Слово вчителя. Козак Мамай— один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу зага­лом

Козак Мамай— один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу зага­лом. Перші відомі зображення Козака Мамая сягають ранньої доби Козаччини.

Символ став настільки популярним і влучним глибинним образом серед народу, що позиціонувався в українській хаті на одному рівні з іконами. .. . Оповіді про козака Мамая можна зустріти серед народних легенд, пере­казів, приказок. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному жи­вописі: в оксамитному жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах; кругла поголена голова із хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки — перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався в народній уяві.

Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з бандурою, що є сим­волом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа із прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ста­вили на місці поховання, штоф і чарку клали до могили: вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була пов­сякденною реальністю.

Такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами. Поряд із живописним портретом дуже часто трапляється текстовий надпис — нерозривне поєднання пластичного і словесного образів.

Завдання для учнів

• Прослухати наступні чотиривірші.

• Прокоментувати їх, розповісти про свої враження.

1. Козак — душа правдивая,

Сорочки не має.

Коли не п'є, то воі б'є,

А все жне гуляє.

(Цей надпис відповідає особливості українського національного характеру, коли про смішне говорять із серйозним виразом, а іронія органічно поєднуєть­ся із самоіронією.

Це ніби грань між гумором і сатирою, крок від веселощів -- до трагізму.

Тут знайшла своє вираження сміхова культура козацького товариства; сміх оз­доровлював атмосферу, сприяв критичному та самокритичному поглядові на себе, та на оточуючий світ, виховував доброзичливість, гостроту слова та думки).

2. «Лучилось мені не раз у степу варити пиво:

Пив турчин, пив татарин і пив лях на диво...

Много і тепер лежить по степу з похмілля

Мертвих голов і кісток од того весілля»

(У цих рядках з'являється грізне порівняння жорстокого бою із хмільною гулянкою.

Це монолог козака, що згадує прожиті роки, славні походи. За іронічним порівнянням стоїть серйозний Зміст, потужний заряд сили, мужності

3. «Не завидую нікому — ні панам, ані царю.

Богу своєму святому я за все благодарю!

Хоча титулом не славен, та життя веселеє веду,

У ділах своїх я справен та вовік не пропаду*.

(У цих словах відчувається гідність та самоповага і в той самий час — щира віра в Бога. А ще — гордість за свої діяння, за славний козацький рід, а також за своє просте походження).

4. «Іду на Русь умирати,

Щоб ншіі могли мою душу споминати.

А справді постарівши, на Русь піти мушу,

Нехай там одпоминають попи мою душу»

(Цей вірш вказує на глибоку, непоказну релігійність, тугу за рідним краєм. Ми можемо зробити висновки про те, що козак Мамай усе життя був захисником православ'я, рідної землі.