РОЗПОДІЛ ДОМОГОСПОДАРСТВ ТА НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА РІВНЕМ СЕРЕДНЬОДУШОВИХ СУКУПНИХ ВИТРАТ у 1999 році

Центральна тенденція ряду розподілу описується показниками середнього, модального і медіанного доходу чи витрат.

Середній дохід Д характеризує типовий рівень доходу в до­сліджуваній сукупності. За даними ряду розподілу середній дохід розраховується як середня арифметична зважена за формулами:

_ ІД,/, - „

І

го доходу в інтервальному ряді розподілу обчислюється за формулою:

У загальному випадку формула для розрахунку т-ї квантилі з порядковим номером/? має такий вигляд:

І

м„ =Д₀+іг

Mo JMh+\) '

де До і h — відповідно нижня межа і ширина модального інтерва­лу, тобто інтервалу середньодушового сукупного доходу, який має найбільша частина населення в ряду розподілу;

/мо>/мо-і>/ш+\ — частоти (частки) населення, що відповіда­ють модальному, передмодальному і післямодальному інтервалам.

Медіанний дохід Д_ш — це значення середньодушового суку­пного доходу, що поділяє все населення на дві рівні за чисельніс­тю частини з доходами, нижчими і вищими від даного значення доходу. Медіанний дохід обчислюється за формулою:

I Me

Де До і h — відповідно нижня межа і ширина медіанного інтервалу; ; /_Ме — частота медіанного інтервалу;

"^/іл-і — кумулятивна частота інтервалу, що передує медіан­ному.

Медіанний інтервал середньодушових сукупних доходів визна­чається як інтервал, на який припадає кумулятивна чисельність (ча­стка) населення, рівна половині загальної чисельності населення.

Показники, розраховані для розподілу населення України у 1999 році за рівнем середньодушових сукупних витрат, наведе­ного в табл. 11.1, свідчать про те, що в середньому кожний жи­тель України в 1999 році витрачав на місяць по 148,7 грн., най­більш поширеним були витрати в розмірі 108,7 грн., при цьому витрати половини населення не перевищували 134,19 грн. на місяць.

Для аналізу розподілу доходу між рівними за чисельністю групами населення використовують порядкові характеристики упорядкованого ряду розподілу, так звані квантилі. Квантилі — значення ознаки, що поділяють всю сукупність на певну кількість рівних за числом одиниць сукупності груп. Найбільш широке за­стосування у статистичній практиці знайшли квартилі (значення варіант, що поділяють ряд розподілу на чотири рівні частини), квинтилі (на п'ять рівних частин), децилі (на десять частин), пер-центилі (на сто рівних частин).

Р ^k "І/

О , -x_n

де хо — початкове значення ознаки у групі, де міститься шукані квантиль, тобтор/т частина чисельності сукупності;

h — ширина інтервалу значень даної групи;

k — кількість груп, на яку розбивається ряд розподілу; ^:

* f_p — частота в інтервалі, в якому міститься шукана квантиль; їі

k . !>

Y,f, —загальна чисельність сукупності;

S_f — нагромаджена частота в інтервалі, що передує тому

інтервалу, в якому міститься шукана квантиль.

Використання формули розрахунку квантилі дає змогу вирі­шувати завдання двох типів:

а) визначати розмір середньодушового сукупного доходу, який
має певна задана чисельність або частка населення. Приклад
розв'язування такої задачі наведений раніше під час розрахунку
медіанного значення витрат населення. Медіана — це квантиль,
що поділяє всю сукупність на дві рівні за обсягом частини;

б) визначати чисельність або частку населення, яке має у
своєму розпорядженні середньодушовий сукупний дохід, біль­
ший або менший від заданого розміру. Наприклад, за даними
табл. 11.1 визначити чисельність населення, щомісячні середньо-
душові сукупні витрати якого не перевищували межу малозабез-
печеності, що дорівнювала 118,3 грн. Шукану чисельність насе­
лення знаходимо за формулою, здобутою з основної формули
розрахунку квантилі:

(g,-*.)/, :: ': "'і

де S_f^Q ) — шукана накопичена чисельність населення з витра­тами, що не перевищують заданого значення Q_p.

Для умови задачі Q_p= 118,3 грн. перебуває в інтервалі 90,1 — 120,0 грн.; S_f = 0,1 + 2,4 + 7,6 = 10,1 млн осіб; f_p = 10,4 млн. осіб; h = 29,9;x_o=^P9O,l грн.

=19,9 млн осіб.

Групування, які побудовані на порядкових характеристиках ряду розподілу, дають можливість порівнювати доходи квантиль-них груп населення між собою, обчислювати середній дохід за ви­діленими групами населення і частки доходів квантильних груп у сукупному доході суспільства.

Розглянемо побудову такого групування, використовуючи ін­формацію, наведену в табл. 11.1. Побудуємо квинтильне групу­вання, тобто групування, що складається з п'яти однакових за чисельністю груп населення, які об'єднують у собі по 49,2 : 5 = 9,84 млн осіб (по 20 % населення). Для того щоб визначити межі цих груп за рівнем середньодушових сукупних витрат, потрібно обчислити чотири значення квинтилі, що поділяють це групуван­ня на п'ять рівних частин. Використовуючи формулу розрахунку квантилі, дістаємо: Q/ = 85,0; Q₂= 117,6; Q₃₃= 151,6; 0, = 204,0 грн.

Визначивши межі груп за чисельністю населення і середньо-душовими сукупними витратами, перетворимо групування, наве­дене в табл. 11.1, на шукане групування (табл. 11.2).

Таблищ 11.2

ПОДІЛ СУКУПНИХ ВИТРАТ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ в 1999 році за 20 % ГРУПАМИ НАСЕЛЕННЯ

Диференціація доходів населення може бути оцінена за допо­могою коефіцієнтів диференціації доходів. Коефіцієнти дифе­ренціації встановлюють розміри перевищення доходів високодо­хідних груп населення порівняно з малодохідними групами. До них належать:

коефіцієнт фондів К_ф — відношення між середніми дохо­дами населення в десятій і першій децільних групах або між час­тками сукупних доходів цих груп у загальному обсязі доходів усього населення:

V - Д 10 ^:

де д_х j д_ш — середньодушовий сукупний дохід на місяць відпо­відно у 10 % населення, що має мінімальний дохід, і в 10 % насе­лення з найбільшим доходом;

децильний коефіцієнт диференціації доходів {K_d) — відно­шення рівнів доходів, нижче і вище від яких містяться десяті час­тки сукупності в різних кінцях ряду розподілу населення за рів­нем середньодушових сукупних доходів. Іншими словами — це відношення розмірів дев'ятого і першого дециля, тобто відношення мінімального доходу 10% найбагатшого населення до макси­мального доходу 10 % найменш забезпеченого населення;

показники структури розподілу доходу — частки доходу квинтильних груп населення (домогосподарств) у сукупному до­ході суспільства.

0,2 0,4 0,6 0,8 1 Населення

Рис. 11.1. Крива Лоренца

еЛітРн ^{У ФУПУ Показ}.^ників Диференціації доходів становлять
ошноТ ^кон«^ентР^аш> Доходів. Вони належать до системи
шла ти ^{Ж МЄТОДОЛОПЯ} Парето-Лоренца-Джині, що знай-

Гталійськи"^{6 3аСТ0С}>'^{Вання в} міжнародній соціальній статистиці.
horTT ^{економіст} • етолог В. Парето (1848-1923) уста­
ві заТежГ ^{РШНЄМ Д}°^{Х0ДІВ 1 ЧИСЛ0М їх} 0Д^еР»<У^вачів існуєзво-
їансь.ий ' ^{НаЗВаНа В ЛІТе}Р^атУРІ «законом Парето». Амери-

канський статистик і економіст О. Лоренц (1876—1959) позвив

кпивоГлін^Н'--^3аПР°^{ПОНУВаВШИ Й0Г}° ^^аФ'-е^Ц зображенняу^игляд
тик і економ^' ТТ^ ^Ha3BL^<<KP«^B0'' Лоренца». Італійський статж>
xvLvln Г ^тШІ (1884—1965) розробив методику розра-

хунку коефіцієнта концентрації доходів, названого його ім'ям

сті по^°^{РЄНЦа ДаЄ фафІЧНЄ УЯВЛЄННЯ П}Р° ^СТУ^ПІНЬ нерівномірно-
розшліл похо^{СУКУПН0Г}° ^Д-^{0Х0ДУ За ГруПаМИ населе}™«- Рівномірний
вілповіяяГ ^{ДУ ЦЄ ТаКШ Р}°^ЗП0ДІЛ' ^{КОЛИ певній части}.і населення
Лооенпя Г^Н° ^{ТЗКа СЗМа ЧасТКа} сукупного доходу. На графіку
лення вісь о ^УД°^{ВаН0Г0 В К}°°Р^{Динатах:} »™ абсцис - частки насе-
S™n ^Р V ^{ЧаСТКИ ДОХОД}У' ^лінією Рівномірного доходу є

діагональ к_КЯлпя_та. Крива лінія, побудована за фактичними показ-

. * - —-^ОДУ Р^{13НИХ г}РУп населення, відбиває реальний роз-сукупного доходу серед _фУп населення. Чим більше ця лінія

дохіл^г^^{0Я В1Д ДіаГ0ШЛ1}' ^{тим біль}ш нерівномірно розподілений дохід у суспільстві, а отже, тим вища його концентрація

Ристикї^пТ/⁰⁷^^^ • ^д°^{ХОдІв Л}°Р^ен^^{а L як ві}Д^{носна ха}Р^акте-ристика нерівності в розподілі доходів визначається за формулою:

L = 0,5±

І

Де d_ni - частка доходів, яка зосереджена в і-і соціальної групи населення;

d_Sf — частка населення і-і соціальної групи в загальній чисе­льності населення; п — кількість груп.

в по^КзпоЙ-^{ЄНТ Л}°Р^{енцанаб}У^ває значення від 0, при повній рівності в розподілі доходів, до 1, при повній нерівності розподілу доходів

концентрації доходів Джині G також характери-
швності в розподілі доходів населення. Він може
плоші між „;„• ^{ПЛЬКОМа зас}°бами, але, по суті, є відношенням
лоГни Z Рівномірного і фактичного розподілу 5, до по-

і лінГями ^Щ' ^{КВаДРаТа S}> У^тв°Р^ен°го лініями початку координат і лініями максимальних значень часток населення та доходу на

графіку Лоренца. Оскільки «S* дорівнює 1, то формула для розра­хунку коефіцієнта Джині може бути подана у вигляді:

G = -^- = 2S'_I=l-2S_2sfleS₂ =0,5-5,. 0,5S

На практиці для обчислення коефіцієнта концентрації доходів Джині використовують кілька різних формул:

1) G = Y_lcumd_s-cumd_Д -Y,cumd_s -cumd^,

де cumd_s , cumd_s — кумулятивна частка населення, що має се-

редньодушовий сукупний дохід, не вищий, ніж його максималь­ний рівень, відповідно в /-й та / + 1-й групі;

cumdjj , cumd_;i — відповідно, кумулятивна частка доходу і-'і та /+1-Ї групи в загальній сумі доходів населення;

2) G = \-2td_s

/=1 ' ',=!''

де d_s — частка населення /-Ї групи; d_J(— частка доходу і-'і гру­пи населення в загальному обсязі доходів населення;

кумулятивна частка доходу груп населення, що передують і-й групі; п — кількість груп;

3) G = \-Y\d<. -cumd,, +d₄ -cumd,,

Коефіцієнт Джині набуває значень в інтервалі від 0 до 1. Чим ближче значення до 1, тим вища концентрація доходів у окремих груп населення; чим ближчий він до 0, тим вищий рівень рівності в розподілі сукупного доходу суспільства.

Показники диференціації можуть використовуватися для вив­чення особливостей економічного розшарування населення в гру­пах із різними рівнями доходів або споживання. З цією метою використовуються децильні показники диференціації за кварта­льними (25 %) групами населення, які дають більш повну харак­теристику розшарування населення і дозволяють оцінити вплив диференціації усередині кожної групи на рівень загальної нерів­ності розподілу доходів.

Крім оцінювання нерівності в розподілі доходів між окремими групами населення або домашніх господарств необхідно виявля­ти й оцінювати зв'язки між рівнем матеріальної забезпеченості і різними факторами, які впливають на цей рівень.

Склад домашнього господарства може неоднозначно впливати на рівень життя його членів. Зі збільшенням у складі домогоспо­дарства кількості працездатних членів, які зайняті в економіці, його сумарний дохід може зростати. А в разі збільшення розміру домогосподарства за рахунок зростання чисельності непрацездат­них або незайнятих, тобто утриманців (що не сприяє зростанню сумарного доходу), призводить до погіршення матеріального ста­новища. Групування домашніх господарств за кількістю та скла­дом утриманців використовуються для докладнішого аналізу роз­поділу доходів.

У табл. 11.3^і наведено дані, які наочно показують залежність між соціально-демографічними характеристиками домашніх гос­подарств і їх матеріальними умовами життя.

Контрольні запитання

Фактичні, або дійсні, потреби мають відносний характер і відображають об'єктивну, тобто свідомо осмислену потребу лю­дини в конкретних споживчих благах (предметах споживання і послугах), необхідних для розширеного відтворення робочої сили і всебічного розвитку особистості. Вони характеризують загальні потенційні можливості споживачів, що об'єктивно зумовлені розвитком виробництва і культури, і не обмежуються досягнути­ми матеріальними умовами їхнього забезпечення.

Реальні потреби — це та сукупність фактичних потреб, які мають бути задоволені в кожний конкретний момент часу наяв­ними можливостями економіки та соціальними умовами життя.

Платоспроможні потреби — це ті потреби, які в ринкових умовах можуть бути реально задоволені певними обсягами това­рів і послуг, при даному рівні платоспроможного попиту насе­лення. Ці потреби мають певні обсяги та структуру, які у кожний конкретний момент часу можуть бути забезпечені потенційними можливостями суспільного виробництва, соціальними умовами життя і реальними доходами населення. Іншими словами, це ті потреби населення, які можуть бути задоволені за рахунок кош­тів, наявних у його розпорядженні і призначених для вартісного покриття потреб споживання у процесі ринкового обміну.

Нагальні потреби визначаються обсягом засобів існування, які фактично забезпечують фізичне виживання людини.

Рівень життєвих потреб, ступінь їх задоволення у процесі спо­живання, а також шляхи і засоби, за допомогою яких можна досягти цього задоволення, значною мірою визначають спосіб життя людей їх поведінку і відповідні вчинки. Чим більш розвинені потреби в населення, тим вищий, за інших однакових умов, і рівень їх життя. Необхідність реалізації тих чи інших потреб спонукає людей до ак­тивних дій, виробничої, творчої або підприємницької діяльності.

Потреби, як характеристика внутрішнього стану споживачів
(окремих осіб, соціальних груп або суспільства в цілому), прак­
тично погано піддаються безпосередньому кількісному вимірю­
ванню. У статистиці їх кількісне оцінювання здійснюється двома
непрямими способами. _v ,

Перший спосіб полягає у вимірюванні кількості конкретних благ або послуг, необхідних для задоволення даної потреби. На­приклад, фізіологічна потреба людини в продуктах харчування характеризується необхідною кількістю поживних речовин, міне­ральних солей, вітамінів і енергії, які повинні одержуватися лю­диною кожну добу, і вимірюється конкретним набором продуктів харчування. Тобто потреби в харчуванні оцінюються за допомо­гою нормативних наборів продуктів харчування, які здатні задо­вольнити цю потребу залежно від віку, умов праці людини і при­родно-кліматичних умов її життя. Потреби в непродовольчих то­варах і в майні оцінюються обсягами їх запасів, тобто накопи­ченням їх у домогосподарствах у вигляді предметів тривалого користування і нерухомості, а також у суспільстві для спільного використання багатьма членами суспільства (житлово-комуналь­ний фонд, основні фонди сфер обслуговування і соціально-куль­турного забезпечення).

Другий спосіб кількісної оцінки потреб полягає у вивченні попиту населення на різні товари та послуги. Попит — це соціа­льно-економічна категорія, яка виражає потреби в певній кілько­сті конкретних товарів і послуг, які населення бажає отримати і має необхідні кошти для їх придбання. Попит населення, з одно­го боку, є формою прояву конкретних потреб, а з іншого — ви­значає споживчі властивості товарів і послуг, тобто їх пріоритет­ність при задоволенні потреб. Але варто мати на увазі, що попит кількісно характеризує не всі існуючі потреби, а тільки ті з них, які можуть бути тією чи іншою мірою задоволені купівельною спроможністю доходів населення.

Усі існуючі особисті потреби можна згрупувати в споживчі комплекси.

Споживчий комплекс— це сукупність історично сформова­них матеріальних, або соціальних потреб, до забезпечення яких прагне суспільство в цілому, соціальні групи й окремі індивіди.

Всі матеріальні і соціальні потреби можна згрупувати в такі споживчі комплекси':

• Потреби в збереженні і забезпеченні природних умов існу­вання людського організму. Це, насамперед, потреби в повітрі для дихання і воді для життя. Ці потреби завжди повинні бути задо­волені цілком. Якість повітря і води може знижуватися внаслідок забруднення, проте необхідний рівень задоволення потреби істо-

¹ Рувимская Л. М. Разработка новой системи статистики потребления в условиях пе-рехода к рьшку // Философская и социальная мьісль. — 1991. — № 4.

14*1-344

тно знизитися не може і має залишатися на рівні, близькому до 100 %. Якщо з якихось причин цей рівень знизиться більш істот­но, то незалежно від ступеня задоволення решти потреб існуван­ня людини стане можливим. Звідси випливає ступінь важливості підтримки навколишнього середовища у стані, що забезпечує нор­мальну життєдіяльність людини.

• Потреби у продовольстві. Вони, як і потреби попереднього
комплексу, є, насамперед, природними потребами, пов'язаними з
забезпеченням функціонування живого організму.

• Потреби в тонізуючих засобах. Це негативні для здоров'я
людини потреби в спиртних напоях, тютюні і наркотичних засо­
бах. Відсутність їх задоволення не позначається на існуванні лю­
дини, але, оскільки вони в реальному житті існують, їх не можна
не враховувати при вивченні споживання населенням матеріаль­
них благ.

• Потреби в одязі і взутті. Це набуті потреби, які у значній
мірі залежні від природно-кліматичних умов і моди, що впливає
на їх швидкі зміни.

• Потреби в житлі і комунальних послугах. Один із найваж­
ливіших комплексів потреб населення, що також сильно зале­
жить від природно-кліматичних умов і ступеня економічного і
соціального розвитку суспільства.

• Потреби у предметах і послугах для домашнього господар­
ства. Зростання задоволення потреб цього комплексу суттєво
впливає на розвиток культурних потреб, оскільки використання
сучасних технічних засобів полегшує роботи в домашньому гос­
подарстві і збільшує вільний час.

• Потреба в охороні здоров 'я. Одна з природних основних по­
треб людини. Для статистики це, мабуть, найскладніша потреба,
оскільки вона важко піддається кількісному оцінюванню.

• Потреби в засобах пересування та комунікації. Це потреби в
індивідуальних транспортних засобах і громадському транспорті,
засобах зв'язку та інших засобах комунікації.

• Потреби в освіті. Одна з найважливіших потреб людини і
суспільства, задоволення якої підвищує інтелектуальний, профе­
сійний і культурний рівень людини.

• Потреби у відпочинку, зміцненні здоров 'я та культурному
розвитку. Ці потреби стимулюють розвиток видовищних та ігро­
вих комплексів (театрів, музеїв, клубів, бібліотек та ін.), спортив­
них і фізкультурних комплексів (стадіонів, басейнів, спортивних
залів і площадок), а також місць для відпочинку й оздоровлення
(курорти, санаторії, будинки відпочинку і т. ін.)

Споживчі комплекси використовуються під час вивчення струк­тури споживання і витрат на нього, оцінювання ступеня задово­лення окремих груп потреб тощо.

12.2. НОРМАТИВИ СПОЖИВАННЯ ;

І СПОЖИВЧІ БЮДЖЕТИ

Основними завданнями статистики споживання є ви­вчення фактичного стану і структури споживання населенням матеріальних благ і послуг, задоволення його потреб; аналіз фак­торів і оцінювання їх впливу на рівень і структуру споживання; побудова та аналіз моделей споживання, виявлення притаманних їм закономірностей і тенденцій.

До головних чинників, що визначають рівень споживання в суспільстві, належать:

а) рівень соціально-економічного розвитку суспільства, його
можливості надавати необхідну кількість благ і послуг для задо­
волення існуючих у суспільстві потреб;

б) рівень розвитку потреб у суспільстві;

в) рівень доходів населення і їхня здатність забезпечити пла­
тоспроможний попит населення на товари і послуги.

Найважливішим інструментом при вивченні споживання є со­ціально-економічні нормативи споживання, що є орієнтирами для формування бажаної структури умов, рівня і якості життя населення, створення певних пропорцій споживання, що визна­чаються станом економіки і соціальної політики, що здійснюєть­ся в державі.

Розрізняють наступні види соціально-економічних нормативів споживання: цільові, раціональні нормативи і соціальні гарантії.

Цільові нормативи споживання визначаються показниками рівня життя, досягнутого групами населення, в яких споживання матеріальних благ і послуг випереджає споживання в інших гру­пах населення. Такі групи мають найбільш розвинені потреби і можливості їх задоволення. Обсяг і структура їх споживання є тим зразком, особливо в області споживання послуг культури, кот­рого корисно дотримуватись іншій частині населення. Ці нормативи використовуються як цільові орієнтири економічного розвитку.

Раціональні нормативи споживання формуються з урахуван­ням наукових уявлень про систему суспільних і особистих потреб і раціональності тих чи інших їх видів, а також рівнів споживання і форм задоволення окремих потреб. ,.,,..<

Соціальні гарантії являють собою нормативи на доступність споживання. Вони спрямовані на створення реальних умов, що забезпечують населенню можливість споживати ті чи інші блага і послуги в гарантованому обсязі. Такі нормативи узгоджують рі­вень розвитку потреб населення з фактичними умовами їх задо­волення, які виступають у якості ресурсних обмежень. Соціальні гарантії, виражають, по суті, зобов'язання держави забезпечити своїм громадянам мінімальну заробітну плату, мінімальні трудові і соціальні пенсії для літніх і непрацездатних громадян, мініма­льну стипендію учням; право на одержання допомоги із соціаль­ного страхування (з тимчасової непрацездатності, з безробіття для працездатних осіб, вагітності і пологах, догляду за малоліт­ньою дитиною і т. ін.), мінімальний набір загальнодоступних і без­коштовних послуг у галузі освіти, охорони здоров'я та культури.

Соціально-економічні нормативи споживання застосовуються як інструмент планування соціальної політики, а також як крите­рії оцінювання якості життя. Раціональні та цільові нормативи можуть бути взяті за еталони при оцінювання досягнутого рівня життя, а соціальні гарантії — за базу порівняння в разі поточного оцінювання рівня життя.

Соціально-економічними нормативами споживання населен­ням товарів і послуг є споживчі бюджети різних рівнів, які явля­ють собою вартісне вираження відповідного споживчого кошика. Споживчий кошик — це натурально-речовинний склад спо­живчого бюджету. Він являє собою певний набір продуктів хар­чування, непродовольчих товарів і послуг, призначених для спо­живання населенням і окремими його групами і забезпечення їх потреб на відповідному нормативному рівні. Споживчий кошик у цілому складається з продовольчого та непродовольчого кошиків і кошика послуг.

Під час формування споживчого кошика беруться збалансова­ні набори товарів і послуг за такими основними статтями витрат людини і домашнього господарства: харчування; одяг, білизна, взуття; ліки, предмети гігієни і санітарії; меблі, предмети культур­но-побутового і господарчого призначення; житло і комунальні послуги, транспорт і зв'язок; дитячі дошкільні установи. У про­довольчий кошик включають хліб і хлібопродукти, м'ясо і м'ясо­продукти, молоко і молокопродукти, яйця, картоплю, овочі, фрук­ти і ягоди, рибу і рибопродукти, олію рослинну і маргарин, цукор і кондитерські вироби. До складу непродовольчих товарів вхо­дять предмети санітарії і гігієни, а також: деякі інші предмети не­тривалого користування, до складу послуг включено оплату жит-

ла, електроенергії, опалення, водопостачання і каналізації, витра­ти на транспорт і зв'язок, ремонт предметів домашнього побуту, що не можуть бути відремонтовані господарем.

Вартість певного споживчого кошика, яка оцінюється за серед­німи або мінімальними цінами купівлі відповідних товарів і по­слуг з урахуванням усіх форм їхньої реалізації, і є величиною відповідного споживчого бюджету.

При вивченні споживання, зокрема процесів диференціації насе­лення за рівнем споживання, залежно від поставлених завдань до­слідження, використовуються такі споживчі бюджети: бюджет про­житкового мінімуму, раціональний і фактичний споживчі бюджети.

Бюджет прожиткового мінімуму являє собою вартісну оцін­ку натурального набору товарів і послуг споживчого кошика про­житкового мінімуму, тобто соціально допустимого мінімуму спо­живання. Бюджет прожиткового мінімуму є, по суті, нижньою межею вартості життя або тим порогом мінімального споживан­ня, нижче за який починається злиденність.

Раціональний споживчий бюджет (РСБ) — включає вар­тість товарів і послуг, предметів культурно-побутового і госпо­дарчого призначення, відповідно до науково обґрунтованих норм споживання і нормативів задоволення раціональних (розумних) потреб людини.

Склад раціонального споживчого кошика визначається на основі наукових норм і нормативів споживання товарів і послуг, що забезпечують людині нормальне відновлення фізичних та ін­телектуальних сил і, відповідно, нормальний рівень життя. На­приклад, відповідно до існуючих нині наукових уявлень про ра­ціональне харчування споживчий кошик раціонального спожив­чого бюджету має містити таку кількість основних продуктів хар­чування на одну особу за місяць (табл. 12.1).

Оптимальна структура раціонального бюджету виглядає так: витрати на продукти харчування — не повинні перевищувати ЗО %; витрати на непродовольчі товари — 47 %, у тому числі на одяг і взуття — 20 %, предмети культури і побуту — 18 %, інші товари — 9 %; витрати на всі послуги — 23 %.

В основу розробки раціональних споживчих бюджетів покла­
дено два методологічні принципи: аналогії споживання і рівної
доступності товарів і послуг. Принцип аналогії полягає в тому.
що раціональні нормативи споживання визначаються за рівнем і
структурою споживання товарів і послуг групами населення, які
досягли на даному етапі розвитку суспільства кращих показників
споживання. . , . .

Таблиця 12.1