Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



ЖИТЛОВІ УМОВИ НАСЕЛЕННЯ

Читайте также:
  1. Адміністративні правопорушення, що посягають на трудові права громадян і здоров’я населення
  2. ВІКОВІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ ОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ
  3. Господарська діяльність та господарські уявлення населення Стародавнього Світу.
  4. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ Й ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТАТИСТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
  5. Диспансеризація населення.
  6. Договір страхування: поняття, основні умови та його зміст
  7. ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ
  8. ЕГП та склад території. Різноманітність країн (за територією, кількістю населення, адміністративно-територіальним устроєм, формами правління, рівнем економічного розвитку тощо).
  9. Екологічні проблеми народонаселення

7.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ДЖЕРЕЛА ДАНИХ І ПОКАЗНИКИ РИНКУ ЖИТЛА

Забезпеченість житлом і житлово-комунальними послу­гами є однією з найважливіших характеристик рівня життя на­селення. Показник забезпеченості житлом внесено до мінімаль­ного набору соціальних індикаторів для визначення такого рівня.

Житло забезпечує членам домогосподарства середовище про­живання, є місцем ведення домашнього господарства, відпочин­ку, сімейного виховання дітей, споживання матеріальних і духов­них благ, значною мірою визначає здоров'я і добробут сімей, їх стабільність. Житлово-комунальне господарство — одна з найваж­ливіших галузей соціальної сфери, завдання якої полягають у забез­печенні населення житлом і комунально-побутовими послугами.

Завдання статистики — всебічно й об'єктивно аналізувати стан житлового фонду і житлових умов населення. Задоволення пот­реб у житлі, поліпшення житлових умов життя населення є од­ним із найважливіших складників соціальної політики, що істот­но впливає на демографічний і соціальний розвиток суспільства. Для вибору конкретних цілей, розробки механізму житлової по­літики і здійснення контролю за її реалізацією необхідна інфор­мація, що характеризує фактичний стан і тенденції на ринку жит­ла. Ця інформація має забезпечити:

• аналіз стану і руху житлового фонду як основного джерела
задоволення потреб населення в житлі;

• одержання відомостей про забезпеченість населення жит­
лом, стан і комфортабельність останнього; про диференціацію жит­
лових умов різних груп населення в міській і сільській місцевості
різних регіонів;

• аналіз розвитку ринку житла та його функціонування;

• оцінку розвитку житлово-комунального господарства й ефе­
ктивності його роботи.

Основною метою соціальної статистики в житловій сфе­рі є спостереження за вирішенням житлової проблеми, змі­нами в житлових умовах населення і за процесами, що відбу­ваються на ринку житла. До кола відповідних проблем нале­жать вивчення факторів вирішення житлової проблеми в зістав-


 



71-И4



ленні з іншими характеристиками, зокрема рівнем матеріальної забезпеченості населення, вартістю житла на ринку і доходами, витратами на житлово-комунальні послуги і т. ін. Вирішуючи ці завдання, статистика узагальнює й аналізує інформацію про стан житлового фонду та його забезпеченість зручностями; про забез­печення населення житлом і комунально-побутовими послугами; про поділ населення і домашніх господарств за різними категорі­ями житла; про стан ринку житла та його доступність для насе­лення як одну з гарантій свободи людини.



Джерелами інформації є державна і відомча статистична звіт­ність, дані переписів і спеціальних обстежень.

Розробляючи статистичні показники, що характеризують житло­вий фонд і його використання, застосовують розглянуті далі поняття. Житловий фонд — сукупність стандартних постійно заселе­них і незаселених житлових помешкань (осель), незалежно від форми власності. Житловий фонд охоплює житлові будинки, спеціальні будинки (гуртожитки, будинки-інтернати для осіб по­хилого віку та інвалідів — дорослих і дітей, дитячі будинки, ін­тернати при школах і школи-інтернати), квартири, службові жит­лові приміщення в будівлях, придатних для проживання.

Під житлом розуміють одну або кілька кімнат із допоміжни­ми помешканнями, що містяться в будівлі постійного типу або структурно відособленої її частини і призначені для житла. Жит­ла можуть міститися як у житлових будинках, так і в нежитлових будівлях, що мають житлові помешкання (квартири лікарів при лікарнях, учителів при школах і т. ін.). Житло має бути оснащене окремим або загальним (через коридор, галерею, сходи тощо) ви­ходом на вулицю. До стандартних жител належать житла, побу­довані згідно з будівельними нормами.



Кімната визначається як обмежений стінами (від підлоги до стелі) простір житла, площа якого не менша за 4 м2, висота стелі — не менш як 2 м. Кімнатами вважають спальні, їдальні, вітальні, ку­хні, житлові мансарди та інші помешкання, що призначаються для житла. Кухонні кутки, коридори, вестибюлі, балкони, веран­ди, ванні кімнати та туалети до кімнат не належать.

У складі житлового фонду не враховуються будівлі та спору­ди, призначені для сезонного або тимчасового проживання, неза­лежно від тривалості проживання в них громадян:

• спортивні та туристичні бази, мотелі, кемпінги, санаторії,
будинки відпочинку, пансіонати, будинки для приїжджих, готелі;

* дачі, літні садові будиночки й пересувні житла (причіпи,
фургони, намети, вагони, човни);


• будівлі, що не пристосовані для житла, але використову­ються за таким призначенням (склади, гаражі і т. ін.).

Кожне житло окремо і весь житловий фонд загалом характе­ризуються розмірами площі. Розрізняють загальну і житлову площу житла (житлового фонду). Загальна (корисна) площа житла — це загальна площа підлоги всіх помешкань житла за винятком підвалів, нежилих мансард і помешкань загального користування в багатоквартирних будинках. Житлова площа житла — це загальна площа кімнат. Сумарні значення загальної і житлової площі становлять відповідно загальну і житлову площу житлово­го фонду.

Значна увага в поточній житловій статистиці приділяється ві­домостям про рух житлового фонду.

Збільшується житловий фонд у результаті нового будівництва, реставрації, перебудови і переобладнання нежитлових помеш­кань на житлові.

Житловий фонд скорочується з таких причин:

• знесення житла, щоб звільнити місце для спорудження й
розширення підприємств, прокладання транспортних магістралей
і т. ін.;

• знищення житла в результаті пожеж, повеней та інших сти­
хійних лих;

• зменшення кількості жител (квартир) у результаті відселен-
ня мешканців із старих і аварійних будинків, перебудови двох чи
більше квартир в одну, або перетворення їх на нежитлові помеш­
кання (офіси, магазини тощо).

Вивчаючи склад житлового фонду, застосовують різні його класифікації: за формами власності, за типами житлових помеш­кань, за типами розселення мешканців, за упорядженістю, за сту­пенем зносу і т. ін.

За формами власності житловий фонд поділяється так:

державний житловий фонд — фонду державних установ, підприємств і організацій (загальнодержавна власність) і фонд адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність);

колективний житловий фонд — фонд, що належить колек­тивним і орендним підприємствам, господарським товариствам, об'єднанням недержавних підприємств (асоціації, корпорації, кон­сорціуми, концерни), релігійним організаціям, політичним пар­тіям, об'єднанням громадян (житлово-будівельні і житлові коопе­ративи);

приватний житловий фонд — фонд, власниками якого є фі­зичні особи (громадяни).

7*1-344


За типами житлових помешкань розрізняють індивідуаль­ний будинок, окрема квартира, загальна (комунальна) квартира, гуртожиток, інше житлове помешкання.

За типами розселення розрізняють житловий фонд із поквар-тирним розселенням, житловий фонд у будинках коридорного типу, гуртожитки і т. ін.

Житловий фонд характеризується такими головними статис­тичними показниками: загальна і житлова площа житлового фон­ду, загальна кількість квартир у житловому фонді, у тому числі окремих і комунальних; поділ квартир за кількістю кімнат і роз­міром площі; поділ житлового фонду за видами власності, за ти­пами житлових помешкань, за часом будівництва, за зносом і т. ін.

Стежити за змінами житлового фонду дозволяють показники його руху, які складаються з двох груп: показники введення житлової площі за рахунок будівництва і показники зменшен­ня житлового фонду. Першу групу становлять такі показники: загальна площа введених в експлуатацію житлових будинків у цілому по країні й за регіонами, у міській і сільській місцевості, у тому числі за джерелами фінансування і за формами власності; кількість і середній розмір споруджених квартир, із них у будин­ках квартирного типу. Друга група охоплює показники, які харак­теризують зменшення житлового фонду в цілому і за причинами вибуття. Причини зменшення житлового фонду класифікуються: знос житла через його ветхість і аварійність; втрати від стихійних лих; переобладнання житлових помешкань під нежитлові; рекон­струкція житла; знос будинків під нове будівництво.

Благоустрій житпового фонду характеризується обладнан­ням його водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, гарячим водопостачанням, газом або електричними плитами, ван­ними або душовими, туалетами. Усі ці вигоди оцінюються част­кою жител (або загальної площі), які мають кожну із зазначених вигод, від загальної кількості жител або від усієї площі житлово­го фонду. Окрім того, беруться до уваги кількість і частка будин­ків, обладнаних сміттєпроводами та ліфтами. Оцінюючи комфор­табельність житлового фонду, ураховують співвідношення жит­лової та загальної площі. Висока питома вага житлової площі може свідчити про низьку комфортабельність житла, оскільки в ньому допоміжні приміщення мають малу площу або частини з них немає взагалі. Низька питома вага житлової площі може сві­дчити як про високу комфортабельність (достатня житлова пло­ща за великої площі допоміжних помешкань), так і про погане планування житла за недостатньої житлової площі.


7.2. СТАТИСТИКА ЖИТЛОВИХ УМОВ НАСЕЛЕННЯ

Житлові умови населення характеризуються забезпе­ченістю його житлом і комфортабельністю цього житла.

Інтегральними показниками забезпеченості населення житлом є показники середньої забезпеченості одного жителя загальною площею і житловою площею. Ці показники визна­чаються як частка від ділення загальної (житлової) площі наявно­го житлового фонду на середньорічну чисельність постійного населення. Наприклад, у 1998 році середня забезпеченість насе­лення України житлом становила 20,2 м загальної площі на од­ного жителя1. Цей показник варіює за регіонами України в межах від 24,8 м2у Київській області до 17,5 м2у Севастополі.

Чинні нині в більшості індустріальних країн світу стандарти забезпеченості житлом передбачають наявність як мінімум окре­мої кімнати для кожного члена й однієї-двох кімнат для спільно­го використання всіма членами домогосподарства. Розмір загаль­ної площі за цими стандартами має бути не менш ніж ЗО м2 на одного мешканця.

Показники середньої забезпеченості одного жителя зага­льною і житловою площею використовуються для аналізу ди­ференціації населення за забезпеченістю житлом. Інформацію для побудови угруповань населення за розміром загальної і жит­лової площі в розрахунку на одного члена домогосподарства діс­тають під час переписів населення, а також обстежень умов жит­тя домашніх господарств, до програми яких внесено питання про житлові умови. Як групувальні ознаки крім середнього розміру загальної (житлової) площі, котра припадає на одного члена до­могосподарства, застосовують і інші: чисельний і статево-віковий склад домогосподарств, форма власності, тип житла, число кім­нат, рівень благоустрою житла, розміри і джерела поточних до­ходів тощо.

Певні розміри житлової площі, що припадає в середньому на одного жителя в конкретному житлі, застосовують, установлюю­чи соціально-гігієнічні нормативи. ЦІ нормативи використову­ються або як норма житлової площі на одну особу (13,65 м2), або як аргумент під час вирішення питання про постановку громадян на облік для поліпшення житлових умов за рахунок державного житлового фонду (7,5 м2). Щоб знайти чисельність населення, яке

' Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України; За ред. О. Г. Осау-ленка. — К.: Техніка, 2000. — С. 459.


потребує поліпшення житлових умов, усе населення групують за розмірами житлової площі на одного мешканця з виокремленням інтервалів із розмірами площі, що відповідають межам установ­лених нормативів.

Наприклад, за результатами обстеження домашніх господарств у листопаді 1999 року (табл. 7.1.)' лише 52,7 % домогосподарств України мають житлову площу, яка перевищувала 13,65 м2 на одну особу, а в 13,5 % домогосподарств цей показник був нижчий за 7,5 м2.

Таблиця 7.1


Дата добавления: 2014-12-23; просмотров: 170; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
V Г!_ < 1 | ПОДІЛ ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ ЗА РОЗМІРОМ
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты