ЖИТЛОВІ УМОВИ НАСЕЛЕННЯ

7.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ДЖЕРЕЛА ДАНИХ І ПОКАЗНИКИ РИНКУ ЖИТЛА

Забезпеченість житлом і житлово-комунальними послу­гами є однією з найважливіших характеристик рівня життя на­селення. Показник забезпеченості житлом внесено до мінімаль­ного набору соціальних індикаторів для визначення такого рівня.

Житло забезпечує членам домогосподарства середовище про­живання, є місцем ведення домашнього господарства, відпочин­ку, сімейного виховання дітей, споживання матеріальних і духов­них благ, значною мірою визначає здоров'я і добробут сімей, їх стабільність. Житлово-комунальне господарство — одна з найваж­ливіших галузей соціальної сфери, завдання якої полягають у забез­печенні населення житлом і комунально-побутовими послугами.

Завдання статистики — всебічно й об'єктивно аналізувати стан житлового фонду і житлових умов населення. Задоволення пот­реб у житлі, поліпшення житлових умов життя населення є од­ним із найважливіших складників соціальної політики, що істот­но впливає на демографічний і соціальний розвиток суспільства. Для вибору конкретних цілей, розробки механізму житлової по­літики і здійснення контролю за її реалізацією необхідна інфор­мація, що характеризує фактичний стан і тенденції на ринку жит­ла. Ця інформація має забезпечити:

• аналіз стану і руху житлового фонду як основного джерела
задоволення потреб населення в житлі;

• одержання відомостей про забезпеченість населення жит­
лом, стан і комфортабельність останнього; про диференціацію жит­
лових умов різних груп населення в міській і сільській місцевості
різних регіонів;

• аналіз розвитку ринку житла та його функціонування;

• оцінку розвитку житлово-комунального господарства й ефе­
ктивності його роботи.

Основною метою соціальної статистики в житловій сфе­рі є спостереження за вирішенням житлової проблеми, змі­нами в житлових умовах населення і за процесами, що відбу­ваються на ринку житла. До кола відповідних проблем нале­жать вивчення факторів вирішення житлової проблеми в зістав-

71-И4

ленні з іншими характеристиками, зокрема рівнем матеріальної забезпеченості населення, вартістю житла на ринку і доходами, витратами на житлово-комунальні послуги і т. ін. Вирішуючи ці завдання, статистика узагальнює й аналізує інформацію про стан житлового фонду та його забезпеченість зручностями; про забез­печення населення житлом і комунально-побутовими послугами; про поділ населення і домашніх господарств за різними категорі­ями житла; про стан ринку житла та його доступність для насе­лення як одну з гарантій свободи людини.

Джерелами інформації є державна і відомча статистична звіт­ність, дані переписів і спеціальних обстежень.

Розробляючи статистичні показники, що характеризують житло­вий фонд і його використання, застосовують розглянуті далі поняття. Житловий фонд — сукупність стандартних постійно заселе­них і незаселених житлових помешкань (осель), незалежно від форми власності. Житловий фонд охоплює житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, будинки-інтернати для осіб по­хилого віку та інвалідів — дорослих і дітей, дитячі будинки, ін­тернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові жит­лові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

Під житлом розуміють одну або кілька кімнат із допоміжни­ми помешканнями, що містяться в будівлі постійного типу або структурно відособленої її частини і призначені для житла. Жит­ла можуть міститися як у житлових будинках, так і в нежитлових будівлях, що мають житлові помешкання (квартири лікарів при лікарнях, учителів при школах і т. ін.). Житло має бути оснащене окремим або загальним (через коридор, галерею, сходи тощо) ви­ходом на вулицю. До стандартних жител належать житла, побу­довані згідно з будівельними нормами.

Кімната визначається як обмежений стінами (від підлоги до стелі) простір житла, площа якого не менша за 4 м², висота стелі — не менш як 2 м. Кімнатами вважають спальні, їдальні, вітальні, ку­хні, житлові мансарди та інші помешкання, що призначаються для житла. Кухонні кутки, коридори, вестибюлі, балкони, веран­ди, ванні кімнати та туалети до кімнат не належать.

У складі житлового фонду не враховуються будівлі та спору­ди, призначені для сезонного або тимчасового проживання, неза­лежно від тривалості проживання в них громадян:

• спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії,
будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі;

* дачі, літні садові будиночки й пересувні житла (причіпи,
фургони, намети, вагони, човни);

• будівлі, що не пристосовані для житла, але використову­ються за таким призначенням (склади, гаражі і т. ін.).

Кожне житло окремо і весь житловий фонд загалом характе­ризуються розмірами площі. Розрізняють загальну і житлову площу житла (житлового фонду). Загальна (корисна) площа житла — це загальна площа підлоги всіх помешкань житла за винятком підвалів, нежилих мансард і помешкань загального користування в багатоквартирних будинках. Житлова площа житла — це загальна площа кімнат. Сумарні значення загальної і житлової площі становлять відповідно загальну і житлову площу житлово­го фонду.

Значна увага в поточній житловій статистиці приділяється ві­домостям про рух житлового фонду.

Збільшується житловий фонд у результаті нового будівництва, реставрації, перебудови і переобладнання нежитлових помеш­кань на житлові.

Житловий фонд скорочується з таких причин:

• знесення житла, щоб звільнити місце для спорудження й
розширення підприємств, прокладання транспортних магістралей
і т. ін.;

• знищення житла в результаті пожеж, повеней та інших сти­
хійних лих;

• зменшення кількості жител (квартир) у результаті відселен-
ня мешканців із старих і аварійних будинків, перебудови двох чи
більше квартир в одну, або перетворення їх на нежитлові помеш­
кання (офіси, магазини тощо).

Вивчаючи склад житлового фонду, застосовують різні його класифікації: за формами власності, за типами житлових помеш­кань, за типами розселення мешканців, за упорядженістю, за сту­пенем зносу і т. ін.

За формами власності житловий фонд поділяється так:

державний житловий фонд — фонду державних установ, підприємств і організацій (загальнодержавна власність) і фонд адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність);

колективний житловий фонд — фонд, що належить колек­тивним і орендним підприємствам, господарським товариствам, об'єднанням недержавних підприємств (асоціації, корпорації, кон­сорціуми, концерни), релігійним організаціям, політичним пар­тіям, об'єднанням громадян (житлово-будівельні і житлові коопе­ративи);

приватний житловий фонд — фонд, власниками якого є фі­зичні особи (громадяни).

7*1-344

За типами житлових помешкань розрізняють індивідуаль­ний будинок, окрема квартира, загальна (комунальна) квартира, гуртожиток, інше житлове помешкання.

За типами розселення розрізняють житловий фонд із поквар-тирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу, гуртожитки і т. ін.

Житловий фонд характеризується такими головними статис­тичними показниками: загальна і житлова площа житлового фон­ду, загальна кількість квартир у житловому фонді, у тому числі окремих і комунальних; поділ квартир за кількістю кімнат і роз­міром площі; поділ житлового фонду за видами власності, за ти­пами житлових помешкань, за часом будівництва, за зносом і т. ін.

Стежити за змінами житлового фонду дозволяють показники його руху, які складаються з двох груп: показники введення житлової площі за рахунок будівництва і показники зменшен­ня житлового фонду. Першу групу становлять такі показники: загальна площа введених в експлуатацію житлових будинків у цілому по країні й за регіонами, у міській і сільській місцевості, у тому числі за джерелами фінансування і за формами власності; кількість і середній розмір споруджених квартир, із них у будин­ках квартирного типу. Друга група охоплює показники, які харак­теризують зменшення житлового фонду в цілому і за причинами вибуття. Причини зменшення житлового фонду класифікуються: знос житла через його ветхість і аварійність; втрати від стихійних лих; переобладнання житлових помешкань під нежитлові; рекон­струкція житла; знос будинків під нове будівництво.

Благоустрій житпового фонду характеризується обладнан­ням його водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, гарячим водопостачанням, газом або електричними плитами, ван­ними або душовими, туалетами. Усі ці вигоди оцінюються част­кою жител (або загальної площі), які мають кожну із зазначених вигод, від загальної кількості жител або від усієї площі житлово­го фонду. Окрім того, беруться до уваги кількість і частка будин­ків, обладнаних сміттєпроводами та ліфтами. Оцінюючи комфор­табельність житлового фонду, ураховують співвідношення жит­лової та загальної площі. Висока питома вага житлової площі може свідчити про низьку комфортабельність житла, оскільки в ньому допоміжні приміщення мають малу площу або частини з них немає взагалі. Низька питома вага житлової площі може сві­дчити як про високу комфортабельність (достатня житлова пло­ща за великої площі допоміжних помешкань), так і про погане планування житла за недостатньої житлової площі.

7.2. СТАТИСТИКА ЖИТЛОВИХ УМОВ НАСЕЛЕННЯ

Житлові умови населення характеризуються забезпе­ченістю його житлом і комфортабельністю цього житла.

Інтегральними показниками забезпеченості населення житлом є показники середньої забезпеченості одного жителя загальною площею і житловою площею. Ці показники визна­чаються як частка від ділення загальної (житлової) площі наявно­го житлового фонду на середньорічну чисельність постійного населення. Наприклад, у 1998 році середня забезпеченість насе­лення України житлом становила 20,2 м загальної площі на од­ного жителя¹. Цей показник варіює за регіонами України в межах від 24,8 м²у Київській області до 17,5 м²у Севастополі.

Чинні нині в більшості індустріальних країн світу стандарти забезпеченості житлом передбачають наявність як мінімум окре­мої кімнати для кожного члена й однієї-двох кімнат для спільно­го використання всіма членами домогосподарства. Розмір загаль­ної площі за цими стандартами має бути не менш ніж ЗО м² на одного мешканця.

Показники середньої забезпеченості одного жителя зага­льною і житловою площею використовуються для аналізу ди­ференціації населення за забезпеченістю житлом. Інформацію для побудови угруповань населення за розміром загальної і жит­лової площі в розрахунку на одного члена домогосподарства діс­тають під час переписів населення, а також обстежень умов жит­тя домашніх господарств, до програми яких внесено питання про житлові умови. Як групувальні ознаки крім середнього розміру загальної (житлової) площі, котра припадає на одного члена до­могосподарства, застосовують і інші: чисельний і статево-віковий склад домогосподарств, форма власності, тип житла, число кім­нат, рівень благоустрою житла, розміри і джерела поточних до­ходів тощо.

Певні розміри житлової площі, що припадає в середньому на одного жителя в конкретному житлі, застосовують, установлюю­чи соціально-гігієнічні нормативи. ЦІ нормативи використову­ються або як норма житлової площі на одну особу (13,65 м²), або як аргумент під час вирішення питання про постановку громадян на облік для поліпшення житлових умов за рахунок державного житлового фонду (7,5 м²). Щоб знайти чисельність населення, яке

' Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України; За ред. О. Г. Осау-ленка. — К.: Техніка, 2000. — С. 459.

потребує поліпшення житлових умов, усе населення групують за розмірами житлової площі на одного мешканця з виокремленням інтервалів із розмірами площі, що відповідають межам установ­лених нормативів.

Наприклад, за результатами обстеження домашніх господарств у листопаді 1999 року (табл. 7.1.)' лише 52,7 % домогосподарств України мають житлову площу, яка перевищувала 13,65 м² на одну особу, а в 13,5 % домогосподарств цей показник був нижчий за 7,5 м².

Таблиця 7.1