Сутність концепції неопозитивізму

1) все наше знання про світ дають тільки конкретні емпіричні науки;

2) філософія не може сказати нічого нового і створити картину світу;

3) задача філософії – логічний аналіз і пояснення тих положень науки, у яких виявляється наше знання про світ;

4) філософія складається з логічного аналізу мови,

наукове знання складається на основ трьох видів

5) речень:

- речення про емпіричні факти;

речення, які мають логічне виведення з цих ви

- словлювань і побудовані за логічними правилами;

- речення логіки і математики.

Фрейдизм і неофрейдизм - теорія і метод психоаналізу, засновник невропатолог і психіатр З. Фрейд, який дослідив причини патологічних процесів у психіці.

Питання №40 Екзистенціальна тенденція в сучасній світовій філософіі.

Екзистенціоналізм - філософія існування, ірраціоналістична філософія, виникла у ХХ ст., як спроба створення нового світогляду.

Предметом філософії визнається буття, тому філософи повинні шукати ненаукові, ірраціоналістичні шляхи для просування в буття. Найбільш знайомий способ буття – наше власне існування. Від усіх речей людина відрізняється тільки тим, що може сказати «Я є».

Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами

- існування індивіда і його кінцевість;

- занурення в «ніщо»;

- припинення існування і смерть;

- переживання усіх способів існування;

- вічний жах перед смертю.

Існування– це щось внутрішнє, яке не виражається в поняттях, тобто це буття, яке ніколи не стає об’єктом, ми не можемо поглянути на себе зі сторони. Щоб описати буття, треба його пережити і змалювати так, як воно відкривається в безпосередньому переживанні і внутрішньому почутті.

Жах– один із способів буття, це вихідне «прапереживання», яке лежить в основі всього існування. Жах дає можливість усвідомити людині:

1) кінцевість людського буття;

2) співвіднести існування з не існуванням;

3) усвідомити свою нікчемність і слабкість;

4) в стані жаху перед людиною розкривається її власне існування.

Екзистенція являє собою центральне ядро людського «Я», завдяки якому це останнє виступає не просто, як окремий індивід і «мислячий розум», а як конкретна неповторна особистість. Вчення про екзистенцію спрямоване як проти раціоналістичного розуміння людини, так і проти марксистського розуміння цієї сутності, як сукупності суспільних відносин.

С. К’єркегор (1813-1855) – попередник екзистеніоналістів, виступив проти філософії німецьких ідеалістів, вважаючи Г. Гегеля головою школи спекулятивних філософів, які мають розсуди з точки зору всезагального – людства, народу, держави і виключають значення особистісного початку.

А. Камю (1913-1960) – французький письменник і філософ, який центральною темою філософії поставив питання про смисл людського існування

М. Хайдеггер (1889-1976) вважав, що ціль філософії не може бути зведена до аналізу тільки наукового пізнання, вона повинна досліджувати системи цінностей, що існують в людській культурі.

Питання №41 Позитивістські тенденції в сучасній філософії

Позитивізм – філософський напрямок, який виник у ХІХ ст. , який за основу обрав єдине джерело істинного, дійсного знання – це конкретні (емпіричні) науки. Засновники - французькі філософи К. Сен-Сімон і О. Конт.Позитивісти відкидали пізнавальну цінність філософських досліджень, абстракцію як засіб отримання знань. Позитивізм намагався довести, що усі проблеми, поняття і положення попередньої філософії ( про буття, сутності, причини та ін.), які мають велику міру абстрактності, не можуть бути вирішені і перевірені за допомогою досвіду, а значить, вони хибні і позбавлені смислу. Намагання створити нову «позитивну» філософію за зразком емпіричних наук, перетворило позитивне знання у різновид суб’єктивного ідеалізму.

Роль науки зводиться до опису, а не поясненню фактів, які розуміються як певні стани свідомості. Пізнання, за думкою позитивістів, не йде далі чуттєвого сприйняття, а постановка питання про існування об’єктивного, незалежного від сприйняття зовнішнього світу є ненауковою, «метафізичною». Велике поширення позитивізм набув у буржуазній соціології ХІХ-ХХ ст.

Питання №42 Сучасні релігійно-філософські вчення. Неотомізм.

Неотомізм ( 70-ті рр. ХІХ ст.- Ж. Мартен, Е. Жільсон, Г. Манзер (Франція) та ін.)

Основні ідеї

- в основі лежить католицька філософія, яка оновила вчення Ф. Аквінського;- боротьба проти марксизму (діалектичного і історичного матеріалізму);

- виступ проти ірраціоналізму і суб’єктивізму;

- існування світу не залежить від людини;

- необхідність створити філософію, яка надасть цілісну картину дійсності;

- віра і знання доповнюють один одного, як два даних богом джерела істини;

- віра повинна бути розумною і спиратися на логічне обґрунтування, але вона потрібна там, де немає знання;

- визнання існування бога – це не віра, а знання;

- бог не тільки створив світ, але й постійно присутній в ньому;

- пояснити рух, виходячи з нього самого неможливо, для цього необхідно ввести поняття двигуна (бога);

- форми – це ідеї бога, тіло людини підкоряється природі, а душа - безсмертна і створена богом

Питання №43 Філософська антропологія у XX ст.

Філософська антропологія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходило з ідей філософії життя (Дильтей), феноменології Гусерля та інших, що відтворює цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі.

Питання №44 Особливості розвитку сучасної світової філософії. Основні проблеми та напрямки. (теж саме, що питання №39)

Питання №45 Категорія «буття», її зміст. Основні форми буття. Специфіка буття людини.

Буття – це жива субстанція, яка характеризується такими параметрами:

1) кожна річ є самостійний факт, на який ми звертаємо свою увагу;

2) кожний об’єкт має структуру, частини якої співвідносяться одна з одною;

3) кожна річ обов’язково вказує на своє виникнення і має своє певне призначення.

Таким чином, для античної філософії характерно сприйняття цілісності буття і мислення, закладаються основи для пізнання сущого.

В середні віки, у зв’язку з релігійністю філософії, оформлюється онтологічне доведення буття Бога, тобто абсолютне буття виводиться з загального поняття буття.

В добу Відродження і Нового часу буття розглядалося як щось тілесне, як об’єктивна реальність, яка протистоїть людині і його розуму. Природа розуміється поза відношення до неї людини, як свого роду механізм, який діє сам по собі.

Сучасна філософія ХХ ст. розглядала буття як людське існування, як життя. Частина філософів інакше оцінювала буття людини по відношенню до бога. На їхню думку, на межі життя людина залишається самотньою у Всесвіті і тому жадає Бога. Бог розглядається не як творець світу, а як єдина жива сутність у Всесвіті.

Існують наступні типи онтології:

1) буття речей (тіл) і процесів;

2) буття людини;

3) буття духовного (ідеального);

4) буття соціального ( індивідів, соціумів, спільнот).

Проблемами буття речей і фізичного буття людини глибоко займаються природничі науки. Буття соціальне і духовне більш цікавить філософію, соціологію, політологію та ін. науки. Духовне буття включає до себе багатогранні процеси, явища, які пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; це сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва. Таким чином, духовне життя охоплює світ ідеального (ідеї, гіпотези, теорії).