Глосарій 2 страница

Закон попиту – залежність (зворотна) між ціною і кількістю товару, який буде куплено.

Закон пропозиції – залежність між ринковими цінами й тією кількістю товару, який за таких цін буде вироблено й поставлено на продаж.

Закон спадної віддачі – приєднання до фіксованої кількості одного ресурсу (наприклад, устаткування) додаткових одиниць іншого змінного ресурсу (наприклад, праці), починаючи з певного моменту, що призводить до зменшення кількості продукту, одержуваного в результаті залучення кожної одиниці цього ресурсу, і підвищення собівартості одиниці продукції.

“Закон” спадної родючості ґрунту – становище, відповідно до якого кожне додаткове вкладення капіталу й праці в певне ділянку землі нібито супроводжується меншим ефектом, ніж попередні вкладення. Згодом цей закон був трансформований у закон спадної продуктивності (віддачі) додаткових витрат узагалі.

Заробітна плата (“ціна” робочої сили) – перетворена форма вартості товару “робоча сила”. Форма розподілу фонду особистого споживання між працівниками:

– відрядна – форма оплати праці, що залежить від кількості та якості праці;

– номінальна – заробітна плата в грошовому еквіваленті. Характеризує рівень заробітної плати поза зв'язком з цінами на товари й послуги;

– погодинна – форма оплати праці працівника за певний період робочого часу (година, день, тиждень, місяць);

– реальна – показує, яку кількість предметів споживання й послуг можна придбати на отриману грошову заробітну плату. Визначається номінальною заробітною платою, рівнем цін на товари й послуги, обсягом стягнутих податків, штрафів і т. ін.

Засновництво (грюндерство) – діяльність з організації акціонерних товариств.

Засновницький прибуток – прибуток, отриманий засновниками акціонерного товариства у вигляді різниці між сумою, отриманою від продажу акцій, і коштами, дійсно вкладеними в це товариство.

Засоби виробництва – сукупність засобів і предметів праці, використовуваних людьми в процесі виробництва матеріальних благ.

Засоби праці – усе те, за допомогою чого люди впливають на предмет праці (машини й устаткування, інструменти й прилади, виробничі будинки й споруди, засоби переміщення вантажів, засоби зв'язку). Загальним засобом праці є земля.

Змішана економіка – економічна система, в якій розподіл основної частини економічних ресурсів і функціонування підприємств регулюється через механізм ринку, що доповнюється системою централізованого державного регулювання і контролю при здійсненні грошової, фіскальної та соціальної політики. Характеризується співіснуванням різних історичних форм господарства.

Зовнішній ефект від виробництва – вплив виробництва товарів (послуг) на осіб, які безпосередньо не беруть участь у продажу, купівлі чи використанні певних товарів.

Золотий запас – державний фонд золота в зливках і монетах, що зберігається в центральному емісійному банку чи казначействі країни.

Золотий паритет – встановлення валютного курсу на основі співвідношення вагової кількості золота, що міститься в грошовій одиниці.

Золото – хімічний елемент; шляхетний метал; специфічний товар, природні властивості якого (однорідність, подільність, здатність зберігатися, портативність – велика вартість за невеликого обсягу та маси) зробили його найбільш придатним для функціонування як загального еквівалента вартості всіх інших товарів, тобто грошей; – товар, споживча вартість якого полягає в здатності виражати й вимірювати вартість всіх інших товарів.

Імперіалізм – стадія капіталізму, що характеризується зміною вільної конкуренції пануванням монополій, переходом головної ролі в економічних відносинах від промислового до фінансового капіталу, формуванням світової капіталістичної системи господарства.

Інвестиції – потік нового капіталу, що додається протягом року до запасу капіталу, вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни й за кордоном; – сукупність товарів, що купуються підприємствами чи приватними особами для збільшення накопиченого капіталу.

Інвестиційні торги – продаж акцій підприємства; викуп орендованого майна. Право викупу надане трудовим колективам або підприємствам, що уклали договір оренди, якщо в договорі визначені терміни, обсяг, порядок і умови внесення викупу.

Індекс – відносний показник зростання чи зниження одиничних чи агрегованих економічних параметрів. Використовується для вивчення стану економіки та її динаміки (наприклад, індекс цін, індекс економічного зростання й т. ін.):

– вартості життя – індекс розрахункових цін і тарифів фіксованого набору товарів і послуг, які споживають певні категорії населення.

Індексація доходів – встановлений державою механізм збільшення грошових доходів і заощаджень громадян у зв'язку із зростанням цін з метою підтримки купівельної спроможності населення.

Інтенсивність праці – ступінь напруженості праці. Вимірюється кількістю праці, витраченої працівником у процесі виробництва за одиницю часу.

Інфляція – процес знецінення грошей, за якого купівельна спроможність грошової одиниці зменшується. Супроводжується зростанням загального рівня цін на товари й послуги. Основним показником, що характеризує інфляцію, є коефіцієнт інфляції, виражений у відсотках.

Іпотека – застава нерухомості (землі, будівель) з метою одержання довгострокового кредиту.

Історична школа – напрямок у політекономії. Виник в середині XIX ст. у Німеччині. Його представники вбачали завдання політекономії в описуванні господарських явищ, заперечуючи загальні для всіх країн економічні закони.

Капітал – суспільні відносини, економічна категорія; – самозростаюча в процесі руху вартість, що приносить додаткову вартість; – необхідний фактор виробництва, що має як грошову, так і матеріально-речовинну форму, презентовану необхідними засобами виробництва:

– акціонерний – капітал акціонерного товариства, утворений за допомогою об'єднання коштів багатьох фізичних та юридичних осіб через продаж їм цінних паперів (акцій та облігацій), а також за рахунок капіталізації одержуваного прибутку;

– змінний – частина капіталу, що витрачається на покупку робочої сили й збільшується в процесі виробництва на величину додаткової вартості;

– обігу – капітал, що витрачається торговцем на закупівлю товарів у промисловця (чи іншого торговця) з метою їх перепродажу;

– оборотний – частина продуктивного капіталу (витраченого на сировину, матеріали, робочу силу), вартість якого переноситься на знов створений продукт цілком і повертається до капіталіста в грошовій формі наприкінці кожного кругообороту;

– основний – частина продуктивного капіталу (витрати на машини й устаткування, будинки, споруди), вартість якого переноситься на знов створений продукт частинами й повертається до капіталіста в грошовій формі поступово, у міру зношування, протягом ряду кругооборотів, тобто в процесі амортизації;

– позичковий – грошовий капітал, наданий його власником у позику іншим особам на умовах повернення й плати у формі відсотка;

– постійний – частина капіталу, втілена в засобах виробництва; переноситься на вартість готової продукції без зміни величини;

– статутний – капітал, розмір якого зафіксовано у статуті акціонерного товариства чи підприємства і який формується з внесків засновників, виторгу, отриманого від продажу акцій і відрахувань з прибутку підприємств;

– торговельний – частина капіталу, що функціонує у сфері обігу, використовується для реалізації товарів, переміщення їх від виробника до споживача;

– фіктивний (фондовий) – капітал, презентований цінними паперами, що дають право їхнім власникам на певний дохід;

– фінансовий – монополістичний промисловий капітал, що злився з монополістичним банківським капіталом.

Капіталізація доходів – перетворення додаткової вартості, у тому числі рентних доходів, на капітал (у тому числі банківський), з метою його збільшення.

Капіталізм – соціально-економічна система, в якій розвиток продуктивних сил здійснюється у формі й під контролем капіталу. Поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу особисто вільної робочої сили. Товарно-грошові відносини мають загальний характер. Основною структурною одиницею є капіталістичне підприємство, яке максимізує прибуток в умовах ринкової конкуренції. Капітал і наймана праця утворюють дві сторони основних економічних відносин.

Капіталіст – особа, що одержує дохід від власності на капітал у вигляді позичкового відсотка чи орендної плати – капіталіст-власник; – особа, що використовує власний чи позиковий капітал з метою одержання прибутку чи підприємницького доходу – капіталіст-підприємець.

Касові операції – операції комерційного банку з приймання та видачі клієнтам наявних грошових знаків а також їхнього зберігання.

Касові угоди– угоди на біржі за готівку, коли товар реально переміщується від продавця до покупця.

Квота – кількісне чи вартісне обмеження.

Кількісна теорія грошей – напрямок розвитку кількісної теорії грошей і цін, що припускає систематичні зміни швидкості обігу грошей і реальних доходів аналогічно до змін кількості грошей, що знаходяться в обігу, і рівня цін.

Коефіцієнт еластичності – показник, що відображає відносну зміну будь-якої величини під впливом певних факторів.

Коефіцієнт еластичності попиту – показник, що відображає відносну зміну величини попиту під впливом відносної зміни ціни товару. Визначається як частка від поділу зміни кількості купленого товару (у %) на зміну ціни (у %).

Коефіцієнт еластичності пропозиції – показник, що відображає відносну зміну величини пропозиції під впливом відносної зміни ціни товару. Визначається як частка від поділу зміни кількості виробленого товару (у %) на зміну ціни товару (у %).

Колонія – країна чи територія, що знаходиться під владою іноземної держави (метрополії), позбавлена економічної чи політичної самостійності.

Компанія – підприємство, фірма, організація, форма організації підприємницької діяльності, за якої двоє чи більше людей є співвласниками підприємства.

Конвертованість валюти – здатність національних грошей обмінюватися на гроші інших країн:

– вільна – обмін національної грошової одиниці на гроші інших країн, здійснюваний без будь-яких обмежень для всіх категорій власників грошей і при здійсненні усіх видів зовнішньоекономічних операцій;

– внутрішня – можливість громадян і юридичних осіб певної країни вільно купувати й продавати валюту інших країн за національні гроші;

– зовнішня – можливість іноземних держав, громадян і фірм вільно купувати й продавати національну валюту.

Конкуренція – змагання, боротьба (суперництво) економічних суб'єктів за реалізацію власного економічного інтересу без урахування економічних інтересів інших економічних суб'єктів. Наприклад, конкуренція виробників за найбільш вигідні сфери вкладення капіталу, ринки збуту, джерела сировини. Конкуренція осіб найманої праці за одержання робочого місця, за більш високу заробітну плату, за кращі умови праці. Конкуренція між покупцями за одержання товару за більш низьку ціну. Механізм стихійного регулювання пропорцій у ринковому господарстві:

– вільна – конкуренція періоду становлення й розвитку капіталізму (ХVIII і XIX ст., за винятком його останньої третини). Ринкова ціна складалася під впливом стихійних сил, що формують попит та пропозицію. Конкурентні ринкові сили переважали над регулюючими з боку феодальних цехів і держави. Головним методом конкурентної боротьби була цінова конкуренція;

– внутрішньогалузева – боротьба між підприємцями однієї галузі за одержання надлишкового прибутку, як правило, за рахунок більш низьких витрат виробництва;

– досконала – абстрактна теоретична модель, що описує функціонування ідеальної децентралізованої економічної системи, у якій відсутня можливість впливати на загальний рівень ринкової ціни з боку будь-якого виробника, продавця чи покупця;

– за умовами продажів – одна з форм нецінових методів ведення конкурентної боротьби, під час якої використовують різноманітні засоби для стійкого залучення покупців до своїх товарів,

– міжгалузева – боротьба між підприємцями різних галузей за найбільш вигідні сфери вкладення капіталу, які дозволяють одержувати протягом певного періоду надлишковий прибуток. Здійснюється шляхом переливу капіталів з галузей з низькою нормою прибутку в галузі з більш високою;

– монополістична – конкуренція за умов наявності зовнішніх обмежень з боку монополій;

– недосконала – конкуренція, за якої окремі виробники мають можливість впливати на рівень ринкової ціни;

– нецінова – використання нецінових методів ведення конкурентної боротьби: поліпшення якості і дизайну продукту, поліпшення умов продажу продукту, реклама, надання послуг з експлуатації проданої продукції;

– продуктова – одна з форм нецінового методу ведення конкурентної боротьби. Полягає в тому, що виробник прагне захопити частину галузевого ринку конкурента шляхом випуску нового асортименту товарів і підвищення їх якості;

– цінова – один з методів конкурентної боротьби. Полягає в тому, що окремий виробник для залучення покупців може знизити ціну на свій товар, але не може вплинути на загальний рівень ринкової ціни.

Конкурсний відбір – продаж власності фізичним чи юридичним особам, плани яких за висновком конкурсної відбірної комісії найбільше відповідають умовам використання власності, висунутим при оголошенні про її продаж.

Консалтинг – консультування підприємств, фірм, організацій з різних економічних питань.

Контракт – договірна угода між двома суб'єктами (державою та корпорацією, двома чи декількома корпораціями) про виробництво й постачання певної кількості товарів за узгодженою ціною на певний строк.

Контрольний пакет акцій – частка капіталу акціонерного товариства, що забезпечує його власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, як наслідок, дає фактичний контроль над акціонерним товариством.

Концентрація виробництва – процес зосередження виробництва на великих і найбільших підприємствах.

Концентрація капіталу – процес зростання капіталу за рахунок нагромадження, тобто перетворення частини додаткової вартості на капітал.

Концерн – багатогалузевий комплекс підприємств і організацій, характерною рисою якого є збереження за структурними одиницями, що входять до концерну, господарської самостійності та статусу юридичної особи при фінансовому контролі з боку головної (холдингової) компанії.

Кооператив – добровільно організоване об'єднання громадян, що об'єднують у спільне майно належні їм грошові, матеріальні, інтелектуальні й інші ресурси чи використовують орендоване майно для спільного виробництва продукції чи надання послуг.

Кооперація – стадія в розвитку капіталізму, заснована на внутрішньовиробничому поділі праці; – форма організації праці, за якої багато осіб спільно беруть участь у тому самому чи різних, але пов'язаних між собою, процесах праці; – сукупність добровільно об'єднаних економічних структур з метою досягнення спільних економічних результатів:

– виробнича – вид кооперації, що поєднує виробників для спільного виробництва.

– споживча – система, що поєднує кооперативи у сфері обігу. Вид кооперації, що поєднує масових споживачів (робітників, службовців, селян, ремісників та ін.) для спільних закупівель товарів, почасти для виробництва споживчих товарів з наступним їх продажем як своїм членам, так і населенню.

Корпорація – форма організації підприємств на спільному виробничому, науковому, комерційному й іншому видах діяльності з делегуванням окремих повноважень кожному учаснику; синонім акціонерного товариства.

Корупція – зрощування державних структур зі структурами злочинного світу в сфері економіки; підкуп і продажність суспільних та політичних діячів.

Котирування – встановлення курсу іноземних валют, цінних паперів чи цін товарів на біржах відповідно до чинних законодавчих норм і сформованої практики:

– цінних паперів – визначення їхньої ринкової ціни на біржових торгах шляхом порівняння цін пропозиції і попиту.

Кредит – права сторона бухгалтерських рахунків. В активних рахунках запис у кредит показує зменшення, а в пасивних – збільшення коштів.

Кредит – форма довірчих відносин між двома сторонами, одна з яких виступає позичальником, а інша – кредитором, із приводу надання кредитором позичальникові грошової чи товарної позички на певний строк із зобов'язанням повернення і за умови сплати відсотка:

– банківський – кредит, наданий банками, спеціальними кредитними установами позичальникам у вигляді грошових позичок;

– державний – кредит, наданий населенням (домашніми господарствами) і господарськими структурами своїй державі;

– іпотечний – надання грошових позичок під заставу нерухомості;

– комерційний – кредит, наданий одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Такий кредит супроводжується видачею векселя;

– міжнародний – кредит, наданий однією державою іншій, міжнародною кредитно-фінансовою організацією якій-небудь державі чи на рівні інституціональних структур;

– споживчий – кредит, наданий магазинами, банками, спеціальними кредитними установами приватним особам для покупки товарів тривалого користування або у формі продажу товарів з відстрочкою платежу, або у формі грошової позички.

Кредитна картка – грошовий документ, виданий банком чи компанією для оплати товарів і послуг.

Кредитна система– сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм іметодів кредитування чи сукупність кредитно-фінансових інститутів.

Крива байдужості – крива, що відображає поєднання змінюваної кількості двох різних благ за умов, коли їхня загальна корисність для споживача залишається незмінною. Оскільки корисність двох благ однакова в будь-якій точці, споживачеві “байдуже”, яку точку кривої він обере. Показує весь різноманітний набір товарів (х та у), що характеризує можливі рівні корисності.

Крива попиту – графічне зображення закону попиту, що показує функціональну залежність кількості купленого товару, яку покупці хочуть і можуть придбати, від його ціни.

Крива пропозиції – графічне зображення закону пропозиції, що відображає функціональну залежність кількості виробленого товару від ціни.

Криза – фаза відтворювального циклу, під час якої відбувається насильницьке відновлення порушених у ході розвитку економіки пропорцій відтворення. Виявляється в абсолютному падінні виробництва, недовантаженні виробничих потужностей, зростанні безробіття, порушеннях у кредитно-грошовій і валютно-фінансовій сферах і т. ін.

Кругооборот капіталу – рух капіталу через сфери виробництва й обігу з послідовною зміною функціональних форм (грошової, продуктивної, товарної).

Курс акцій – ціна, за якою продають і купують акції. Прямо залежить від виплачуваного за акцією дивіденду й обернено – від ставки позичкового відсотка. Зазнає впливу багатьох інших факторів економічного, політичного і психологічного характеру.

Курс цінних паперів – ціна, за якою цінні папери продають і купують на фондовому ринку. Теоретично прямо залежить від доходу, одержуваного за цінним папером, і обернено – від ставки позичкового відсотка. У реальному житті зазнає на собі вплив безлічі різноспрямованих факторів.

Латифундія – велике землеробське господарство-маєток, у якому використовується праця рабів, колонів, а згодом і найманих працівників. Були поширені в Римській імперії, у наш час – у деяких країнах Латинської Америки й Африки.

Лідерство в цінах – один з методів конкурентної боротьби на олігополістичному ринку. Найбільші фірми галузі встановлюють ціну на продукцію, а дрібні фірми ідуть за лідером у разі зміни своїх цін.

Лізинг – придбання банком дорогих машин і устаткування і подальше надання їх в оренду промисловим компаніям. Об'єктом лізингової угоди найчастіше є верстати, літаки, вантажні судна, ЕОМ, автомашини. Орендар періодично (раз на місяць, на квартал) сплачує внески, за рахунок яких відбувається погашення вартості устаткування й забезпечується прибуток установи, що кредитує угоду.

Ліквідність – можливість швидкого “перетворення” будь-яких цінностей (матеріальних, фінансових) на гроші без втрат для їхнього власника:

– цінного папера – здатність цінного папера до легкої реалізації, до перетворення на готівку.

Лістинг – процес допуску цінних паперів конкретного емітента до участі в біржових операціях.

Ліцензія – юридичний документ, що надає право на певний вид підприємницької діяльності, на виробництво й реалізацію певного товару, а також надання іншій особі чи організації права використовувати захищені патентами винаходи, технологію.

Маклер – посередник при купівлі-продажу товарів чи цінних паперів, працівник біржі.

Макроекономіка – розділ економічної теорії, що вивчає функціонування всього суспільного виробництва; – метод економічного аналізу структурних властивостей економічної системи, процесу її функціонування й розвитку загалом.

Мануфактура – підприємство, засноване на поділі праці й ручній ремісничій техніці. Сприяла поглибленню суспільного поділу праці, переходу до машинного виробництва.

Маржа – різниця між курсами купівлі й продажу цінних паперів чи процентними ставками залучених і наданих кредитів.

Маржиналістська (неокласична) теорія цін – теорія, що ґрунтується на наступних принципах: розгляд попиту та пропозиції як рівнозначних ціноутворюючих факторів; – аналіз умов досягнення рівноваги попиту та пропозиції.

Маркетинг – напрямок практичної діяльності фірм-виробників з вивчення ринку.

Марксизм – система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів, що становлять світогляд робітничого класу й робітничих мас. Наука про пізнання й перетворення світу, про закони розвитку суспільства, природи й людського мислення. Основоположники – К. Маркс і Ф. Енгельс. Теоретичними джерелами марксизму є німецька класична філософія, англійська політична економія та французький утопічний соціалізм. Теоретична основа соціал-демократичного й комуністичного руху.

Масштаб цін – грошова одиниця, зафіксована державою як одиниця виміру вартості товарів, зафіксований державний грошовий знак, узятий за одиницю виміру вартості товарів.

Матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ. Природна умова людського життя й матеріальна основа інших видів діяльності.

Машинна індустрія (виробництво) – найважливіша стадія розвитку матеріальної основи виробництва, заміна мануфактури фабрикою, застосування системи машин. Виникла в результаті промислової революції в другій половині XVIII ст.

Менеджер – найманий керівник, фахівець з управління.

Менеджмент – управління підприємством. Сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом і збутом з метою підвищення ефективності та збільшення прибутку.

Меркантилізм – перша школа буржуазної політичної економії. Економічна політика періоду раннього капіталізму, заснована на активному втручанні держави в господарське життя. Здійснювалася в інтересах національних торговців, спираючись на протекціонізм.

Минула праця – праця, опредмечена в засобах виробництва. Переноситься на знов створений продукт у вартісній формі.

Мита – податок на товари, що пропускаються через кордони під час їхнього транзиту, ввозу та вивозу.

Митний збір – додаткові збори, стягнуті понад мито; найчастіше пов'язані з оплатою послуг митниці.

Митний тариф – податок, що накладається на товар під час перетину національного кордону (мито на імпорт).

Міжгалузевий баланс – частина балансу народного господарства, у якому зв'язки й пропорції національної економіки відображаються в детальному галузевому розрізі у вигляді шахової таблиці.

Мікроекономіка – частина економічної теорії, що вивчає процес індивідуального відтворення у фірмах, галузях, домашніх господарствах, а також окремі ринки товарів і ресурсів, конкретні ціни й конкретні товари й послуги.

Монетаризм – школа економічної думки, що акцентує увагу на змінах кількості грошей, що знаходяться в обігу, як функції, що визначає рівень цін, доходів і зайнятості.

Монетаристська теорія грошей – розділ економічної теорії, що вивчає процеси впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки загалом.

Монополізм – панування великих компаній у галузі.

Монополія – великі компанії (фірми, корпорації) та їх об'єднання (картелі, трести, концерни, консорціуми, конгломерати). Монополія зосереджує у своїх руках значну частину виробництва того чи іншого товару, що дозволяє їй мати панівне становище на ринку, диктувати умови споживачу аж до встановлення монопольної ціни, яка є основою монопольного надприбутку:

– абсолютна – наявність у галузі одного єдиного підприємства чи об'єднання.

Мораторій – відстрочка платежів за борговими зобов'язаннями на певний строк; – припинення боргових платежів, не обговорених строком.

Надвиробництво – значне відставання платоспроможного попиту від пропозиції товарів і послуг.

Найманий робітник – працездатна людина, позбавлена засобів виробництва й тому змушена продавати свою робочу силу на ринку.

Накладні витрати – додаткові до основних витрат витрати для забезпечення процесів виробництва і обігу; – витрати підприємств і організацій, пов'язані з їх управлінням та обслуговуванням, утримуванням та експлуатацією обладнання.

Народне господарство – історично сформована у певних межах система суспільного відтворення.

Натуральне господарство – спосіб господарювання, коли усе виробляється тільки для задоволення власних потреб.

Науково-технічна революція – корінне, якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на головний фактор розвитку суспільного виробництва, безпосередню продуктивну силу.

Науково-технічний прогрес – взаємообумовлений розвиток науки й техніки, основа соціального прогресу.

Національний дохід – новостворена за рік вартість чи відповідна їй частина сукупного суспільного продукту в натуральній формі, одержувана після відкидання усіх матеріальних витрат на його виробництво.

“Невидима рука” Адама Сміта – кожен окремий покупець обирає товар, керуючись своєю вигодою. Врешті решт ціни підпорядковуються сукупності індивідуальних реакцій. Теоретичне положення, відповідно до якого окремий покупець бере товар, кожен окремий продавець продає товар, керуючись своєю вигодою. Як підсумок, ринкові ціни формуються в результаті вільних самостійних рішень окремих економічних суб'єктів; є тотожним поняттю – ціновий регулятор ринкової економіки.

Нееквівалентний обмін – форма обміну, за якої один з учасників продає свої товари іншому за цінами вищими за вартість. Наслідок монополістичної практики ціноутворення, штучного скорочення виробництва, політичного диктату та ін.

Необхідний продукт – частина новоствореної вартості, вироблена працівниками матеріального виробництва, необхідна для нормального (за певних соціально-економічних умов) відтворення робочої сили.

Необхідний робочий час – час, протягом якого створюється еквівалент вартості робочої сили.

Неокейнсіанство – напрямок зарубіжної економічної думки, що поділяє теоретичні ідеї Кейнса про необхідність державного регулювання економіки й доповнює їх динамічними моделями економічного зростання (Р. Харрод), теорією економічного циклу (Е. Хансен) та іншими ідеями щодо умов економічного розвитку другої половини XX ст.

Неокласицизм – напрямок зарубіжної економічної думки, який поєднує кілька економічних теорій (маржиналізм, теорію загальної економічної рівноваги, неоконсерватизм та ін.) спільністю методологічних і теоретичних позицій. Стверджує пріоритет обігу, теорії граничної корисності, граничної продуктивності факторів виробництва. Вважає ринкову економіку такою, що самокорегується, що здатна забезпечити стан загальної економічної рівноваги й можливості відтворення без державного втручання.