КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Становлення різних форм власності в перехідній економіці
Для міжсистемної перехідної економіки найбільш істотними є зміни пов'язані з перерозподілом об'єктів і прав власності Відношення власності становлять основу економічних відносин, і їх зміни неможливі без змін форм і типів власності. У колишньому Радянському Союзі монопольним власником засобів виробництва була держава. Неефективність діяльності державних підприємств була однією з причин, що викликали крах соціалізму. Спроби змінити структуру власності не дали відчутних результатів. Приймалися закони “Про індивідуальну трудову діяльність” (1986 р.), “Про кооперацію” (1988 р.), приймалися нормативні акти про оренду (1989 р.), “Про основи роздержавлення й приватизації” (1991 р.). Ці процеси не мали радикального характеру й не дістали розвитку, тому що припинив існування СРСР (1991 р.) Необхідність змін була очевидною, але здійснилися вони вже в самостійних державах. В Україні усунення монополізму державної власності було здійснено шляхом приватизації та роздержавлення. Приватизація – процес перетворення державної власності на приватну – є найбільш складною проблемою перехідної економіки (табл. 16.1). В Україні Законом “Про приватизаційні папери” було встановлено, що кожний громадянин України має реальні права на одержання приватизаційних паперів, тобто на безкоштовну приватизацію частини майна державних підприємств. Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств” визначено основи приватизації з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої економіки. Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію) та Закон України “Про внесення змін і доповнень” до цього закону визначили правовий механізм продажу одному покупцю майнових комплексів. Мета приватизації власності в Україні: – подолання державної монополії на засоби виробництва; – підвищення ефективності економіки і створення стимулів до праці; – формування класу власників і забезпечення соціальної стабільності; – створення нових робочих місць за рахунок розвитку малого та середнього бізнесу; – децентралізація економіки та забезпечення економічного зростання. Сертифікаційна приватизація була першим етапом і тривала до 1999 p., другий етап здійснюється за гроші через аукціони. Приватизації передувало роздержавлення економіки. Основним шляхом роздержавлення було перетворення державних підприємств на акціонерні товариства. З приватизованих об'єктів велику частину склали підприємства, перетворені з державної власності на власність трудових колективів.
Таблиця 16.1 – Переваги й недоліки приватизації
У перехідній економіці України Законами “Про власність”, “Про форми власності на землю” і законами про приватизацію визначено такі форми та види власності: 1. Індивідуальна форма власності. Її ознаки: працівник одночасно є власником і розподільником доходів. Ця форма власності презентована приватно практикуючими фахівцями, ремісниками та селянами. 2. Приватна власність. Її характерна риса полягає у використанні найманої праці і виникненні відносин економічної влади й економічної залежності. Створює найбільш діючий мотиваційний механізм, що сприяє зростанню ефективності виробництва. 3. Кооперативна власність. Її основою є об'єднання індивідуальних власників. Кожний член кооперативу бере в ньому участь і своєю працею, і майном; має рівні права в управлінні і розподілі доходів. 4. Державна власність. Її відмінна риса в тому, що абсолютні права власності знаходяться не в приватних осіб і їхніх об'єднань, а в офіційних органів влади. Держава є розпорядником засобів виробництва і призначає своїх керівників (менеджерів). Головна риса державної власності – неподільність і відсутність персоніфікації. 5. Муніципальна власність – різновид державної, але поширюється на визначений регіон. Створений дохід розподіляється на потреби регіону і частково – на потребу центрального органу влади. 6. Акціонерна власність – власність багатьох юридичних і фізичних осіб, створена на пайових принципах і нерівномірному розподілі прав. 7. Змішані форми власності пов'язані з дифузією різних форм і відносин власності, в результаті чого всередині окремих форм поєднуються риси різних форм власності (приватно-кооперативні, державно-кооперативні, державно-приватні тощо). Роздержавлення і приватизація ліквідували монополію державної форми власності і створили умови для утворення змішаної соціально орієнтованої ринкової економіки.
16.4. Формування сучасних ринкових відносин й інфраструктури ринку
При переході від адміністративно-командної економіки до змішаної економіки для створення ринкових відносин необхідно здійснити наступні заходи: – лібералізувати ринок; – структурні перетворення; – інституціональні перетворення; – створити систему соціального захисту населення. Лібералізація економіки – це система заходів, спрямована на створення умов для вільного руху чи ринкового обороту товарів і послуг, підприємництва, а також відкритість економіки. Структурні перетворення – це зміна структури економіки, ліквідація віджилих галузей і підприємств, а також зміна співвідношення між різними ланками економіки, це розвиток нових галузей і підприємств. Інституціональні перетворення – це створення умов для дії ринкової системи шляхом перетворення правових інститутів, формування системи нових організацій та установ ринкового типу, створення нової системи управління національним господарством. Формування сучасних ринкових відносин у перехідній економіці України припускає створення сучасної структури ринку. Структура ринку – це сукупність окремих ринків національної економіки і взаємодія між ними. Першочергове значення має створення наступних видів ринків: – фінансового ринку; – ринку робочої сили; – ринку засобів виробництва; – ринку послуг; – ринку інтелектуальної власності; – ринку інформації. Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно здійснювати процес акціонування власності, створювати інвестиційні фонди, забезпечити їхнє державне страхування, повернути населенню трудові заощадження, здійснювати індексацію трудових доходів відповідно до зростання цін, перебороти заборгованість із зарплати та трансферних платежів. Для розвитку ринку робочої сили необхідно перебороти розрив між робочою силою і рівнем оплати, створити нові робочі місця, забезпечити мобільність робочої сили, її підготовку та перепідготовку відповідно до зміни попиту, створення стабільних і ефективних стимулів до праці, інтенсивний розвиток малого бізнесу. Для розвитку ринку засобів виробництва в Україні необхідно забезпечити реальний плюралізм форм власності, проводити активну інвестиційну й амортизаційну політику, надати кредитні пільги підприємствам, що впроваджують нову техніку, розвивати венчурне підприємництво й створювати фінансово-промислові групи. Розвиток ринку послуг в Україні гальмується процесом переходу від безкоштовних до платних послуг, чи від частково платних до повністю платних, що нереально для значної частини населення. Низький рівень доходів визначає їхнє використання, в основному, на відтворення фізичних засобів існування, а ринок послуг, спрямований на відтворення інтелектуальних, творчих здібностей виявився для значної частини населення недоступним. У той же час для певної частини населення створюється ринок престижних послуг. Ринок інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, “ноу-хау”, програмне забезпечення комп'ютерів тощо) вимагає створення нормативної бази для наукових розробок і винаходів. Особливе значення має ринок “ноу-хау” – сукупність технічних знань виробничого, комерційного й іншого досвіду, необхідного для виготовлення нових виробів чи впровадження нових методів виробництва. Це передача технічної документації, наукової інформації і демонстрації нових прийомів роботи й ін. Для створення інфраструктурі ринку (інститутів, що забезпечують рух об'єктів власності шляхом їхньої купівлі-продажу) необхідний розвиток різних видів бірж, інформаційних центрів і аукціонів. Створюється система бірж: товарні, фондові, валютні, аграрні, сировинні. Біржі діють як універсальні, так і спеціалізовані. До інфраструктури ринку належать страхові компанії, що покликані нейтралізувати ризик клієнтів та компенсувати збитки, якщо вони виникнуть. Велику роль відіграють аудиторські фірми, що мають допомагати в здійсненні фінансово-кредитних відносин між підприємствами і державою. Розвиток інфраструктури ринку є необхідною умовою трансформації економіки.
|