Сутність світоглядної концепції Д. Бруно

- усі світи населені і мають життя; світи безкінечні, світова душа наповнює увесь Всесвіт, усі речі;

- бог розчиняється в природі, а матерія активний самостійний і самодіяльний початок;

- матерія і форма нерозривні, але матерія головніша, вона матір усіх речей і здібна до безкінечного виробництва нових форм;

- діалектичне осмислення природніх змін «..Те, що було насінням, стає стеблиною, ..потім колоссям, ..потім хлібом і т.д.» ;

- людина невід’ємна частина природи (мікрокосм), яка відтворює макросом (великий світ);

- виділяють ступені пізнання: відчуття, розсудок і розум.

Таким чином, натурфілософія епохи Відродження має пантеістичний характер та заснована на засадах природних законів.

Питання №21 Реформізм та утопічний соціалізм в філософії Відродження.

Ідеолог французького реформаторства Жан Боден (1530-1596) виступав на захист віростерпності, вимагав сильної влади, яка б поважала закон, захищала свободу совісті. Згідно Ж. Бодену, лише монарх може бути наділений суверенітетом. Монарх виступає джерелом права і закону, повинен поважати власність громадян, не нищити її надмірними податками, не обмежувати свободу людей, оскільки вона дарована їм природою. Найкращою формою держави Ж. Боден вважав спадкову монархію, хоча для позначення держави взагалі він користувався терміном “республіка”. Метою держави є захист громадян, забезпечення порядку у державі. Ж. Боден пов’язував суспільний і державний розвиток з географічним середовищем, а здібності людей – з кліматичними поясами. Держава – це передусім правове управління, яке має справедливий характер, бо діє на основі права, законності. За допомогою концепції суверенітету філософ обгрунтував поняття держави як спільноти, котра має свою власну незалежну владу і не підпорядкована владі церкви, імперії, великим сеньйорам.

В епоху Відродження з’являються ідеї утопічного комунізму. Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора (1478-1535), Томаса Мюнцера (1490-1525) та Томазо Кампанелли (1568-1639). Англійський мислитель Т. Мор є автором концепції ідеальної держави, яку він виклав у праці “Утопія”.

Т. Мор виступив одним з перших прихильників комуністичної організації суспільного організму. Змалювання комунізму як лише суспільного ідеалу, без обгрунтування реальних шляхів його досягнення, згодом стали називати “утопічним комунізмом”. Ідеалом суспільного устрою він бачить у повній відсутності приватної власності та у введенні суспільно-корисної праці та ручного виробництва усіх членів суспільства. За його думкою, держава повинна здійснювати облік і розподіл усіх продуктів, які виробляються населенням, а безпосередньою організацією суспільства займаються місцеві громади,то всі вони повинні бути рівні між собою на Землі. Т. Мюнцер обґрунтовував свою концепцію на засадах Біблії і прагнув практично втілити на Землі “царство Боже” – тобто такий суспільний устрій, в якому не буде майнової різниці, протистояння члена суспільства чужій для нього державній владі.

Питання №22 Емпірізм філософії Нового часу. Ф.Бекон, Д.Локк, Т.Гоббс.

Емпірізм – це напрямок у теорії пізнання, який вважає єдиним істоком знання чуттєвий досвід. До представників емпірізму належать Бекон, Локк, Юм. На протиставлення емпірізму постав раціоналізм.

Так, емперікі вважали, що в основі людського пізнання має лежати людський досвід, заснований на даних органів чуття.

Англійській філософ та державний діяч Бекон мріяв про «Веливе відтворення наук». Він вважав, що спершу треба позбавитись від перешкод на шляху до істини, які він називав Ідолами. Таких ідолів він розрізняв чотири типи:

-ідоли печери

-ідоли роду

-ідоли ринку

-ідоли театру

Також вчений вважав, що використовуючи метод індукції та аналізуючи його результати очищеним від «ідолів» розумом, ми отримаємо аксіоми, за допомогою яких зможемо повністю признати світ.

Інший англійський філософ-емпірик і громадський діяч Локк уславився своєю теорією первинних і вторинних якостей речей. Він вважав, що розум існує сам по собі.

Усі знання приходять з органів чуття.Хоча значна частина наших знань являє собою складні абстрактні «ідеї», насправді вони складаються із простих «ідей» про первинні і вторинні ознаки речей.

Історік, філософ, економіст Давід Юм обстоював теорію «асоціації ідей». Учений вважав, що усі без винятку ідеї створюються в розумі шляхом порівнення із попереднім досвідом. Таким чином, Юм займав скептетичну позицію щодо можливостей наукового пізнання.

Питання №23 Сенсуалізм і агностицизм філософії Нового часу. Берклі, Юм.

Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, а раціоналізм – через діяльність розуму.

Сенсуалізм – джерело всіх знань є відчуття (“Нічого нема в розумі , чого не було б у відчуттях” Дж.Локк)

Агностици́зм (от др.-греч. ἄγνωστος — непознаваемый, непознанный) — направление в философии, считающее невозможным объективное познание окружающей действительности посредством собственного опыта. Таким образом, агностицизм подвергает сомнению истинность или возможность доказательства или опровержения утверждений в некоторой области, особенно в метафизике и теологии.

Агностицизм в теории познания

Агностицизм также можно определить как учение, основанное на следующем утверждении: поскольку весь процесс познания основан на опыте, а опыт субъективен, то субъект не сможет постичь суть исследуемого объекта, «вещь в себе». Таким образом, роль науки сводится к познанию опыта, а не сущности вещей и явлений. В этом смысле, агностицизмом является любое философское учение, отрицающие возможность достижения абсолютной истины, например, кантианство.

Юм считал, что наше познание начинается с опыта и ограничивается им, нет никакого врождённого знания. Поэтому мы не можем знать источник нашего опыта и не можем выйти за его пределы (знания будущего и бесконечности). Опыт всегда ограничен прошлым. Опыт состоит из восприятий, восприятия делятся на впечатления (ощущения и эмоции) и идеи (воспоминания и воображения).

После восприятия материала познающий начинает обрабатывать эти представления. Разложение по сходству и различию, далеко друг от друга или рядом (пространство), и по причинно-следственной связи. Всё состоит из впечатлений. А каков источник ощущения восприятия? Юм отвечает, что существует, по меньшей мере, три гипотезы:

Существуют образы объективных предметов (теория отражения, материализм).

Мир — это комплекс ощущений восприятия (субъективный идеализм).

Ощущение восприятия вызывается в нашем уме Богом, высшим духом (объективный идеализм).

Джордж Бе́ркли (англ. George Berkeley; 12 марта 1685 — 14 января 1753) — английский философ, известный своей системой спиритуалистической философии; клюнский епископ в Ирландии. Последовательно развивал тезис о том, что бытие — это или то, что воспринимается, или тот, кто воспринимает.

Философское мировоззрение Беркли развилось отчасти, как протест против господствовавших в его время реалистических и материалистических идей, отчасти же под влиянием сенсуализма Локка. По учению Беркли только дух существует на самом деле, весь же материальный мир является одним обманом наших чувств; непроизвольность этого обмана коренится в первоначальных представлениях, возбуждённых душой всех душ — самим Богом. Этот спиритуализм Беркли послужил поводом для многочисленных недоразумений и возбудил против себя как философов, так и богословов.

Питання №24 Раціоналізм Нового часу. Декарт, Спіноза.

Представники раціоналістичного напрямку у філософії Нового часу ставили собі за мету вирішити проблему розробку наукового методу пізнання через діяльність розуму. Раціоналісти не відкидали чуттєвого пізнання, але вважали, що: чуття дають недостовірну інформацію та дані органів чуття мусять бути проаналізованими нашим розумом.

Рене Декарт основу основ бачив у мисленні. Головним методологічним засобом, що підкреслює значущість саме мислення як елемента пізнання. Все те, що викликає сумнів має бути відкинутим. Найбільш беззаперечним є лише факт власного існування, що надає змогу мислити.

Декарт формує основні правила дедуктивного методу, пізнання від загального до конкретного:

1. Дослідження будь-якого факту необхідно починати простого і очевидного

2. Необхідно постійно зберігати безперервний ланцюжок висновків.

Філософ Спіноза також виходив з переконання в тому, що за допомогою раціональної дедукції можливе повне і всебічне пізнання навколишнього світу, однак всю пізнавальну діяльність розділив на особливі види:

1. Пізнання першого роду, що дає неправильну, помилкову інформацію.

2. Розум, або пізнання другого роду, за допомогою яких ми мислемо на абстрактному, загальному рівні.

3. Інтуітивне знання, що надає нам безумовно правільні відомості про навколишній світ.

Питання №25 Німецька класична філософія: основні риси та напрямки.

Німецька класична філософія кінця XVIII – I половини XIX століття є завершенням традицій класичної європейської філософії в цілому. В ній найбільш яскраво виявляється роздвоєння філософської думки на два напрямки: ідеалізм і матеріалізм.

Ідеалізм – це філософський напрямок, який виходить з того, що первинність належить духовному, нематеріальному, а вторинність – матеріальному.

Ідеалізм має 2 форми:

Сутність ідеалізму

1) розглядає свідомість у відриві від природи;

2) стверджує, що свідомість, мислення, психічне, духовне лежать в основі, тобто первісні, а матерія, природа і фізичне – це похідне, вторинне;

3) пізнати світ до кінця неможливо.

Матеріалізм – (лат. materialis – речовий) – науковий філософський напрямок, при якому вважається, що первинність належить матерії, природі, буттю, фізичному, а свідомість і мислення – це властивість матерії.

Сутність матеріалізму

1) матерія ніким не створена, а існує вічно;

2) простір і час – це об`єктивно існуючі форми буття матерії;

3) мислення невід`ємне від матерії, яка мислить;

4) єдність світу складається з його матеріальності;

5) світ і його закономірності пізнаються людською свідомістю.

Вперше термін “матеріалізм” почали використовувати в XVII столітті в розумінні фізичних уявлень про матерію (Р.Бойль), а пізніше для протиставлення ідеалізму.

Існує два напрямки розвитку матеріалізму

Таким чином, боротьба ідеалізму з матеріалізмом яскраво відбиває протилежні тенденції, які існували у світовій суспільній і філософській думці та спонукали людство до подальшого пошуку істини. Як говорив представник епохи Відродження Леонардо да Вінчі: “Досвід ніколи не помиляється, помиляються тільки ваші міркування. Мудрість – це дочка досвіду». В німецькій класичній філософії позиції ідеалізму відстоювали Г.Гегель, Е. Кант, Й. Фіхте, А. Шелінг, а на матеріалістичних засадах розвинули свої вчення Л. Фейєрбах, К. Маркс та ін.

Питання №26 Філософська система І.Канта

І. Кант (1724-1804) - родоначальник німецького класичного ідеалізму. В перший (докритичний) етап своє діяльності створив космогонічну гіпотезу, за якою виникнення і еволюція планетної системи виводится з первинної «туманності». Філософ вважав, що існує великий Всесвіт галактик поза нашої галактики. Він розвинув вчення про відносність руху і спокою, ввів поняття про заперечні величини. Його теорія відіграла вагому роль у розвитку діалектики.

У 1770 р. здійснився перехід його до поглядів «критичного» періоду (роботи «Критика чистого розуму» «Критика практичного розуму» «Критика здібності судження»), який ґрунтуються на наступних засадах:

1) природа речей (річ в собі) принципово недоступна нашому пізнанню;

2) пізнання можливе тільки відносно «явищ», тобто способу, за яким речі розкриваються у нашому досвіді;

3) достовірне теоретичне знання можна отримати тільки в математиці і природознавстві;

4) в нашому знанні існують апріорні знання, які незалежні від нашого досвіду і апостеріорні, які отримуються із досвіду;

5) розум спрямуваний до безумовного знання, яке витікає з вищих етичних запитів (тобто людський розсудок намагається вирішити питання про межі і безмежність світу в просторі і часі, про можливість існування неподільних елементів світу, про характер процесів, про бога як безумовно необхідної істоти);

6) розум за природою має антиномію, тобто подвоюється у протиріччях (теза і антитеза), але ці протиріччя тільки здаються. Розрішити цю проблему можна тільки в обмеженні знання на користь віри, в розрізненні «речей в собі» і явищ як непізнаваними. Так, з рівною доказовістю можуть бути доведені протилежні рішення: світ і кінцевий, і безмежний; існують неподільні частки (атоми) - таких часток немає; усі процеси причинно обумовлені, але можуть здійснюються довільно. Всі тези і антитези можна довести досить успішно, таким чином, розум роздвоюється у суперечностях.