Сутність світоглядної концепції Августина

1) бог вміщує у собі вічні і незмінні ідеї, які обумовлюють існуючий в світі порядок;

2) Бог створив світ з нічого за своєю доброю волею, а не за необхідністю;

3) світ неоднорідний, він уявляє собою безперервну сходинку істот, які прямують до творця світу;

4) людина - це малий світ (мікрокосм), який єднає в собі природу матеріального тіла ( рослини і тварини) і розумну душу та свободу волі;

5) душа нематеріальна, безсмертна і вільна в своїх рішеннях;

6) людина діє вільно, але все що вона робить, робить через неї бог; вона обрана богом для блаженства в майбутньому житті.

Питання №16 Фома Аквінський – систематизатор середньовічної схоластики.

Фома Аквінський (1225-1274 рр.) – являється католицьким теологом, який інтерпретував вчення Арістотеля та використав його в християнському віровченні. Основний принцип його філософії – це гармонія віри і розуму.

Універсалії існують потрійним чином:

- до речей як ідеальна сутність речей у розумі Бога;

- у речах, як їх субстанціальна форма;

- у людському розумі, перетворюючись в процесі абстрагування сутності від одиничних речей.

Сутність теорії Ф. Аквінського

1) розум здібний раціонально довести буття бога і відхилити заперечення проти істин віри;

2) все існуюче складається богом у ієрархічному порядку;

3) рухаючись до істини, розум може вступити в суперечку з догматами віри;

4) протиріччя між двома положеннями завжди означає, що одне з них – помилкове; у божественному одкровенні помилок бути не може, тому помиляється розум, а не віра;

5) матерія не може існувати окремо від форми, але форма може існувати сама по собі;

6) бог – істота цілком духовна, а тілесні речі природного світу існують тільки у поєднанні форми з матерією;

7) кожне явище має свою причину, а верховною причиною всіх реальних явищ і процесів є бог;

8) розум пов’язаний з відчуттям, тому для пізнання доступний тільки тілесний світ, а позатілесне, духовне є недоступним, тому сутність речей недосяжна.

Висновок:Вчення Ф. Аквінського отримало назву «томізм» і стало ідологічною засадою і теоретичним знаряддям католицизму.

Питання №17 Боротьба номіналізму та раціоналізму в середньовічній філософії.

Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Реалізм – це вчення, згідно з яким об”єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. Зрозуміло, що для реалістів (А. Кентерберійський (1033-1109 рр.) та інші) пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу. Номіналізм (від лат. – ім’я). В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні понятті – лише назви, знаки або імена, породженні людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Д.Сократ, І.Расцелін, У.Оккам. Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності “святої трійці”. Реалізм полягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальним вважав “лики” (іпостаті) трійці. Проте “проблема трійці” була лише зовнішньою формою, так би мовити “офіційним приводом”, який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком ф-фською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного.

Думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм) Середньовічне мислення за суттю теоцентричне. Світогляд в середньовічній ф-фії має назву креаціонізму (творити). Двоїстість становища людини – найважливіша риса середн. антропології.

Аквінський – один з найвидатніших представників середн. ф-фії. Намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля.

Питання №18 Філософія Просвітництва. Основні напрямки.

Просвітництво – широкий громадсько-політичний рух за перетворення людини і суспільства на розумних засадах шляхом розвитку освіти і різних наук.

Цей рух, що набув широкого поширення у 2-й половині XVIII ст. у Франції.

Основні положення просвітницької програми поділилися такими відомими його представниками, як Вольтер, Дідро, Руссо, Монтеск’є та ін.

Філософською основою Просвітництва виступив французький матеріалізм. Він описував світ, який існує за власними законами. Вченим вдалося відійти від ідеї першодвигуна.

Більшість послідовників Просвітництва висували позицію деїзму, згідно з якою Бог створив світ, але більше в існування власного творіння не втручався.

Основні ідеї Просвітництва:

1. Кожна людина має природні права, ті, які їй надані від народження: право на життя, свободу та ін.

2. Держава виникає лише при добровольній угоді людей.

3. Соціально-економічна нерівність – найбільше зло. Вона є несподіваним наслідком суспільному договору.

4. Вважалося, що людина наділена розумом від природи, тільки треба навчитися правильно ним користуватися.

Висновок: У деяких європейських країнах ідеї Просвітництва справдилися. У самій Франції ідеї Просвітництва стали своєрідною ідейною підготовкою Великої Французької революції. Її жертвами стали багато з тих, хто брав участь у просвітницькому русі.

Питання №19 Філософія епохи Відродження та її антропогенний характер.

Епоха Відродження припадає на ХІV-ХVІ ст., коли відбувався перехід від феодалізму до капіталізму. Соціально-економічні і культурні зміни, які інтенсивно відбувалися в цей період вплинули й на характер розвитку філософської думки. Серед цих змін найбільш вагомими виявились:

1) інтенсивний розвиток міст і міської культури;

2) бурхливий розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин, що привели до появи нових соціальних груп, притаманних капіталістичному суспільству (банкірів, купців, підприємців), які прагнули відігравати активну роль в політичному житті;

3) технічні відкриття і нововведення (самопрялка, водяне колесо, вітряний двигун, доменна металургія, вогнепальна зброя і порох, книгодрукування, географічні відкриття Америки, морського шляху до Індії тощо);

4) укріплення централізованої державної влади і послаблення економічної могутності римсько-католицької церкви;

5) поява нової інтелігенції, яка безпосередньо була пов’язана з наукою і мистецтвом і, як правило, мало пов’язана з церквою;

6) широке використання античної культурної спадщини, яка була ближче і зрозуміліше народженій буржуазії.

У II половині ХIII – на поч. ХIV століть в Західній Європі зароджується нові, буржуазні суспільні відносини. Буржуазне суспільство уявляло собою новий, промислово-міський тип цивілізації. Буржуазні суспільні відносини, що грунтувалися на промисловому виробництві речового продукту (спочатку мануфактурному, а згодом машинному), втілювали в собі тенденцію трансформації особистісного характеру феодальних відносин у відносини “речового” типу. Відбувається ніби “повернення” до речово-предметних орієнтацій античного соціуму.

Питання №20 Натурфілософія епохи Відродження.

У епоху Відродження на основі великих відкреттів та технічного прогреса розвивається так звана натурфілософія (філософія природи). Вона не заперечувала прямо буття Бога, вона ототожнювала його з природою.

Одним із яскравих представників натурфілософії є Дж.Бруно. Він розвинув вчення, за яким речовина Землі, яка складається з води, землі, повітря і вогню фізично однорідна з усіма світами. Ефір прислуговує середовищем, який поєднує чотири елементи, всі планети і світи, виключаючи при цьому пустоту.