Егейська культура

Егейська культура, також Крито-мікенська культура — загальна назва цивілізацій бронзової доби у 3000-1000 роках до н. е. на островах Егейського моря, Криті, у материковій Греції та Малій Азії (насамперед Анатолія).РозкопкиПерші центри відкриті розкопками німецького підприємця та археолога Генріха Шлімана у Мікенах 1876 року і британського археолога Артура Еванса на Криті з 1899 року. З 19 століття досліджено кілька сотень пам'ятників: могильники, поселень, великих міста типу Поліохні на острові Лемнос із кам'яною стіною висотою 5 м, Філакопи на острові Мілос, царські резиденції — Троя, палаци Криту (Кнос, Маллія, Фест), акрополь у Мікенах.Міста цієї доби звичайно були укріплені стінами із вежами та бастіонами, із суспільними будинками й храмами з'явилися в західній Анатолії в 3000-2000 рр. до н. е. Укріплені поселення в материковій Греції — наприкінці 2300—2000 рр. до до н. е., на Криті фортеці невідоміПоділ культуриВиділяється кілька локальних археологічних культур, що узагальнено обєднують у поняття Егейської цивілізації:

• солунська культура
• македонська культура
• західноанатолійська цивілізація
• елладська цивілізація
• кікладська цивілізація
• мінойська цивілізація

Хронологічно ці культури прийнято ділити на три основні періоди: ранній, середній і пізній, а кожний період — на 3 субперіода (І, ІІ, ІІІ): наприклад, ранньомінойский І, середньосолунський ІІІ і так далі.Розвиток містРозвиток егейської культури проходив нерівномірно, її центри переживали епохи занепаду й розквіту у різний час. Процес формування егейської цивілізації був складним й тривалим:

• культури західної Анатолії й Середньої Греції виникли на основі місцевого неоліту,
• на островах східної частини Егейського моря переважав вплив культури Трої;
• західноанатолійський вплив був сильним і на інших островах.

Близько 2300 до н. е. Пелопоннес і північно-західна Анатолія піддалися ворожій навалі, про що свідчать сліди пожеж і руйнування у поселеннях. Під впливом прибульців (можливо, індоєвропейського походження) до 2000—1800 рр. до н. е. змінилася матеріальна культура материкової Греції, Трої та деяких островів. На Криті, не порушеному навалою, продовжувала розвиватися мінойська культура. На початку в 2000—1800 рр. до н. е. з'явилася ієрогліфічна писемність, з 1600 до н. е. — лінійне письмо А. Середина бронзової доби (2000—1500 рр. до н. е.) — період найбільшої консолідації егейської цивілізації, про що свідчить певна єдність матеріальної культури: кераміки, металевих виробів та іншого. Близько 1600 до н. е. вторгнення в материкову Грецію нових племен (можливо, ахейців), воїни яких використовували бойові колісниці, поклало початок виникненню невеликих держав мікенського періоду навколо інших центрів — Мікен, Тиринфа, Орхомена. Близько 1470 до н. е. деякі центри егейської культури (особливо на острові Крит) постраждали від виверження вулкана Санторін. На Криті з'явилося ахейське (мікенське) населення, що принесло нову культуру та лінійне письмо Б. З 1220 р. до н. е егейська культура переживає глибоку внутрішню кризу, що супроводжується навалою дорійців і «народів моря» і призводить цивілізацію до загибелі.

30. Епохи всесвітнього культурного прогресу (технологічна історія соціуму)

У розвитку культури виділяють окремі якісні періоди. Нині єдиної періодизації загальнолюдської культури теж не існує. Це зумовлюється як різними критеріями, так і різними завданнями, що їх ставлять перед собою дослідники. Дуже часто культуру поділяють на два періоди: 1) додержавний (первісна, докласова, традиційна культура) та 2) державний (культура цивілізації, класового суспільства). Близькою до названої є періодизація у вигляді трьох періодів: 1) дикість (від часу появи найдавнішої людини); 2) варварство (від появи землеробства); 3) цивілізація (від появи держави). Така періодизація найкраще відома за працями Л.Моргана та Ф.Енгельса. Оскільки культура існує в межах певної світоглядної системи, вона може бути періодизована за типами світогляду. Зокрема, в одній із періодизацій, запропонованій В.І.Шинкаруком та А.І.Яценком, названі три типи культури: 1) первісний (міфологічний); 2) класово-антагоністичний (релігійний); 3) безкласовий (науковий). Таким чином, і буржуазна, і колишня радянська наука дуже часто виходили передусім із різних за класовим змістом періодів. У характеристиці розвитку культури світова наука користується такими категоріями, як культурно-історична епоха, або формація, хоч представники різних наук та різних течій надають цим категоріям відповідно різне значення. Зокрема, досить поширеним у радянській науці був поділ культури за послідовністю зміни соціально-економічних формацій - на культуру первісного, рабовласницького, феодального, капіталістичного та соціалістичного суспільств. Погоджуючись із тим, що періодизація культури за типами формацій поки що себе не вичерпала, разом із тим суть і тривалість формацій ми уявляємо собі дещо інакше. Дуже часто під періодизацією культури розуміють періодизацію лише її духовних аспектів. Тому як синоніми можна зустріти вирази «антична культура» та «антична епоха» або «культура бароко» та «епоха бароко». Проте очевидно, що в цих випадках термін «епоха» означає різні речі: «антична епоха» відповідає часові існування античних держав, а «епоха бароко» - кільком століттям історії Європи. На противагу цьому в нашій періодизації «антична епоха» вважається не епохою, а часом античності: двома - грецьким (середнім) і римським (пізнім) - періодами епохи раннього заліза. На наш погляд, суттю культури є прагнення до збереження гармонії людини з природою. Виходячи з того, що культура формується перш за все внаслідок особливостей взаємодії людини з природою (й тому взаємодія одних суспільств з іншими також значною мірою зумовлена особливостями взаємин кожного з них із природою), в розвитку культури ми виділяємо три основні хронологічні частини: 1) час плейстоцену (час палеоліту); 2) час переходу від плейстоцену до утвердження голоцену (час епохи мезоліту); 3) час голоцену (час епохи протонеоліту - сучасної епохи). Загалом у післяльодовиковий час населення передових районів світу прожило шість культурно-історичних епох: мезоліту, протонеоліту, неоліту (останньою третиною цієї епохи був мідний вік), бронзи, раннього заліза та сучасну епоху (остання, очевидно, закінчиться на початку XXI ст.). Всі ці епохи виступали водночас і як соціально-економічні, етнічні та природно-кліматичні формації. Кожна з трьох основних частин у розвитку культури була й особливою стадією розвитку уявлень про всесвіт: 1) повністю до-космічна стадія окремих уявлень про існування людства та природи; 2) перехід до формування понять про закономірності існування всесвіту; 3) космічна стадія мислення - час усвідомлення всесвіту як організованої моделі, складовою частиною якої є людство. На рубежах епох зазнавала краху вся система старої епохи, що виражалося в розпаді сформованих структур, зв'язків, ідеології тієї чи іншої людності, в соціальних, міжетнічних, міждержавних війнах, міграціях тощо, в екологічних катаклізмах (жахливі землетруси, потопи, різкі зміни берегових ліній морів та ін.), натомість народжувалися риси нової епохи. Всі епохи рівні за числом років (дещо довшою, можливо, була тільки епоха мезоліту й дещо коротшою буде сучасна епоха). Це пов'язано з тим, що їхня тривалість визначається космічними циклами (цикл О.Петсрсона та інші). Кожна епоха складається із трьох рівних за тривалістю періодів: раннього, середнього й пізнього. Періоди відповідають окремим кліматичним фазам: ранній - сухій, середній - перехідній, пізній - вологій. Періоди поділяються на два етапи (півперіоди), а етапи - на два піветапи. Епоха, на наш погляд, триває близько 532, етап - 266, піветап - 133 роки.