ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ Й ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТАТИСТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Зайнятість населення економічною діяльністю є однією з найважливіших соціально-економічних характеристик умов його життя і необхідною умовою розвитку суспільства.

В основу вивчення зайнятості за умов ринкової економіки покладено концепцію робочої сили, сутність якої полягає в чіткому поділі населення за такими категоріями: зайняте, безробітне та економічно неактивне населення. У доринковий період в Україні, як і в інших державах із плановою економікою, концепція робочої сили не використовувалася, оскільки безробіт­тя як соціальне явище вважалося формою паразитування, якого не могло бути в соціалістичному суспільстві. Замість концепції робочої сили широко застосовувався метод балансу праці, скла­довою якого був баланс трудових ресурсів.

У країнах із ринковою економікою концепцію робочої сили було покладено в основу вивчення ринку праці після економічної депресії 30-х років XX сторіччя. Відтоді ця концепція постійно вдосконалювалася, значною мірою за рахунок рекомендацій Між­народної конференції статистиків праці (МОП).

Відповідно до міжнародних стандартів зайнятість і безробіття населення є взаємодоповняльними характеристиками стану і рів­новаги економічної системи. Рівновазі економічної системи від­повідає певний рівень зайнятості населення, що забезпечує еко­номічну і соціальну стабільність у суспільстві.

Статистика вивчає рівні зайнятості і безробіття, виявляючи стан і тенденції, що характеризують ринок праці; структуру за­йнятого і безробітного населення для розробки програм зайнято­сті та організації своєчасної професійної підготовки і перепідго­товки кадрів, забезпечення соціального захисту відповідних про­шарків; досліджує взаємозв'язок між зайнятістю населення та рівнем його життя.

Основними джерелами інформації про ринок праці є обстежен­ня робочої сили й підприємств, а також звіти державної служби зайнятості і служби соціального захисту. Найповнішу інформацію про ринок праці можна дістати на підставі регулярних вибірко-

вих обстежень робочої сили, зокрема домашніх господарств. У результаті з'ясовують чисельність зайнятого, не повністю зайня­того, безробітного та економічно неактивного населення, а також рівень кваліфікації, статус у зайнятості та інші показники, що ха­рактеризують економічну активність населення. Такі обстеження є важливим і найповнішим джерелом інформації про рівень і структуру робочої сили. За умови їх належного планування й проведення вони дають достовірну інформацію про стан ринку праці, якою можна скористатися як для моніторингу, так і для оцінювання ефективності політики, здійснюваної у сфері зайня­тості населення.

Щоб дістати інтегральну систему інформації про ринок праці, одночасно з обстеженнями домашніх господарств доцільно про­водити обстеження підприємств стосовно зайнятості, заробітної плати та робочого часу, вартості витрат на робочу силу, а також гнучкості праці. На підставі таких обстежень дістають інформа­цію про рівень і професійну структуру зайнятості; про кількість і структуру вакантних місць; про розміри заробітної плати і трива­лість робочого часу; про порядок набору на роботу, навчання на виробництві, плинність робочої сили; про стан і рівень трудових відносин.

Важливим джерелом інформації про стан справ на ринку праці є державна служба зайнятості. Ця служба має доволі повну інфор­мацію про чисельність осіб, котрі шукають роботу, а також тих, які отримали її з допомогою цієї служби; про кількість зареєстро­ваних вакансій; про кількість зареєстрованих безробітних, при­чини безробіття та виплату допомоги з безробіття; про кількість осіб, які вибули з числа зареєстрованих безробітних, із зазначен­ням причин вибуття; про залучення безробітних до різних заходів, що мають на меті сприяння зайнятості (перепідготовка, громад­ська робота і т. ін.).

Чисельність робочої сили оцінюється за матеріалами вибірко­вих обстежень економічної активності населення. Щодо таких обстежень міжнародні стандарти рекомендують встановлювати мінімальний вік, починаючи з якого населення можна відносити до економічно активного, —мінімальний вік економічної акти­вності населення в Україні становить 15 років. У багатьох краї­нах встановлюється й максимальний вік економічної активно­сті. Осіб, вік яких перевищує цей вік, не враховують оцінюючи чисельність робочої сили. В Україні максимальний вік економіч­ної активності — 70 років. У Російській Федерації — 72 роки, у деяких країнах верхня межа цього віку досягає 74 роки.

Згідно з віком економічної активності все населення країни поділяється на економічно активне населення (робочу силу) і економічно неактивне населення (населення за межами робочої сили).

Відповідно до концепції робочої сили, міжнародних рекомен­дацій МОП і Резолюції про вимірювання неповної зайнятості та облік ситуацій неадекватної зайнятості, прийнятої на 16-й Між­народній конференції статистиків праці в жовтні 1998 року, до економічно активного населення (робочої сили) належать усі особи незалежно від статі, котрі протягом звітного періоду про­понують свою працю для виробництва товарів і послуг, як це ви­значено Системою національних рахунків і балансів ООН.

Економічно активне населення поділяється на три основні категорії: зайняте населення, не повністю зайняте і безробі­тне населення.

Точність статистичних оцінок стану ринку праці значною мі­рою залежить від чіткості визначень і правильності вибору кри­теріїв, за якими тих чи інших осіб співвіднесено з різними вида­ми зайнятості.

Зайнятість — це стан, в якому особа здійснює діяльність, спрямовану на задоволення власних і суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їй дохід у грошовій або іншій формі.

Рівень зайнятості населення залежить від розвитку продуктив­них сил, науково-технічного прогресу та добробуту суспільства і характеризує ступінь участі працездатного населення у сфері су­спільно корисної праці.

У разі повної зайнятості кожному економічно активному чле­ну суспільства надається можливість бути зайнятим або незайня­тим залежно від його бажання. Повна зайнятість можлива за умови збалансованості попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці.

Поняття «повна зайнятість» населення мас два аспекти: кількісний і часовий.

У кількісному розумінні повна зайнятість може досягатися лише тоді, коли чисельність економічно активного населення, його професійна підготовка та кваліфікація відповідатимуть кількості робочих місць, професійним і кваліфікаційним вимогам ринку праці. З різних причин повна зайнятість усього економічно акти­вного населення за ринкових умов ніколи не настає: завжди існує група населення, до якої належать ті, хто намагається знайти лі­пшу роботу, навчається, щоб здобути професійну підготовку або вдосконалити її, і т. ін. За цим критерієм усе економічно активне населення поділяється на зайняте і безробітне.

До зайнятого населення належать усі особи, вік яких пере­вищує встановлений і які протягом певного часу працювали за наймом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня), виконуючи деяку роботу, або мали роботу, роботодавці, а також самостійно зайняті особи, члени виробничих кооперативів, поміч­ники із членів сім'ї, а також військові, включаючи військових строкової служби. (Коли говоримо про виконання деякої роботи, вважаємо, що вона триває не менш як 1 год.)

Безробітне населення становлять усі особи у віці економічної активності, котрі протягом періоду обстеження одночасно відпо­відають таким критеріям: а) не мають роботи, б) готові присту­пити до роботи, в) активно шукають роботу.

У часовому аспекті зайнятість характеризується тривалістю робочого часу зайнятого населення. Із цього погляду все зайняте населення поділяється на зайняте і не повністю зайняте.

До зайнятого населення в цьому розумінні належать особи, які протягом періоду обстеження фактично виконували будь-які види робіт, тривалість яких не менша за поріг, установлений для робочого часу. На це визначення накладається додаткова умова: якщо особи, про яких ідеться, не бажали працювати додаткову кількість годин (не шукали додаткової роботи, а також були не готові або не могли приступити до додаткової роботи).

До не повністю зайнятого населення (згідно з тривалістю виконуваної роботи) відносять усіх зайнятих осіб, що протягом періоду обстеження відповідали таким критеріям:

• бажали працювати додаткову кількість годин і водночас
вдавалися до пошуку додаткової роботи;

• були готові працювати додаткову кількість годин, коли мали
змогу виконувати додаткову роботу;

• відпрацювали на всіх видах робіт годин менше за норматив­
ний поріг, установлений для робочого часу.

У разі неповної (часткової) зайнятості частина зайнятого на­селення виконує роботу протягом неповного робочого дня або неповного робочого тижня, тобто працює менш як нормальний робочий час, установлений для даного виду діяльності.

Розрізняють дві форми неповної зайнятості: видиму і невиди­му. Ознакою видимої неповної зайнятості є недостатній за ча­сом роботи обсяг зайнятості. Вона, у свою чергу, поділяється на добровільну і вимушену неповну зайнятість. Коли йдеться про добровільну видиму неповну зайнятість, під час приймання на роботу заздалегідь обумовлюється робота протягом неповного робочого дня або робочого тижня. Така зайнятість, як правило,

поширена у країнах із високим рівнем економічного розвитку, де сучасне обладнання й технологічні процеси дозволяють за непов­ної зайнятості одержувати дохід, достатній для забезпечення гід­ного рівня життя. У разі вимушеної видимої неповної зайнято­сті працівники трудяться менше за призначений час не зі своєї волі, а за рішенням адміністрації підприємства (переведення на скорочений режим роботи, надання відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати). Невидима неповна зайнятість характеризується недостатнім використанням квалі­фікації працівників, що призводить до низької продуктивності праці і низьких доходів.

До економічно неактивного населення (населення поза ро­бочою силою) належать усі особи, незалежно від їхнього віку (включаючи осіб, які молодші за вік економічної активності), ко­трі на момент обстеження не могли бути віднесені до економічно активного населення. До складу цієї категорії населення включа­ються: учні та студенти, які не охоплені жодною діяльністю, крім навчання, і не шукають роботу; пенсіонери й інваліди, котрі одер­жують пенсії і не здійснюють ніякої діяльністі; особи які ведуть домашнє господарство, виховують дітей, доглядають за хворими і т. ін.; особи, які припинили пошук роботи (втратили надію знай­ти роботу); інші особи, котрі не мають необхідності у працевлаш­туванні, а також ті, які шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

В Україні зміст понять «зайняте населення» і «безробітні» дещо відрізняється від установленого міжнародними стандарта­ми. Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» до зай­нятого населення належать громадяни, які проживають на тери­торії держави на законних підставах і відповідають таким харак­теристикам:

• працюють за наймом на умовах повного або неповного ро­
бочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях,
незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних орга­
нізаціях в Україні і за кордоном;

• самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підпри­
ємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, твор­
чою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сі­
мей, які беруть участь у виробництві;

• обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в
органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

• проходять службу у Збройних силах України, Службі безпе­
ки України, Прикордонних військах України, військах внутрі-

81-344

шньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, орга­нах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях;

• проходять професійну підготовку, перепідготовку і підви­
щення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в
денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах,
перебувають на альтернативній (невійськовій) службі;

• працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебува­
ють в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням
діяльності посольств і місій.

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездат­ного віку, які через відсутність роботи не мають прибутку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Згідно з чинним за­конодавством України не можуть бути визнані безробітними такі громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були
звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці,
реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства,
установи чи організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціаль­
ності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі
відмови їх від проходження професійної підготовки або від опла­
чуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка
не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з
моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають
роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства
України.