Суть філософських ідей П. Куліша

1) природа влаштована «божественною мудрістю», а свідомість існує незалежно від матерії, тобто душа безсмертна, тому припускається існування потойбічного життя;

2) українська душа має дві сторони: внутрішню – серце (почуття), що пов’язує українця з Україною і зовнішню – мислення (розум), що складає національний дух;

3) розум спонукає українців до встановлення зв’язків з іншими народами і до сприйняття найкращих сторін життя і, тим самим, заважає серцю;

4) необхідність збереження «хуторянського» характеру життя як самобутного шляху розвитку, зв’язку з землею, природою, що зробить людину дійсно моральною і індивідуальною.

М. Костомаров (1817-1885 рр.) – відомий історик і філософ, його світоглядна позиція формувалась під впливом німецького романтизму і ідеї шведського філософа-містика Є. Сведенборга. Значний вплив на Костомарова мала українська пісенна творчість, яку він трактував як романтичну символіку. Навколишній світ, природа по Костомарову не є просто “бездушна матерія”, вона знаходиться в постійному зв’язку з духовним світом людини.

Костомаров є автором так званої “Книги буття українського народу”, цього фактичного маніфесту-програми Кирило-Мефодіївського товариства, написаного своєрідним “біблейсько-пророчим стилем”.

За думкою філософа, Бог, створюючи світ, заклав у ньому духовний початок, який безпосередньо сприймається людським серцем.

У 1861 р. Костомаров публікує в Журналі “Основа” велику статтю “Дві руські народності”, в якій намагається провести зрівняльний аналіз українського і російського менталітету. Різниця між обома менталітетами формується, на його думку, вже в ХІІ ст.

Принципові різниці українського і російського менталітету він виклав у наступних моментах:

1) у росіян панує загальне (Бог і цар) над особистістю, окремою людиною; українець вище цінує окрему людину, ніж загальне;

2) росіяни нетерпимі до чужих вір, народів, мов; на Україні люди звикли чути у себе чужу мову і не відгортаються від людей з іншими обличчями, звичаями;

3) росіяни – народ “матеріальний”; українці “одухотворюють весь світ”;

4) росіяни мало люблять природу; а українці її люблять;

5) у суспільному житті росіянин ціле виділяє перед одним, загальне перед окремою людиною, яка є пригніченою; для українців такий порядок неможливий, вони цінують особисту свободу.

Таким чином, М. Костомаров намагався зробити спробу створити модель українського національного характеру, пропагувати ідею месіанства українського народу.

Суттєвий внесок у розвиток української філософії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. зробили М.П.Драгоманов, І.Я.Франко, Леся Українка.

М.П. Драгоманов(1841-1895 рр.)- український мислитель, історик, етнограф, соціолог, літератор, публіцист.

І.Я.Франко (1856-1916) – видатний поет, письменник, громадський діяч, публіцист, талановитий вчений, доктор філософії. Науковий ступінь доктора філософії був присуджений І.Я.Франко сенатом Віденського університету у 1893 р. Знання, набуті ним під час роботи над дисертацією, співробітництво з провідними вченими Відня поглибили зацікавлення вченого філософською проблематикою і спонукали його до формування власних філософсько-світоглядних ідей. І.Я.Франко був людиною енциклопедичних знань, виняткової працездатності, наділений тонкою інтуіцією вченого. Він справив потужний вплив на національне самоусвідомлення українців. І.Франко належить до когорти тих діячів, через творчість яких духовно зріла нація, робить спробу осмислити себе і виявити свою сутність.