Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ТА ПОСЛУГИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я





 



Контрольні запитання

1. Джерела інформації про економічну активність населен­
ня, його зайнятість та безробіття.

2. Показники економічної активності населення, зайнятості
та безробіття

3. Класифікаі(ії, що використовуються під час вивчення
складу зайнятого і безробітного населення.

4. Аналіз динаміки зайнятості населення з урахуванням ре­
гіональних особливостей зайнятості.

5. Система показників, що характеризує умови праці.


Однією з найважливіших умов прогресивного людсь­кого розвитку і високого рівня життя є забезпечення суспільством практичної реалізації можливостей зі збереження здоров'я насе­лення. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, «здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби або фізичних дефе­ктів». Із цього визначення випливає, що поняття «здоров'я» є складним якісним багатоаспектним поняттям, яке не піддається однозначному кількісному вимірюванню. Стан здоров'я кожної людини визначається багатьма різними чинниками, основними з яких є спадковість (генетичний чинник) і перенесені захворю­вання, екологія середовища існування, економічні умови життя, розвиток системи медичної допомоги та її доступність.

Здоров'я тієї чи іншої людини якісно характеризується ступе­нем відхилення її фізіологічного, психічного, біохімічного, фізич­ного стану від загальноприйнятих норм. Межі таких припустимих відхилень, що дають підставу вважати людину здоровою, устано­влені медичною наукою за доволі широким колом ознак і засто­совуються на практиці під час обстеження населення, яке зверну­лося за медичною допомогою, або у процесі спеціальних оглядів окремих груп населення, скажімо в разі призову на військову служ­бу. Здобуті таким чином оцінки стану здоров'я використовують­ся як класифікаційні ознаки для віднесення людей до тієї або ін­шої групи здоров'я. Але цей метод мало придатний для отриман­ня статистичних характеристик здоров'я населення в цілому, оскільки з такою метою потрібно було б періодично проводити масові медичні огляди, що потребує значних економічних витрат.

Стан здоров'я будь-якої людини, що не належить до складу окремих груп населення, за здоров'ям яких активно спостеріга­ють під час профілактичних, періодичних та інших масових ме­дичних оглядів, стає відомим, як правило, тоді, коли вона вже настільки хвора, що звертається до лікаря. Тому на практиці жод­них інтегральних показників стану здоров'я всього населення не існує. Для непрямого оцінювання стану здоров'я населення ста-





тистика використовує метод, заснований на спостереженні й ана­лізі негативних фактів, пов'язаних з істотними відхиленнями здоров'я від норми. Здоров'я населення як сукупність кількіс­них показників суспільного здоров'я характеризується смерт­ністю, захворюваністю, інвалідністю і фізичним розвитком.

Основним завданням статистики здоров'я та медичного об­слуговування є своєчасне одержання й аналіз даних про фізичний розвиток, захворюваність, інвалідність, смертність населення в цілому та за окремими групами, а також про розвиток і стан ме­дичного обслуговування населення. Джерелами інформації для вирішення цих завдань є статистична звітність установ і терито­ріальних органів управління охорони здоров'я, результати спеці­альних і вибіркових обстежень.

Соціальна статистика розрізняє три групи показників здо­ров'я населення: демографічні, медичні показники і показники суб'єктивного оцінювання стану здоров'я населенням.



Основним узагальнюючим демографічним показником стану здоров'я населення, який використовується в міжнародній прак­тиці для порівняльного аналізу здоров'я населення в різних краї­нах, є показник середньої тривалості майбутнього життя під час народження.

Середня тривалість майбутнього життя під час наро­дження ео — це середня кількість років, яку можуть прожити новонароджені за умови, що протягом їхнього життя ймовірність прожити черговий рік дорівнюватиме ймовірності, що склалася на момент їхнього народження.

Цей показник розраховується на підставі демографічних таб­лиць смертності за такою формулою:

eo=dx+ 2d2
+ 0,5,

... + (w - l)dw_t + 0,5 =

де dx = Lx- Lx+] — кількість осіб, які помирають у віці х років (імо­вірність для новонародженого прожити від х років до х+1 років);

Lx, Lx+i — кількість осіб, які досягають віку відповідно х і х+\ із 100 000 новонароджених;

х — однорічні інтервали від 0 до w років — граничного віку життя людини (Lw = 0).

У практичних розрахунках за w беруть 100 або 110 років.

На цей показник впливає вся сукупність соціально-економіч­них факторів і, насамперед, умови і рівень життя населення, пов­нота і якість соціального обслуговування. Показник середньої тривалості майбутнього життя під час народження визначається


за матеріалами перепису населення, а в інтервалах між переписа­ми — розрахунковим шляхом для всього населення та для чоло­віків і жінок.

До демографічних показників стану здоров'я населення належать також абсолютні і відносні показники смертно­сті. Ця група показників охоплює чисельність померлих і коефіцієнти смертності стосовно всього населення, а та­кож за статевими і віковими групами, міською і сільською місцевістю.



Відомо, що інтенсивність смертності т оцінюється відношен­ням річної чисельності померлих Мдо середньорічної чисельнос­ті населення S :

S

Вивчаючи динаміку смертності населення, необхідно вра­ховувати, що приріст річної чисельності померлих пов'язаний зі зміною чисельності населення та коефіцієнта смертності:

ДМ = М, - Мо = 5,/и, - Somo,

де індексами «1» і «0» позначено показники відповідно звітного і базисного періоду. Звідси випливає:

де AM-, AMm — приріст річної чисельності померлих за рахунок

зміни відповідно середньорічної чисельності населення та коефі­цієнта смертності.

Крім загальних показників смертності для більш повної харак­теристики цього явища широко використовуються спеціальні коефіцієнти. Серед спеціальних коефіцієнтів найбільший інтерес із погляду оцінки стану здоров'я населення та впливу на нього соціально-економічних умов і рівня життя становлять коефіціє­нти дитячої і материнської смертності. Дитяча і материнська смертність відіграє особливу роль у демографічному розвитку і є важливою характеристикою рівня життя населення.

Серед спеціальних коефіцієнтів дитячої смертності виокрем­люють такі показники.

Коефіцієнт мертвонароджуваності К„ н, — характеризує ймовірність загибелі плоду під час внутрішньоутробного розвит-


уперше у поточному році; б) загальна кількість хворих із даним діагнозом, зареєстрованих у поточному році.

Аналізуючи захворюваність, статистика використовує різні системи реєстрації, звітності та показників.

1. Загальна захворюваність. У цій групі враховуються всі ви­
ди захворювань, від яких страждало населення протягом певного
періоду часу; інфекційна захворюваність.

2. Спеціальні види захворюваності:

 

інфекційна захворюваність. До цієї групи належать захво­
рювання, які потребують здійснення оперативних протиепідеміч­
них заходів;

найважливіші не епідемічні захворювання. До цієї групи
включаються захворювання, які мають важливе соціальне зна­
чення через їх поширеність і потребують особливого обліку (зло­
якісні новоутворення, серцево-судинні захворювання, туберку­
льоз, діабет, психічні захворювання і т. ін.);

захворюваність із тимчасовою втратою працездатності.
Виокремлюється з огляду на важливість урахування економічних
збитків, до яких вона призводить. У цій групі розглядають під­
групу захворюваності зі стійкою втратою працездатності, що
призводить до інвалідності населення;

захворюваність із госпіталізацією — її облік дає змогу
аналізувати склад і захворювання осіб, які лікувалися в лікуваль­
них установах стаціонарно.

Система показників загальної захворюваності:

1.Коефіцієнт первинної захворюваності (частота нововияв­
лених захворювань)
— відбиває кількість випадків захворювання,
виявлених уперше за звітний рік Nn.3» які припадає на 1000 осіб
середньорічної чисельності населення S:

каз=^р-іооо.

2. Коефіцієнт загальної захворюваності (поширеність захво­
рювань або показник хворобливості населення)
відношення
кількості всіх захворювань, зареєстрованих за звітний рік Л^аг, до

середньорічної чисельності населення S:

К „=^--1000. S

3. Частинні коефіцієнти первинної і загальної захворюваності
розраховуються, як і загальні показники, але за окремими видами
захворювань і за різними групами населення.


 

4. Показники структури захворюваності — питома вага за­
хворювань кожного виду в загальній кількості всіх захворювань.

5. Сезонність захворювань — середньоденний рівень захворю­
ваності в окремі місяці року. Обчислюється як відношення зага­
льної кількості всіх або окремих видів захворювань у даному мі­
сяці до числа днів у цьому самому місяці.

6. Частота нововиявлених захворювань під час медичних огля­
дів
— характеризується кількістю нововиявлених захворювань,
яка припадає на кожну 1000 оглянутих осіб.

7. Частка здорового населення, виявленого під час медичних
оглядів
— відношення кількості осіб, визнаних під час медичного
огляду практично здоровими, до кількості оглянутих осіб.

8. Тривалість захворювання — відношення сумарної кількос­
ті днів лікування хворих із даним видом захворювання до кіль­
кості хворих із даним видом захворювання, що перебували на
лікуванні.

Спеціальна група показників використовується для характери­стики захворюваності з тимчасовою втратою працездатнос­ті. Тимчасова непрацездатність — це функціональний стан організму людини, викликаний хворобою або травмою, під час якого спостерігається порушення функцій, що заважає продов­женню професійної діяльністі. Деякі види тимчасової непраце­здатності визначаються соціальними потребами: догляд за хво­рим, декретна відпустка, санаторно-курортне лікування тощо. Тимчасова непрацездатність має тимчасовий, оборотний харак­тер і передбачає можливість повернення людини до виконання своєї роботи.

Одиницею обліку захворюваності з тимчасовою втратою працездатності є випадок втрати працездатності у зв'язку з хворобою. Обліковим документом є листок непрацездатності, де міститься Інформація про місце роботи, діагноз захворювання та тривалість хвороби.

Захворюваність із тимчасовою втратою працездатності та її вплив на втрати робочого часу характеризують такі по­казники:

• кількість випадків непрацездатності, що припадає на 100 пра­
цюючих (разом і за окремими групами та видами захворювань);

• кількість днів непрацездатності в розрахунку на 100 працю­
ючих (разом і за окремими групами та видами захворювань);

• середня тривалість у днях одного випадку втрати працездат­
ності. Визначається як відношення кількості днів непрацездатно­
сті до кількості випадків втрати працездатності;


 


• частка випадків втрати працездатності в результаті конкрет­
них захворювань у загальній кількості випадків втрати працезда­
тності;

» частка днів непрацездатності, пов'язаних із конкретним за­хворюванням, у загальній кількості днів непрацездатності;

♦ частка осіб, які втрачали працездатність у результаті захво­
рювань у даному періоді, у середньообліковій чисельності пра­
цюючих за даний період.

Про загальний стан здоров'я населення певною мірою можна судити за ступенем поширеності інвалідності. Інвалідність є нас­лідком або вроджених аномалій, або захворювань, або травм та інших зовнішніх впливів, які призвели до стійкої втрати праце­здатності.

Розрізняють два показники, що характеризують інвалідність:

а) коефіцієнт інвалідизації — відношення чисельності впер­
ше зареєстрованих інвалідів у поточному році до середньорічної
чисельності населення;

б) коефіцієнт інвалідності — відношення середньорічної
чисельності всіх інвалідів до середньорічної чисельності насе­
лення.

Залежно від ступеня втрати працездатності розрізняють три групи інвалідності, що дає можливість розраховувати показники структури інвалідності й вивчати її динаміку.

Ці показники розраховуються як по всьому населенню, так і за окремими соціально-демографічними групами, територіями, мі­ською і сільською місцевістю.

З-поміж показників фізичного розвитку для характеристики здоров'я найчастіше використовують такі:

• чисельність і частка дітей, маса яких при народженні менша
за 2,5 кг, серед усіх народжених дітей;

• чисельність і частка дітей певного віку, які мають малу масу
або низький зріст порівняно з нормальними значеннями;

• частка дорослого населення, яке має недостатню або надли­
шкову масу тіла. Ці частки визначають згідно з поділом населен­
ня залежно від індексу маси тіла.

Індекс маси тіла людини Іт визначається як відношення маси
її тіла Р у кілограмах до квадрата зросту L у метрах: -;


Поділ населення України залежно від індексу маси тіла наве-

дено в табл. 9.2.

Таблиця 9.2


Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 25; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.035 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты