V Г!_ < 1

L тг ь і,

де Кф — фактична концентрація і-ї шкідливої речовини;

К_гд — гранично допустима концентрація і-ї шкідливої речо­вини;

п — кількість різних шкідливих речовин у повітрі, які мають властивість сумарного впливу на людину.

Об'єктами статистичного спостереження за впливом життєді­яльності людини на атмосферу є безпосередньо повітря в районі населених пунктів, викиди шкідливих речовин стаціонарними джерелами й транспортом, що забруднюють повітря, уловлюван­ня, знешкодження й утилізація таких речовин. Рівень забруднен-

ня атмосфери в результаті природних явищ має фоновий харак­тер, він несуттєво змінюється в часі і статистичними спостере­женнями не охоплюється.

До стаціонарних джерел викидів шкідливих речовин в ат­мосферу відносять непересувні технологічні агрегати (апарати, установки і т. ін.), які у процесі експлуатації виділяють шкідливі речовини. Розрізняють організовані і неорганізовані стаціонарні джерела забруднення.

Організовані джерела викидів шкідливих речовин в атмос­феру — це стаціонарні джерела, від яких шкідливі речовини, що надходять в атмосферу, попередньо проходять через вентиляцій­ні системи, димарі та інші системи повітроводів і газоходів, як правило, обладнаних пристроями для уловлювання пилу й очи­щення газів.

Неорганізовані джерела — це стаціонарні джерела, від яких шкідливі речовини безпосередньо потрапляють в атмосферу.

Сильним забруднювачем повітря в приземному шарі атмосфе­ри є автомобільний транспорт, який, з одного боку, споживає ки­сень для роботи двигунів, а з іншого — забруднює повітря про­дуктами згоряння палива. Об'єми викидів шкідливих речовин в атмосферу автотранспортом визначаються розрахунками на під­ставі результатів випробувань на токсичність викидів з ураху­ванням конструкції транспортних засобів і умов їх експлуатації.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдають різні залпові (аварійні) викиди на промислових підприємствах і на транспорті, а також неконтрольовані викиди зі свердловин під час добування нафти і газу.

Система статистичних показників стану, охорони та забруд­нення атмосфери складається з чотирьох груп.

До першої групи належать показники, що характеризують джерела забруднення та їх викиди в атмосферу. Це такі по­казники:

• кількість стаціонарних джерел забруднення, у тому числі та­
ких, що мають очисні споруди, і таких, що не мають їх. Серед
джерел забруднення, які не мають очисних споруд, виокремлю­
ють джерела, що потребують цих споруд, а серед джерел з очис­
ними спорудами розглядають у тому числі й ті, в яких потуж­
ність цих споруджень недостатня для очищення викидів;

• кількість шкідливих речовин (за інгредієнтами), що викида­
ються від усіх стаціонарних джерел забруднення атмосфери, у
тому числі таких, які викидаються без очищення, і таких, які ви­
кидаються з очисних споруд;

• кількість залпових (аварійних) викидів, їх сумарна трива­
лість і сумарна кількість викинутих речовин;

• кількість автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння за
класами та споживаним пальним, їх пробіг, кількість витраченого
палива за марками автомобілів;

• загальна кількість викидів автотранспортом (за інгредієн­
тами);

• кількість квартир з індивідуальними системами опалення
(з розбиттям за видами палива);

• викиди шкідливих речовин в атмосферу від житлового фон­
ду з індивідуальними системами опалення (за інгредієнтами).

Друга група показників характеризує заходи, що їх вжито для захисту атмосфери. Вона об'єднує такі показники: кіль­кість установок і апаратури для вловлювання газів і пилу, а також дані про ефективність їх роботи (частка, у відсотках, шкідливих речовин за інгредієнтами, що не потрапили в атмосферу); кіль­кість заходів у звітному періоді, спрямованих на зменшення шкід­ливих викидів в атмосферу, і ефективність цих заходів; кількість контрольно-регулювальних пунктів з перевірки та зниження ток­сичності вихлопних газів автомобілів і кількість проконтрольо­ваних ними автомобілів, у тому числі оснащених пристроями для нейтралізації й знешкодження вихлопних газів; відомості про те, в який спосіб організовано оповіщення підприємств про необхід­ність знижувати викиди в атмосферу з огляду на несприятливі погодні умови, і кількість випадків такого оповіщення.

Третя група містить показники капітальних і поточних ви­трат на охорону атмосфери від шкідливих викидів.

Четверту групу утворюють показники стану атмосфери та організації його контролю. Це такі показники:

• кількість міст, де організовано контроль за станом атмосфери;

• поділ міст за кількістю вимірювань стану атмосфери, які
припадають на кожну 1000 населення;

• поділ міст за ступенем забруднення атмосфери (припустиме
забруднення, забруднення, що викликає побоювання, небезпечне
і надзвичайно небезпечне);

• чисельність населення, що мешкає в межах санітарно-за­
хисних зон підприємств.

Для всіх джерел забруднення розроблені гранично припус­тимі викиди (ГПВ), дотримання яких забезпечує нормативну чистоту атмосферного повітря в приземному шарі на рівні, що не перевищує гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин.

6.6. СТАТИСТИКА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Статистика земельних ресурсів досліджує обсяг і стан земельного фонду, трансформацію земельних угідь, результати їх використання та заходи з їх відновлення й поліпшення.

Земельний фонд становлять землі сільськогосподарського приз­начення (сільськогосподарські угіддя), землі під населеними пунктами, природно-непродуктивні землі (льодовики, скельні ви­ходи), площу лісового фонду, площу, зайняту водними об'єк­тами, заповідні і курортні землі; інші землі.

Землі сільськогосподарського призначення класифікуються за угіддями: орна земля, землі під багаторічними насадженнями, пасовища і сіножаті, землі під сільськогосподарськими будівля­ми, подвір'ями і прибудовами до них.

Лісові угіддя — це всі землі з лісовим покривом, площа якого становить не менш як 5 % усієї площі, у тому числі розплідники, використовувані в інтересах лісового господарства. До лісових угідь не належать парки і сади.

Забудовані і прилеглі землі (крім сільськогосподарських буді­вель) — це всі землі, зайняті населеними пунктами, транспорт­ними магістралями і дорогами, шахтами і кар'єрами та будь-якими іншими спорудами, спеціально побудованими для життє­діяльності людини. До цих земель також відносять деякі види відкритих земель (не забудовані землі), що тісно пов'язані з діяль­ністю людини: побутові й технічні смітники, пустирі в забудова­них районах, міські парки та сади і т. ін.

Рекреаційні землі — це землі, використовувані з рекреацій­ною метою. До них належать землі під спортивними комплексами, великими громадськими парками і зеленими зонами, громадськими пляжами й басейнами, кемпінгами, а також землі, що їх займають туристичні бази, дачі та інші не основні місця проживання.

Землі під населеними пунктами класифікують за категорія­ми: площа під забудовами, у тому числі міського і сільського ти­пу, з виокремленням земель під зеленими насадженнями і сада­ми, а також городами і кормовими угіддями; площа під промис­ловими об'єктами; гірничопромисловими розробками; під транс­портними об'єктами; площі, використовувані для збереження і знешкодження твердих і рідких відходів.

До основних показників, що характеризують землекористу­вання, відносять: загальний земельний фонд ійого структуру за видами землекористування; площу сільськогосподарськихугідь

у розрахунку на одного сільського жителя і на одного зайня­того в сільському господарстві; забудовану площу в населе­них пунктах і площу рекреаційних територій у розрахунку на одного жителя.

Трансформація земель характеризується розмірами їх площ, що вибувають із сільськогосподарського обороту для викорис­тання з різною метою та залучаються до такого обороту в резуль­таті рекультивації земель, освоєння боліт і лісових земель.

Класифікуючи землі за якісним станом, ураховуються ті з них, що потребують осушення; зруйновані процесами ерозії; дефор­мовані, у тому числі такі, що були занесені піском; засмічені ка­мінням, порослі чагарниками, засолені; затоплені в результаті спо­рудження гідротехнічних споруд; заболочені; забруднені землі.

До забруднених земель відносять землі, які під впливом жит­тєдіяльності людини втратили початкову цінність і стали джере­лами негативного впливу на навколишнє середовище. У забруд­нених землях вміст забруднюючих речовин перевищує гранично припустиму концентрацію. У статистиці враховується загальна площа забруднених земель, у тому числі забруднених радіоактив­ними речовинами, важкими металами, отрутохімікатами, біологіч­ними забруднюючими речовинами, стічними водами і шкідливи­ми компонентами атмосферних осадків, нафтопродуктами. Най­більш небезпечним є забруднення земель хімічними речовинами.

За ступенем забруднення розрізняють сильно забруднені, се-редньо забруднені і слабко забруднені землі. У слабко забрудне­них землях вміст хімічних речовин не перевищує норм гранично припустимих концентрацій (дод. 4), у середньо забруднених це пе­ревищення є, але в розмірах, що не призводять до істотних змін вла­стивостей землі. У сильно забруднених землях кількість забрудню­ючих речовин у декілька разів перевищує гранично припустиму концентрацію, що призводить до зниження продуктивності землі й істотної зміни її фізичних, хімічних і біологічних характеристик.

Статистичними характеристиками забруднення землі є коефі­цієнти концентрації забруднення, що подаються як відношення фактичного рівня забруднення до рівня гранично припустимої концентрації:

к₃ =—г------ для однієї речовини,

------ Д^{ля п} речовин.

Забруднення земель з економічного погляду призводить до зниження цін на продукцію, отриману з цих земель. Потенційні втрати можливого врожаю через забруднення земель можна об­числити за поданою далі формулою. Нехай П — сума від утрати врожаю. Тоді:

де S— забруднена площа земельних угідь;

Q — обсяг сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 га угідь;

Р\, Рг — закупівельна ціна сільськогосподарської продукції відповідно до і після забруднення.

Статистика земельних ресурсів крім їх складу, використання та забруднення вивчає заходи, спрямовані на підвищення якості сільськогосподарських земель, до яких вдаються, застосовуючи різні види меліорації: водну, хімічну, біологічну й агротехнічну, а також витрати на охорону і раціональне використання землі.

Склад земельного фонду та його рух характеризуються нату­ральними, відносними і вартісними показниками.

6.7. ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ПРИРОДНОГО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Думку про вплив економічної діяльності людини на навколишнє середовище і необхідність забезпечувати відновлен­ня природи окремі економісти висловлювали ще в середині XVIII сторіччя. Проте незабаром гору взяла протилежна позиція, і вся увага була зосереджена на вивченні та аналізі законів внутріш­нього функціонування економіки. І лише в середині XX сторіччя, коли експлуатація природи досягла крайньої межі, почав відчува­тися брак природних ресурсів, а забруднення природного середо­вища перетворилося на загрозу самому існуванню людини, усім очевидний став глобальний взаємозв'язок між економікою і нав­колишнім середовищем.

На проблеми взаємодії економіки та навколишнього середо­вища існують два основні погляди: економічний та екологічний. З економічного погляду навколишнє середовище становить цін­ність лише в тому разі, якщо його можна використовувати з ви­робничою та рекреаційною метою, і цілком байдуже, що при цьому порушується природна рівновага і створюється погроза жи­вим організмам. Прихильники цього підходу вважають, що нав­колишнє середовище призначене надавати ресурси для економіч-

ного використання і поглинати відходи життєдіяльності людини. З екологічного погляду економіка — це частина навколишнього середовища.

Переважання протягом тривалого часу суто економічного під­ходу не могло не позначитися на статистиці навколишнього се­редовища. Вона достатньо повно і докладно описує наявність, стан і використання природних ресурсів. Ведеться облік забруд­нення елементів навколишнього середовища окремими шкідли­вими речовинами. Проте системи показників, необхідних для аналізу комплексного впливу економічної діяльності на навко­лишнє середовище, розроблені недостатньо.

У рамках ООН нині створено концепцію екологічної безпеки і стійкого розвитку, сутність якої полягає в тому, що необхідно встановити збалансовану рівновагу між потребами людини і при­родою, захистивши природу від згубного екологічного впливу і зберігши навколишнє середовище для майбутніх поколінь. Цій концепції було віддано перевагу тоді, коли економічне і демо­графічне зростання досягло своїх меж на всій Земній кулі. Реалі­зація концепції стійкого розвитку дає змогу забезпечувати конт­роль за впливом економічної діяльності на кількісний і якісний стан навколишнього середовища з метою визначення оптимальних еко­логічно безпечних взаємин людини з довкіллям. Міжнародна кон­ференція ООН з навколишнього середовища та розвитку приступи­ла до створення системи комплексного екологічного та економічно­го обліку. Ця система має забезпечити людство певною інформаці­єю, необхідною для здійснення екологічної політики на національ­них рівнях та міжнародної порівнюваності даних у цій сфері.

Отже, розробка інтегральних показників якості навколишньо­го середовища останнім часом стає одним з основних напрямків статистики.

Комплексний показник якості навколишнього середовища подається сумою показників стану окремих складових середови­ща, зважених за відносною значущістю кожної такої складової. Щоб побудувати такий комплексний показник, насамперед по­трібно розробити метод обчислення узагальненого показника кож­ної складової навколишнього середовища і визначити його зна­чущість у створенні загальних умов існування людини.

Відомі кілька підходів до вирішення зазначеної проблеми¹. Розглянемо два з них.

' Трудова М.Г. Статистический анализ природоохранной деятельности в регионе. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989.

Підхід, що ґрунтується на експертних оцінках. Якість компо­нентів оцінюється експертним шляхом за умовною шкалою, ска­жімо за стобальною. Оцінка 0 балів відповідає катастрофічному стану складової середовища, 100 балів — відбиває ідеальний стан. Частка (питома вага) кожного компонента в комплексному показ­нику також визначається на підставі експертних оцінок. Приклад розрахунку комплексного показника якості навколишнього сере­довища наведено в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

ОЦІНКА ЯКОСТІ СКЛАДОВИХ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ОБЧИСЛЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПОКАЗНИКА (ДАНІ УМОВНІ)

Підхід, що ґрунтується на статистичних оцінках компонентів навколишнього середовища. У цьому разі для оцінювання якості компонентів використовують фактичні статистичні дані, що їх має у своєму розпорядженні офіційна статистика. Комплексний показник якості навколишнього середовища обчислюють за формулою:

_n² + о,зк;

де К„, К_в, К_г, К_т — часткові показники якості відповідно повітря, води, землі та інших чинників, які впливають на якість навколи­шнього середовища; 0,3 і 0,1 — питома вага відповідно перших трьох та останнього частинного показника в комплексному пока-

знику якості навколишнього середовища, що визначається мето­дом експертних оцінок.

Комплексний показник якості навколишнього середовища може набувати значення, що дорівнює нулеві або більше від ну­ля. Нульове значення комплексного показника відповідає най­кращому стану навколишнього середовища, значення показника в межах від 0 до 1 свідчать про те, що якість навколишнього середо­вища відповідає встановленим нормативам, а коли воно більше від 1 — стандарти порушені.

Побудова узагальнених характеристик якості навколишнього середовища в цілому потребує наявності достатньо деталізованих показників якості окремих його складових. Щоб побудувати по­казники якості окремих складових навколишнього середовища, потрібно порівняти фактичний рівень його забруднення з норма­тивами, які передбачено стандартами.

Стандарт — це рівень гранично припустимої концентрації да­ного забруднювача протягом певного періоду часу. Стандарти розраховують, виходячи з вимог охорони здоров'я.

Для оцінювання якості повітря беруть п'ять основних забруд­нювачів: тверді частки, окисли сірки, одноокис вуглецю, двоокис азоту та озон. Частинні показники рівня забруднення атмосфери характеризують відносний ступінь зараження повітря кожною з цих речовин. Узагальнений показник якості повітря /„ можна об­числити за формулою:

де d — концентрація і-го забруднювача; Si — значення, що від­повідає чинному нормативу (стандарту) вмісту і-го забруднювача в повітрі. Коефіцієнт 5,7 і показник степеня 1,37 знайдені емпі­рично. Вони визначені так, щоб у разі забруднення повітря від нуля (чисте повітря) до граничної концентрації всіх ураховува­них забруднювачів значення узагальненого показника якості по­вітря змінювалося в межах від 10 до 100.

Показники якості водних ресурсів обчислюють за окремими водними об'єктами або однорідними географічними районами, оскільки дістати інтегральний показник якості води в масштабі країни практично неможливо через несхожість природних, кліма­тичних та інших умов різних її територій. Подаючи статистичну характеристику водних ресурсів, основну увагу приділяють, як правило, оцінюванню об'ємів промислових і побутових стічних вод, а також вимірюванню наслідків зараження.

Основою для розрахунку узагальненого показника якості, во­ди є визначення показника навантаження на водойми джерел забруднення. Стічні води всіх галузей промисловості містять у своєму складі різні забруднювачі, а отже, обчислюючи узагаль­нений показник, ці особливості неодмінно враховують. У побу­тових стічних водах вимірюється кількість поглиненого кисню, вміст сполук фосфору і наявність зависі. У стічних водах нафто­переробної промисловості враховують кількість розчиненого у воді кисню, зависі, вміст фенолів, солей ціаністої кислоти та амі­аку. Підприємства неорганічної хімії забруднюють воду ртуттю.

Показник Н, навантаження кожної галузі на водойми за /-м за­бруднювачем можна визначити як суму добутків вмісту цього забруднювача у стічних водах на ваговий коефіцієнт, що врахо­вує ступінь небезпеки такого забруднювача:

Ні = ZWiP_h

де Р, — вміст /-го забруднювача у стічних водах галузі;

Wj — ваговий коефіцієнт /-го забруднювача.

Загальне навантаження кількох галузей на водойми визнача­ється як сума навантажень кожної з них.

Значення вагових коефіцієнтів і значення нормативів вмісту відповідних забруднювачів у воді є взаємно оберненими числами (добуток їх дорівнює 1). Так, якщо нормативами визначений припустимий зміст у питній воді поглиненого кисню 3 мг/л, аміа­ку — 0,5, солі ціаністої кислоти — 0,2, ртуті — 0,005, фенолів — 0,001, то вагові коефіцієнти відповідно дорівнюють 0,33; 2; 5; 200 і 1000. Співвідношення значень вагових коефіцієнтів показують, у скільки разів одна речовина більш чи менш небезпечна порів­няно з іншими. Наприклад, потрапляння до водойми певної кіль­кості фенолів у 500 разів більш небезпечне, ніж такої самої кіль­кості аміаку.

Контрольні запитання

1. Показники, що характеризують територіальне розселен­
ня населення.

2. Основні критерії оцінювання стану навколишнього се­
редовища.

3. Методичні прийоми розробки інтегральних показників
якості навколишнього середовища.

РОЗДІЛ 7