Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



V Г!_ < 1




L тг ь і,

де Кф — фактична концентрація і-ї шкідливої речовини;

Кгд — гранично допустима концентрація і-ї шкідливої речо­вини;

п — кількість різних шкідливих речовин у повітрі, які мають властивість сумарного впливу на людину.

Об'єктами статистичного спостереження за впливом життєді­яльності людини на атмосферу є безпосередньо повітря в районі населених пунктів, викиди шкідливих речовин стаціонарними джерелами й транспортом, що забруднюють повітря, уловлюван­ня, знешкодження й утилізація таких речовин. Рівень забруднен-


ня атмосфери в результаті природних явищ має фоновий харак­тер, він несуттєво змінюється в часі і статистичними спостере­женнями не охоплюється.

До стаціонарних джерел викидів шкідливих речовин в ат­мосферу відносять непересувні технологічні агрегати (апарати, установки і т. ін.), які у процесі експлуатації виділяють шкідливі речовини. Розрізняють організовані і неорганізовані стаціонарні джерела забруднення.

Організовані джерела викидів шкідливих речовин в атмос­феру — це стаціонарні джерела, від яких шкідливі речовини, що надходять в атмосферу, попередньо проходять через вентиляцій­ні системи, димарі та інші системи повітроводів і газоходів, як правило, обладнаних пристроями для уловлювання пилу й очи­щення газів.

Неорганізовані джерела — це стаціонарні джерела, від яких шкідливі речовини безпосередньо потрапляють в атмосферу.

Сильним забруднювачем повітря в приземному шарі атмосфе­ри є автомобільний транспорт, який, з одного боку, споживає ки­сень для роботи двигунів, а з іншого — забруднює повітря про­дуктами згоряння палива. Об'єми викидів шкідливих речовин в атмосферу автотранспортом визначаються розрахунками на під­ставі результатів випробувань на токсичність викидів з ураху­ванням конструкції транспортних засобів і умов їх експлуатації.

Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдають різні залпові (аварійні) викиди на промислових підприємствах і на транспорті, а також неконтрольовані викиди зі свердловин під час добування нафти і газу.

Система статистичних показників стану, охорони та забруд­нення атмосфери складається з чотирьох груп.

До першої групи належать показники, що характеризують джерела забруднення та їх викиди в атмосферу. Це такі по­казники:



• кількість стаціонарних джерел забруднення, у тому числі та­
ких, що мають очисні споруди, і таких, що не мають їх. Серед
джерел забруднення, які не мають очисних споруд, виокремлю­
ють джерела, що потребують цих споруд, а серед джерел з очис­
ними спорудами розглядають у тому числі й ті, в яких потуж­
ність цих споруджень недостатня для очищення викидів;

• кількість шкідливих речовин (за інгредієнтами), що викида­
ються від усіх стаціонарних джерел забруднення атмосфери, у
тому числі таких, які викидаються без очищення, і таких, які ви­
кидаються з очисних споруд;


 

• кількість залпових (аварійних) викидів, їх сумарна трива­
лість і сумарна кількість викинутих речовин;

• кількість автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння за
класами та споживаним пальним, їх пробіг, кількість витраченого
палива за марками автомобілів;

• загальна кількість викидів автотранспортом (за інгредієн­
тами);

• кількість квартир з індивідуальними системами опалення
(з розбиттям за видами палива);

• викиди шкідливих речовин в атмосферу від житлового фон­
ду з індивідуальними системами опалення (за інгредієнтами).



Друга група показників характеризує заходи, що їх вжито для захисту атмосфери. Вона об'єднує такі показники: кіль­кість установок і апаратури для вловлювання газів і пилу, а також дані про ефективність їх роботи (частка, у відсотках, шкідливих речовин за інгредієнтами, що не потрапили в атмосферу); кіль­кість заходів у звітному періоді, спрямованих на зменшення шкід­ливих викидів в атмосферу, і ефективність цих заходів; кількість контрольно-регулювальних пунктів з перевірки та зниження ток­сичності вихлопних газів автомобілів і кількість проконтрольо­ваних ними автомобілів, у тому числі оснащених пристроями для нейтралізації й знешкодження вихлопних газів; відомості про те, в який спосіб організовано оповіщення підприємств про необхід­ність знижувати викиди в атмосферу з огляду на несприятливі погодні умови, і кількість випадків такого оповіщення.

Третя група містить показники капітальних і поточних ви­трат на охорону атмосфери від шкідливих викидів.

Четверту групу утворюють показники стану атмосфери та організації його контролю. Це такі показники:

• кількість міст, де організовано контроль за станом атмосфери;

• поділ міст за кількістю вимірювань стану атмосфери, які
припадають на кожну 1000 населення;

• поділ міст за ступенем забруднення атмосфери (припустиме
забруднення, забруднення, що викликає побоювання, небезпечне
і надзвичайно небезпечне);

• чисельність населення, що мешкає в межах санітарно-за­
хисних зон підприємств.

Для всіх джерел забруднення розроблені гранично припус­тимі викиди (ГПВ), дотримання яких забезпечує нормативну чистоту атмосферного повітря в приземному шарі на рівні, що не перевищує гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин.




6.6. СТАТИСТИКА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ

Статистика земельних ресурсів досліджує обсяг і стан земельного фонду, трансформацію земельних угідь, результати їх використання та заходи з їх відновлення й поліпшення.

Земельний фонд становлять землі сільськогосподарського приз­начення (сільськогосподарські угіддя), землі під населеними пунктами, природно-непродуктивні землі (льодовики, скельні ви­ходи), площу лісового фонду, площу, зайняту водними об'єк­тами, заповідні і курортні землі; інші землі.

Землі сільськогосподарського призначення класифікуються за угіддями: орна земля, землі під багаторічними насадженнями, пасовища і сіножаті, землі під сільськогосподарськими будівля­ми, подвір'ями і прибудовами до них.

Лісові угіддя — це всі землі з лісовим покривом, площа якого становить не менш як 5 % усієї площі, у тому числі розплідники, використовувані в інтересах лісового господарства. До лісових угідь не належать парки і сади.

Забудовані і прилеглі землі (крім сільськогосподарських буді­вель) — це всі землі, зайняті населеними пунктами, транспорт­ними магістралями і дорогами, шахтами і кар'єрами та будь-якими іншими спорудами, спеціально побудованими для життє­діяльності людини. До цих земель також відносять деякі види відкритих земель (не забудовані землі), що тісно пов'язані з діяль­ністю людини: побутові й технічні смітники, пустирі в забудова­них районах, міські парки та сади і т. ін.

Рекреаційні землі — це землі, використовувані з рекреацій­ною метою. До них належать землі під спортивними комплексами, великими громадськими парками і зеленими зонами, громадськими пляжами й басейнами, кемпінгами, а також землі, що їх займають туристичні бази, дачі та інші не основні місця проживання.

Землі під населеними пунктами класифікують за категорія­ми: площа під забудовами, у тому числі міського і сільського ти­пу, з виокремленням земель під зеленими насадженнями і сада­ми, а також городами і кормовими угіддями; площа під промис­ловими об'єктами; гірничопромисловими розробками; під транс­портними об'єктами; площі, використовувані для збереження і знешкодження твердих і рідких відходів.

До основних показників, що характеризують землекористу­вання, відносять: загальний земельний фонд ійого структуру за видами землекористування; площу сільськогосподарськихугідь


у розрахунку на одного сільського жителя і на одного зайня­того в сільському господарстві; забудовану площу в населе­них пунктах і площу рекреаційних територій у розрахунку на одного жителя.

Трансформація земель характеризується розмірами їх площ, що вибувають із сільськогосподарського обороту для викорис­тання з різною метою та залучаються до такого обороту в резуль­таті рекультивації земель, освоєння боліт і лісових земель.

Класифікуючи землі за якісним станом, ураховуються ті з них, що потребують осушення; зруйновані процесами ерозії; дефор­мовані, у тому числі такі, що були занесені піском; засмічені ка­мінням, порослі чагарниками, засолені; затоплені в результаті спо­рудження гідротехнічних споруд; заболочені; забруднені землі.

До забруднених земель відносять землі, які під впливом жит­тєдіяльності людини втратили початкову цінність і стали джере­лами негативного впливу на навколишнє середовище. У забруд­нених землях вміст забруднюючих речовин перевищує гранично припустиму концентрацію. У статистиці враховується загальна площа забруднених земель, у тому числі забруднених радіоактив­ними речовинами, важкими металами, отрутохімікатами, біологіч­ними забруднюючими речовинами, стічними водами і шкідливи­ми компонентами атмосферних осадків, нафтопродуктами. Най­більш небезпечним є забруднення земель хімічними речовинами.

За ступенем забруднення розрізняють сильно забруднені, се-редньо забруднені і слабко забруднені землі. У слабко забрудне­них землях вміст хімічних речовин не перевищує норм гранично припустимих концентрацій (дод. 4), у середньо забруднених це пе­ревищення є, але в розмірах, що не призводять до істотних змін вла­стивостей землі. У сильно забруднених землях кількість забрудню­ючих речовин у декілька разів перевищує гранично припустиму концентрацію, що призводить до зниження продуктивності землі й істотної зміни її фізичних, хімічних і біологічних характеристик.

Статистичними характеристиками забруднення землі є коефі­цієнти концентрації забруднення, що подаються як відношення фактичного рівня забруднення до рівня гранично припустимої концентрації:

- КФ

к3 =—г------ для однієї речовини,

м К„

------ Для п речовин.



Забруднення земель з економічного погляду призводить до зниження цін на продукцію, отриману з цих земель. Потенційні втрати можливого врожаю через забруднення земель можна об­числити за поданою далі формулою. Нехай П — сума від утрати врожаю. Тоді:

де S— забруднена площа земельних угідь;

Q — обсяг сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 га угідь;

Р\, Рг — закупівельна ціна сільськогосподарської продукції відповідно до і після забруднення.

Статистика земельних ресурсів крім їх складу, використання та забруднення вивчає заходи, спрямовані на підвищення якості сільськогосподарських земель, до яких вдаються, застосовуючи різні види меліорації: водну, хімічну, біологічну й агротехнічну, а також витрати на охорону і раціональне використання землі.

Склад земельного фонду та його рух характеризуються нату­ральними, відносними і вартісними показниками.

6.7. ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ПРИРОДНОГО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Думку про вплив економічної діяльності людини на навколишнє середовище і необхідність забезпечувати відновлен­ня природи окремі економісти висловлювали ще в середині XVIII сторіччя. Проте незабаром гору взяла протилежна позиція, і вся увага була зосереджена на вивченні та аналізі законів внутріш­нього функціонування економіки. І лише в середині XX сторіччя, коли експлуатація природи досягла крайньої межі, почав відчува­тися брак природних ресурсів, а забруднення природного середо­вища перетворилося на загрозу самому існуванню людини, усім очевидний став глобальний взаємозв'язок між економікою і нав­колишнім середовищем.

На проблеми взаємодії економіки та навколишнього середо­вища існують два основні погляди: економічний та екологічний. З економічного погляду навколишнє середовище становить цін­ність лише в тому разі, якщо його можна використовувати з ви­робничою та рекреаційною метою, і цілком байдуже, що при цьому порушується природна рівновага і створюється погроза жи­вим організмам. Прихильники цього підходу вважають, що нав­колишнє середовище призначене надавати ресурси для економіч-


ного використання і поглинати відходи життєдіяльності людини. З екологічного погляду економіка — це частина навколишнього середовища.

Переважання протягом тривалого часу суто економічного під­ходу не могло не позначитися на статистиці навколишнього се­редовища. Вона достатньо повно і докладно описує наявність, стан і використання природних ресурсів. Ведеться облік забруд­нення елементів навколишнього середовища окремими шкідли­вими речовинами. Проте системи показників, необхідних для аналізу комплексного впливу економічної діяльності на навко­лишнє середовище, розроблені недостатньо.

У рамках ООН нині створено концепцію екологічної безпеки і стійкого розвитку, сутність якої полягає в тому, що необхідно встановити збалансовану рівновагу між потребами людини і при­родою, захистивши природу від згубного екологічного впливу і зберігши навколишнє середовище для майбутніх поколінь. Цій концепції було віддано перевагу тоді, коли економічне і демо­графічне зростання досягло своїх меж на всій Земній кулі. Реалі­зація концепції стійкого розвитку дає змогу забезпечувати конт­роль за впливом економічної діяльності на кількісний і якісний стан навколишнього середовища з метою визначення оптимальних еко­логічно безпечних взаємин людини з довкіллям. Міжнародна кон­ференція ООН з навколишнього середовища та розвитку приступи­ла до створення системи комплексного екологічного та економічно­го обліку. Ця система має забезпечити людство певною інформаці­єю, необхідною для здійснення екологічної політики на національ­них рівнях та міжнародної порівнюваності даних у цій сфері.

Отже, розробка інтегральних показників якості навколишньо­го середовища останнім часом стає одним з основних напрямків статистики.

Комплексний показник якості навколишнього середовища подається сумою показників стану окремих складових середови­ща, зважених за відносною значущістю кожної такої складової. Щоб побудувати такий комплексний показник, насамперед по­трібно розробити метод обчислення узагальненого показника кож­ної складової навколишнього середовища і визначити його зна­чущість у створенні загальних умов існування людини.

Відомі кілька підходів до вирішення зазначеної проблеми1. Розглянемо два з них.

' Трудова М.Г. Статистический анализ природоохранной деятельности в регионе. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989.


Підхід, що ґрунтується на експертних оцінках. Якість компо­нентів оцінюється експертним шляхом за умовною шкалою, ска­жімо за стобальною. Оцінка 0 балів відповідає катастрофічному стану складової середовища, 100 балів — відбиває ідеальний стан. Частка (питома вага) кожного компонента в комплексному показ­нику також визначається на підставі експертних оцінок. Приклад розрахунку комплексного показника якості навколишнього сере­довища наведено в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

ОЦІНКА ЯКОСТІ СКЛАДОВИХ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ОБЧИСЛЕННЯ КОМПЛЕКСНОГО ПОКАЗНИКА (ДАНІ УМОВНІ)

 

 

 

Складова навколишнього середовища Експертна оцінка якості складової за 100-бальною шкалою Експертна оцінка питомої ваги складової в комплексному показнику, % Фактична питома вага складової в комплекс­ному показнику якості навколишнього середовища, %
Звітний період Базисний період Звітний період Базисний період
Ґрунт 30,0 24,00 23,40
Ліс 5,0 3,75 3,80
Ареал проживання 12,5 7,50 7,25
Дика природа 5,0 2,75 2,65
Мінеральні ресурси 7,5 3,75 3,60
Вода 20,0 8,00 8,00
Повітря 20,0 7,00 6,80
Комплексний показник 56,75 55,50

Підхід, що ґрунтується на статистичних оцінках компонентів навколишнього середовища. У цьому разі для оцінювання якості компонентів використовують фактичні статистичні дані, що їх має у своєму розпорядженні офіційна статистика. Комплексний показник якості навколишнього середовища обчислюють за формулою:

кнс =
од/ф,

n2 + о,зк;

де К„, Кв, Кг, Кт — часткові показники якості відповідно повітря, води, землі та інших чинників, які впливають на якість навколи­шнього середовища; 0,3 і 0,1 — питома вага відповідно перших трьох та останнього частинного показника в комплексному пока-


знику якості навколишнього середовища, що визначається мето­дом експертних оцінок.

Комплексний показник якості навколишнього середовища може набувати значення, що дорівнює нулеві або більше від ну­ля. Нульове значення комплексного показника відповідає най­кращому стану навколишнього середовища, значення показника в межах від 0 до 1 свідчать про те, що якість навколишнього середо­вища відповідає встановленим нормативам, а коли воно більше від 1 — стандарти порушені.

Побудова узагальнених характеристик якості навколишнього середовища в цілому потребує наявності достатньо деталізованих показників якості окремих його складових. Щоб побудувати по­казники якості окремих складових навколишнього середовища, потрібно порівняти фактичний рівень його забруднення з норма­тивами, які передбачено стандартами.

Стандарт — це рівень гранично припустимої концентрації да­ного забруднювача протягом певного періоду часу. Стандарти розраховують, виходячи з вимог охорони здоров'я.

Для оцінювання якості повітря беруть п'ять основних забруд­нювачів: тверді частки, окисли сірки, одноокис вуглецю, двоокис азоту та озон. Частинні показники рівня забруднення атмосфери характеризують відносний ступінь зараження повітря кожною з цих речовин. Узагальнений показник якості повітря /„ можна об­числити за формулою:

де d — концентрація і-го забруднювача; Si — значення, що від­повідає чинному нормативу (стандарту) вмісту і-го забруднювача в повітрі. Коефіцієнт 5,7 і показник степеня 1,37 знайдені емпі­рично. Вони визначені так, щоб у разі забруднення повітря від нуля (чисте повітря) до граничної концентрації всіх ураховува­них забруднювачів значення узагальненого показника якості по­вітря змінювалося в межах від 10 до 100.

Показники якості водних ресурсів обчислюють за окремими водними об'єктами або однорідними географічними районами, оскільки дістати інтегральний показник якості води в масштабі країни практично неможливо через несхожість природних, кліма­тичних та інших умов різних її територій. Подаючи статистичну характеристику водних ресурсів, основну увагу приділяють, як правило, оцінюванню об'ємів промислових і побутових стічних вод, а також вимірюванню наслідків зараження.


Основою для розрахунку узагальненого показника якості, во­ди є визначення показника навантаження на водойми джерел забруднення. Стічні води всіх галузей промисловості містять у своєму складі різні забруднювачі, а отже, обчислюючи узагаль­нений показник, ці особливості неодмінно враховують. У побу­тових стічних водах вимірюється кількість поглиненого кисню, вміст сполук фосфору і наявність зависі. У стічних водах нафто­переробної промисловості враховують кількість розчиненого у воді кисню, зависі, вміст фенолів, солей ціаністої кислоти та амі­аку. Підприємства неорганічної хімії забруднюють воду ртуттю.

Показник Н, навантаження кожної галузі на водойми за /-м за­бруднювачем можна визначити як суму добутків вмісту цього забруднювача у стічних водах на ваговий коефіцієнт, що врахо­вує ступінь небезпеки такого забруднювача:

Ні = ZWiPh

де Р, — вміст /-го забруднювача у стічних водах галузі;

Wj — ваговий коефіцієнт /-го забруднювача.

Загальне навантаження кількох галузей на водойми визнача­ється як сума навантажень кожної з них.

Значення вагових коефіцієнтів і значення нормативів вмісту відповідних забруднювачів у воді є взаємно оберненими числами (добуток їх дорівнює 1). Так, якщо нормативами визначений припустимий зміст у питній воді поглиненого кисню 3 мг/л, аміа­ку — 0,5, солі ціаністої кислоти — 0,2, ртуті — 0,005, фенолів — 0,001, то вагові коефіцієнти відповідно дорівнюють 0,33; 2; 5; 200 і 1000. Співвідношення значень вагових коефіцієнтів показують, у скільки разів одна речовина більш чи менш небезпечна порів­няно з іншими. Наприклад, потрапляння до водойми певної кіль­кості фенолів у 500 разів більш небезпечне, ніж такої самої кіль­кості аміаку.

Контрольні запитання

1. Показники, що характеризують територіальне розселен­
ня населення.

2. Основні критерії оцінювання стану навколишнього се­
редовища.

3. Методичні прийоми розробки інтегральних показників
якості навколишнього середовища.


РОЗДІЛ 7


Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 30; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.021 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты