Давньокитайська культура

Кожна з великих класичних культур Сходу унікальна. Своєрідність, унікальність китайської традиційної культури зводиться, перш за все, до того добре відомому феномену, який на рівні буденної свідомості давно вже отримав досить точну назву - "китайські церемонії". Тільки в Китаї етико-ритуальні принципи відповідні їм форми поведінки вже в давнину були рішуче висунуті на перший план і так гіпертрофована, що з часом замінили ідеї релігійно-міфологічного сприйняття світу, такі характерні майже для всіх ранніх суспільств. Місце міфічних культурних героїв зайняли майстерно деміфологізованние легендарні правителі старовини, чия велич і мудрість були найтіснішим чином пов'язані з їх чеснотами. Місце культу великих богів, перш за все обожненого першопредка Шанди, посів культ реальних кланових та сімейних предків, а "жівие.богі" були витіснені небагатьма абстрактними божествами - символами, першим і головним серед яких стало безособово-натуралістичне Небо Цей процес знайшов своє найбільш повне і яскраве завершення у вченні Конфуція. У конфуціанстві поняття "чи" ("етика ритуалу"), що охоплює споріднені поняття ("правила поведінки", "обряд", "звичай", "благопристойність" та ін) стало найвищим символом ритуализованной етики, перетворилося на найбільш загальну характеристику правильного, навіть ідеалізованого, соціального устрою і поведінки людини: "Правитель керує підданими допомогою чи", "Подолання себе і звернення до чи становить гуманність. У той день, коли подолають і навернуться до чи, піднебесна повернеться до гуманності ". Норми" китайських церемоній "чітко наказували кожному китайцю його поведінку, у відповід ності з його статусом, який, до речі, міг змінюватися. Простолюдин в Китаї не раз ставав навіть імператором, тим більше він міг стати даосом, буддійським ченцем, а пізніше мусульманином чи християнином. Але в одному плані китаєць завжди, від народження до смерті не змінювався: він свідомо чи мимоволі, свідомо чи несвідомо залишався носієм непорушних принципів конфуціанізірованного комплексу етико-ритуальних норм.Как відомо, основний зміст вчення Конфуція зводиться до проголошення ідеалу соціальної гармонії та пошуку засобів досягнення цього ідеалу, еталон якого сам мудрець вбачав у правлінні легендарних мудреців давнини - тих самих, що блищали чеснотами. Виступивши з критикою свого віку і високо ставлячи сторіччя минулі, Конфуцій на основі цього протиставлення створюють ідеал досконалої людини, який повинен володіти гуманністю і почуттям боргу. Конфуціанство з його ідеалом високоморального людини стало однією з основ, на яких грунтувалася гігантська централізована імперія з її могутнім бюрократичним аппаратом.Экзистенциальная функція релігії в цих умовах випала на долю даосизму (філософія Лао-Цзи, старшого сучасника Конфуція) - вчення, що ставив за мету розкрити перед людиною таємниці світобудови, вічні проблеми життя і смерті. У центрі даосизму - вчення про великого Дао, загальний Закон і Абсолют, панує скрізь і в усьому, завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього; невидиме і нечутне, недоступне органам почуттів, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі, навіть велике Небо випливає Дао. Пізнати Дао, випливати йому, злитися з ним - у цьому сенс, мета і щастя життя. Даосизм отримав популярність в народі та прихильність імператорів завдяки проповіді довголіття та безсмертя. Виходячи з ідеї про те, що тіло людини являє собою мікрокосм, подібний макрокосму (Всесвіту) даосизм запропонував ряд рецептів досягнення безсмертя: 1) обмеження до мінімуму в їжі (шлях, вивчений досконало індійськими аскетами - самітниками); 2) фізичні і дихальні вправи , починаючи від безневинних рухів і поз до інструкції по спілкуванню між статями (тут видно вплив індійської йоги), 3) вчинення понад тисячі добродійних вчинків; 4) прийняття пігулок та еліксиру безсмертя, не випадково захоплення чарівними еліксирами і пігулками в середньовічному Китаї викликало бурхливий розвиток алхімії.