СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ПОЛІТИЧНОГО І ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ

Інформаційну базу статистики політичного і громадсь­кого життя становлять чотири групи показників з таких розділів: 1) статистика виборчої системи і виборних органів влади; 2) статис­тика державного управління і місцевого самоврядування; 3) ста­тистика політичних і масових громадських організацій; 4) стати­стика здійснення політичних прав і свобод громадян.

1. До показників першої групи — статистики виборчої си­стеми і виборних органів влади — належать:

• чисельність висунутих і зареєстрованих виборчими комісія­
ми кандидатів, а також їх поділ за статтю, віком, освітою, соціа­
льним станом, партійною приналежністю;

• чисельність виборців, які взяли участь у голосуванні, зокре­
ма за виборчими дільницями (округами), містами, регіонами, а
також на певний момент у день виборів і в цілому за час виборів,
і частка кожної з таких груп виборців від загальної кількості осіб,
котрі проголосували;

• результати голосування — кількість голосів, поданих за і про­
ти певного кандидата (партію або виборчий блок); кількість ви­
борців, котрі проголосували проти всіх кандидатів (так зване
протестне голосування; кількість бюлетенів, визнаних недійсними;

• чисельність і склад депутатів, обраних до відповідного органу;

• кількість виборчих округів, де з тієї чи іншої причини недо­
статня активність виборців; відсутність кандидата, який набрав
кількість голосів, необхідну для того, щоб вважатися обраним.

Інформацію про ставлення населення до кандидатів у депута­ти під час виборчої кампанії дістають вибірковим опитуванням, за результатами якого визначають рейтинг кожного кандидата. У день виборів звичайно вибірково опитують виборців, котрі щой-

но проголосували. Результати таких спостережень доволі точно відбивають громадянську думку про кандидатів і дають змогу з невеликою похибкою прогнозувати остаточні підсумки виборів.

24 вересня 1997 року Законом України «Про вибори народних депутатів України» було впроваджено змішану (мажоритарно-пропорційну) систему виборів, згідно з якою половина, тобто 225 народних депутатів, обирається за партійними списками тих пар­тій, що подолали чотиривідсотковий бар'єр. З огляду на це вини­кла низка статистичних показників, які характеризують участь партій у виборах і досягнені ними результати. Так, у парламент­ських виборах 29 березня 1998 року брали участь ЗО партій і ви­борчих блоків (табл. 5.1). Загалом за кандидатів від партій і ви­борчих об'єднань проголосувало 91,65% (24,35 млн) виборців. Вісім партій і виборчих блоків подолали чотиривідсотковий бар'єр і поділили між собою 225 депутатських мандатів. За них проголосувало 17 481 593 виборців (71,8 %). Щоб на підставі ві­домої кількості отриманих голосів визначити кількість депутат­ських мандатів від кожної партії, застосовували методику Томаса Хейра, за якою виборча квота (кількість голосів, необхідних для одержання одного мандата) визначається діленням сумарної кі­лькості голосів, отриманих партіями, які подолали встановлений бар'єр, на загальну кількість депутатських мандатів (17 481 593 : : 225 = 77 696). Кількість мандатів, що їх отримує партія за вибор­чими списками, визначається діленням кількості голосів, відда­них за неї на виборах, на розмір виборної квоти.

Таблиця 5.1