Сутність апорій

Питання №1 Світогляд:історичні типи, сутність, структура, функції.

Світогляд – це форма свідомості людини, через яку вона сприймає навколишній світ, своє буття та місце людини у світі. Також світоглядом можна вважати най більш цілісний погляд людини на світ.

До його історичних типів належать:

1.Міфологічний (усна форма,міфи, легенди)

2.Релігіозний (віра у надприродне)

3. Науковий (описання за допомогою законів)

4. Філософський (Включає цілісний погляд на світ)

Загалом структура світогляду включає:

1.Як побудован світ та причини його виникнення

2.Що таке людина та її місце у світі

3.Що таке суспільство та місце людини у суспільстві.

Функції світогляду покладені за для надання людині її найперших життєвих орієнтирів, для подання дійсності для людського уявлення, яким є інтегрування людини.

Висновок: Таким чином, світогляд – це невід’ємна частина бутя людини, за допомогою якої вона пізнає світ та саму себе.

Питання №2 Філософія: предмет, основні проблеми і зв’язок із світоглядом.

Назва «філософія» походить від двох грецьких слів – «філос» та «софія», які у перекладі означають «любов до мудрості». Філософія – це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце людини у цьому світі.

Предметом філософії є:

1. Навколишній світ

2. Суспільство

3. Внутрішній світ людини.

Загалом філософія цікавиться будь-якою проблемою тільки для того, щоб розібратися, що таке людина.

Проблемою філософії можна вважати її критичність. Так можна навести цитату французького філософа XVII ст. Р.Декарта, який сказав «Мислю – отже, існую». Так, більшість людей не замислюється про своє існування. Натомість Декарт стверджувал, що людина існує вже тому, що вона мислить, навіть коли уявляє себе неіснуючьою, то все одно, існуватиме уявлення.

Філософія та світогляд тісно взаємопов’язані. Так, у філософії однією із її функцій є світоглядна, яка дає людини найбільш ширші поняття про світ, про буття людини, яка допомагає осмислити життя.

Висновок: Таким чином, філософія – це погляд людини на світ та на саму себе, своє сприйняття світу та його законів.

Питання №3 Функції філософії. Місце філософії в системі культури та наук.

Філософія – це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце людини у цьому світі.

До основних функцій філософії належать:

Світоглядна – допомагає знайти людині сенс власного життя. Якщо людина його не бачить, то вона починає шукати його у штучних задоволеннях: пияцтві, наркоманії та ін. Що позбавити ціого людину, треба створити їй потрясіння, яке приведе його до пробудження власної свідомості.

Медологічна – це основні напрямки пізнання навколишнього світу, при цьому сама філософія не відкриває закони, проте чітко контролює науку та підсумовує результати її діяльності.

Культурно-виховна – це коли філософія впливає на формування світогляду людини, намагається виховати у людині добрі мораль якості, та яка є невід’ємною ланкою для формування здорового суспільства.

Гносеологічна – це наукове пізнання, виникнення світу та причини цього процесу. Ця функція досліджує закони природи та світу у взаємодії із людиною.

Філософія також дуже взаємопов’язана із багатьма науками та культурою. Так, гуманітарні знання надають людині найбільші уявлення про навколишній світ та буття людини. Філософія має зв’язки з багатьма науками, щоб мати найбільш цілісне уявлення про людину, світ, місце людини у світі та створює цілісну картину життя. Так, філософія взаємодіє з: соціалогією, історією, математикою, логікою та ін.

У культурній сфері це загалом проявляється у міфах та легендах, які ми сприймаємо як постановки світогляду наших предків, їх уявлення про світ та людей у ньому. Також це виражається у музиці, архітектурі, скульптурі, писемності.

Висновок: Таким чином, можна сказати, що філософія – це система поглядів людини на світ, яка тісно переплітається із наукою і культурою та широко показує цілісне уявлення про світ та буття людини у ньому.

Питання№4 Основне філософське питання. Сторони та їх рішення.

Філософія – це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце людини у цьому світі.

Так, у XIX ст. виникає таке поняття, як «Основне питання філософії», тобто питання про співвідношення буття та матерії. Так, він мав дві основні сторони: «1. Що первинно, матерія чи ідея?», та «2.Чи пізнаваєм світ?»

Якщо розглядати першу сторону питання, то ми можемо виділити 3 варіанти рішення:

1. Ідея первинна, матерія вторинна.

2. Матерія первинна, ідея вторинна.

3. Первинно і те, і те.

У зв’язку з цим виникають такі напрямки:

1. Матеріалізм – це філософський напрямок, який вважає що матерія первинна, а ідея вторинна.

2. Ідеалізм – це філософський напрямок, який вважає, що ідея первинна, а матерія вторина.

3. Монізм – це філософський принцип, який вважає, що первинним може бути лише одне, тому монізм поділяється на матеріалістичний, та ідеалістичний монізм.

4. Дуалізм – це філософський принцип, який вважає, що первинним є два поняття.

У другій частині питання може бути два вирішення:

1. Світ пізнаваєм

2. Світ непізнаваєм (філософський напрямок – агностицизм)

Висновок: Таким чином, з виникненням основного питання філософії, виникають і нові, а у подальшому ключові напрямки філософської думки матеріалізм та ідеалізм.

Питання №5 Матеріалізм і ідеалізм – основні напрямки розвитку філософії.

Вперше поняття матеріалізму та ідеалізму ми зустрічаємо при вірішенні основного філософського питання.

Так, ідеалізм – це філософський напрямок, який вважає, що первинним є ідея,а воринним матерія.

Ідеалізм має 2 форми:

1. Об’єктивний ідеалізм – це визнання духовного першопочатку (напр. у Платона це ідея; у Гегеля це світовий розум або абсолютна ідея)

2. Суб’єктивний ідеалізм – це недопущення реальності поза свідомістю людини (напр. філософські погляди Ніцше та ін.)

Сутність ідеалізму

1. розглядає свідомість у відриві від природи;

2. стверджує, що свідомість, мислення, психічне, духовне лежать в основі, тобто первісні, а матерія, природа і фізичне – це похідне, вторинне;

3. пізнати світ до кінця неможливо.

Матеріалізм – це філософський напрямок, який вважає що матерія первинна, а ідея вторинна.

Сутність матеріалізму:

1. матерія ніким не створена, а існує вічно;

2. простір і час – це об`єктивно існуючі форми буття матерії;

3. мислення невід`ємне від матерії, яка мислить;

4. єдність світу складається з його матеріальності;

Вперше термін “матеріалізм” почали використовувати в XVII столітті в розумінні фізичних уявлень про матерію, а пізніше для протиставлення ідеалізму.

Існує два напрямки розвитку матеріалізму:

1. Домарксиський (представники:Демокріт, Гераклід).

Основна ідея: -світ матеріальний

-світ існує незалежно від свідомості

2. Марксиський (представники: К.Маркс, Енгельс).

Основна ідея: -критика релігії

-матеріальне буття-принцип свідомості

Висновок: Таким чином, боротьба ідеалізму з матеріалізмом яскраво відбиває протилежні тенденції, які існували у світовій суспільній і філософській думці та спонукали людство до подальшого пошуку істини.

Питання №6 Проблема методу у філософії. Діалектика та метафізика.

У філософії, метод – це система принципів, правил та прийомів, якими треба керуватися у процесі пізнання. Методи пізнання можуть бути різними: наукове, емпірічне, теоретичне. Їх проблематика полягає у виділенні найдоступнішого принципу для більш детального пізнання людини та довкілля.

В свою чергу виникають два таких поняття, як діалектика та метафізика, які є діаметрально протилежними.

Діалектика – це філософське вчення, яке розглядає усі предмети у тісному взаємозв’язку між собою, при одночасному розвитку та взаємодії.

Метафізика – це філософське вчення, яке розглядає предмети відірвано один від одного.

Висновок: Таким чином, метод у філософії має велике значення у досліді буття людини та розвитку світу та суспільства загалом.

Питання №7 Філософія Стародавньої Індії. Основні етапи.

Наприкінці I тисячоліття до н.е. у Стародавній Індії починають виникати окремі філософські напрямки. При розвитку філософія Індії проходе три етапи:

1. Ведичний, який побудован на засадах Вед, та ведичних текстах, у яких простежуються філософські ідеї того часу.

2. Епічний, тобто коли філософські ідеї спочатку були висловлені у літературі того часу, але згодом отримують потрубну філософську обробку, у наслідку чого починають виникати перші школи індійської філософії.

3. Класичний, тобто час розвитку філософських методів.

Особливості індійської філософії:

1. Авторитет вчителя.

2. Тісний зв’язок із релігією. Тобто усі філософські школи були філософсько-релігіозної напрівленості.

Загалом, філ. Школи Індії поділялись на ортодоксальні (які спиралися на Веди), та не ортодоксальні.

Ортодоксальні школи:

1. Йога – надання великого значення дихальним вправам та підтримці фізичного та духовного здоров’я. Велика увага до праведного способу життя та медитації.

2. Сансара – коло перетворень, тілесних перероджень.

3. Міманса – велика увага до логіки.

4. Веданта – взаємодія душі та тіла, абсолюта та матеріальних речей.

Неортодоксальні школи:

1. Буддизм – вказує на шлях позбавлення від страждань.

2. Джайнізм – етичне вчення про шлях визволення душі від скверни.

3. Червака-локоята – заперечює існування іншого світу, окрім матеріального.

Висновок: Таким чином, починаючи з I тисячоліття до н.е., у Індії формуються власні школи філософствування, які заперечують, або навпаки, покладаються на тексти Вед, та тлумачать загальний розвиток світу.

Питання №8 Філософія Стародавнього Китаю. Основні школи (даосизм, конфуціанство, легизм.

Вперше філософські ідеї на теріторії Китаю виникають у VII ст. до н.е. у давньокитайських трактатах.

Основна ідея давньокитайської філософії – ідея Дао.

Дао – природний закон світу речей, від якого залежать усі зміни у світі. Він пронизує увесь світ та є світовою гармонією.

Головне призначення китайської філософії – зрозуміти світ та різноманітність людей у ньому.

Тому виникають такі основні релігійно-філософські школи, як даосиз, конфуціанство та легізм.

Конфуціанство – кожна людина повинна мати своє місце у суспільстві, яке визначається «небесною волею»

Даосизм – спирається на вчення про Дао, за яким людина не повинна втучатися у природний хід речей.

Легізм – суспільство повинно мати свої закони, яким буде підпорядковуватися, та які будуть вимірювати значення добрих та злих намірів людини.

Висновок: Таким чином, починаючи з VII ст. до н.е., у Китаї формуються власні школи філософствування, які спостерігають за зміною речей у світі, за наслідками людського втручання у природу та формують закони суспільної поведінки.

Питання №9 Філософія античності, її особливості і характерні риси.

До античної філософії відносяться філософські вчення, розроблені у Стародавній Греції і Римі з кінця VІІ ст. до н.е. до VІ ст. н.е.

Особливості античної філософії

1. черпання мудрості і культури Стародавнього Сходу, де проходило становлення людської цивілізації;

2. запозичення від Сходу (Лівія, Вавілон, Єгипет, Персія) писемності, зачатків науки про природу та філософських думок;

3. оригінальність і неповторність філософських ідей та повага до міфологічної історії і релігії;

4. активний пошук і осмислення питання про першооснову світу;

5. нерозривний зв’язок філософії з фізичними, математичними знаннями, логікою.

Класична давньогрецька філософія виробила декілька рівнів, на яких складалися комплексні узагальнені знання:

1. емпіричні розрізнені висловлювання, які легко співставляються з повсякденним досвідом (попередження сонячного затьмарення Фалесом і землетрусу Анаксимандром);

2. спеціальні теоретичні ствердження, які пояснюють деякі явища, але безпосередньо не пов’язані з філософською системою і недоступні емпіричній перевірці (гіпотези про походження граду з замерзлої води, про природу снігу, затьмарень, блискавки, райдуги, про походження людини);

3. безпосереднє введення філософських доведень конкретних явищ, загального у формі часткового (введення «чотирьох стихій» у фізику, теорія «природного місця» елементів як кінцевої причини, доведення геоцентризму Арістотеля, заснування класового поділу суспільства у Платона);

4. застосування конкретних знань, аналогійз повсякденним досвідом у якості доказу філософських положень, часткове у формі загального.

Висновок: Таким чином, антична філософія свому становленню завдячує Стародавньому Сходу, який став стовпом для розвитку філософії у Греції та Римі.

Питання №10 Філософські школи в античному світі у досократичний період.

В давньогрецькій філософії виділяються декілька напрямів (шкіл), які висувають концепції першооснови світу, шляхи пізнання природних процесів та самопізнання

Мілетська школа представлена відомими грецькими філософами Фалесом, Анаксимандром, Анаксименом, Солоном та ін.

Фалес (біля 625-547 рр. до н.е.) - родоначальник європейської філософії і науки, математик, астроном і політичний діяч. Він вперше висунув ідею субстанції (води) як першооснови всього сущого, відкинувши міфологічні уявлення. Він був впевнений, що вода як природний початок є носієм усіх змін і перетворень; все виникає з води і в неї перетворюється. Земля має форму диска і плаває у нескінченній воді. Землетруси спричиняються коливанням води. На його думку ближче до Землі розташовані зірки, а найбільш віддалено Сонце.

Анаксимандр– сучасник Фалеса, який першоосновою світу вважав «айперон»– це невизначений, безмежний початок, в процесі руху і обертання якого виділяються протилежності вологого і сухого, теплого і холодного. Таким чином виникли земля, вода, повітря і вогонь. Життя народжується під впливом небесного вогню, на межі моря і суші, тому перші живі істоти, які жили у воді, поступово перебралися на сушу. Земля за формою подібна зрізу колони і займає середину світу та нерухома; всі тварини і людина утворилися з відкладень висохлого морського дна та змінили свої форми при переході на сушу. Але все уособлене від безмежного з часом повертаються до нього, тому усі світи виникають і зникають.

Анаксимен- у якості першооснови світу прийняв повітря, яке має протилежні процеси розріжування і згущення, внаслідок яких виникають інщі речовини: вода, земля, каміння і вогонь. Повітря –це подих, якій обіймає увесь світ. Земля – площинний диск, який підтримується повітрям як і інші диски світил.

Ефеська школапредставлена Гераклітом (біля 530-470 рр. до н.е.), який створив вчення про світ, висунувши ідею про першооснову світу – вогонь. За думкою філософа, світ або природа знаходяться у безперервному процесі змін, і саме вогонь із усіх природних речовин найбільш рухомий і мінливий. Стоячи на матеріалістичних позиціях, він вважав, що космос один і той же для всього сущого, його не створив ані бог, ані людина, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який то розпалюється, то згасає. З вогню виникають не тільки звичайні матеріальні тіла, але й душі. Світом управляє «логос» як закон і необхідність.

Кожна річ і її властивість змінюється, переходячи у свою протилежність, тобто холодне стає теплим, вологе - сухим і навпаки. Навіть Сонце щомиті поновлюється, тому повернутися у початковий стан неможливо. Завдяки боротьбі протилежностей виявляється їх внутрішня тотожність. Таким чином, все загальність змін і перехід кожної властивості в протилежне роблять усі якості речей відносними. Так, на

приклад морська вода для риб споживча і рятівна, а для людини неприйнятна і згубна.

Велику увагу Геракліт приділив мисленню людини, завдяки якому людині дано пізнавати саму себе і бути розумною, пояснити кожну річ згідно її природи, прислухатися до природи. Світ сприймається зором і слухом, але потрібно пізнавати світ шляхом дослідження.

Елейська школа представлена грецькими філософами Парменідом, Зеноном та ін. (VІ-V ст. до н.е.). За Парменідом, світ - це речовинна куля, в якому немає порожнечі, а значить і можливості руху, тобто світовий простір заповнений повністю. Всяка думка пов’язана тільки з сущим, тобто мислити неможливо про те, що не існує. Світ єдиний і в ньому немає частин. Усяка множина – це тільки обман почуттів, тобто рух, виникнення і знищення неможливі. В основі світу лежить буття, яке саме по собі заперечує небуття, воно не має ані кінця, ані початку в часу, воно нерухоме і досконале. Мислити можна тільки те, що є, а рух вже припускає виникнення і знищення, небуття. Таким чином, філософ приходить до висновку, що людська думка несумісна з небуттям, а мислення та буття тотожні.

Зенон(480-430 рр. до н.е.), послідовник Парменіда,

розвинув логіку як діалектику. Відомий своїми апоріями (з грец. «труднощі»), «Дихотомія», «Ахілл», «Летюча стріла» своєрідність яких в тому, що істинність позицій Парменіда він доводить «від супротивного».

Сутність апорій

1) рухоме не рухається ні в тому місці, де воно є, ані в тому, де його немає;

2) рух не може закінчитися, оскільки перш ніж досягти кінцевого пункту, необхідно пройти половину шляху, але перш ніж досягти цієї половини, необхідно пройти половину половини і так без кінця. Отже, рух не може не тільки скінчитися, але й початися;

3) Органи чуття нас вводять в оману, бо приймають суще в його множині, кінцевості і русі.

Таким чином, розвинута Зеноном теорія істинно існуючого має в основі недовір’я до картини світу, яка сприймається відчуттями.

Піфагорейська школа – представлена Піфагоромта його послідовниками (580-500 рр. до н.е.). На погляди філософа великий вплив мали заняття арифметикою і геометрією.

В цілому його вчення про світ пронизане міфологічними уявленнями. За його думкою, світ - це живе, вогняне кулеподібне тіло, яке вдихує із навколишнього безмежного простору порожнечу, або повітря. Проходячи у тіло світу, порожнеча розділяє і уособлює речі. В цілому Піфагор виходить не з матеріальних елементів, а із структури, форм, тобто математичних співвідношень. Для доведення того, що за допомогою математики можна пояснити природу філософом були висунуті такі аргументи:

1) вчення про гармонію розкриває зв’язок між математикою і таким нематеріальним феноменом, як музика;

2) теорема, яка встановлює співвідношення між сторонами прямокутного трикутника і яка має вид с2=а2+в2, демонструє, що математика також застосовується і до матеріальних речей;

3) колові рухи (які вважалися істинними) небесних тіл демонструють, що ці тіла також підпорядковуються математиці;

4) математичні структури і відносини лежать в основі усіх речей, тобто є субстанцією.

В цілому піфагорейці вважали математичне знання точно визначеним знанням, так як його об’єкти не змінюються, а математичні теореми доводяться логічно. Подібно Парменіду, вони відмовилися від дуалістичної точки зору на світ і вважали, що він має тільки один початок, який можна виразити формулою:

Пізніше, в добу Відродження вчення піфагорійців відіграло видатну роль у становлення експериментального природознавства.

Матеріалістична школапредставлена філософами Емпедоклом, Анаксагором, Демокрітом. Емпедокл (490-430 рр. до н.е.) оперує чотирма елементами (незмінними началами): вогнем, повітрям, водою, землею, а також двома протилежними силами: любов’ю (об’єднуюча) і ненавистю (роз’єднуюча). Сила любові поєднує різні елементи і створює об’єкти (каміння, дерева). Коли елементи відштовхуються один від одного ( сила ненависті), то об’єкти зникають. Досить цікаві думки філософа стосовно розвитку флори і фауни не Землі. Так, він вважав, що рослини виникли самі по собі ще до виникнення тварин. Існуюча в дійсний час множинність форм тварин народжувалась поступово. Спочатку виникли окремі органи майбутніх тварин, потім вони випадково поєднуючись, стали породжувати спотворених істот, як сполуки різнорідних частин, що призвело їх до загибелі. Зі збережених утворень склалися форми безстатевих тварин, які поступово стали двостатевими. Таким чином, у вченні Емпедокла звертається увага на якісні різниці речей, на мінливість і розвиток світу, а сила і речовина уособлюються і мисляться як самостійні світові потенції.

Анаксагор(500-428 рр. до н.е.) - перший вчений, який цілком присвятив себе науці. Звинувачений у безбожжі, він був засуджений на вигнання і поселився до кінця життя в Малій Азії. Приводом для звинувачень стало ствердження філософа про те, що Сонце існує у формі матеріального тіла, що суперечило релігійним поглядам афінян.

світ складається з безкінечного числа «насіння