Й учень. Ще раз звернімося до біографії митця

Ще раз звернімося до біографії митця. Слід зауважити, що досягнення композитора були помічені: вже в 1766 році він отримує почесну посаду придворного камерного музиканта. Крім того, в 1768 (за іншими джере­лами — 1769 р.) він отримав стипендію (або, як тоді говорили, «пансіон») для навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування стала Болонья. Він брав уроки у падре Мартіні, францисканського монаха, одного із кращих му­зичних теоретиків у Європі.

В Італії композитор прожив близько п'яти років — до 1774 р.— і за цей час написав не лише хорові Літургії (Служби Божі), але і світську музику — першу українську оперу «Демофонт» на античний міфологічний сюжет та першу Со­нату для скрипки і чембало.

Пропоную прослухати уривок із хорового твору М. Березовського «Достой­но єсть».

(Учні переглядають відеофрагмент із д/ф «Духовна музика» — М. Бе­резовський «Достойно єсть».)

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського — тут оці­нили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу «Демо­фонт» у дні карнавалу, перед ним відкривалася блискуча творча перспектива. Тим більшим контрастом стали для нього прикрі обставини життя після повер­нення до Петербурга.

Як доказ цього пропонуємо вам переглянути уривок із роману Миколи Дашкієва «Страчена пісня».

Катерина II.Сідайте, граф! Сідайте, пане академіку! (Березовський ро­бить крок уперед, простягує папку з партитурою «Демофонт».)

Березовський. Дозвольте, Ваша Величносте, уклінно просити Вас при­йняти на знак мого найнижчого схилення оперу, написану мною на честь блис­кучих перемог флоту Вашої Імператорської Величності.

Катерина II. Я ціную ваш подарунок, пане академіку (бере папку, пере­дає Потьомкіну).

Катерина II. Мені доповідали про успіх вашого «Демофонта». Ми має­мо надію прослухати його ближчим часом у Санкт-Петербурзі.

Березовський. Для мене це буде найвища честь, Ваша Величносте.

Катерина II. Його сіятельство розповів мені про свій задум заснувати музичну академію. Чи зумієте ви її організувати й очолити?

Березовський. Сподіваюсь, Ваша Величносте. Адже я одержав титул академіка славетної Болонської філармонічної академії.

Катерина II (посміхнулася). Так, нам це відомо. А яка ваша думка щодо заснування російського оперного театру?

Березовський. Його сіятельство цілком слушно зауважує, що про та­кий театр можна буде говорити трішки згодом, коли в нас з'являться російські солісти та російські опери.

Катерина II. А коли ж вони з'являться, пане академіку?

Березовський. Співаки, Ваша Величносте, будуть через три-чотири ро­ки. А над першою російською оперою я вже працюю.

Катерина II. О, це цікаво! І що ж то за опера? Як зватиметься?

Березовський. «Запорожці», Ваша Величносте. Про боротьбу з татаро-турецькою навалою.

Катерина II. «Запорожці»? (розлютилася, поглянула на Потьомкіна) Ну, гаразд, пане академіку. Нас чекають державні справи.

7-й учень.

Як бачимо, його освіта, талант були тут нікому не потрібні. Російські вельможі і царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста у Придворній півчій капелі, яку він мав перед від'їздом в Італію. Певний час він мав надію на те, що князь Г Потьомкін, фаворит Катерини II, відкриє в Ка­теринославі консерваторію, а Березовського запросить на посаду її директора. Але виявилось, що це лише пусті обіцянки. Однак композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти «Бог ста в сонмі богів», «Хваліте Господа».

Автор книги «Неопалима купина», письменник С. Плачинда пише навіть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина II, додавши, що «Березовський — бунтівник, гірший за Пугачова». Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел, але безперечно те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі. У розпачі від людської байдужості і зневаги, 24 березня 1777 р. Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було за що його поховати, і похороном займались друзі — українці, співаки з Придвор­ної півчої капели.

Після його смерті хорові концерти і світські композиції перестали викону­ватися, майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час повертають­ся до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному і політичному житті Росії,— найвідоміший його духовний концерт «Не отвержи мене во время старости».