У % від загальної кількості домогосподарств

відповідногоскладу)

У розвинених країнах, де вельми поширене проживання в окре­мих будинках, використовується показник «кількість жителів на одну житлову одиницю» (квартиру або будинок). Цей показ­ник застосовують у разі міжнародних порівнянь житлових умов населення різних країн, що здійснюються в рамках ООН.

Крім узагальнюючих показників статистика для характерис­тики житлових умов населення застосовує аналіз поділів домогос­подарств за різними ознаками:

* за типом житлового помешкання: стандартне, пересувне, мар­
гінальне житло, бездомні;

• за типом розселення: в окремих будинках, окремих кварти­
рах та колективних житлах (комунальні квартири, гуртожитки,
будинки для осіб похилого віку та інвалідів, дитячі будинки);

¹ Розраховано автором. Джерело: Основні соцішіьно-демографічні характеристики домо­господарств України у 2000 році: Стат. бюлетень / Держкомстат України. — К., 2000.

• за кількістю їх членів і кількістю кімнат у житлі;

• за часом спорудження жител і т. ін.

Коли йдеться про вироблення житлової політики, слід мати інформацію про стан житлового фонду і забезпеченість населен­ня житлом не лише в масштабах усієї держави, а й за регіонами, у міській і сільській місцевості, у великих і малих містах.

Комфортабельність житла є однією з найважливіших ха­рактеристик житлових умов населення. За міжнародними норма­ми комфортабельність досягається розселенням населення в окремих будинках або квартирах, оснащених побутовими та ко­мунальними вигодами, причому кімнат у житлі має бути принай­мні на одну більше, ніж членів сім'ї (домогосподарства). Ство­рення таких умов є перспективною метою житлової політики. У реальних умовах забезпеченості населення житлом про комфо­ртабельність останнього можна судити за кількістю кімнат на од­ного жителя або за середньою кількістю мешканців, що припадає на одну кімнату. Співвідношення житлової та загальної площі житла в разі доволі великої житлової площі також характеризує комфортабельність. Зменшення цього співвідношення зі збере­женням розмірів житлової площі свідчить про те, що в житлах збільшується площа допоміжних помешкань, завдяки чому вони стають зручнішими для проживання.

Ступінь благоустрою житла оцінюється за наявністю в ньому водопроводу, каналізації, центрального опалення, гарячого водопостачання, ванни, туалету, газу й електропостачання. Як узагальнений показник благоустрою житлового фонду викорис­товують питому вагу загальної площі житлового фонду, забезпе­ченого кожним видом благоустрою. Застосовуються також показ­ники кількості населених пунктів, які мають водопровід, кана­лізацію, електропостачання і газопостачання, у тому числі при­родним і зрідженим газом, і частка таких населених пунктів у загальній кількості населених пунктів відповідного виду та розміру.

Статистичний аналіз житлових умов неодмінно передбачає вивчення ринку житла. Основою становлення ринку житла є при­ватна власність на житло, наявність його надлишків і платоспро­можність населення, яка залежить від рівня його доходів і цін на ринку. Проблема власності вирішується за допомогою привати­зації житла. Надлишок житла визначається ступенем забезпече­ності ним населення і обсягами нового житлового будівництва.

Розрізняють первинний і вторинний ринок житла. На пер­винному ринку продаються і купуються тільки-но побудовані

квартири й будинки. На вторинному ринку продаються квартири та будинки, котрі вже були заселені.

Статистичні спостереження за змінами на ринку житла дають додаткову можливість оцінювати розшарування населення за рі­внем доходів. Співвідношення рівнів річного доходу різних груп населення та рівнів цін на житло показує, скільки квадратних ме­трів житла можна купити на відповідний дохід, може бути одним із критеріїв глибини диференціації за рівнем доходу. Динаміка цін на житло відбиває певною мірою динаміку формування за­можного прошарку, підняття цін на дорогі квартири свідчить про зростання попиту на них і, отже, про збільшення чисельності за­безпеченого шару.

Диференціацію житлових умов населення можна простежува­ти, вивчаючи зміни географії всередині міського розселення, у процесі якого в певних районах міста концентрується населення певного соціального статусу з відповідним рівнем доходів.

Статистичне вивчення наслідків формування й розвитку ринку житла та його вплив на зміну житлових умов населення полягає в багатоаспектному аналізі диференціації забезпеченості житлом, якості й комфортабельності жител і процесів розселення населен­ня залежно від різних факторів і, насамперед, від рівня доходів.

7.3. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

Показники благоустрою жител характеризують потен­ційно можливі умови життя населення. Для оцінки фактичних побутових умов життя населення необхідно доповнити їхніми показниками споживання житлово-комунальних послуг і їхньої вартості.

Забезпечення нормальних умов життя населення покладено на підприємства житлово-комунального господарства, які утриму­ють і експлуатують житловий фонд, розподільні мережі комуна­льного та побутового водо-, газо- і теплопостачання населенню, комунальну каналізацію та очищення стічних вод, займаються бла­гоустроєм і санітарною очисткою, прибиранням територій і т. д.

Ринок житлово-комунальних послуг характеризується двома групами показників. Першу групу утворюють показники розвитку житлово-комунального господарства та діяльності житлово-кому­нальних підприємств і організацій з надання населенню відповід­них послуг, другу — показники забезпеченості населення жит-

лово-комунальними послугами, їх доступності, споживання і витрат на них.

Першу групу становлять показники, які насамперед характе­ризують розвиток і поширеність житлово-комунальної інфра­структури за кожним видом забезпечення. До таких показників належать: кількість населених пунктів, які мають змогу надавати населенню певний вид житлово-комунальних послуг; протяж­ність водопроводів, тепломереж, газових і електромереж; кіль­кість водозабірних вузлів, артезіанських свердловин і насосних станцій; кількість джерел теплопостачання і т. ін. До цієї самої групи відносять показники надання послуг: виробничу потужність водопровідних споруд і кількість води, поданої у водопровідну систему; теплову потужність джерел теплопостачання й обсяг виробленої теплової енергії; об'єм газу, спожитого населенням, тощо. Вартість наданих послуг характеризується чинними тари­фами на них.

Другу групу утворюють, насамперед, окремі показники благо­устрою житлового фонду, за якими можна судити про доступ­ність окремих видів послуг. До таких показників відносять кіль­кість і частку домогосподарств, приєднаних до водогінної мере­жі; кількість і частку домогосподарств, котрі мають центральне опалення й забезпечені гарячим водопостачанням; кількість і частку домогосподарств, обладнаних каналізацією; кількість і частку газифікованих і електрифікованих домогосподарств тощо. У зв'яз­ку з тим, що велика частина домогосподарств не обладнана лічильниками споживання води, тепла і газу, про обсяги спо­живання житлово-комунальних послуг можна судити за даними галузевої звітності комунального господарства, а також за витра­тами домашніх господарств на ці потреби і тарифами на кожний вид послуги.

Характеристика житлових умов буде не повною без оцінки економічних витрат на користування житлом. В умовах ринкової економіки в ці витрати входять не тільки експлуатаційні витрати і витрати на житлово-комунальні послуги, але і витрати на при­дбання або оренду житла.

У соціалістичний період розвитку в країні здійснювалася па-терналістська житлова політика: житло було не товаром, а най­важливішим соціальним благом. Населення забезпечувалося жит­лом, здебільшого, на засадах безкоштовного його розподілу. Спо­руджувалося воно за рахунок держави і коштів підприємств. Квартирна плата покривала лише невелику частку витрат держа­ви на утримання житлового фонду.

У розвинених країнах із ринковою економікою здійснюється ліберальна житлова політика, згідно з якою житло розглядається як товар тривалого користування, і на перше місце висувається ринок житла, його стан, фактори, що впливають на його розви­ток. Проте ліберальна політика в цих країнах здійснюється не в чистому вигляді, а населенню надається певна соціальна допомо­га. За умов ринкових відносин здійснюються заходи для регулю­вання квартирної або орендної плати, існують пільгові кредити і субсидії на придбання житла, система матеріальної допомоги з оплати житла, споруджується дешеве муніципальне житло з низь­кою квартирною платою.

У період переходу до ринкової економіки в Україні поступово зростає частка витрат населення на утримання свого житла, зі збереженням дотацій держави і наданням допомоги малозабезпе­ченому населенню у вигляді субсидій на оплату житлово-кому­нальних послуг. Перехід до вільних цін, значно швидше їх зрос­тання порівняно зі зростанням доходів населення, збільшення частки населення у витратах з утримання житла, інфляційні про­цеси призвели до зростання витрат на житло і комунальні послу­ги в бюджеті населення.

Так, за матеріалами обстеження бюджетів домогосподарств України витрати на оплату квартир, комунальних послуг і утри­мання власних будинків у 1985 році становила 2,9 % усіх витрат домашніх господарств. У 1999 році відповідні зросли до 8,6 %'. Частка витрат на житлово-комунальні послуги у всіх платних по­слугах населенню виросла з 20 % у 1985 р. до 52,1% у 1999 році.

Програма обстеження умов життя домогосподарств України передбачає отримання інформації про витрати домогосподарств на купівлю й оренду жител, ремонт і будівництво житла та гос­подарських будівель. Така інформація дозволяє оцінити витрати населення не лише на житлово-комунальні послуги, а й на при­дбання житла та його утримання.

Аналізуючи витрати населення на житлово-комунальні послу­ги, необхідно порівнювати темп зростання цих витрат із темпом зростання грошових доходів населення. Темп зростання грошо­вих доходів населення України в 1998 році у порівняно з 1995 становив 2,15 разів, а темп зростання витрат на житлово-кому­нальні послуги — 2,86 разів. Темп зростання витрат, які випере­джають збільшення доходів, призводить до зниження можливос-

' Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстаг України: За ред. О.Г. Осау-ленка. — К.: Техніка, 2000. — С. 437.

тей населення щодо задоволення інших потреб і вимагає органі­зації допомоги на утримання житла сім'ям, які цього потребують. Статистичний аналіз питомої ваги витрат на утримання житла в сукупних доходах дозволяє визначити кількість і категорії домо-господарств, котрі потребують підтримки бюджетними коштами. З розвитком ринкових відносин і подальшим підвищенням вар­тості житлово-комунальних послуг може посилитися процес ди­ференціації житлових умов населення. Цей процес піддається кі­лькісному оцінюванню вимірюванням взаємозв'язку між рівнем витрат на житлово-комунальні послуги, забезпеченістю житлом і рівнем доходів. З цією метою доцільно використовувати також методи побудови та аналізу багатовимірних угруповань домогос-подарств за такими ознаками, як рівень забезпеченості житлом, розмір середньодушового грошового доходу, соціально-фахова група економічно активних членів домогосподарства, коефіцієнт сімейного навантаження. Коефіцієнт сімейного навантаження визначається як відношення кількості утриманців до кількості зайнятих членів домашнього господарства.

Контрольні запитання

1. Показники, що характеризують стан і рух житлового фонду.

2. Статистичні оцінки житлових умов населення і комфор­
табельності житла.

3. Які статистичні методи використовуються для вивчення
залежності між: забезпеченістю житлом, витратами на
нього і доходами населення?

РОЗДІЛ 8