Свобода і відповідність особистості в суспільстві.

Індивід (атом) - неподільний, єдиний, - людина як частина колективу, сукупності роду людського.

В даний час сущ 2 концепції особистості: особистість як функціональна (рольова) характеристика чіл і особистість як його сутнісна характеристика. Перша коцепция спирається на поняття соц ролі людини. Ця концепція однак не дозволяє розкрити внутрішній світ чіл, фіксуючи тільки його зовнішнє поводження, кіт не завжди відображає сутність чол. Сутнісна концепція явл більш глибокої. Особистість - індивідуальне вираження общ відносин і функцій людей, суб'єкт позания і перетворення світу, прав і обов'язків, етичних, естетичних і всіх інших соц норм. Особистісні кач чол в такому випадку є похідне від його соц способу життя і розуму, що самоусвідомить. Особистість тому є завжди суспільно розвита людина. Особистість є совок трьох її основних складових: біогенетичних задатків, впливу соц факторів і її психосоціального ядра - "Я". Головним результуючим властивістю особистості явл світогляд. Людина запитує себе: хто я? навіщо я? в чому сенс мого життя? Тільки виробивши те або інше мировоззр, особистість, самовизначаючись в житті, отримує можливість усвідомлено, цілеспрямовано діяти, реалізуючи свою сутність. Слово характер як правило означає міру особистісної сили, тобто силу волі. Т.ч., особистість - міра цілісності людини, без внутрішньої цілісності немає особистості.

Кожен чол біологічно неповторний. Однак справжній зміст унікальності зв'язок не солько із зовнішнім виглядом челов, скільки з його внутрішнім дух світом. "Індивідуальність - це неподільність, єдність, цілісність, нескінченність; з голови до ніг, від першого до останнього атома, наскрізь, всюди я індивідуальне істота". У кожного конкретного чол завжди є що-небудь своє, хоча б неповторна тупість, що не дозволяє йому оцінити ситуацію і себе в ній. Індивідуальність не їсти абсолют. Вона змінюється і водночас залишається незмінною протягом життя людини.

Відповідальність - категорія, що відображає особливе соціальне і морально правове ставлення особистості до суспільства, до-е характеризується виконанням свого морального обов'язку і правових норм. Ця категорія обнімаает філософсько-соціологічну проблему співвідношення здібності і можливості людини виступати в якості суб'єкта (автора) своїх дій і більш конкретні питання: здатність людини свідомо виконувати певні вимоги і здійснювати стоять перед ним завдання; здійснювати правильний моральний вибір; досягати певного результату, а так ж пов'язані з цим питання правоти чи винності, можливості схвалення або засудження, винагороди чи покарання. О. Розглядається у зв'язку з філософською проблемою свободи.

Необхідність і свобода. Питання про відносинах своб і неоходимости споконвічний. Люди володіють знач свободою у определеии цілей своєї діяльності, засобів для досяг цієї мети. Свобода, отже, не абсолютна і втілюється в життя як осущ можливості шляхом вибору певної мети і плану дій. Своб волі - це здатність чол приймати рішення і здійснювати вчинки в соотв зі своїм інтересами, цілями, оцінками і ідеалами, що виражається в його виборчій діяльності, заснованої на пізнаних їм об'єктивних властивостях і відноси речей, законом зв'язків явищ і подій об'єктивного світу. Т.ч. кожна дія чіл є сплав своб і необхід. => Свобода особистості, суспільства закл не в воображ незалежний від об'єкт Хакон, а в здатності вибирати, приймати рішення.

Як же свобода співвідноситься з необхідністю? З одного боку свобода присутня в необходіості, тобто необхідність реалізується тільки через свободу, у вигляді бесконесной ланцюга вибору в діяльності людей, яка, одного разу почавшись, призвела до даного громадському стану. Це означає, що в істор процесі необхід не тільки зізнається, але і створюється. З ін сторони необход содержиться в своб у вигляді об'єктивно даних істор обставин, об'єктів умов деят людей. Загалом свобода є усвідомлена необхідність.