ПОДІЛ НАСЕЛЕННЯ ВІКОМ ВІД 18 РОКІВ І СТАРШОГО ЗАЛЕЖНО ВІД ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА

Подана в табл. 9.2 градація індексу маси тіла має такий якіс­ний зміст: значення індексу менш як 18 — надмірний дефіцит маси тіла, від 18 до 20 — маса нижча за норму, від 20 до 27 — нормальна маса, від 27 до 30 — маса перевищує норму, понад 30 — сильна гіпертрофія (ожиріння).

На стан здоров'я населення істотно впливає доступність і рівень медичної допомоги, яку надає йому система охорони здоров 'я.

Стан і можливості системи охорони здоров'я з надання насе­ленню медичних послуг, а також користування цими послугами відбивають три групи показників:

1) група показників, що характеризують розвиток системи охо­
рони здоров'я та її можливості з надання медичної допомоги;

2) група показників, що характеризують діяльність установ
охорони здоров'я з надання медичних послуг населенню;

3) група показників, що характеризують витрати суспільства
на охорону здоров'я населення.

Перша група містить інформацію про мережу лікувально-профілактичних установ системи охорони здоров'я та забезпече­ність їх матеріально-технічними ресурсами й медичним персона­лом. Відомості про мережу лікувально-профілактичних установ становлять дані про кількість лікарняних і амбулаторно-поліклі-

Основні соці&іьно-демографічні характеристики домогосподарств України у 2000 році: Стат. бюлетень.— К.: Держкомстат України, 2000. — С 42.

Її!

нічних установ, їх склад, спеціалізацію та територіальне розмі­щення. Важливими характеристиками лікувальних установ є їх потужність, або пропускна здатність. Пропускна здатність стаці­онарних закладів визначається їх місткістю, тобто кількістю лі­карняних ліжок і показниками їх використання. Потужність ам­булаторно-поліклінічних закладів визначається кількістю відві­дувань за зміну. При цьому розрізняють нормативну потужність і фактичну, яка визначається як середня кількість відвідувань за певний період.

Показники забезпеченості системи охорони здоров'я матеріа­льно-технічними ресурсами (устаткуванням, медичною апарату­рою, лікарськими препаратами, харчуванням, одягом тощо) харак­теризують можливості щодо задоволення потреб населення в ме­дичних послугах певного обсягу та якості.

На підставі даних про матеріально-технічну базу, а також про чисельність, склад і спеціалізацію медичного персоналу розрахо­вуються різні аналітичні показники, їх відносні та середні зна­чення. Наприклад, розглядають середню кількість лікарів на одну лікарню; середню кількість ліжок на одну лікарню і на одного лікаря; співвідношення чисельності середнього медичного пер­соналу і лікарів; кількість лікарняних ліжок і лікарів на 10 000 на­селення і т. ін.

Друга група показників характеризує види та обсяги медичних послуг населенню. Вона містить такі показники:

• середньорічну кількість звертань населення по поліклінічну
допомогу (усього, у тому числі за видами медичних послуг);

• кількість відвідувань лікарями хворих вдома за звітний період;

• середньорічна чисельність госпіталізованих хворих;

• середня тривалість перебування хворого на лікуванні у ста­
ціонарі.

Третя група показників характеризує питому вагу витрат на охорону здоров'я у відсотках від валового внутрішнього продук­ту; структуру витрат за рахунок різних джерел фінансування, се­редні витрати на охорону здоров'я в розрахунку на душу насе­лення і на утримання одного лікарняного ліжка тощо.

Показники всіх трьох груп можуть бути отримані зі статистич­ної звітності установ охорони здоров'я, проте вони недостатньо інформативні щодо доступності медичних послуг для населення і, їх якості. Інформацію про витрати часу на доставляння хворих до лікувально-профілактичних установ потрібного профілю, трива­лість очікування на лікарську допомогу та госпіталізацію, про забезпеченість необхідними ліками, вартість платних послуг і

ступінь задоволеності отриманою медичною допомогою можна дістати лише під час спеціальних вибіркових обстежень домого-сподарств.

9.2. ОСВІТНІ ПОСЛУГИ

ТА РІВЕНЬ ОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ

Показник рівня освіти населення поряД ¹³ показниками тривалості майбутнього життя та рівня доходу використовується для обчислення інтегрального показника рівня ж^^ття населення індексу людського розвитку.

Освіта — це певна сукупність систематизов£^{них знань}> н³⁸¹¹" чок і переконань, здобутих окремими індивідам^ ^та суспільством у цілому завдяки чинній системі навчання або самоосвітою.

У будь-якому суспільстві рівень освіти населення і^стотно впли­
ває на всі сфери громадського життя, насампер^еД ; ^{на ЯК1СТЬ}
відтворення робочої сили, зростання продуктивності праці та
вдосконалення суспільних відносин. Соціальний статус людини,
її становище в суспільстві значною мірою визна^^аЮТЬСЯ Р^{шнем и}
освіти. . . „

До послуг у галузі освіти належать дошкільна освіта дітей, за­гальна освіта населення і професійна підготовка.

Освітні послуги населенню надає система о^СВІ™' ^ЯКУ У^тв0" рюють державні і недержавні навчальні заклади. Крім того, час­тину послуг у сфері освіти населенню надають окремі осоои^ спеціалісти з різних галузей знань. На практиці сТ^{атистика 3}Д^ШС~ нює облік освітніх послуг, які надаються лише навчальними за­кладами, що призводить до недообліку частини т#^ких послуг, на-даваних окремими особами поза навчальними закД^аД^амІ?-

Чинна система освіти дозволяє здобути такі рі#^ш °^СВ1ТИ- ,

• дошкільна освіта, або освіта, яка передує лер^Ш01ЧУ. Р^1ВНЮ
(нульовий рівень за Міжнародною стандартною класифікацією
ЮНЕСКО) — забезпечує виховання дітей, які ще «^е досягли віку,
коли вони можуть піти до школи першого рівня;

• початкова загальна освіта (освіта першого рі^вня) перший
ступінь загальної освіти в загальноосвітніх навч»^{льНИХ закла}Д^ах
різного рівня (1—4-й класи);

• базова середня загальна освіта (перший ступ*^шь освіти дру­
гого рівня) — 5—9-й класи;

• повна середня загальна освіта (другий ступінь освіти друго­
го рівня) — 10—11-й (12-й) класи;

• професійно-технічна освіта — готує робітників кваліфікова­
ної праці з усіх основних напрямків суспільно корисної діяльнос­
ті на базі загальної середньої освіти — ПТУ;

• середня спеціальна освіта — технікуми, коледжі;

• базова вища освіта — готує бакалаврів та спеціалістів (пер­
ший ступінь освіти третього рівня);

• повна вища освіта — готує магістрів (другий ступінь освіти
третього рівня);

• післявузівська освіта;

• спеціальні види освіти (навчання осіб, які мають відхилення
фізичного і розумового розвитку: глухі, німі і т. ін.);

• додаткова позашкільна освіта (музичні, художні школи, школи
мистецтв, станції юних техніків і т. ін.).

Соціальна статистика, вивчаючи систему освіти, узагальнює та аналізує інформацію, що характеризує:

а) стан і розвиток системи освіти, її матеріально-технічну
базу;

б) забезпеченість і якісні характеристики викладацького скла­
ду системи освіти;

в) обсяги фінансових ресурсів, що їх виділяє суспільство для
забезпечення функціонування й розвитку системи освіти;

г) контингенти осіб, які навчаються, та ефективність роботи
системи освіти;

д) досягнутий населенням рівень освіти та його доступ до
професійної діяльності.

Система статистичних показників кожного рівня освіти скла­дається з дев'яти груп.

1. Кількість навчальних закладів даного рівня освіти в цілому і
за типами навчальних закладів.

2. Кількісні і якісні характеристики викладацького персоналу:
чисельність викладацького, допоміжного та адміністративного
персоналу; вікова структура і структура за рівнем освіти викла­
дацького персоналу; середня кількість викладачів на одну особу,
яка навчається.

3. Показники стану матеріально-технічної бази навчальних за­
кладів даного рівня освіти: розміри площ навчальних закладів за
функціональним призначенням та в розрахунку на одну особу,
яка навчається; забезпеченість гуртожитками і площа гуртожитку
в розрахунку на одну особу, яка там проживає; забезпеченість
технічними засобами навчання, зокрема обчислювальною техні­
кою; забезпеченість бібліотечним фондом; забезпеченість місця­
ми в закладах громадського харчування.

4. Показники фінансового забезпечення системи освіти даного
рівня: обсяги і структура фінансування за джерелами надход­
жень; капітальні вкладення і поточні витрати в системі освіти да­
ного рівня з розбиттям за цільовим призначенням та в розрахунку
на одну особу, яка навчається; витрати держави на одну особу,
яка навчається; показники, що характеризують заробітну плату
викладачів і стипендії осіб, які навчаються.

5. Кількісні характеристики прийому до навчальних закладів:
чисельність і структура прийому за формами та напрямками на­
вчання; структура прийому за базовою освітою; конкурс у навча­
льні заклади даного рівня освіти; ступінь доступу до даного
рівня освіти — частка прийому на даний рівень освіти від за­
гальної чисельності випускників попередніх рівнів освіти, які
становлять потенційну базу абітурієнтів даного рівня освіти.

6. Кількісні характеристики контингенту тих, кого навчають:
чисельність і структура відповідного контингенту за формами та
напрямками навчання; вікова і статева структура; середня кіль­
кість осіб в одному класі (академічній групі).

7. Характеристики ефективності процесу навчання: відсоток
тих, кого навчають, переведених до наступного класу (наступно­
го курсу); відсоток другорічників у цілому й у кожному класі;
показники відсіву тих, кого навчають, із системи освіти в цілому
і з розбиттям за підставами.

8. Кількісні характеристики випуску з даного рівня освіти скла­
даються з чисельності й показників структури випуску за форма­
ми та напрямками навчання.

9. Показники охоплення населення освітою даного рівня хара­
ктеризують ступінь охоплення нею населення відповідної вікової
групи. Під відповідною віковою групою розуміють верству насе­
лення, яке за національними традиціями є потенційним прошар­
ком для здобуття цього рівня освіти. Початковий вік групи відпо­
відає віку початку навчання на такому рівні освіти за умови по­
слідовного й безперервного проходження попередніх ступенів
освітнього процесу. Ширина вікового інтервалу групи дорівнює
офіційній тривалості навчання на даному рівні освіти. Показники
охоплення населення певним рівнем освіти обчислюють у вигля­
ді двох коефіцієнтів: коефіцієнта чистого контингенту і коефіціє­
нта загального контингенту.

Коефіцієнт чистого контингенту (нетто коефіцієнт) — це част­ка населення відповідного віку, охопленого освітою даного рівня.

Коефіцієнт загального контингенту (брутто коефіцієнт) — це частка загальної чисельності контингенту тих, кого охоплено

системою освіти даного рівня незалежно від їхнього віку, у чисе­льності населення відповідної вікової групи.

Ефективність роботи всієї системи освіти в цілому характери­зується показниками досягнутого населенням рівня освіти та до­ступу населення до здобуття професійної освіти. До цих показ­ників відносять такі:

Коефіцієнт грамотності населення К^ — частка людей,

які вміють читати і писати S^, у загальній чисельності населен­ня, старшого за певний вік S_n:

Рівень освіти населення — чисельність населення, яке має закінчену освіту на тому чи іншому ступені чинної системи осві­ти, тобто має початкову, середню (повну і неповну), вищу і т. ін. освіту. Ці показники обчислюються в абсолютних значеннях, а також на 1000 осіб населення у віці 15 років і більше. За узагаль­нюючі показники рівня освіти беруть такі:

* кількість осіб, які мають вищу, незакінчену вищу, середню
спеціальну і середню (повну і неповну) освіту, на 1000 осіб насе­
лення у віці 15 років і більше; кількість осіб, які мають вищу, не­
закінчену вищу, середню спеціальну і середню (повну і неповну)
освіту, на 1000 осіб зайнятого населення;

• кількість осіб, які мають вищу, незакінчену вищу, середню
спеціальну і середню (повну і неповну) освіту, на 1000 осіб насе­
лення у віці 15 років і більше;

« кількість осіб, які мають вищу, незакінчену вищу, середню спеціальну і середню (повну і неповну) освіту, на 1000 осіб за­йнятого населення.

Освітній потенціал (ОП) суспільства — засвоєний і нагро­маджений населенням певний обсяг і якість знань та професійних навичок. Кількісно освітній потенціал може бути виміряний су­марним часом, витраченим населенням на навчання:

де Si — чисельність населення, що має /-й рівень освіти;

Nj — кількість років навчання, яка необхідно для здобуття г'-го рівня освіти.

Тривалість навчання N_H — середня кількість років навчання, що припадає на одну людину:

^н

де YЈjNi — освітній потенціал суспільства;

~ZS_n — чисельність населення, старшого за певний вік (у між­народній статистиці — це чисельність населення у віці 15 років і більше).

Імовірність підвищення рівня освіти — відношення кількос­ті осіб, які здобули в минулому періоді певний рівень освіти, до кількості осіб, які мали на початок цього періоду рівень освіти, що передує здобутому.

Під доступністю професійної освіти розуміють можливість вступу до навчальних закладів, які готують спеціалістів із серед­ньою і вищою фаховою освітою, відповідно до покликання і здіб­ностей особистості. Це положення закріплене Конституцією Украї­ни. Проте на практиці є об'єктивні перешкоди на шляху рівного доступу до здобуття професійної освіти й існують соціальні гру­пи, які зазнають найбільших ускладнень з цього питання. До та­ких груп можна віднести осіб із фізичними вадами; осіб, котрі мешкають у сільській місцевості; осіб із соціальних груп із низь­кими доходами; етнічні меншості; жінок з окремих спеціальностей.

Доступ до професійної освіти населення в цілому характеризу­ється показником охоплення населення даним видом освіти і по­казником імовірності підвищення рівня освіти. Ці показники мо­жуть розроблятися й за окремими соціальними групами населення.

Основними джерелами інформації про рівень освіти є перепи­си населення. Матеріали переписів дають можливість дістати ін­формацію не лише про рівень освіти населення в цілому, а й про­аналізувати рівні освіти різних соціальних груп: чоловіків і жі­нок, міського і сільського населення, зайнятого і незайнятого на­селення тощо.

Цілком очевидно, що рівень освіти об'єктивно вельми зале­жить від вікової структури населення, оскільки освітній процес має поступальний характер і на досягнення кожного наступного ступеня освіти потрібен цілком певний час. Тому збільшення в соціальних групах населення частки осіб середнього віку, які мають більш високі рівні освіти, підвищує рівень освіти цих груп. Навпаки, збільшення частки молоді, яка тільки ще навча­ється, уповільнює динаміку рівня освіти груп. Аналізуючи дина­міку рівня освіти, варто враховувати цю залежність.

Для порівняння рівнів освіти різних соціальних груп або насе­лення різних регіонів слід використовувати стандартизовані по-

10 1-344

казники рівня освіти. За стандарт береться або вікова структура однієї з груп, або вікова структура всього населення.

Розглянемо приклад порівняльного аналізу рівнів освіти двох регіонів (табл. 9.3)

Таблиця 9.3