Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Істотні умови в ГК.




Читайте также:
  1. Договір страхування: поняття, основні умови та його зміст
  2. ЖИТЛОВІ УМОВИ НАСЕЛЕННЯ
  3. За характером розумових операцій
  4. Загальні положення про санітарно-гігієнічні умови праці
  5. Історичні та економічні передумови виникнення фінансів
  6. Історичні умови виникнення формальної логіки, її розвиток
  7. Історичні умови розвитку культури
  8. Історичні умови розвитку та особливості культури XIX ст.
  9. Історичні умови та особливості розвитку культури в XVII-XVIII ст.
  10. Історичні умови формування середньовічної культури

ГК пропонує нормативне визначення ІУ у ч. 2 ст. 180. Відповідно до неї господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, якими вважаються визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Вказана норма ГК фактично не відрізняється за змістом від вище проаналізованих положень ст. 638 ЦК.

Однак відмінності ГК від ЦК у регламентуванні ІУ вносить вже наступна (третя) частина ст. 180 ГК. Вона передбачає, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язуються у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відтак, умови про предмет, ціну та строк договору фактично визнаються ГК пойменованими ІУ, тому мають дотримуватись при укладенні будь-яких господарських договорів, причому незалежно від їх виду.

Нагадаємо, що господарським договором (ГД) згідно зі ст. 179 ГК є будь-які майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами. Отже, виокремлення конструкції ГД у ГК здійснюється законодавцем на підставі такого критерію, як суб‘єктний склад.

Зазначимо також, що із положеннями ч. 3 ст. 180 ГК не можна погодитись, адже далеко не всі ГД можуть містити умови щодо, наприклад, ціни. Виходячи із наведеного визначення ГД та невизначеності поняття «майно-господарське зобов‘язання», до числа ГД мають бути віднесені будь-які договори, укладені між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами. Тому, наприклад, договір позички чи, наприклад, будь-який непойменований договір, що передбачає безоплатність виконання зобов‘язання виконання між вказаними особами, має визнаватись ГД. У таких договорах просто неможливо передбачити ціну (яку ст. 189 ГК визначає як форму грошового визначення вартості продукції, робіт, послуг, яку реалізують суб'єкти господарювання) виходячи з безоплатності зобов‘язань їх сторін. Однак норми ч. 3 ст. 180 ГК жодних виключень щодо такої істотної умови ГД, як ціна, не передбачають, відтак для того, аби не ризикувати можливістю визнання договору позички неукладеним, суб‘єкти господарювання змушені зазначати в такому договорі ціну безоплатної послуги! Ситуація є напрочуд абсурдною.



Не можна не відмітити й те, що надання статусу ІУ умовам щодо предмету договору (зазначимо, що під поняттям «предмет договору» ГК розуміє продукцію (роботи, послуги), а також вимоги щодо їх якості, а не основні права і обов‘язки сторін ГД) при всьому бажанні неможливо віднести до позитивних моментів ГК. Далеко не в усіх без винятку ГД сторони можуть визначитись із конкретним предметом (продукцією, роботами, послугами) на момент укладення такого ГД. Часто сторони обумовлюють можливість зміни кількісно-якісних показників ГД у процесі його виконання, інколи сторони просто не можуть однозначно визначити предмет ДГ з огляду на певні відкладальні умови. Формулювання ж ч. 3 ст. 180 ГК у чинній редакції закладає чимало проблем щодо ГД із нечітко визначеним чи взагалі невизначеним предметом, адже у такий спосіб ГК надає певні правові підстави для визнання такого ГД неукладеним.

Те саме стосується і положення ГК щодо істотності умови про термін дії ГД, під яким частина 7 ст. 180 ГК має на увазі час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, які виникли на основі цього договору. В господарський практиці є непоодинокими випадки укладення ГД, щодо яких неможливо однозначно визначити строк їх дії. Наприклад, при укладанні договору купівлі-продажу майна передача майна та сплата грошей відбуваються одночасно. З огляду на те, що зобов‘язання сторін виконуються одномоментно, відпадає необхідність зазначати строк дії такого договору. Тим часом, ГК змушує це робити.



Окрім того, положення ч. 3 ст. 180 ГК обмежують принцип свободи договору, передбачений статтями ст. 3, 6 ЦК, оскільки імперативно змушують в будь-якому ГД, а саме - договорі між сторонами, які є суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, визначати предмет, ціну та строк. Подібні обмеження є проявом збереження адміністративно-командних рецидивів в українському праві. Вони абсолютно не відповідають принципам ринкових відносин, котрі набувають розвитку в Україні.

На мою думку, умови щодо предмету, ціни та строків мають бути обов‘язковими лише стосовно тих ГД, у яких їх можна чітко визначити. У таких випадках зазначені умови цілковито прийнятно охоплюються поняттям «пойменовані умови» чи «непойменовані умови». Штучне обмеження свободи договірної діяльності, запроваджене ч. 3 ст. 180 ГК, негативно позначається на захисті прав та інтересів сторін ГД, які інколи є змушеними погоджувати в ГД ціну, предмет чи строк навіть у випадках, коли такі умови не є притаманними конкретному виду ГД, а їх визначення може зашкодити таким сторонам. У зв’язку із цим, вбачаю за доцільне виключити зі ст. 180 ГК третю частину як таку, що суперечить визначеним ЦК загальним засадам регулювання приватноправових відносин.



Умови договору, які визначені угодою сторін договору і які направлені на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, а також умови, які приймаються сторонами як обов'язкові відповідно до законодавства становлять зміст господарського договору.

Господарський договір вважається укладеним у випадку, коли між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнута згода щодо всіх його істотних умов.

Істотними умовами, згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України, вважаються такі умови які необхідні і достатні для укладення договору, або умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Для того, щоб договір вважався укладеним необхідно узгодити всі його істотні умови.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК сторони господарського договору при його укладенні повинні узгодити предмет, ціну та строк дії договору. Законодавством ці умови визначені як істотні і без досягнення угоди за цими умовами договір не може бути укладений. Без визначення того, що є предметом договору, неможливо укласти договір. Умови про предмет повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент), кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги щодо їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються обов'язковими для сторін нормативними документами, а якщо вони відсутні - в договірному порядку.

Ціна в господарському договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законодавством, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлені або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, які встановлені договором або законом, але зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. За згодою сторін в господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості чи виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Якщо ціна буде визнана такою, яка порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Під строком дії господарського договору слід розуміти час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, які виникли на підставі цього договору. На зобов'язання, які виникли у сторін до укладення ними господарського договору не поширюються умови укладення договору в тому випадку, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, яке мало місце під час дії договору.


Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 22; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты