СТАТИСТИКА РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

6.1. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

Під розселенням населення розуміють процес його розподілення по певній території в межах географічного, адмініс­тративного або економічного її поділу. Розселення населення від­бувається під впливом багатьох факторів: природних умов, істо­ричного розвитку, економічної і соціальної привабливості тери­торії та ін.

Розміщення населення на тій чи іншій території характеризу­ється його щільністю на ній. Показник щільності населення дає оцінку населеності відповідної території і подається відношен­ням чисельності S населення, яке мешкає на цій території, до її площі Smep У квадратних кілометрах:

залежить від чисельності населення цього пункту та від його міс
цезнаходження. ^с

Потенціал поля розселення в межах певної території для даної

^^нг^{леного пунктут} ;;

П

де Sj, Si — чисельність населення відповідно уу'-му (даному) на­селеному пункті та в кожному /-му з решти п населених пунктів розглядуваної території;

Щ — відстань від даного населеного пункту у до кожного з решти п населених пунктів цієї території.

Істотною характеристикою розселення населення є оцінка рів­номірності розміщення населених пунктів у межах певної тери­торії. Для її відшукання застосовують метод аналізу найближ­чого сусідства, сутність якого полягає в обчисленні середньої відстані між кожним населеним пунктом і найближчим до нього населеним пунктом на даній території.

Показник рівномірності територіального розподілу населе­них пунктів подається за формулою:

Отже, вимірюється щільність населення кількістю осіб, яка припадає на 1 км².

Так, щільність населення України на початок 2000 року стано­вила 82 особи на 1 км² (S = 49,7 млн = 49700 тис; S_mep = 603,7 тис. км²;Р = 49700/603,7 ~ 82).

Важливим показником розселення населення є потенціал по­ля розселення, що характеризує відносну можливість населення, яке мешкає в певний точці деякої території, взаємодіяти або кон­тактувати з рештою населення цієї території. Розглянутий показ­ник відбиває потенційну «вагу» кожного населеного пункту пев­ної території серед усіх інших розташованих на ній поселень і

Де R — середня відстань між найближчими населеними пункта­ми; S_mep — площа території; п — кількість розміщених на ній на­селених пунктів.

Кількісну оцінку ступеня нерівномірності розселення насе­лення по території дає—коефіцієнт концентрації населення:

U -d_s

^Лі тер,

d_s

частка населення і-ї територіальної одиниці в загальній чисельності населення території, %; do — частка площі /-Ї те-риторіальної одиниці в загальній площі території, %.

J

Сфера статистики навколишнього середовища охоплює всі компоненти довкілля і населені пункти. Ця статистика характе­ризує якість і наявність природних ресурсів, діяльність людини та природні явища, що впливають на навколишнє середовище, оцінює наслідки цієї діяльності і явищ, а також заходи, що їх вживає суспільство для уникнення або послаблення цих наслідків.

У системі соціальної статистики основна увага приділяється узагальненню та аналізу інформації, що характеризує якість на­вколишнього середовища як одну з основних умов життя людини.

6.3. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ СТАТИСТИКИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Первинна інформація про навколишнє середовище за своїми статистичними властивостями та іншими характеристи­ками значно відрізняється від аналогічної інформації про соціа­льно-економічні явища. Ці відмінності зумовлені як природою інформації, так і способами її отримання. Інформація про стан навколишнього середовища ґрунтується, як правило, на показах вимірювальних приладів або результатах лабораторних аналізів, пов'язана із застосуванням фізичних одиниць маси, об'єму, пло­щі, концентрації і т. ін.). Під час статистичних спостережень і вибіркових обстежень використовують, здебільшого, просторові одиниці, межі яких визначати важче, ніж адміністративні межі в разі побудови вибірок для обстеження домашніх господарств. Щоб виявити зміни стану навколишнього середовища, спостере­ження мають бути тривалішими порівняно зі спостереженнями за соціальними процесами.

Комплексна система показників статистики навколиш­нього середовища містить у собі такі підсистеми показників:

• показники стану, використання та охорони водних ресурсів;
показники стану та охорони повітряного середовища;

• показники стану, використання та охорони земельних ре­
сурсів;

• показники стану, використання та охорони лісових ресурсів;

• показники стану та охорони заповідних територій;

• показники використання й охорони тваринного світу;

• показники охорони надр і раціонального використання мі­
неральних ресурсів;

• показники утворення, вилучення та утилізації промислових
відходів;

• показники утворення побутових відходів і охорони навко­
лишнього середовища від забруднення побутовими відходами;

• показники основних фондів з охорони навколишнього сере­
довища.

Кожна з підсистем показників має специфіку, зумовлену особ­ливостями об'єктів дослідження, але підходи до побудови показ­ників Грунтуються на єдиних принципах, згідно з якими кожна підсистема містить у собі характеристики наявності і стану ком­понентів довкілля; оцінки впливу антропогенної діяльності та природних явищ на кількісні і якісні зміни складових навколиш­нього середовища; показники, що характеризують заходи з охо­рони і поліпшення навколишнього середовища та витрати на них; узагальнюючі показники якісного стану середовища в окремих пунктах і регіонах.

Оцінювати стан і якість навколишнього середовища почали із середини 60-х років XX сторіччя, коли в суспільстві виникло за­непокоєння щодо промислового й хімічного забруднення земель­них площ, води і повітря. Вибір статистичних показників визна­чається, в основному, потребами в них, обмеженнями щодо ви­користання технологій їх отримання, а також витратами на збір інформації.

Якість навколишнього середовища оцінюється порівнянням фактичного її стану з прийнятими нормами та стандартами. Для контролю стану довкілля та його впливу на здоров'я людини за­стосовують такі нормативні поняття: гранично допустима кон­центрація шкідливої речовини, максимально допустиме наван­таження на людину, гранично допустимий викид (скидання), гранично допустиме навантаження на навколишнє середовище. Ці нормативи мають законодавчу силу і є основою для організа­ції санітарного контролю за станом навколишнього середовища.

Гранично допустима концентрація (ГДК) — максимальна кількість конкретної шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси води, повітря або грунту, яка практично не має безпосереднього впливу і не викликає віддалених наслідків для здоров'я людини.

На людину одночасно впливає цілий комплекс негативних фак­торів, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища. Максимальна інтенсивність дії всієї сукупності факторів навко­лишнього середовища, які не мають прямого або побічного впли­ву на здоров'я людини і не погіршують санітарних умов життя, називається максимально допустимим навантаженням.

Гранично допустимий викид шкідливих речовин в атмосфе-РУ (ГДВ) — максимальна кількість шкідливих речовин, яка може

6-1-344

бути викинута в атмосферу з конкретного об'єкта за одиницю часу за умови, що їх концентрація в повітрі в межах санітарної зони об'єкта не перевищує ГДК.

Гранично допустиме скидання шкідливих речовин у воду (ГДС) — максимальна кількість шкідливих речовин у стічних водах, яка є допустимою для скидання в даному пункті водяного об'єкта за одиницю часу і не порушує якості води в заданому створі (ділянці водосховища).

Граничний розмір господарського або рекреаційного наванта­ження на природу, що встановлюється з метою охорони навко­лишнього середовища від забруднення, виснаження та руйнуван­ня і визначається з урахуванням його здатності до саморегуляції і відтворення, називається гранично допустимим навантажен­ням (ГДН).

6.4. СТАТИСТИКА ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Водні ресурси — це запаси води внутрішніх і територі­альних морів, озер, рік, водоймищ, підземних вод, льодовиків, ставків, каналів та інших поверхневих водойм.

Для оцінювання запасів води та її використання у статистиці застосовують такі показники:

• загальні запаси води; запаси води на один квадратний кіло­
метр території і на одного жителя, у тому числі води питної якос­
ті, а також мінеральних вод;

• довжина рік і каналів та довжина берегової лінії природних
озер і водоймищ — усього і за категоріями води;

• загальний забір води з природних джерел і з водопроводів;

• кількість (об'єм) використаної води — усього, у тому числі
на побутові і виробничі потреби;

• кількість використаної мінеральної води — усього, у тому
числі для пиття, бальнеологічного лікування та на промислово-
комунальні потреби.

Критерії якості води ґрунтуються на висновках про те, які ма­ють бути властивості води, щоб у процесі її використанні зводи­лися до мінімуму можливі негативні наслідки. Якість води ви­значається численними біологічними, хімічними, фізичними та бактеріологічними характеристиками і вимірюється багатьма по­казниками. До них належать:

• показники фізичних і хімічних властивостей, у тому числі
такі, що характеризують скаламученість, мінералізацію, кислот­
ність і провідність;

• показники концентрації хімічних забруднювачів, органічних
речовин і хвороботворних організмів;

• показники вмісту у воді живильних речовин, наприклад
хлорофілу.

Якість води характеризується вмістом у ній шкідливих речо­вин, а також властивостями, які визначають її придатність для використання з різною метою. Різний кількісний вміст тих чи ін­ших елементів у воді є основою для розробки класифікацій якості води. Прикладом такої класифікації як міжнародного стандарту може бути класифікація якості прісної води, яка розроблена спе­ціалістами Європейської економічної комісії¹. За цією класифіка­цією виокремлюють п'ять класів якості прісної води: перший — відмінна якість, другий — добра, третій — задовільна, четвер­тий — незадовільна, п 'ятий — погана. Кількісні характеристи­ки класів якості води і гранично допустимі концентрації шкідли­вих речовин у воді наведені в дод. 3.

Головною причиною погіршення якості води є її викорис­тання як мийного засобу і «приймача» промислових і комуна­льних відходів. Основними джерелами забруднення водойм є такі:

• стічні води промислових і комунальних підприємств;

• відходи від розробок рудних та інших родовищ;

• води рудників, шахт і нафтопромислів;

• відходи деревини під час заготівлі та сплавляння лісу;

• відходи від первинної переробки технічних культур (льон,
конопля тощо);

• викиди шкідливих речовин і нафтопродуктів від водного
транспорту.

Отже, якість води істотно залежить від ступеня очищеності стічних вод, що скидаються у водойми.

Стічні води — це води, що скидаються у водойми після вико­ристання в будь-яких процесах, під час яких вода тією чи іншою мірою забруднюється. Розрізняють три категорії стічних вод: нор­мативно-чисті, нормативно-очищені і забруднені (недостат­ньо очищені і без очищення).

До нормативно-чистих стічних вод відносять усі види ви­робничих і комунальних стоків, які під час скидання без очищен­ня у природні водойми не погіршують нормативних якостей води в заданій ділянці водойми.

Концепции и методьі статистики окружающей средьі. Статистика природной сре-Дьі. Технический доклад,— Нью-Йорк: ООН, 1992. — С. 154—155.

Нормативно-очищені стічні води — це ті виробничі та ко­мунально-побутові стоки, що потрапляють у природні водойми після очищення на відповідних спорудах водоочищення. При цьому вміст забруднюючих речовин у таких стоках не повинен перевищувати встановлених гранично припустимих скидів (ГПС).

До забруднених стічних вод відносять усі виробничі та комуна­льні стоки, що скидаються у природні водойми після недостатнього очищення або взагалі без очищення, із вмістом забруднюючих ре­човин, що перевищує затверджені гранично припустимі скидання.

Кількість і якість стічних вод оцінюється розглянутими далі статистичними показниками:

• об'єм стічних вод, що скидаються у природні водойми, у
тому числі:

— забруднені (без очищення або недостатньо очищені);

— нормативно-чисті (без очищення);

— нормативно-очищені на спорудах очищення (біологічного,
фізико-хімічного, механічного очищення);

• кількість забруднювачів у забруднених стічних водах, що
скидаються у водойми (по окремим інгредієнтам).

Характеризуючи рівень забруднення води, порівнюють фак­тичний вміст того чи іншого забруднювача з його гранично при­пустимою концентрацією.

Турбота суспільства про охорону водних ресурсів характери­зується показниками капітальних і поточних витрат на заходи з охорони та раціонального використання водних ресурсів. До них належать: показники витрат на спорудження для очищення вироб­ничих і комунальних стічних вод із різними видами очищення; на системи оборотного водопостачання; на установки зі збору нафти, сміття та інших рідких і твердих відходів з акваторій рік, водойм і внутрішніх морів; показники витрат на утриман­ня та експлуатацію споруд для охорони водяних ресурсів і очи­щення стічних вод.

6.5. СТАТИСТИКА СТАНУ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

Забруднення атмосфери в результаті життєдіяльності людини становить незначну частину від загального забруднення природними явищами (вивержень вулканів, лісових пожеж, кур­них бур і т. ін.), але саме воно є найшкідливішим і сильно впли­ває на навколишнє середовище та людину. Забруднення повітря

промисловістю і транспортом призводить до розвитку в населен­ня багатьох хронічних захворювань. Через велику рухливість по­вітряних мас проблеми забруднення мають планетарний характер і потребують загальних зусиль для зберігання атмосферного по­вітря придатним для життєдіяльності людей.

Критеріями якості атмосферного повітря є показники концен­трації в ньому шкідливих домішок, короткочасний або тривалий вплив яких на організм людини здатний призвести до погіршення здоров'я.

Для контролю якості повітря застосовують такі нормативи (кількісні параметри наведені в дод. 4):

• максимальна одноразова гранично допустима концентра­
ція шкідливих домішок — максимально можлива кількість шкі­
дливих речовин у повітрі, яка в результаті разового впливу на
людину (до 20 хв) не викликає у неї рефлекторних реакцій;

• середньодобова гранично допустима концентрація шкід­
ливих домішок — максимально можлива кількість шкідливих ре­
човин у повітрі, яка в разі дії на людину протягом тривалого часу
не справляє на неї загальнотоксичного, канцерогенного чи іншо­
го негативного впливу.

Якщо фактична концентрація шкідливих домішок у повітрі пе­ревищує встановлені норми, це негативно впливає на здоров'я людини. Деякі хімічні речовини, одночасно перебуваючи в пові­трі, мають властивість впливати на людину сильніше, ніж кожна з них зокрема. У такому разі вважають, що гранично допустима концентрація цих речовин не перевищена, коли виконується не­рівність:

Я К Л