Громадянське суспільство

Ця історична форма життєдіяльності людей є сукупністю приватних відносин (економічних, соціальних, культурних) між вільними індивідами, що виникають у процесі їхньої діяльності для задоволення історично обумовлених особистих інтересів і потреб. В іншому значенні, громадянське суспільство - це сукупність соціальних відносин і інститутів, які розвиваються у демократичному суспільстві незалежно від держави, здатні впливати на неї і забезпечують умови для самореалізації особистості. Структури громадянського суспільства охоплюють соціальні суб'єкти, соціальні інституції, відносини між ними, які не підлягають державній регламентації, але обмежені дією принципу: "дозволено все, що не заборонено законом".

Основою громадянського суспільства є окремі індивіди з високим рівнем правосвідомості та правової культури. Тому одне із пріоритетних завдань у формуванні громадянського суспільства - підвищення рівня правової культури населення.

Громадянському суспільству властиві такі характерні риси: 9 визнання людини, її життя та здоров'я, прав і свобод найвищою соціальною цінністю;

- пріоритет суспільства над державою, взаємна відповідальність суспільства перед державою і держави перед суспільством;

o ліквідація відчуження особи від засобів виробництва, знарядь та результатів праці; забезпечення реальної економічної свободи і самостійності громадян та їх об'єднань; забезпечення плюралізму (багатоманітності) в усіх сферах матеріального і духовного життя;

o ефективна система соціального захисту особи;

o ідеологічна та політична свобода особистості, врахування і забезпечення реалізації різноманітних інтересів індивідів і соціальних груп тощо.

18 Шляхи побудови правовоi держави i громадянського суспiльства в Украiнi

Нині на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні постає потрійне стратегічне завдання: по-перше, сформувати чітке розуміння характеру та функцій громадянського суспільства з точки зору національної специфіки; по-друге, розкрити потенційну роль інститутів громадянського суспільства в посиленні продуктивності влади і, по-третє, розробити комплекс практичних заходів щодо підтримки громадянського суспільства як засобу соціалізації держави та захисту прав і свобод громадян.

;Шляхи побудови правової держави в України.

Ось чому дуже важливо визначити принципові заходи з формування громадянського суспільства та правової держави в Україні. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі залишається незначною.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись у різних формах. Упродовж століть визначні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як основи суспільства. Ще в середині XIX ст. М. І. Костомаров писав у своїй праці «Дві руські народності», що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І. П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність громадянина є душею громадянського співжиття та безпеки особистості. Щодо знаного російського філософа В. С. Соловйова, то він узагалі підкреслював, що, згідно із загальноприйнятим філософським визначенням, власність це не що інше, як ідеальне продовження особистості в речах чи її перенесення на речі1.

Наявна теоретична спадщина та деякі наукові розробки дозволяють сформулювати основні риси формування громадянського суспільства:

а) забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

б) такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

в) ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур і політичних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних для всіх можливостей;

г) забезпечення прав і свобод людини і громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

ґ) багатоманітність різних форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

д) здійснення справедливого твердження, що лише у власності особа виступає як розум і тільки володіючи власністю людина може бути справді вільною та ініціативною в усіх її починаннях;

е) реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого — визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

є) наявність «середнього класу» як соціальної бази громадянського суспільства;

ж) відсутність жорсткої регламентації з боку держави приватного життя членів суспільства;

з) існування розвиненої соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

й) активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім'я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об'єднання людей);

і) визнання і матеріалізація ідей верховенства права, особливістю якого має бути поділ права на публічне і приватне, основними ознаками останнього є орієнтація на людину-власника;

ї) рівний правовий статус у цивільних відносинах, поєднання інтересів державних, громадських структур і громадянина;

й) детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

к) розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (комерційного, банківського, вексельного тощо).

Висновок *Зважаючи на молодий вік Української держави та відсутність досвіду державотворення, можна з упевненістю стверджувати, що положення про те, що Україна є правовою державою, які закріплені в Конституції, є чисто декларативними. Нам потрібно докласти ще багато зусиль для того, щоб Україна вийшла на той рівень стандартів суспільного, правового та політичного життя, який дасть їй змогу почувати себе рівною серед інших правових держав. Наш народ з давніх давен славився тим, що ми всіма силами намагаємось досягти поставленої мети. Тому будемо вірити в поставлену перед нами ціль розбудови правової держави, не зходити з обраного шляху. Маємо надію, що в недалекому майбутньому українці будуть жити в країні, якої вони гідні.

19. Законнiсть, правопорядок , суспiльний порядок, дисциплiна

Зако́нність — багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Це фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, головними критеріями якої служать рівень і стан оцінки правового життя суспільства взагалі та його громадян. ^[1]

Законність означає ідею, принцип, метод державного керівництва, режим, систему реального вираження права в законах держави, в самій законотворчості, у підзаконній правотворчості, у практиці правореалізації та правозастосування

Правопоря́док (від правовийпорядок) — частина системи суспільних відносин, які врегульовані нормами права^[1].

Правопорядок — це одна зі складових суспільного порядку, яка полягає в правовій регламентації та вимозі додержання чинних правових норм. громадського порядку.

Правопорядок встановлюється в результаті дотримання законності в суспільстві^[.

Правопорядок — це стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві і законності. Це кінцевий результат реалізації правових вимог і розпоряджень, результат дотримання, виконання правових норм, тобто законності. Саме правопорядок являє собою ланцюг правового регулювання, саме для його досягнення видаються закони й інші нормативно-правові акти, здійснюється удосконалювання законодавства, приймаються заходи для зміцнення законності та їх упорядкування.

СУСПІЛЬНИЙ ПОРЯДОК — це стан урегульованості суспільних відносин, що ґрунтується на реалізації соціальних норм та принципів і забезпечується переважно силою суспільного впливу.

дисципліна є необхідною умовою нормального існування суспільства; завдяки дисципліні поведінку людей приймає впорядкований характер, що забезпечує колективну діяльність і функціонування соціальних організацій. У суспільстві завжди існує загальнообов'язкова Д. і спеціальна Д. — обов'язкова лише для членів певної організації (трудова, партійна, військова і т. д.). Д. завжди визначається пануючими суспільними стосунками і служить для їх підтримки.

Обов'язковий порядок поведінки, що відповідає нормам права та моралі або вимогам системи освіти, її конкретних організацій.

Дисципліна — твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов'язковим для всіх членів його колективу.

Дисципліна — (від лат. Disciplina витриманість, строгість) — своєчасне та належне виконання правил і зобов'язань, дотримання прийнятих законів і норм економічної діяльності.

Розрізняють: договірну дисципліну — виконання зобов'язань за договорами; платіжну (фінансову) дисципліну — своєчасне і повне здійснення платежів і розрахунків; трудову дисципліну — дотримання правил і норм трудової діяльності; технологічну дисципліну — суворе дотримання технологічного регламенту, встановленого згідно з технологічною документацією.

20.правосвiдомiсть I правова культура поняття та види, Правове виховання значення i форми

Правосвідомість— це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості; вона відображає правову дійсність. Об'єктом пізнання правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включати оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особа, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспільство в цілому.

Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб'єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зробити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рішення.

Види правосвідомості засуб'єктами:

1) індивідуальна — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середовища і залежить від рівня правової освіти індивіда;

2) групова — відображає ставлення до права, його оцінку соціальних груп (соціальних спільнот, професійних, територіальних, неформальних груп). На процес її формування впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи;

3) суспільна — виражає ставлення до права всього суспільства. Вона властива великим соціальним спільнотам (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Суспільна правосвідомість містить найбільш поширені й узагальнені оцінки права та правової реальності. Наприклад, для суспільної правосвідомості пострадянських країн до певної міри властивим є зневажливе ставлення до права і закону, орієнтація швидше на моральні, ніж правові приписи.

Розвиток правосвідомості певною мірою зумовлений чинним правом. А й саме право залежить від правосвідомості як на рівні правотворчості (приймаючи нормативні акти, законодавець має враховувати рівень правосвідомості суспільства і окремих груп населення), так і на рівні правореалізації (правосвідомість забезпечує добровільне дотримання норм права і допомагає правозастосуванню).