнеобхідніших потреб населення, важливих для його
виживання і відтворення.

Соціально-політична характеристика регіону також впливає на стан правопорядку. Під час вивчення правопорушень слід ура­ховувати такі моменти:

• наскільки різко відрізняються інтереси різних груп населення,
якими засобами ці різниці усуваються (наприклад, загострення
протиріч між багатими і незаможними може виражатися й у формі
масових безладь, і у вимаганнях, і у формі пограбувань і розбоїв);

• як формуються органи влади, чи не порушуються при цьому
виборчі права;

• як органи влади забезпечують задоволення різних політич­
них інтересів;

• які політичні партії і суспільні рухи функціонують і як вони
взаємодіють один з одним і органами влади.

Вплив цих моментів на правопорушення очевидний. їх нега­тивний стан може призвести до вчинення державних злочинів, до тероризму й інших протиправних діянь. У разі загострення між­національних конфліктів можуть виникнути збройні сутички, що, у свою чергу, створюють умови для різкого зростання різного роду злочинів.

Не можна не враховувати під час вивчення правопорушень і соціально-культурної характеристики регіону, у тому числі й со­ціально-правову характеристику. Тут особливе значення мають


звичаї, традиції, стереотипи поведінки, узвичаєні засоби вирі­шення проблемних і конфліктних ситуацій, особливості потреб та інтересів населення. Важливу роль має чисельність і структура державних, суспільних і інших організацій (приватних охорон­них і детективних служб, відомчих служб безпеки і т. ін.), покли­каних боротися зі злочинністю, і їх взаємне співробітництво з населенням.

Зіставлення часових і просторових рядів показників загально­го рівня правопорушень або їх окремих видів із відповідними ря­дами показників економічного, демографічного і соціального розвитку країни та її регіонів дає можливість виявити й оцінити вплив соціально-економічного розвитку на рівень правопору­шень. Наприклад, у четвертому огляді ООН про тенденції зло­чинності за даними 1990 року наводяться дані про зв'язок убивств з індексом людського розвитку (табл. 10.3).

Таблиця 10.3

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК УБИВСТВ ІЗ РІВНЕМ РОЗВИТКУ КРАЇН1

 

Показник розвитку Кількість убивств на 100 тис. населення
Індекс людського розвитку * низький рівень • середній рівень • високий рівень 20,59 8,89 4,58
Рівень доходів на душу населення • низький рівень » середній рівень * високий рівень 11,79 10,48 4,24
Рівень розвитку країн • країни, що розвиваються * розвинені країни 9,94 4,52

Наведені дані міжнародної статистики підтверджують давно встановлену тенденцію: рівень вбивств і насильства значно ви­щий у бідних країнах і країнах, що розвиваються, оскільки боро­тьба за існування і виживання знижує цінність людського життя.

Коефіцієнт вбивств у країнах із низьким рівнем розвитку люд­ських ресурсів у 4,5 раза вищий, ніж у країнах із високим рівнем

1 Results of the Fourth United Nations Survey of Crime Trends and Operations of Crimi­nal Justice Systems / Interim, report prepared by the Secretariat. A/CONF. 169/15. — 1994. — 20 Dec — P. 12.

181"


людського розвитку. У розвинених країнах, як правило, високий рівень корисливих правопорушень. В Україні в період із 1985 по 1999 рік при загальному зростанні кількості зареєстрованих зло­чинів у 2,24 раза кількість корисливих злочинів зросла в 3,46 ра-за, а їх частка в загальній кількості злочинів збільшилася з 41,8 до 64,7%.' Саме в ці роки зростала диференціація населення за рівнем доходу, досягнувши до 1996 року співвідношення 1:5,4 (середньодушовий дохід 10 % найбіднішого населення до серед-ньодушового доходу 10% найбагатшого населення). Цей соціаль­но-економічний фактор значною мірою впливає на криміногенну ситуацію, що було доведено численними дослідженнями. Платон із метою попередження злочинів прямо пропонував установити розрив між бідністю і багатством у межах 1:4 . Ці положення реа­лізуються в багатьох цивілізованих країнах. Соціально небезпеч­ним і найбільш криміногенним вважається відношення 1:10.

Таке зіставлення інформації про правопорушення можливе щодо різних показників соціально-економічного розвитку.

10.4. СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ЛАТЕНТНОСТІ ЗЛОЧИННОСТІ

Як уже неодноразово підкреслювалося в попередніх па­раграфах, статистика вивчає зареєстровані злочини. Водночас з різних причин не всі злочини стають відомими правоохоронним органам і не всі вони реєструються, тобто злочинність має латент­ність (прихованість). Латентна частина злочинності складається з потайних злочинів і злочинів, які приховуються.

Потайна частина злочинності утворюється за рахунок злочи­нів, що учинені, але про які не стало відомо правоохоронним ор­ганам. Це відбувається з різних причин: а) потерпілі або інші особи, яким стало відомо про учинені злочини, не повідомляють про них до правоохоронних органів; б) ретельне маскування зло­чинів самими злочинцями, надання злочинам видимості легаль­ної, тобто відповідної правовим нормам, діяльності. Навіть убив­ства іноді маскуються під самогубства.

Частина злочинності, що приховується, включає злочини, які сталі відомі правоохоронним органам, але з різних причин не знайшли відображення в обліку злочинності. Засоби приховуван-

' Розраховано за даними: Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2000. — С. 531.

Д/ю/яон. Законьї / Соч. в 3 т. — М, 1972,— Т.З, ч. 2. — С.219. • -


ня частини злочинів можуть бути різні: а) не розгляд правоохо­ронними органами окремих заяв про злочини; б) неправильна оцінка окремих злочинних діянь як незлочинних; в) не оформлен­ня картки первинного обліку злочину і т. ін.

Масштаби і характеристики латентної частини злочинності залежать від комплексу причин, серед яких важливу роль відіграє професійна майстерність тих, хто бореться зі злочинністю, і сту­пінь довіри населення правоохоронним органам.

Під час статистичного вивчення злочинності завжди має ста­витися завдання: оцінити ступінь латентності злочинності, оскі­льки без обліку латентності не можна дістати об'єктивну харак­теристику реального стану злочинності у країні або регіоні. На­приклад, у разі зміни рівня злочинності треба оцінювати, як змі­нилася при цьому її латентність і як ці зміни вплинули на загаль­ний рівень злочинності. Зменшення (збільшення) рівня зареєст­рованої злочинності може відбутися за рахунок зниження (росту) злочинності і за рахунок підвищення (зниження) рівня її латент­ності. Аналізуючи регіональні різниці злочинності, також варто встановлювати, чи не пов'язані ці різниці з різним ступенем ла­тентності злочинності в регіонах. Більш високий рівень злочин­ності в одних регіонах порівняно з іншими може пояснюватися не тільки більш активною злочинною діяльністю, а й більш рете­льним виявленням і реєстрацією злочинів, тоді як в інших регіо­нах відбувається їх приховування.

Аналізуючи якісні характеристики злочинності, також варто враховувати, що, наприклад, неорганізована загальнокарна зло­чинність, особливо пов'язана з пияцтвом, виявляється більш по­вно, ніж продумана, старанно спланована організована економіч­на злочинність. Тому про фактичні тенденції економічної зло­чинності на основі тільки зареєстрованих даних у правоохорон­них органах і без урахування її латентності судити не можна.

Прямих методів вимірювання ступеня латентності не існує. Водночас комплексне використання на практиці ряду методич­них прийомів дає можливість судити про ступінь поширеності відповідної злочинності з урахуванням її латентності. До таких прийомів відносять:

1) порівняльний аналіз статистичних показників, що ха­рактеризують різну тяжкість одного виду злочинів. Напри­клад, нагромаджені за десятки років дані бюро судово-медичних експертиз свідчать, що на одну особу, яка одержала тяжкі тілесні ушкодження, припадає до двох і більше осіб із менш тяжкими тілесними ушкодженнями і від 13 до 22 — із легкими ушкоджен-


нями, а кількість осіб із тяжкими тілесними ушкодженнями зав­жди перевищує кількість осіб з ознаками насильницької смерті, у тому числі й у результаті вбивств. Фактично всі злочини проти життя і здоров'я людини являють собою певну піраміду, вершина якої — убивства, а основа — легкі тілесні ушкодження без роз­ладу здоров'я. Між ними перебувають легкі тілесні ушкодження з розладом здоров'я, менш тяжкі і тяжкі тілесні ушкодження. Та­кі співвідношення злочинів одного виду, але різного ступеня тяж­кості характерні і для інших видів злочинів. Ці співвідношення під час оцінювання латентності злочинності використовуються як еталон, з яким порівнюють фактичні співвідношення зареєст­рованих злочинів. Якщо в разі аналізу виявляється, що серед за­реєстрованих злочинів якогось виду переважають злочини більш важких форм, то можна говорити про наявність латентності дано­го виду злочинів. Ступінь латентності тоді оцінюється відхилен­нями фактичних співвідношень зареєстрованих злочинів від ета­лонних співвідношень;

2) зіставлення статистичних даних про карні злочини, адміністративні та дисциплінарні правопорушення. При цьо­му аналізуються у взаємозв'язку матеріали правоохоронних, су­дових, контролюючих і різних правозахисних органів. Отже, як­що серед зареєстрованих злочинів зменшується кількість фактів ображень і наклепів, а за даними судової статистики, росте число розглянутих і задоволених позовів про захист честі і гідності громадян, то цілком очевидне поширення цього виду злочинів, але громадяни віддають перевагу не звертанню до кримінально-правових засобів захисту своїх інтересів. Якщо за даними суспі­льства споживачів число фактів обману покупців збільшується, але не знаходить відбиття у статистиці зареєстрованих злочинів, то слід зробити висновок про високу латентність цього виду зло­чинів і необхідно здійснювати додаткове дослідження причин зростання латентності;

3) порівняння кількості потерпілих і понесеного ними зби­тку в результаті зареєстрованих злочинів з аналогічною інфо­рмацією, отриманою в результаті опитування або вибіркового обстеження населення за спеціальними анкетами. Анкети, як правило, містять кілька питань такого характеру: «Чи були Ви

протягом 19__ року потерпілим від злочину? Якщо так, те від

якого саме і як Ви вчинили? », «Якщо Ви не повідомили про зло­чин правоохоронним органам, то чому Ви так вчинили?», «Якщо Ви повідомили правоохоронні органи про злочин, яка була реак­ція від них? ». До кожного запитання дається цілий перелік мож-


ливих відповідей. Інформація, отримана в результаті аналізу від­повідей на запитання анкети, дає більш чітке уявлення про латен­тність та її причини і дозволяє обчислювати коефіцієнт віктимно-сті за результатами обстежень. Коефіцієнт віктимності являє со­бою відношення кількості потерпілих від злочинів до загальної чисельності населення, що взяло участь в опитуванні.

4) зіставлення даних про зареєстровані злочини з інформа­цією про заяви, скарги, повідомлення про злочини, що надхо­дять до правоохоронних органів, органів виконавчої і законодав­чої влади, до засобів масової інформації та інших організацій. Під час вивчення латентності необхідно також враховувати мате­ріали прокурорських і відомчих перевірок, у ході яких виявляєть­ся певна частина незареєстрованих злочинів минулих років і взя­тих на облік за матеріалами перевірок. Відношення кількості зло­чинів минулих років, які було взято на облік за матеріалами пе­ревірок, до кількості зареєстрованих злочинів у поточному році характеризують ту частину рівня латентності злочинності, що утворюється через приховання злочинів.

Зазначені методичні прийоми дозволяють одержати лише оцінну характеристику латентності загальної або певного виду злочин­ності, що утворюється в результаті недовіри населення до право­охоронних органів і в результаті «боротьби» останніх із части­ною злочинів «статистичними методами». Проте, ця оцінка латен­тності злочинності обов'язково має враховуватися під час вив­чення динаміки і регіональних різниць рівня злочинності.

10.5. СТАТИСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОТИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

З метою охорони суспільного порядку та боротьби з пра­вопорушеннями кожне суспільство створює і утримує правоохо­ронні органи, стан яких і робота із забезпечення безпеки насе­лення від зазіхань на його права описуються певними статистич­ними показниками.

Стан правоохоронних органів характеризується комплексом показників, що містить у собі показники загальної чисельності працівників правоохоронних органів і частки цих працівників у зайнятому населенні країни або регіону; показники вікової, освіт­ньої (у тому числі фахової освіти), професійної структури пра­цівників і стажу їх роботи у правоохоронних органах; показники чисельності працівників правоохоронних органів, що припадає на


певну чисельність населення; показники доступності населенню послуг правоохоронних органів. Показники доступності населен­ню послуг правоохоронних органів вимірюються витратами часу на повідомлення до найближчого правоохоронного органу про вчинене правопорушення; на прибуття працівника правоохорон­ного органу до місця правопорушення.

Ефективність роботи правоохоронних органів у цілому харак­теризується абсолютними і відносними показниками загального стану правопорядку у країні або регіоні. Крім того, існують показ­ники, що дозволяють оцінити діяльність окремих правоохорон­них органів. Так, ефективність роботи органів внутрішніх справ може оцінюватися рівнем виявлення правопорушень і відповідні­стю кількості зареєстрованих правопорушень дійсному стану справ; рівнем розкриття злочинів.

Підтримка суспільного порядку і боротьба з правопорушен­нями починається з виявлення правопорушень і їх реєстрації. Ви­явлення правопорушень здійснюється в результаті проведення правоохоронними органами спеціальних заходів і на підставі за­яв, повідомлень або іншої інформації про правопорушення, що надходять до правоохоронних органів від населення й організа­цій. Перша частина виявлення правопорушень вирішується за рахунок професіоналізму та інших можливостей правоохоронних органів, друга частина — об'єктивністю обліку заяв і повідом­лень про правопорушення. Необ'єктивність обліку призводить до збільшення латентності злочинності за рахунок правоохоронних органів.

Відношення числа зареєстрованих злочинів до рівня зло­чинності з обліком її латентності за рахунок правоохоронних органів характеризує рівень відповідності злочинності, що реєструється, кримінальним реаліям.

Наступний важливий показник роботи правоохоронних орга­нів коефіцієнт розкриття злочинів. Він являє собою відно­шення кількості розкритих злочинних діянь із кількості зареєст­рованих у звітному періоді до загального числа усіх зареєстрова­них злочинів у тому самому періоді. У практиці роботи право­охоронних органів використовується й інше поняття коефіцієнта розкривання — відношення кількості розкритих злочинів за пері­од до кількості злочинів, що розслідувалися в даному періоді.

Показники рівня злочинності у країні і її розкривання є визна­чальними під час оцінювання діяльності правоохоронних органів. Оскільки між рівнем врахованої злочинності і розкриттям злочи­нів існує сильний зворотний кореляційний зв'язок, то неповнота і


необ'єктивність одного показника істотно впливає і на об'єктив­ність іншого показника. Цього факту не можна не враховувати під час вивчення рівня злочинності, оскільки і реєстрація злочи­нів, і боротьба з ними здійснюються правоохоронними органами, що в окремих випадках призводить до їх прагнення поліпшити реальну картину за рахунок певної корекції обліку. Певними ма­ніпуляціями з обліком можна «уповільнити» або «знизити» тем­пи росту злочинності і домогтися росту її розкривання, якщо, приміром, не реєструвати злочини, що явно не будуть розкриті або розкриття яких потребує значних зусиль, і активно реєстру­вати незначні й очевидні злочини, для яких не потрібно значних зусиль під час розслідування. Такі маніпуляції зрештою підрива­ють довіру населення до правоохоронних органів, що зменшує надходження до них інформації про злочини (росте рівень латен­тності злочинності), і, отже, призводить до удаваного поліпшення показників результативності боротьби зі злочинністю.

Контрольні запитання

1. Завдання вивчення і джерела інформації про суспільний
порядок.

2. Типологічні групування, які використовуються при вивченні
злочинності.

3. Система показників, які характеризують правопорушен­
ня і правопорушників.

4. Показник ступеня суспільної небезпеки правопорушень, ме­
тодика його розрахунку.

5. Методи вивчення взаємозв 'язків правопорушень з іншими
соціальними явищами

6. Статистичні характеристики роботи правоохоронних
органів.



IV

СТАТИСТИКА РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

РОЗДІЛ 11


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 188; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты