Джерела формування візантійської культури

Другорядні чинники (1)Перенесення імператором Римської імперії Костянтином столиці до Константинополя, він залишався найбільшим центром офіційної культури до ХІІ століття ( варто виділити: з ХІІІ століття вагомого значення в культурному розвитку набули інші міста, зокрема Нікея, де зародився «візантійський пердгуманізм»). Уже до кінця 4 століття місто перетворилося у великий торгівельно- ремісничий центр. Постійно зростало його значення як культурного центру та центру релігійного життя. Місто розкішно забудовувалося та росло. Константинополь для візантійців завжди був одухотворенням усієї імперії. Разом із падінням столиці закінчилося життя імперії (1453) - поділ імперії на Західну та Східну привів до утворення Візантії, а відповідно став приводом до виникнення культури як такого суспільного явища;

(2)У 313 році Міланський едикт дозволяє вільне віросповідання християнства, а у 395 воно було названо офіційною релігією імперії – ледь чи можна знайти подію, котра створила ще більший вплив на розвиток візантійської культури та культури Західної Європи – зумовила появу одного із основних чинників, єдності релігії;

(3)Безпосередній зв'язок з традиціями античності. У Візантії виявилися стійкими традиції античної історіографії. Самобутня культурна традиція Візантії стала підсумком складної взаємодії античних традицій і християнства. Їх співвідношення виявлялося по-різному, на тому або іншому етапі одна з сторін висувалася на перший план, або навпаки - придушувалася. Ці процеси, які проходили у всіх, без винятку, сферах культури, склали принципову лінію розвитку візантійської культури. Так, у філософії жодне з грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалися, коментувалися, на відміну від Західної Європи, де було канонізоване вчення Арістотеля. В ХI ст. видатний вчений Михайло Пселл навіть використав вчення Платона для обґрунтування права критикувати деякі церковні авторитети. Потім верх бере догматика, навіть містика, а в останнє століття існування Візантії знову зростає популярність античних мислителів. У Візантії збереглися центри античної науки й освіти, хоча дуже болюче позначилася втрата найбільшої Александрійської бібліотеки, яка загинула у вогні пожежі на початку V ст. У Константинополі вже в IХ ст. створюється Магнаврська вища школа з викладанням богослов'я і світських наук, а в ХI ст. - університет з філософським і юридичним факультетами. Зберігалися античні системи уявлень в астрономії, медицині, хімії, хоч вони весь час зазнавали критики. Про успіхи хімії говорять технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід знаменитого “грецького вогню” - запалювальної суміші, яку не можна погасити водою;

(4)Своєрідність візантійської культури полягає у тому, що вона розвивалася на перехресті декількох цивілізацій – пізньоантичної, східної та новонародженої середньовічної. До її творення прилучилися народи, що проживали на території імперії: сирійці, фракійці, вірмени, грузини, іудеї, греки, римляни. Население империи было пестрым в национальном отношении. По подсчетам историков, его численность достигала 30-35 млн. человек. Среди них были сирийцы, евреи, армяне, грузины, копты, жившие в Египте, греки - они составляли его большую часть.

Що ж до класифікації визначальних факторів формування та розвитку візантійської культури:

ü Єдність мови