Резерви росту продуктивності праці можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.

Зв'язок чинників і резервів росту продуктивності праці полягає в тому, що якщо чинники виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих або інших чинників.

У сучасних умовах в економічній літературі відсутня загальновизнана класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації. Резерви росту продуктивності праці реалізуються в усіх галузях національного господарства, тому залежно від сфери дії вони можуть бути розділені на: національногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі.

Національногосподарські резерви пов'язані з розвитком у всіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, нівелюванням рівня економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви характеризуються використанням можливостей більш ефективного функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини, яка добувається в добувних галузях, дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найефективнішим використанням технічних засобів і поліпшенням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви розподіляються на загальновиробничі, цехові і резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікувати так само, як і чинники:

- матеріально-технічні: визначають можливості використання більш ефективних засобів виробництва;

- організаційні: визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили та засобів виробництва;

- соціально-економічні: визначають підвищення якості використання робочої сили.

Оскільки резерви зростання продуктивності праці виступають як невикористані можливості скорочення витрат праці під впливом тих або інших чинників, кожний резерв можна розглядати відносно певного чинника, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації чинників. Така класифікація дає можливість більш повно виявити склад і структуру резервів, провести комплексний аналіз при їх оцінюванні, встановити основні причини і визначити певні шляхи усунення втрат і невиробничих витрат праці на виробництві.

Резерви росту продуктивності праці можна об’єднати в такі групи:

- резерви, які пов’язані з недовикористанням можливостей особистого чинника виробництва (соціально-економічних чинників);

- резерви, які виникають у результаті нераціонального поєднання матеріально-технічних і особистих чинників виробництва (недовикористання організаційних чинників).

Життя показало, що в умовах ринку особливу увагу слід приділяти продуктивності праці, тому що шляхом підвищення продуктивності праці та покращення управління цим процесом можна досягти зростання інтенсивності використання як живої, так і уречевленої праці.

Узагальнюючим показником ефективності використання живої праці є її продуктивність у розрахунку на одного працівника виробництва, яка розраховується як відношення випуску продукції у порівняних цінах (ф. № 1, ряд. 810) до середньої облікової чисельності працівників підприємства (ф. № 1 - ПВ, ряд. 1010). Даний показник виступає результатом взаємодії основних засобів виробництва з робочою силою, яку неможливо визначити до того, як будуть побудовані основні промислово-виробничі засоби. Ще до з'єднання робочої сили і основних промислово-виробничих фондів у виробничому процесі, тобто в період створення основних промислово-виробничих засобів, формується певний рівень фондоозброєності, який значною мірою впливає на рівень фондовіддачі. Частково фондовіддача створюється в процесі використання основних промислово-виробничих фондів, тобто після з'єднання робочої сили з основними засобами, а продуктивність праці – стовідсотково. Таким чином, формування рівня фондоозброєності повністю передує формуванню рівня продуктивності праці, а формування рівня фондовіддачі частково - продуктивності праці, а частково співпадає з цим процесом у часі. Той факт, що основні промислово-виробничі засоби виступають пасивною стороною у виробничому процесі, а робоча сила – активною, тому що вона приводить у рух машини і устаткування, свідчить не про те, що продуктивність праці виникає до формування фондовіддачі, а лише про те, що не тільки технічний рівень основних промислово-виробничих фондів, але й рівень професійної підготовки кадрів визначає продуктивність праці. Кваліфікація працівників, у першу чергу, впливає на рівень ефективності використання основних засобів, а вже потім – на рівень продуктивності праці. Отже, між фондоозброєністю праці (ФО), фондовіддачею (f) і продуктивністю праці (q) існує взаємозв'язок, який можна виразити такими мультиплікативними математичними моделями:

або .

Де: - коефіцієнт використання виробничих потужностей;

- потенціальна фондовіддача, грн.;

- питома вага активної частини в загальній вартості основних засобів підприємства.

За допомогою мультиплікативної моделі продуктивності праці (9.3.2) можна визначити зміну продуктивності праці на підприємстві в цілому або за планом на майбутній період від факту звітного періоду, а також під впливом змін у динаміці або за планом наступних техніко-економічних чинників виробництва:

а) коефіцієнта використання виробничих потужностей підприємства; б.) потенційної фондовіддачі; в) питомої ваги активної частини в загальній вартості основних засобів підприємства; г) фондоозброєності праці в абсолютному і відносному вираженні за такою схемою (Таблиця 9.3.1.).

Таблиця 9.3.1.