Передумови прийняття чинної Конституції України

• є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства;

• має найвищу юридичну силу;

• має високий рівень стабільності, яка забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень;

• визначає принципи взаємовідносин суспільства і держави, держави та окремих соціальних груп;

• закріплює правовий статус особи;

• діє на всій території держави.

Сьогодні має чинність Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Згідно із Законом України № 2222-ГУ від 8 грудня 2004 р. до Конституції України були внесені зміни.
Конституція України є основою правової системи нашої держави. Значущість чинної Конституції України полягає в тому, що в її основу покладено визнання людини як найвищої соціальної цінності. Це є виявом того, що Конституція — Основний Закон не тільки держави, а, передусім, громадянського суспільства. Він забезпечує гуманістичну спрямованість діяльності держави.

25) Загальна характеристика чинної Конституції України

1.Конституция имеет установленный програмнный и идеалогический характер.
2. Конституция имеет высшую юридическую силу, все остальные законы ей подчиняються.
3.Конституция имеет повысшенную стабильность.
4.Конституция является юридической базой текущего законодательства.
5.Конституция регулирует важнейшие общественные отношения
6.Конституция принимаеться в особенном порядке.
7.Конституция имеет високий урівень защиты, в плоть до конституционного суда.

По форме конституція является писаная, жесткая и унитарная.

Конституція України складається з преамбули та п'ятнадцяти розділів, які містять 161 статтю. XV розділ Конституції України - "Перехідні положення" - фактично вичерпав свій потенціал, оскільки значна частина його положень стосувалася періоду наступних п'яти років з моменту набуття чинності Конституцією України.

Розділ І Конституції України називається "Загальні засади" (статті 1-20). Зі змісту статей цього розділу вбачається, що його доцільніше було б назвати "Конституційний лад", оскільки конституційні положення розділу регламентують найважливіші сфери суспільного та державного життя: принцип поділу державної влади, територіальну цілісність держави, державний, національний та народний суверенітет, основи місцевого самоврядування, державні символи України та ін.

Розділ II Конституції України - "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" (статті 21- 68) становить концентруючу вісь правового статусу особи в Україні. У його статтях розкривається зміст політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших прав. На жаль, значна частина зафіксованих прав та свобод особи в

Конституції України є декларативною, оскільки практична їх реалізація неможлива.

У розділі III Конституції України - "Вибори. Референдум" (статті 69-74) врегульовано основні форми народовладдя; встановлено, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; визначено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

У розділі IV Конституції України - "Верховна Рада України" (статті 75-101) врегульовано загальний конституційно-правовий статус парламенту України, зокрема порядок його організації і діяльності, повноваження і компетенцію, кількісний склад і структуру, основні форми роботи, строк повноважень і підстави дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами влади тощо.

У розділі V Конституції України - "Президент України" (статті 102-112) Президенту України надано правовий статус глави держави, а також визначено, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Зважаючи на те, що Україна є президентсько-парламентською республікою, Президент України наділений великим обсягом повноважень: формує уряд та інші органи державної влади, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду національної безпеки і оборони України, підписує закони, нагороджує державними нагородами, здійснює помилування, призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та ін.

У розділі VI Конституції України - "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" (статті 113-120) визначено, що Кабінет Міністрів України знаходиться на вершині ієрархічної системи органів виконавчої влади, установлено порядок організації та діяльності уряду, його повноваження і компетенцію, підстави і порядок дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами державної влади та ін.

У розділі VII Конституції України - "Прокуратура" (статті 121-123) визначено основні засади конституційно-правового статусу Генерального прокурора, повноваження і компетенцію органів прокуратури.

У ст. 123 регламентовано, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

У розділі VIII Конституції України - "Правосуддя" (статті 124-131) установлено основні засади судочинства, порядок організації і діяльності судових органів, визначено, що судочинство здійснюється виключно Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. У ст. 131 Конституції України зазначено, що в Україні діє Вища рада юстиції, яка наділена повноваженнями вносити подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад, приймати рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності, здійснювати дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розглядати скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

У розділі IX Конституції України - "Територіальний устрій України" (статті 132, 133) установлено основні засади територіального устрою України; регламентовано систему адміністративно-територіального устрою України, яку становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села; визначено спеціальний статус міст Києва і Севастополя.

У розділі X Конституції України - "Автономна Республіка Крим" (статті 134-139) врегульовано конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим та її вищих органів влади у складі Української держави.

У розділі XI Конституції України - "Місцеве самоврядування" (статті 140 - 146) установлено право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; визначено матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, регламентовано порядок організації та діяльності органів місцевого самоврядування, надано гарантії захисту інституту місцевого самоврядування, зокрема в ст. 145 зазначено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

У розділі XII Конституції України - "Конституційний Суд України" (статті 147-153) визначено конституційно-правовий статус Конституційного Суду України, порядок його організації і діяльності, вимоги до кандидатів на посаду судді.

У розділі XIII Конституції України - "Внесення змін до Конституції України" (статті 154-159) урегульовано ускладнену процедуру внесення змін до Основного Закону України, що має сприяти його стабільності.

У розділі XIV Конституції України - "Прикінцеві положення" (статті 160, 161) визначено, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділ XV Конституції України - "Перехідні положення" (пункти 1- 4) спрямований на врегулювання та узгодження нормативно-правової бази з положеннями Конституції України.

Конституційне право - провідна галузь права України, яка являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність і загальні ознаки.
З конституційного права починається формування всієї системи національного права, всіх його галузей.
Конституційне право мас свій предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, які виникають в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній та регулюються правом. Конституційно-правові норми закріплюють насампередосновні принципи, які визначають устрій держави і суспільства. В них встановлюються якісні характеристики держави: суверенітет, форма правління, форма державного устрою, суб'єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави.

Предметом конституційного права є відносини, які визначають належність до громадянства України, становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи й обов'язки. Вони є основоположними для всіх соціальних зв'язків, які формують суспільство, визначають основи статусу людини в її суспільних зв'язках.

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким констиіл цінне право України відокремлюється від інших галузей права, є метод правового регулювання - сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головними методами конституційно-правового регулювання є методи уповноваження, встановлення і зобов'язання.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом.

Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.

Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні іпроцесуальні.

Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм.

Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні; за тривалістю дії – постійні й тимчасові. Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Можна класифікувати акти також за їх державно-правовою природою. Зокрема, за природою державно-владних повноважень. Так, деякі органи, посадові особи, не маючи необхідних повноважень, інколи отримують їх від інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження.

Норми конституційного права можна поділяти за їх юридичною силою.

Перший розділ Конституції України має назву "Загальні засади" і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу вашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.
В Україні встановлено республіканську форму правління (ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.
Державні символи - це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного або ідеологічного змісту. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.
Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократи, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - це засіб реалізації волі народу через представників, обраних ним до органів влади: насамперед, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого самоврядування.

Референдум це - форма безпосередньої демократії в процесі якої шляхом голосування народ (загальнодержавний референдум) або певна його частина (місцевий референдум) вирішує найважливіші питання державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

У науковій літературі та в законотворчій практиці поряд із терміном "референдум" інколи застосовується термін "плебісцит". У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і відмінність, яка полягає втому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебісциту, в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.