Вплив тарифної політики страховика на фінансові результати.

Однією з важливіших передумов ефективного ризик-менеджменту є досконалість визначення ціни страхової послуги - страхового тарифу.

Cтрахові тарифи розрізняються в залежності від форми страхування. Для обов'язкових видів страхування тариф визначається законодавцем або за його дорученням урядом. Для добровільних видів страхування тариф визначається актуарностраховиком. На розмір тарифу впливають ринкові ціни на страхові послуги, які коливаються в залежності від попиту й пропозиції послуг. Що стосується нових страхових продуктів, на які ринкова ціна не склалася діє договірний страховий тариф, тобто узгоджений між страховиком і страхувальником.

Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

Якщо йдеться про ставку премії з одиниці страхової суми, то вона встановлюється у вартісному вираженні ( у гривнях чи копійках із кожної тисячі або сотні страхової суми).

Коли ставка премії встановлюється в цілому до вартості об’єкта страхування (тобто до повної страхової суми), то вона виражається у відсотках.

Страховик при розрахунках тарифів прагне визначити достатній їх обсяг із метою:

- виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками з конкретних видів страхування;

- покриття витрат на утримання страхової компанії й отримання прибутку.

Може скластися враження, що на тарифи з обов'язкових видів страхування ринок не впливає. На справді, це не так. Адже чим вище тариф з обов'язкових видів страхування ( якщо він передбачає прибуток страховика), тим активніше страховики прагнуть захопити частину ринку цих послуг. І навпаки, занижені тарифи не цікавлять страховиків. Такі види страхових послуг, не дивлячись на їх обов'язковість для страхувальників можуть залишитися нереалізованими. Саме це й було однією з причин того, що майже чотири десятки обов”язкових видів страхування так і не були задіяні. Як наслідок до Верховної Ради було внесено пропозицію про вилучення більшості видів страхування з переліку обов”язкових видів. З іншого боку, держава не може визначати отримання страховиками завищених доходів. Адже платежі з обов'язкових видів страхування у значній мірі здійснюється і за рахунок коштів бюджету ( для установ, що утримуються за рахунок цих коштів), або відносяться на витрати виробництва і таким чином зменшують оподатковувану базу прибутку. Отже і з обов'язкових видів тарифи мають виходити з об'єктивних витрат і можливості отримання компанією економічно виправданого прибутку від страхової діяльності.

Є ще цікавий аспект проблеми ціноутворення на страхові послуги, які корпоративні структури й населення купують добровільно. Мова йде про формування потенційними страхувальниками власних резервів. В останні роки, коли рівень інфляції знизився до мінімуму ( а за 2002 р. мала місце навіть дефляція в розмірі 0,6%) підприємству, чи фізичній особі стає вигідно накопичувати гроші на депозитних рахунках у банках. Цьому сприяють досить високі проценти по вкладах.

Таким чином, якщо страхові тарифи будуть завищені, то підприємства утримаються від страхування ризиків. З цього потрібно зробити висновок, що тарифна політика повинна враховувати межу, за якою інтерес до страхування втрачається.