І ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

10.1 ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ І ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК

Однією з найважливіших умов гідного рівня життя на­селення є забезпечення безпеки і дотримання прав людини. Від­повідно до Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Права й обов'язки кожної людини в будь-якому суспільстві визначені в законодавчому порядку, а також діючими нормами поведінки і моральних принципів. Ступінь дотримання населен­ням законів, принципів і норм поведінки зумовлюється, насампе­ред, морально-психологічними рисами особистості, створює пев­ний суспільний порядок, порушення якого окремими членами суспільства призводить до обмеження прав інших, що негативно позначається зрештою на стабільності і рівні життя.

Розділ соціальної статистики, що вивчає явища і процеси, які відбуваються у громадському житті і характеризують моральний вигляд людини і суспільства в цілому, називається моральною статистикою. Завдання моральної статистики зосереджені на характеристиці особистості та її поведінки в різних сферах жит­тя. Вона досліджує поширеність, інтенсивність і усталеність про­явів морально-психологічних рис особистості та суспільства; фак­тори і мотиви реальної поведінки населення.

Моральна статистика — той розділ статистики, де найповніше поєднуються три галузі знання: статистика, соціологія і психоло­гія. Близькими є завдання й об'єкти дослідження, доповнюють один одного методичні прийоми аналізу інформації. Найбільш ре­зультативними і глибокими за змістом є комплексні дослідження, які проведені спільно представниками цих трьох наук.

Систематичний збір і публікація матеріалів з моральної стати­стики розпочалися у другій половині XIX сторіччя. В Україні в 20-х роках XX століття питанням моральної статистики серйозну

увагу приділяли органи ЦСУ. У 1927 році в системі органів ЦСУ України були організовані підрозділи моральної статистики, що вивчали дитячу злочинність, алкоголізм та інші питання.

Навколо поняття «моральна статистика» і її змісту відбува­ються постійні дискусії, в основі яких лежить питання про коло явищ і процесів, які вивчаються моральною статистикою. Метою моральної статистики є вивчення доступних масовому спостере­женню вчинків, подій і наслідків, що характеризують стан мора­льності людей. Момент, який ускладнює це вивчення, є умов­ність критеріїв визначення понять «морально» і «аморально», оскільки в різних історичних умовах у різних народів і соціаль­них груп населення вони можуть бути істотно різними.

Діапазон показників моральної статистики достатньо широ­кий: від характеристики позитивних вчинків населення в різних сферах життя до оцінки й аналізу негативних проявів, що завда­ють шкоди окремим людям і суспільству в цілому.

Позитивні показники характеризують героїчні і самовіддані вчинки; заслуги перед суспільством, що виражаються в результа­тах трудової, інтелектуальної та інших видів діяльності; добро­дійність, меценатство і т. ін. Цей напрямок у вітчизняній статис­тиці тільки починає формуватися.

Найважливішу і найбільш розроблену частину в моральній статистиці становлять показники, які характеризують негативні явища в суспільстві: такі соціально небезпечні явища, як алкого­лізм, наркоманія, проституція, самогубства, бродяжництво; циві­льні й адміністративні правопорушення, а також злочинність у всіх її проявах. Вивченням кількісних аспектів правопорушень і злочинів, як найбільш небезпечним явищам у соціальному розу­мінні, приділяється серйозна увага, і цим займається правова (юридична) статистика, що є складовою частиною моральної ста­тистики.

У моральній статистиці використовуються всі методичні при­йоми статистичної науки, але у зв'язку зі специфікою її предмета й об'єкта дослідження, зумовленою морально-психологічними властивостями людей, їх застосування має деякі особливості. Ці особливості полягають в обмеженості інформаційної бази мора­льної статистики, у необхідності більш широкого застосування спеціальних вибіркових обстежень, методів статистики вивчення суспільної думки і методів таких наук, як соціологія і психологія. До особливостей моральної статистики варто віднести й те, що її дані порівнюються із соціальними нормами, які діють у даному суспільстві. Соціальні норми, установлювані законодавчо або в

інший спосіб, мають відносний характер і згодом піддаються пе­регляду, що вносить певні труднощі, які пов'язані з порівнянніс­тю інформації, коли йдеться про вивчення динаміки явищ і порів­няльний аналіз з аналогічними даними певної країни за різні пе­ріоди часу або з іншими країнами.

Джерелами інформації в моральній статистиці є дані статис­тичної звітності, відомчого обліку, спеціальних вибіркових об­стежень, переписів населення, соціологічних опитувань. Статис­тична звітність дає можливість одержати інформацію про зло­чинність і правопорушення, про порушення норм дисципліни й антисоціальні явища на виробництві та у громадському житті, а також відомості про людей і колективи, які одержали нагороди, премії та заохочення. Спеціальні вибіркові обстеження здійсню­ються для одержання більш докладної інформації та інформації, якої немає у статистичних звітах. Саме ця інформація дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові зв'язки, виявити й оцінити найбільш суттєві фактори, що впливають на моральний стан сус­пільства.

Нині проблеми моральної статистики практично зведені до вивчення негативних явищ у суспільстві. Це пояснюється, насам­перед, тим, що правопорушення та інші антисоціальні прояви мають значний негативний вплив на всі сфери життя й діяльності окремих людей і суспільства в цілому. Інший важливий аспект підвищеного інтересу до негативних явищ полягає в тому, що суспільство, відчуваючи на собі повною мірою всі наслідки пра­вопорушень і антисоціальних явищ, тривалий час було позбавле­не будь-якої статистичної інформації про ці явища.

Залежно від видів правопорушень, ступеня їх соціальної не­безпеки і характеру впливу суспільства на правопорушників роз­глядають такі підрозділи юридичної (правової) статистики:

1) цивічьно-правова статистика — вивчає інформацію про цивільно-правові спори і порушення прав людини. До них нале­жать:

• трудові суперечки про оплату праці, відшкодування збитку,
законність страйків;

• сімейно-шлюбні спори про розірвання шлюбу, стягнення алі­
ментів, установлення батьківства, позбавлення батьківських прав;

• житлові спори, у тому числі пов'язані з приватизацією жит­
лової площі, виселенням із державного фонду і житлових служ­
бових помешкань;

• позови про захист честі і гідності громадян, інтелектуальної
власності;

* позови про відшкодування шкоди за каліцтво і смерть під
час виконання трудових обов'язків, у разі порушення правил до­
рожнього руху й аварій на транспорті; позови про відшкодування
збитку через неякісні товари і послуги;

* справи про порушення податкового законодавства, визнання
громадян обмежено дієздатними, про відшкодування збитку за
порушення природоохоронного законодавства тощо;

2) адміністративно-правова статистика — аналізує пра­
вопорушення, за які порушники притягуються до адміністратив­
ної відповідальності. До таких правопорушень належать пору­
шення порядку проведення масових заходів, порушення рівно­
правності громадян, незаконне виготовлення і розповсюдження
масової інформації, створення перешкод для здійснення виборчо­
го права, поширення неправдивих свідчень, торгівля через руки у
невстановлених місцях, вживання спиртних напоїв і поява в не­
тверезому вигляді в громадських місцях, азартні ігри, завищення
цін у приватних підприємствах торгівлі, порушення законодавст­
ва про охорону пам'ятників і т. ін.;

3) кримінально-правова статистика — досліджує правопо­
рушення і злочини, за вчинення яких настає кримінальна відпові­
дальність.

Стан суспільного порядку і безпеки як одного з факторів, що визначають умови життя і розвитку людини, правовою статисти­кою розглядається в різних аспектах: правопорушення і правопо­рушники; постраждалі і збиток; діяльність суспільства з підтрим­ки законності і порядку. Для досягнення цієї мети правова стати­стика використовує такі види інформації:

• інформація про правопорушення, правопорушників і пово­
дження з ними;

* інформація, що дозволяє виявити й проаналізувати причин­
но-наслідкові зв'язки між особистостями правопорушників і пра­
вопорушеннями, які вони вчинили, а також між заходами впливу
на правопорушників і їх подальшою долею;

• інформація про характеристики на потерпілих у результаті
правопорушень і про втрати, яких їм завдано;

• інформація про діяльність правоохоронних служб із забез­
печення ними громадського порядку та безпеки.

Для збору цієї інформації використовуються:

а) статистичні звіти органів МВС, прокуратури, судів і органів юстиції про зареєстровані правопорушення й особистості право­порушників; про роботу правоохоронних органів; про кількість притягнених до відповідальності і мірах покарання; про склад

засуджених, у тому числі тих, які вчинили правопорушення в не­повнолітньому віці;

б) статистичні картки первинного врахування, в яких містить­
ся значно більше інформації про злочини, злочинців і підсудних,
ніж у зведених статистичних звітах;

в) дані демографічної, соціальної та економічної статистики,
що використовуються для обчислення показників, які характери­
зують правопорушення, правопорушників і їхні жертви;

г) дані, що отримані в результаті вивчення матеріалів і заяв
про правопорушення і злочини, а також кримінальних справ;

д) матеріали вивчення громадської думки про злочинність і
боротьбу з нею, опитувань засуджених і потерпілих; результати
спостережень кримінологів.

Облік правопорушень грунтується на реєстрації конкретних випадків їх прояву: фактів вчинених правопорушень; осіб, які вчи­нили ці правопорушення; жертв правопорушень і сум матеріаль­ного збитку, заподіяного злочинами.

10.2. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯ І ПРАВОПОРУШНИКІВ

Методичні прийоми, статистичні методи, конструкція статистичних показників, які використовуються в різних розділах моральної статистики, практично аналогічні, що дозволяє обме­житися розглядом їх застосування для вивчення карної злочинно­сті як найнебезпечнішого антисоціального явища, яке найбіль­шою мірою дестабілізує життя суспільства.

Злочинність є продуктом суспільства і пронизує різні його сфери та суспільні відносини. Водночас вона має власні специфі­чні характеристики і закономірності. Аналізуючи злочинність, виокремлюють дві групи характеристик: зовнішні характеристи­ки, що відбивають її роль і становище в суспільстві, і внутрішні характеристики, що описують її якісні ознаки. До зовнішніх ха­рактеристик відносять показники загальної, соціальної, територі­альної, галузевої поширеності; показники соціальної спрямова­ності і суспільної небезпеки, характеристики мотивації злочин­ності. Внутрішній стан злочинності характеризується показника­ми організованості, активності та сталості.

Кількість учинених злочинів у принципі не може бути цілком відбита статистикою через те, що не всі потерпілі повідомляють у правоохоронні органи про злочини проти них, багато злочинів

відбуваються в умовах не очевидності, багато злочинців застосо­вують спеціальні заходи для приховування слідів злочинів. Ста­тистика враховує тільки ті злочини, що були перевірені у встанов­леному законом порядку і знайшли своє підтвердження в доку­ментах правоохоронних органів (ухвала про порушення криміна­льної справи, ухвала про притягнення особи як обвинувачуваної тощо).

Поширеність злочинності в суспільстві характеризується рів­нем злочинності, що вимірюється абсолютною кількість зареєс­трованих злочинів і кількістю виявлених злочинців.

Для одержання більш повної характеристики протиправних дій, крім аналізу інформації про кількість зареєстрованих злочи­нів, аналізується інформація про кількість заяв і повідомлень про злочини, що надійшли за певний період до правоохоронних орга­нів. Аналіз кількості та динаміки заяв про злочини дає певне уяв­лення про те, якою мірою особи, котрі звернулися до правоохо­ронних органів, вважають себе жертвами протиправних дій.

Інтенсивність злочинності оцінюється за допомогою коефіцієн­та злочинності:

#_зл =^--100 000,

де N_m — число зареєстрованих злочинів за рік; S — середньорі­чна чисельність наявного населення.

Цей показник у криміналістиці називають «коефіцієнтом фак­тів» на відміну від аналогічного показника, що характеризує чис­ло виявлених злочинців на 100 000 населення, — так званого «коефіцієнта осіб».

Залежно від чисельності населення і кількості злочинів коефі­цієнти злочинності розраховуються на 100 000, 10 000 або 1000 осіб. Коефіцієнти обчислюються або на все населення, або на на­селення у віці кримінальної відповідальності. Якщо розрахунок робиться на все населення, то коефіцієнт злочинності фактично відбиває страждання населення від злочинності (число злочинів, що припадає на певну чисельність населення). У разі розрахунку коефіцієнта в середньому на населення у віці кримінальної від­повідальності він характеризує кримінальну активність населен­ня даного віку.

Обчислюючи коефіцієнти злочинності за місяць, квартал або' півріччя, варто використовувати формулу, яка дозволяє дістати порівнянні значення коефіцієнтів: ■

000,

n-S

де п — кількість місяців, за які розраховується коефіцієнт;

N_m —кількість злочинів, зареєстрованих за п місяців. '

Розраховуючи коефіцієнти злочинності, варто брати до уваги деякі особливості, пов'язані з природою цього соціального явища й організацією статистичного спостереження. Кількість злочинів, чисельність виявлених правопорушників, кількість засуджених підсумовуються за певні періоди часу, тобто утворюють інтерва-льні ряди даних. Чисельність населення являє собою моментний ряд на початок року або на момент перепису населення. Крім то­го, статистика населення розрізняє постійне і наявне населення. Оскільки протиправні дії відбуваються як населенням, що по­стійно проживає, так і тимчасовими жителями, то коефіцієнти злочинності розраховуються на середньорічну чисельність наяв­ного населення.

Коефіцієнти злочинності можуть розраховуватися не лише для всього населення, а й за окремими соціальними групами: вікови­ми, у тому числі неповнолітніх; статевими (жінок і чоловіків); професійними; зайнятими в економіці і безробітними; раніше за­судженими тощо.

Докладнішу характеристику злочинності можна дістати, роз­глянувши не тільки загальну кількість зареєстрованих злочинів, а і загальну кількість розкритих злочинів, виявлених правопоруш­ників, попередньо заарештованих, усіх засуджених за злочини, у тому числі до позбавлення волі, ув'язнених, потерпілих і т. ін. Відношення цих показників до середньорічної чисельності насе­лення дають відповідні коефіцієнти: розкритих злочинів, виявле­них правопорушників, віктимізації (потерпілих), судимості, при-зонерства (ув'язнених).

Для об'єктивного оцінювання рівня окремих груп і видів зло­чинів розраховуються коефіцієнти насильницьких, корисливих, економічних злочинів, убивств, крадіжок, зґвалтувань і т. ін. Су­купність різних коефіцієнтів дозволяє більш об'єктивно оцінити рівень злочинності та її видів і дає можливість аналізувати її в динаміці та просторі (за територіями).

Рівень та інтенсивність злочинності вивчається як у цілому за сукупністю всіх злочинів, так і за різноманітними класифікацій­ними ознаками. Найчастіше під час вивчення злочинності вико­ристовуються такі типологічні групування:

■'' а) за спрямованістю злочинів:

• злочини проти особистості;

' • злочини у сфері економічної діяльності; « ♦ злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку;

• злочини проти державної влади;

- • злочини проти військової служби; ^:

• злочини проти миру і безпеки людства;

б) за видами злочинів: розкрадання державного і колективного майна; злочини проти приватної власності громадян, у тому числі крадіжки, грабежі і розбої, вимагання; обдурювання покупців і замовників; порушення правил торгівлі і незаконна торгова діяль­ність; хабарництво; порушення правил валютних операцій; виго­товлення або збут фальшивих грошей і цінних паперів; ухиляння від сплати податків; шахрайство з фінансовими ресурсами; занят­тя забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю; приховання валют­ної виручки; навмисні убивства і замахи на убивство; навмисні важкі тілесні ушкодження; зґвалтування і спроби зґвалтування; хуліганство; порушення правил безпеки руху й експлуатації транс­порту особами, які керують транспортними засобами;

б) за категоріями тяжкості: невеликої тяжкості, середньої тяж­
кості, важкі й особливо важкі злочини;

в) за організованістю: ситуативна, групова, організована зло­
чинність;

г) за сферами людської діяльності: економічна, соціальна, ду­
ховна і т. ін.;

д) за формами та видами провини: навмисні (із прямим або
непрямим умислом) і необережні (з легкодумства або недбалості)
злочини;

є) за мотивацією: корисливі, насильницькі і т. ін.;

є) за соціально-демографічними ознаками винних у злочинах: чоловіки і жінки; дорослі і неповнолітні; раніше судимі і несуди-мі; засуджені і виправдані; підозрювані, обвинувачувані, підсуд­ні, засуджені, ув'язнені і т. ін.

Такі самі групування використовуються під час аналізу струк­тур злочинності й осіб, які вчинили злочини.

Структура злочинності — це питома вага різних видів зло­чинів (злочинців) у їх загальній кількості за певний період часу на даній території.

Наступною статистичною характеристикою злочинності є ко­ефіцієнт враженості злочинністю різних соціальних груп на­селення. Він є по суті коефіцієнтом локалізації і являє собою від-

ношення питомої

населення до їх чц ^шги виявлених злочинців у певній категорії сії жінки у складі в?^{тки в} У^СЬОМУ населенні. Так, у 1996 році в Ро-в усьому населеннр^{явлених} злочинців становили 15,9 %, а їх частка жінок дорівнював )^бУ^{ла 53;0} °^/о- Коефіцієнт враженості злочинністю в 6 разів більше. З ⁵'^9/53'° ⁼ °>³> ^а чоловіків — 84,1/47,0 = 1,8, або зовані коефіцієнти ^^етою порівняння використовуються стандарти-та інших демограф,^{:злочинності}' розраховані щодо окремих вікових вані коефіцієнти №^Чтх ' ^{сошальних Г}РУ^П населення. Стандартизо-ності в окремих р_Є^^юляк?ть коректніше порівнювати рівні злочин-

Порівняльний а,^ю^^{ах із} різними структурами населення.

вати різниці в тери^.'³ коефіцієнтів злочинності дозволяє оціню-

наведені показникц°Р^іальшй поширеності злочинності. У табл. 10.1

сті рівня зареєстро?' ^що характеризують територіальні особливо-

^аних злочинів у регіонах України в 1996 році.

Таблиця 10.1

РОЗР

ДХУНОК ПОКАЗНИКІВ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЗД КОНЦЕНТРАЦІЇ ЗЛОЧИННОСТІ РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ в 1996 році'

Частка d^ злочинів у регіоні в загальній кількості злочинів

100,0

13,50

7,71

3,57

5,39

5,71

7,91

\1328

\1309

Одеська

\1308

' Розраховано автором, л

України.___ К., 1997. -Джерела інформації: Населення України. 1996 рік / Держком-

тат Укпаїни — К ' УкрС Ю.; Статистичний щорічник України за 1996 рік / Держ-
^v ' " ' е.итлкп 10Q7 — Г ^14 ..

Закінчення табл. 10.1

Якщо загальноукраїнський коефіцієнт злочинності в 1996 році становив 1208 зареєстрованих злочинів на 100 000 осіб серед­ньорічного наявного населення, то в Тернопільській області він дорівнював 545, а в Дніпропетровській — 2111, або майже в 4 рази більше. Така значна розбіжність не може бути випадковою і є серйозною підставою для більш глибокого вивчення стану справ на місцях. Коефіцієнти кримінальної враженості свідчать

і

про деяку концентрацію злочинності у восьми регіонах України (АР Крим, Дніпропетровській, Луганській, Миколаївській, Запо­різькій, Харківській, Одеській і Херсонській областях). Загальний коефіцієнт концентрації K = 0,5'Z\d_l, -d\ у 1996 році становив

15,2%.

Просторово-часовий розподіл злочинів за рівнем, структурою та динамікою, зумовлений специфікою різних країн або різних регіонів однієї країни, дозволяє вивчати причини наявних розбіж­ностей у рівнях злочинності і виробляти оптимальні заходи для боротьби з нею. Специфіка країн або регіонів визначається різ­ницями в чисельності, структурі і розселенні населення на дослі­джуваних територіях, рівнем його життя, побутом, відпочинком, культурою і національними традиціями.

Вивчення злочинності в динаміці дозволяє виявляти тенденції, що притаманні цьому соціальному явищу, і оцінювати можливий розвиток на перспективу. Показники динаміки характеризують зміну в часу рівня злочинності та її структури. Для одержання більш об'єктивної характеристики розвитку злочинності в часі, необхідно уважно вибирати базові періоди, з якими порівнюють­ся наступні періоди. Вибір за базові періоди років, коли відбува­лися якісь різкі зміни в житті суспільства, здатні значно вплинути на рівень злочинності і порівнянність даних про неї, може при­звести до перекручування реальних тенденцій злочинності. Та­кими змінами можуть бути зміни у правовому законодавстві (на­буття чинності Цивільного кодексу, Кримінального кодексу та ін.), висунення більш жорстких вимог до роботи правоохоронних ор­ганів, проведення разових компаній, спрямованих на наведення порядку в суспільстві (боротьба з пияцтвом, корупцією, нарко­манією, проституцією і т. ін.).

Обрання, наприклад, 1983 року (рік підвищення вимог до ре­єстрації злочинів і до правоохоронних органів взагалі) як базово­го під час аналізу динаміки злочинності показує, що за наступне п'ятиліття відбулося її істотне зниження, про що свідчать і абсо­лютні і відносні показники. Якщо за базу порівняння взяти рівень злочинності 1982 року, то виявляється, що за 1982—1989 pp. у СРСР рівень злочинності зріс на 48,7%.

Ступінь суспільної небезпеки різних правопорушень оціню­ється за допомогою індексу тяжкості злочинів:

де n_j , n_t — кількість злочинів г'-го виду відповідно в базисному і звітному періодах;

Т;----- ТЯЖКІСТЬ ЗЛОЧИНІВ /-ГО ВИДу.

За вимірник тяжкості злочину беруть міру покарання, перед­бачену чинним законодавством. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки всі злочини поділяються на чотири катего­рії: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі й особливо тя­жкі злочини. їх розмежування формалізоване за максимальними термінами покарання, передбаченими Кримінальним кодексом. До першої категорії відносять діяння, за вчинення яких покаран­ня не перевищує двох років позбавлення волі, до другої — п'яти, до третьої — десяти, до четвертої — понад 10 років (максималь­ний строк — 20 років). За ваги під час розрахунку індексу тяжко­сті злочинів беруть відповідно: 2, 5, 10 і 20.

У табл. 10.2 наведено дані про кількість зареєстрованих окре­мих видів злочинів в Україні в 1990 і 1998 роках.

Таблиця 10.2

КІЛЬКІСТЬ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ЗЛОЧИНІВ ЗА ОКРЕМИМИ ВИДАМИ (тисяч)

Розрахунок індексу тяжкості злочинів за цими даними свід­чить, що тяжкість злочинів збільшилася на 41%:

₌ 4,6 • 20 +1,3 ■ 10 + 31,8 ■ 5 + 27,4 -20 + 184,8 • 10 __ ^{т 3} " 2,8 • 20 + 2,7 ■ 10 +18,8 • 5 + 20,2 -20 + 129,9 • 10 ~ ' '

Використовуючи даний індекс, можна порівнювати між собою за ступенем тяжкості злочинів не лише різні періоди часу, а й рі­зні регіони. Даний показник може свідчити не тільки про резуль­тати, а й про якість правоохоронної діяльності. Якщо за приблиз­но однакової кількості врахованих злочинів у порівнюваних регі­онах в одному із них індекс вищий, ніж в іншому, то це свідчить

12 1-344

або про те, що в цьому регіоні реальна злочинність простежуєть­ся в більш тяжких формах, або ведеться облік в основному тяж­ких форм злочинності.

Аналогічна форма індексу може бути використана для розра­хунку індексу судимості. Під час розрахунку індексу судимості за ваги, як і в разі розрахунку індексу тяжкості злочинів, можна брати максимальні строки позбавлення волі, зазначені в Кримі­нальному кодексі, або реально призначені судом міри покарання. Міри покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, перерахо­вують у роки позбавлення волі, виходячи з таких норм: одному дню позбавлення волі відповідають: один день арешту, два дні обмеження свободи, три дні виправних робіт, вісім годин обов'яз­кових робіт. Штраф та інші міри покарання, для яких не визначе­ний порядок перерахунку, умовно прирівнюються до якогось не­великого строку позбавлення волі. Головна вимога полягає в то­му, щоб цей строк не змінювався у процесі порівняльного аналізу і не порушував порівнянності показників.

10.3. ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ В ПРАВОПОРУШЕНЬ З ІНШИМИ СОЦІАЛЬНИМИ ЯВИЩАМИ

Статистичний аналіз правопорушень у відриві від еко­номічних і соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, дає лише кількісні характеристики цих соціальних явищ і їх змін у часі та просторі. Більш глибокий аналіз, що дозволяє виявити й оцінити зв'язки та залежності негативних явищ від стану суспі­льства, можливий тільки під час вивчення правопорушень з ура­хуванням соціальних, економічних, політичних і культурних ха­рактеристик окремих регіонів і країни в цілому. Соціальна харак­теристика регіону охоплює дані про населення і типи поселень.

Аналізуючи правопорушення, виокремлюють такі групи насе­лення:

• за статтю — зі статтю пов'язані різні соціальні функції лю­
дей, що визначають особливості їхнього соціального стану та по­
ведінки. Наприклад, жінки відрізняються меншою насильниць­
кою кримінальною активністю, і в населених пунктах із перева­
гою населення жіночої статі, як правило, менше буває насильни­
цьких злочинів;

• за віком — кожному віку притаманні свої форми злочинної
поведінки. Для неповнолітніх характерні вчинення крадіжок, ху­
ліганських учинків, грабежів, розбоїв, зґвалтувань. Особи, старші

І

за 50 років, більше чинять економічних і посадових злочинів. Аналізуючи правопорушення, звичайно виокремлюють такі групи населення за віком: 14—15, 16—17, 18—24, 25—29, 30—49 ро­ків, 50 років і більше; за національністю і віросповіданням. У кож­ній нації і народності є свої звичаї і традиції, у тому числі сфо­рмовані і під впливом певної релігії. У рамках цих звичаїв і тра­дицій більша частина людей відповідної національності і віро­сповідання поводиться таким чином, щоб їхня поведінка не була засуджена близькими їм людьми і не призвела до вигнання з від­повідного середовища. Форми злочинної поведінки бувають та­кож пов'язані з негативними явищами незлочинного характеру, що поширені в тому чи іншому національному або релігійному середовищі. Там, де поширене пияцтво або наркоманія, частіше відбуваються насильницькі злочини заради негайного одержання коштів для придбання алкогольних напоїв чи наркотиків;

• за родинним станом (одинаки, повні і неповні сім'ї з різними
родинними зв'язками і чисельністю членів сім'ї). У цьому ас­
пекті має значення кількість неповнолітніх, у тому числі, які
проживають у неповних і батьківських сім'ях або в сім'ях, що
об'єднують три покоління (прародичів, батьків і дітей). В остан­
ніх сім'ях краще організований контроль поведінки молодшого
покоління;

• за рівнем освіти — освітній рівень визначає не стільки са­
мий злочинний характер поведінки, скільки його форми. Для
злочинців із високим рівнем освіти більш характерні економічні
або посадові злочини, а також підбурювання інших осіб до вчи­
нення карних злочинів стосовно ворогів, конкурентів і т. ін.

За типами поселень використовуються такі угруповання пра­вопорушень і правопорушників:

• за міськими і сільськими поселеннями; за розмірами населе­
них пунктів. Поселення групуються за чисельністю населення і
розрізняються: селища міського типу (до 10 тис), малі міста
(10—50 тис), середні (50—100 тис), великі (100—500 тис), дуже
великі (500 тис. — 1 млн) і особливо великі (понад 1 млн). Сіль­
ські поселення — відповідно на малі, середні і більші:

• за адміністративними критеріями — столиця, обласний, ра­
йонний центр, міста республіканського, обласного і районного
підпорядкування і т. ін.;

• за часом і темпами розвитку поселень (нові і давні населені
пункти, із швидким і поступовим розвитком або безперспективні
населені пункти), оскільки там по-різному розвиваються соціаль­
но-економічні процеси, що впливають на кримінальну обстановку;

12*1-344

• за функціональною ознакою — багатофункціональні міста,
промислові, транспортні, наукові, оздоровчі центри, портові міс­
та. Розрізняють також поселення з моно- і поліструктурою під­
приємств і організацій. У поселеннях із моноструктурою (шах­
тарські поселення і т.ін.) більш однорідний склад населення й
умови, у яких воно перебуває. У них, як правило, більш однорід­
на і злочинність.

Соціально-економічні характеристики регіону, які варто вра­ховувати під час вивчення злочинності:

• соціально-фаховий склад населення; структура населення за
рівнем доходу і споживання з урахуванням джерел доходів і ха­
рактеру витрат; наявність бездомних осіб і осіб, які не мають по­
стійних джерела доходів;

• специфіка формування і використання робочої сили: власне
відтворення, маятникова міграція, сезонні робітники, розміри
прихованого і зареєстрованого безробіття;

• структура підприємств і організацій різних форм власності,
організаційно-правових форм і різної спеціалізації; соціальний
захист найнеобхідніших потреб населення, важливих для його
виживання і відтворення.

Соціально-політична характеристика регіону також впливає на стан правопорядку. Під час вивчення правопорушень слід ура­ховувати такі моменти:

• наскільки різко відрізняються інтереси різних груп населення,
якими засобами ці різниці усуваються (наприклад, загострення
протиріч між багатими і незаможними може виражатися й у формі
масових безладь, і у вимаганнях, і у формі пограбувань і розбоїв);

• як формуються органи влади, чи не порушуються при цьому
виборчі права;

• як органи влади забезпечують задоволення різних політич­
них інтересів;

• які політичні партії і суспільні рухи функціонують і як вони
взаємодіють один з одним і органами влади.

Вплив цих моментів на правопорушення очевидний. їх нега­тивний стан може призвести до вчинення державних злочинів, до тероризму й інших протиправних діянь. У разі загострення між­національних конфліктів можуть виникнути збройні сутички, що, у свою чергу, створюють умови для різкого зростання різного роду злочинів.

Не можна не враховувати під час вивчення правопорушень і соціально-культурної характеристики регіону, у тому числі й со­ціально-правову характеристику. Тут особливе значення мають

звичаї, традиції, стереотипи поведінки, узвичаєні засоби вирі­шення проблемних і конфліктних ситуацій, особливості потреб та інтересів населення. Важливу роль має чисельність і структура державних, суспільних і інших організацій (приватних охорон­них і детективних служб, відомчих служб безпеки і т. ін.), покли­каних боротися зі злочинністю, і їх взаємне співробітництво з населенням.

Зіставлення часових і просторових рядів показників загально­го рівня правопорушень або їх окремих видів із відповідними ря­дами показників економічного, демографічного і соціального розвитку країни та її регіонів дає можливість виявити й оцінити вплив соціально-економічного розвитку на рівень правопору­шень. Наприклад, у четвертому огляді ООН про тенденції зло­чинності за даними 1990 року наводяться дані про зв'язок убивств з індексом людського розвитку (табл. 10.3).

Таблиця 10.3

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК УБИВСТВ ІЗ РІВНЕМ РОЗВИТКУ КРАЇН¹

Наведені дані міжнародної статистики підтверджують давно встановлену тенденцію: рівень вбивств і насильства значно ви­щий у бідних країнах і країнах, що розвиваються, оскільки боро­тьба за існування і виживання знижує цінність людського життя.

Коефіцієнт вбивств у країнах із низьким рівнем розвитку люд­ських ресурсів у 4,5 раза вищий, ніж у країнах із високим рівнем

¹ Results of the Fourth United Nations Survey of Crime Trends and Operations of Crimi­nal Justice Systems / Interim, report prepared by the Secretariat. A/CONF. 169/15. — 1994. — 20 Dec — P. 12.

181"

людського розвитку. У розвинених країнах, як правило, високий рівень корисливих правопорушень. В Україні в період із 1985 по 1999 рік при загальному зростанні кількості зареєстрованих зло­чинів у 2,24 раза кількість корисливих злочинів зросла в 3,46 ра-за, а їх частка в загальній кількості злочинів збільшилася з 41,8 до 64,7%.' Саме в ці роки зростала диференціація населення за рівнем доходу, досягнувши до 1996 року співвідношення 1:5,4 (середньодушовий дохід 10 % найбіднішого населення до серед-ньодушового доходу 10% найбагатшого населення). Цей соціаль­но-економічний фактор значною мірою впливає на криміногенну ситуацію, що було доведено численними дослідженнями. Платон із метою попередження злочинів прямо пропонував установити розрив між бідністю і багатством у межах 1:4 . Ці положення реа­лізуються в багатьох цивілізованих країнах. Соціально небезпеч­ним і найбільш криміногенним вважається відношення 1:10.

Таке зіставлення інформації про правопорушення можливе щодо різних показників соціально-економічного розвитку.

10.4. СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ЛАТЕНТНОСТІ ЗЛОЧИННОСТІ

Як уже неодноразово підкреслювалося в попередніх па­раграфах, статистика вивчає зареєстровані злочини. Водночас з різних причин не всі злочини стають відомими правоохоронним органам і не всі вони реєструються, тобто злочинність має латент­ність (прихованість). Латентна частина злочинності складається з потайних злочинів і злочинів, які приховуються.

Потайна частина злочинності утворюється за рахунок злочи­нів, що учинені, але про які не стало відомо правоохоронним ор­ганам. Це відбувається з різних причин: а) потерпілі або інші особи, яким стало відомо про учинені злочини, не повідомляють про них до правоохоронних органів; б) ретельне маскування зло­чинів самими злочинцями, надання злочинам видимості легаль­ної, тобто відповідної правовим нормам, діяльності. Навіть убив­ства іноді маскуються під самогубства.

Частина злочинності, що приховується, включає злочини, які сталі відомі правоохоронним органам, але з різних причин не знайшли відображення в обліку злочинності. Засоби приховуван-

' Розраховано за даними: Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2000. — С. 531.

Д/ю/яон. Законьї / Соч. в 3 т. — М, 1972,— Т.З, ч. 2. — С.219. • -

ня частини злочинів можуть бути різні: а) не розгляд правоохо­ронними органами окремих заяв про злочини; б) неправильна оцінка окремих злочинних діянь як незлочинних; в) не оформлен­ня картки первинного обліку злочину і т. ін.

Масштаби і характеристики латентної частини злочинності залежать від комплексу причин, серед яких важливу роль відіграє професійна майстерність тих, хто бореться зі злочинністю, і сту­пінь довіри населення правоохоронним органам.

Під час статистичного вивчення злочинності завжди має ста­витися завдання: оцінити ступінь латентності злочинності, оскі­льки без обліку латентності не можна дістати об'єктивну харак­теристику реального стану злочинності у країні або регіоні. На­приклад, у разі зміни рівня злочинності треба оцінювати, як змі­нилася при цьому її латентність і як ці зміни вплинули на загаль­ний рівень злочинності. Зменшення (збільшення) рівня зареєст­рованої злочинності може відбутися за рахунок зниження (росту) злочинності і за рахунок підвищення (зниження) рівня її латент­ності. Аналізуючи регіональні різниці злочинності, також варто встановлювати, чи не пов'язані ці різниці з різним ступенем ла­тентності злочинності в регіонах. Більш високий рівень злочин­ності в одних регіонах порівняно з іншими може пояснюватися не тільки більш активною злочинною діяльністю, а й більш рете­льним виявленням і реєстрацією злочинів, тоді як в інших регіо­нах відбувається їх приховування.

Аналізуючи якісні характеристики злочинності, також варто враховувати, що, наприклад, неорганізована загальнокарна зло­чинність, особливо пов'язана з пияцтвом, виявляється більш по­вно, ніж продумана, старанно спланована організована економіч­на злочинність. Тому про фактичні тенденції економічної зло­чинності на основі тільки зареєстрованих даних у правоохорон­них органах і без урахування її латентності судити не можна.

Прямих методів вимірювання ступеня латентності не існує. Водночас комплексне використання на практиці ряду методич­них прийомів дає можливість судити про ступінь поширеності відповідної злочинності з урахуванням її латентності. До таких прийомів відносять:

1) порівняльний аналіз статистичних показників, що ха­рактеризують різну тяжкість одного виду злочинів. Напри­клад, нагромаджені за десятки років дані бюро судово-медичних експертиз свідчать, що на одну особу, яка одержала тяжкі тілесні ушкодження, припадає до двох і більше осіб із менш тяжкими тілесними ушкодженнями і від 13 до 22 — із легкими ушкоджен-

нями, а кількість осіб із тяжкими тілесними ушкодженнями зав­жди перевищує кількість осіб з ознаками насильницької смерті, у тому числі й у результаті вбивств. Фактично всі злочини проти життя і здоров'я людини являють собою певну піраміду, вершина якої — убивства, а основа — легкі тілесні ушкодження без роз­ладу здоров'я. Між ними перебувають легкі тілесні ушкодження з розладом здоров'я, менш тяжкі і тяжкі тілесні ушкодження. Та­кі співвідношення злочинів одного виду, але різного ступеня тяж­кості характерні і для інших видів злочинів. Ці співвідношення під час оцінювання латентності злочинності використовуються як еталон, з яким порівнюють фактичні співвідношення зареєст­рованих злочинів. Якщо в разі аналізу виявляється, що серед за­реєстрованих злочинів якогось виду переважають злочини більш важких форм, то можна говорити про наявність латентності дано­го виду злочинів. Ступінь латентності тоді оцінюється відхилен­нями фактичних співвідношень зареєстрованих злочинів від ета­лонних співвідношень;

2) зіставлення статистичних даних про карні злочини, адміністративні та дисциплінарні правопорушення. При цьо­му аналізуються у взаємозв'язку матеріали правоохоронних, су­дових, контролюючих і різних правозахисних органів. Отже, як­що серед зареєстрованих злочинів зменшується кількість фактів ображень і наклепів, а за даними судової статистики, росте число розглянутих і задоволених позовів про захист честі і гідності громадян, то цілком очевидне поширення цього виду злочинів, але громадяни віддають перевагу не звертанню до кримінально-правових засобів захисту своїх інтересів. Якщо за даними суспі­льства споживачів число фактів обману покупців збільшується, але не знаходить відбиття у статистиці зареєстрованих злочинів, то слід зробити висновок про високу латентність цього виду зло­чинів і необхідно здійснювати додаткове дослідження причин зростання латентності;

3) порівняння кількості потерпілих і понесеного ними зби­тку в результаті зареєстрованих злочинів з аналогічною інфо­рмацією, отриманою в результаті опитування або вибіркового обстеження населення за спеціальними анкетами. Анкети, як правило, містять кілька питань такого характеру: «Чи були Ви

протягом 19__ року потерпілим від злочину? Якщо так, те від

якого саме і як Ви вчинили? », «Якщо Ви не повідомили про зло­чин правоохоронним органам, то чому Ви так вчинили?», «Якщо Ви повідомили правоохоронні органи про злочин, яка була реак­ція від них? ». До кожного запитання дається цілий перелік мож-

ливих відповідей. Інформація, отримана в результаті аналізу від­повідей на запитання анкети, дає більш чітке уявлення про латен­тність та її причини і дозволяє обчислювати коефіцієнт віктимно-сті за результатами обстежень. Коефіцієнт віктимності являє со­бою відношення кількості потерпілих від злочинів до загальної чисельності населення, що взяло участь в опитуванні.

4) зіставлення даних про зареєстровані злочини з інформа­цією про заяви, скарги, повідомлення про злочини, що надхо­дять до правоохоронних органів, органів виконавчої і законодав­чої влади, до засобів масової інформації та інших організацій. Під час вивчення латентності необхідно також враховувати мате­ріали прокурорських і відомчих перевірок, у ході яких виявляєть­ся певна частина незареєстрованих злочинів минулих років і взя­тих на облік за матеріалами перевірок. Відношення кількості зло­чинів минулих років, які було взято на облік за матеріалами пе­ревірок, до кількості зареєстрованих злочинів у поточному році характеризують ту частину рівня латентності злочинності, що утворюється через приховання злочинів.

Зазначені методичні прийоми дозволяють одержати лише оцінну характеристику латентності загальної або певного виду злочин­ності, що утворюється в результаті недовіри населення до право­охоронних органів і в результаті «боротьби» останніх із части­ною злочинів «статистичними методами». Проте, ця оцінка латен­тності злочинності обов'язково має враховуватися під час вив­чення динаміки і регіональних різниць рівня злочинності.

10.5. СТАТИСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОТИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

З метою охорони суспільного порядку та боротьби з пра­вопорушеннями кожне суспільство створює і утримує правоохо­ронні органи, стан яких і робота із забезпечення безпеки насе­лення від зазіхань на його права описуються певними статистич­ними показниками.

Стан правоохоронних органів характеризується комплексом показників, що містить у собі показники загальної чисельності працівників правоохоронних органів і частки цих працівників у зайнятому населенні країни або регіону; показники вікової, освіт­ньої (у тому числі фахової освіти), професійної структури пра­цівників і стажу їх роботи у правоохоронних органах; показники чисельності працівників правоохоронних органів, що припадає на

певну чисельність населення; показники доступності населенню послуг правоохоронних органів. Показники доступності населен­ню послуг правоохоронних органів вимірюються витратами часу на повідомлення до найближчого правоохоронного органу про вчинене правопорушення; на прибуття працівника правоохорон­ного органу до місця правопорушення.

Ефективність роботи правоохоронних органів у цілому харак­теризується абсолютними і відносними показниками загального стану правопорядку у країні або регіоні. Крім того, існують показ­ники, що дозволяють оцінити діяльність окремих правоохорон­них органів. Так, ефективність роботи органів внутрішніх справ може оцінюватися рівнем виявлення правопорушень і відповідні­стю кількості зареєстрованих правопорушень дійсному стану справ; рівнем розкриття злочинів.

Підтримка суспільного порядку і боротьба з правопорушен­нями починається з виявлення правопорушень і їх реєстрації. Ви­явлення правопорушень здійснюється в результаті проведення правоохоронними органами спеціальних заходів і на підставі за­яв, повідомлень або іншої інформації про правопорушення, що надходять до правоохоронних органів від населення й організа­цій. Перша частина виявлення правопорушень вирішується за рахунок професіоналізму та інших можливостей правоохоронних органів, друга частина — об'єктивністю обліку заяв і повідом­лень про правопорушення. Необ'єктивність обліку призводить до збільшення латентності злочинності за рахунок правоохоронних органів.

Відношення числа зареєстрованих злочинів до рівня зло­чинності з обліком її латентності за рахунок правоохоронних органів характеризує рівень відповідності злочинності, що реєструється, кримінальним реаліям.

Наступний важливий показник роботи правоохоронних орга­нів — коефіцієнт розкриття злочинів. Він являє собою відно­шення кількості розкритих злочинних діянь із кількості зареєст­рованих у звітному періоді до загального числа усіх зареєстрова­них злочинів у тому самому періоді. У практиці роботи право­охоронних органів використовується й інше поняття коефіцієнта розкривання — відношення кількості розкритих злочинів за пері­од до кількості злочинів, що розслідувалися в даному періоді.

Показники рівня злочинності у країні і її розкривання є визна­чальними під час оцінювання діяльності правоохоронних органів. Оскільки між рівнем врахованої злочинності і розкриттям злочи­нів існує сильний зворотний кореляційний зв'язок, то неповнота і

необ'єктивність одного показника істотно впливає і на об'єктив­ність іншого показника. Цього факту не можна не враховувати під час вивчення рівня злочинності, оскільки і реєстрація злочи­нів, і боротьба з ними здійснюються правоохоронними органами, що в окремих випадках призводить до їх прагнення поліпшити реальну картину за рахунок певної корекції обліку. Певними ма­ніпуляціями з обліком можна «уповільнити» або «знизити» тем­пи росту злочинності і домогтися росту її розкривання, якщо, приміром, не реєструвати злочини, що явно не будуть розкриті або розкриття яких потребує значних зусиль, і активно реєстру­вати незначні й очевидні злочини, для яких не потрібно значних зусиль під час розслідування. Такі маніпуляції зрештою підрива­ють довіру населення до правоохоронних органів, що зменшує надходження до них інформації про злочини (росте рівень латен­тності злочинності), і, отже, призводить до удаваного поліпшення показників результативності боротьби зі злочинністю.

Контрольні запитання

1. Завдання вивчення і джерела інформації про суспільний
порядок.

2. Типологічні групування, які використовуються при вивченні
злочинності.

3. Система показників, які характеризують правопорушен­
ня і правопорушників.

4. Показник ступеня суспільної небезпеки правопорушень, ме­
тодика його розрахунку.

5. Методи вивчення взаємозв 'язків правопорушень з іншими
соціальними явищами

6. Статистичні характеристики роботи правоохоронних
органів.

IV