Види антиномій

7) крім природного розуму є практичний –це основа волі, необхідність дії поза залежності від наслідків;

8) простір, час, причинність, закони природи – це не властивості природи, а властивості людської здібності до пізнання (апріорні – незалежні від досвіду, трансцендентальні) тобто пізнання відокремлює, а не поєднує людину і природу;

9) уся картина природи – це суб’єктивна конструкція розуму, тому єдність природи утворюється не матеріальністю природи, а єдністю суб’єкту, який пізнає («Я»). Спроби розуму вийти за межі суб’єктивного досвіду завжди приводять його до нерозрішимих протиріч.

Види трансцендентальних ідей

За Кантом, кінець всього сущого може бути потрійного роду:

1) природній, який відповідає моральним цілям божественної мудрості;

2)позаприродній – під впливом причин, які недосяжні нашому розумінню;

3)протиприродній, який ми викличемо самі внаслідок неправильного розуміння кінцевої мети.

Саме з вчення Е. Канта починається поступовий розвиток філософії Новітнього часу. Як говорив І.В. Гьоте: «Не один вчений не зміг безкаранно ігнорувати той великий філософський рух, початок якому заклав Кант».

Питання №27 Німецька класична філософія – апріорізм та агностицизм Канта

І. Кант (1724-1804) - родоначальник німецького класичного ідеалізму. В перший (докритичний) етап своє діяльності створив космогонічну гіпотезу, за якою виникнення і еволюція планетної системи виводится з первинної «туманності». Філософ вважав, що існує великий Всесвіт галактик поза нашої галактики. Він розвинув вчення про відносність руху і спокою, ввів поняття про заперечні величини. Його теорія відіграла вагому роль у розвитку діалектики.

У 1770 р. здійснився перехід його до поглядів «критичного» періоду »), який ґрунтуються на наступних засадах:

1) природа речей (річ в собі) принципово недоступна нашому пізнанню;

2) пізнання можливе тільки відносно «явищ», тобто способу, за яким речі розкриваються у нашому досвіді;

3) достовірне теоретичне знання можна отримати тільки в математиці і природознавстві;

4) в нашому знанні існують апріорні знання, які незалежні від нашого досвіду і апостеріорні, які отримуються із досвіду;

5) розум спрямуваний до безумовного знання, яке витікає з вищих етичних запитів (тобто людський розсудок намагається вирішити питання про межі і безмежність світу в просторі і часі, про можливість існування неподільних елементів світу, про характер процесів, про бога як безумовно необхідної істоти);

6) розум за природою має антиномію, тобто подвоюється у протиріччях (теза і антитеза), але ці протиріччя тільки здаються. Розрішити цю проблему можна тільки в обмеженні знання на користь віри, в розрізненні «речей в собі» і явищ як непізнаваними. Так, з рівною доказовістю можуть бути доведені протилежні рішення: світ і кінцевий, і безмежний; існують неподільні частки (атоми) - таких часток немає; усі процеси причинно обумовлені, але можуть здійснюються довільно. Всі тези і антитези можна довести досить успішно, таким чином, розум роздвоюється у суперечностях.