Чи існує межа між людським розумом та штучним інтелектом? Чим визначається ця межа?

· Чи може машина діяти розумно? Чи може вона вирішувати проблеми, які людина вирішує за допомогою міркувань?

· Чи може машина мати розум, свідомість, психічний стан у тій мірі, у якій ними володіє людина. Чи може вона відчувати?

· Чи однакова природа людського і штучного інтелекту (ШІ)? Чи є у своїй основі людський мозок комп'ютером?

Ці питання відображають інтереси різних дослідників штучного інтелекту, філософів, дослідників пізнавальної (когнітивної) діяльності. Відповіді на ці питання залежать від того, що розуміється під поняттями «інтелекту» або «свідомості», і які саме «машини» є предметом обговорення.
Найпалкіші суперечки у філософії штучного інтелекту викликаються питанням можливості мислення витвору людських рук. Питання«Чи може машина мислити?»,що підштовхнуло дослідників до створення науки про моделювання людського розуму, було поставлене Аланом Тюрінгом в 1950 році. Дві основних точки зоруна це питання носять назви гіпотез сильного й слабкого штучного інтелекту.

Термін «сильний штучний інтелект»увів Джон Серль, його ж словами підхід і характеризується:

"Програма буде не просто моделлю розуму; вона в буквальному значенні слова сама й буде розумом, у тому ж значенні, у якому людський розум — це розум".

Навпаки, прихильники"слабкого мтучного інтелекту"воліють розглядати програми лише як інструмент, що дозволяє вирішувати ті або інші завдання, які не вимагають повного спектра людських пізнавальних здібностей.
Але із швидким розвитком інноваційних технологій та штучного інтелекту дуже актуальними стають такі етичні питання:

· Якщо в майбутньому машини зможуть міркувати, усвідомлювати себе й мати почуття, то що тоді робить людину людиною, а машину — машиною?

· Якщо в майбутньому машини зможуть усвідомлювати себе й мати почуття, чи можливо буде їх експлуатувати або доведеться наділяти їх правами?

На разі дуже тяжко дати відповідь на ці запитання. Єдине, що можна зазначити - це те, що на данному етапі розвитку суспільства машини вже перевищіли можливості людського мозку стосовно швидкості та кількості одночасно оброблюваної інформації.Зараз машини виконуюють роль неперевершених виконавців, проте створити щось нове машина, поки, не спроможна. Вона здатна тільки оперувати закладеною у неї інформацією та тільки зазначеними способами. Машині чужі поняття "творчість" та "абстракне мислення". В машин немає почуттів, цілей та мотивів. На разі це основна, фундаментальна відмінність людини від машини. Це та межа, яка все ще відокремлює нас від роботів. Проте час іде, технічний розвиток набирає обертів і, хто знає, може з часом стане можливим перетнути і цю межу.

№ 31 Як співвідносяться між собою поняття "індивід", "людина", "особистість"?
Поняття «людина», «індивід», та «особистість» - неоднозначні, об'ємні, на перший погляд схожі, а при більш детальному розгляді - зовсім різні.
Людина - біосоціальна істота. Тобто до основних ознак людини можна віднести: особливий тип тілесної організації, наявність душі, свідомість, суспільність, діяльність. Отже, - це - родове поняття, яке відображає загальні риси, притаманні людському роду– як природні, психічні, так і загальносоціальні.
Поняття"індивід" означає одиничне, на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому.

З цим поняттям нерозривно пов'язане інше - "індивідуальність ", що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та авторитети, її можна визначити яксукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших. Індивідуальність, таким чином, є, з одного боку, наслідком біологічної своєрідності людського організму, а з другого - наслідком специфічних особливостей розвитку певного індивіда, неповторності його життєвого шляху, який завжди є оригінальним.
Поняття особистість - це людина зі своїм обличчям, несхожа на останніх. Друге значення, яке з'явилося у сучасній філософії та соціологи, - це своєрідність людини як учасника суспільного життя, виконавця соціальних ролей. В цьому плані ми розглядаємо особистість працівника, власника, споживача, громадянина, сім'янина тощо.

Поняття "особистість" охоплює також: усі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов'язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина, яка активно впливає на ці відносини відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів, свідомості й організованості, трудової та суспільно-політичної активності.

Формування особистості відбувається у процесі соціалізації. Соціалізацію можна визначити як процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дозволяють функціонувати йому як повноправному члену.

№ 32 Основні виміри буття людини в філософії екзистенціалізму.
Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі.
Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. Представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. В центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань.
Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західно-європейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристики людського буття.

· Можна виділити два основних напрямки в екзистенціалізмі:
1. релігійний (Г.Марсель, К.Ясперс);

2. атеїстичний (Ж.-П.Сартр, А.Камю).
Першийзакликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, що зробить можливим досягнення нового, "трансцендентного" виміру буття.
Атеїстичний екзистенціалізм, на думку Ж.-П.Сартра, є значно послідовнішим. Він вчить, що навіть, коли Бога немає, то все ж є, принаймні, одне буття, в якому існування передує сутності, буття, яке існує до свого визначення за допомогою понять.
Головна ідея екзистенціалізму: немає заданої людської природи, ніяка зовнішня сила, крім самого індивіда, не може зробити його людиною. Тим самим екзистенціалізм проводить важливу ідею індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми.