Слово вчителя. Козацька старшина не шкодувала коштів, аби утвердити, своє панівне ста­новище у суспільстві

Козацька старшина не шкодувала коштів, аби утвердити, своє панівне ста­новище у суспільстві. Однією з форм було встановлення в храмах ктиторських портретів, які мали увічнити донатора, його рід і суспільне становище. Виникає усталена схема репрезентативного козацького портрета.

Портретованого зображували біля столика (або аналоя). На столику були роз­кладені предмети релігійного призначення або клейноди. У верхній частині пор­трета, найчастіше праворуч, малювали герб. А з лівого боку — декоративне дра­пірування. У нижній частині нерідко розміщували напис, який мав епітафійний характер, оскільки портрети замовлялися у зв'язку зі смертю зображуваного.

Виходячи зі смаків замовника, майстри нерідко зосереджувалися на ефек­тному вирішенні силуету постаті, деталях та прикрасах одягу людини, її ма­нерах. Митці ретельно втілювали в портретному образі важливий суспільний зміст особи. Портрет В. Дуніна-Борковського зберігався в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові, де він прославився як щедрий благодійник. Портрет Отамана Війська Донського Давила Єфремова був виконаний для Ус­пенського собору Києво-Печерської лаври у вдячність за щедрі дари героїчно­го полководця.

Виступ другої групи

Ці зразки належать до іншого типу портрета — поясні зображення. Фігу­ра виступає на нейтральному тлі, справа — родовий герб. Атрибути чоловіків — пірнач, шабля, булава. Оскільки в поясному портреті обличчя великопланове, художник приділяє більшу увагу пластичній проробці кожної деталі. Поси­люється прагнення правдиво втілити риси зовнішності й дати загальне уявлення про внутрішній світ, зображуваного.

Поза Гамалії, типово шляхетська: правиця з дорогоцінним перснем на пальці уперта в бік, лівиця покладена на ефес шаблі, рамена розправлені. На облич­чі шляхетська маска: гордовито підняті брови, погляд млосний, трохи презир­ливий, рот стиснутий і трохи зсунений убік. Характеристику образу доповнює демонстрування розкішного жупана з великим стилізованім орнаментом та ефектно накинутого на плечі золотавого плаща з чорною опушкою. Проте, зов­нішність Гамалії далека від ідеалу. Ми бачимо його лису голову, одутле обличчя з низьким лобом, масивною щелепою, важким підборіддям, невідповідно мініа­тюрними губками, товсту шию, черево, що зависає над поясом.

У портреті полковника Сулими теж можна виявити характерні риси зоб­ражуваного. В енергій-ному повороті голови, вольовому русі руки, що стискає пірнач, живописець прагне підкреслити завзятість і хоробрість свого героя. Очевидно, не був полковник байдужий до свого вигляду: тягнувся за модою, любовно пестив вуса, здається, і волосся фарбував, позу прибрав якомога імпозантнішу, дивиться так привітно й самозадоволено.

Ледь помітна усмішка заховалася в устах Параскеви Сулимихи. У виразі її обличчя гротеску немає, тільки спокій, задума. У правій руці вона тримає книжку (ймовірно, духовного змісту), у лівиці--квітку.

Такі портрети було б зручно розміщати в інтер'єрі приватного приміщення, це більш камерні, інтимні портрети.