Концепція «сродної праці» і «нерівної рівності». 1. Києво-Могилянська академія – місце формування світогляду Г

1. Києво-Могилянська академія – місце формування світогляду Г. Сковороди. Сучасники та ідейні попередники філософа.

Не ми перші, не ми останні. Історія продовжується. Минуле ніколи не помирає повністю. Воно живе сьогодні, служить основою для майбутнього.

При вивченні творчості Г.Сковороди важливо уникати двох крайнощів. З одного боку, не осучаснювати його поглядів, з іншого – не ставитись до його творчого спадку як до музейної реліквії, як до чогось такого, що давно відбулось, здійснилось – і тільки.

Творчість Г.Сковороди повинна бути розглянута в контексті соціально-політичного та духовно-культурного розвитку української людності у ХУІІІ столітті через аналіз ідейних та творчих зв'язків філософа з іншими мислителями, як сучасними йому, так і його попередниками.

Так що ж то була за епоха, в яку жив і творив Г.Сковорода? Це був нелегкий для України час. Після поразки І.Мазепи під Полтавою російське самодержавство взялось за викорінення самобутності українського народу, яка служила культурною основою політичного сепаратизму. Не останнє місце у плеканні тогочасної української культури займала Києво-Могилянська академія, в якій навчався майбутній філософ. Отож не дивно, що нищення української духовності не могло обійтись без уваги самодержавства до цього навчального закладу. Роки навчання Г.Сковороди в Академії якраз збігаються з початком її занепаду. В цей час царський уряд та Синод звужують матеріальну базу Академії, зменшують асигнування, систематично забирають її кращі сили на потребу імперії, визначають коло дозволених для викладання ідей та відповідно спрямовують організацію навчального процесу.

Г.Сковорода вступив до Академії, коли в ній почалася боротьба двох протилежних тенденцій: з одного боку, за перетворення її в університет, і, з другого, - за перетворення її в духовну академію. Завдяки підтримці царизму врешті-решт перемогла друга тенденція. Хоч з самого початку свого заснування Київська колегія (так називався тоді цей заклад) взяла курс на засвоєння досягнень західноєвропейської науки. Ідеалом засновника колегії, Петра Могили, була така руська людина, яка, міцно зберігаючи свою віру й мову, за рівнем освіти й за своїми духовними рисами не поступалася б полякам, з якими доля з'єднала її державними відносинами.

Виникнувши як заклад, що став осередком духовного життя й ідеологічної боротьби проти покатоличення та полонізації, академія вже під кінець ХУІІ століття починає втрачати демократичні риси. Вона сконцентровує свою увагу на обґрунтуванні православної релігії, яка все більше починає виражати інтереси заможних громадян, духівництва, українського та російського дворянства, самодержавства.

З моменту ж заснування колегія була всестановим освітнім закладом, хоч соціальне розшарування суспільства впливало на склад студентів. Іншою важливою рисою цього навчального центру було те, що це був перший вищий навчальний заклад східнослов'янського світу.

У навчальному процесі значне місце відводилось візантійській філософії, зокрема творам Іоана Дамаскіна, Григорія Назіанзіна, Іоана Златоуста. На почесному місці була антична філософія. Тут вивчали Аристотеля, Платона, знали Епікура. В пошані були антична література й історія. Згодом Г.Сковорода часто буде цитувати Горація та перекладати твори Плутарха, Овідія, Вергілія та Езопа. В лекційних курсах вивчались ідеї філософів Нового часу: Бекона, Локка, Декарта, Спінози, а також системи Коперника та Галілея. Професори Академії не обходили своєю увагою праць вчених-гуманістів Муціана Руфа, Еразма Роттердамського, Яна Амоса Коменського та інших.

Виходячи із сказаного, було б невірно уявляти собі, що діяльність академії носила виключно західноєвропейську орієнтацію. В курсах філософії були також посилання на твори мислителів Сходу, а саме: Ібн Сіни, Ібн Рушда, Аль Баттані та інших. Із стін колегії вийшло чимало сходознавців і серед них відомий вчений і мандрівник Василь Григорович Барський.

В колегії добре знали твори давньоруського любомудрія: «Повчання Мономаха дітям», «Ізборник Святослава», «Кормчі книги» та інші, що були своєрідним синтезом руського досвіду та візантійської вченості. До речі, в колегії з'являється друком «Синопсис» (1674 р.) – перший підручник з історії України від найдавніших часів, написаний професором філософії, ректором Інокентієм Гізелем. В роки навчання Г.Сковороди в Академії були поширені твори білоруських просвітників Франциска Скорини, Симона Будного, Мартина Чеховиця, таких представників Росії як Ломоносов, Татищев, Новиков.

Таким чином, Академія була тим навчальним закладом, в якому не було ні надмірного схиляння перед західноєвропейською традицією, ні прагнення до замкненості, обмеженості власними досягненнями. Вона була відкритим навчальним закладом для засвоєння духовного досвіду інших народів, де не було місця нігілістичному ставленню до вітчизняної історії та культури. Тому не дивно, що Академія притягувала до себе вихідців з усіх країн Східної Європи і, навіть, з Греції. Її випускники працювали на ниві освіти в багатьох країнах слов'янського світу: в Україні, Росії, Білорусії, Сербії, Молдові, Валахії та інших. Багато з них стало відомими діячами культури цих народів. Серед них можна назвати Симона Полоцького, Михайла Козачинського, Дмитра Туптала і багатьох інших. Не буде перебільшенням сказати, що Києво-Могилянська академія перетворилась у ХУІІІ столітті у загальнослов'янський культурний центр.

Випускники Академії часто продовжували своє навчання за кордоном. З цією метою були встановлені постійні контакти Академії з університетами Польщі, Німеччини, Італії, Франції. Така широка освіта давала можливість випускникам Академії працювати в найрізноманітніших сферах суспільного життя. Більшість високоосвічених людей, вчених і політиків України ХУІІ-ХУІІІ століть були виховані в Академії. Серед них гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок. Через Академію пройшли козацькі хроністи Самійло Величко та Григорій Граб’янка. Такі знамениті композитори, як Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель теж в свій час отримали освіту в Києво-Могилянській академії.

Такими були досягнення Академії впродовж її історії. Знищити їх за короткий період було неможливо. Отож, не дивлячись на всі несприятливі обставини для Академії, в часи Г.Сковороди вона продовжувала давати своїм вихованцям досить ґрунтовну освіту. Вона ще довший час зберігає демократичні традиції. В Академії дуже добре було поставлене вивчення мов. Все викладання, за винятком початкових класів, велося латинською мовою. Художні твори, проповіді, діалоги писалися здебільшого слов'яноруською, українською або польською мовою. Вивчалися також німецька, гебрейська (староєврейська), грецька мови. Останню Г.Сковорода вивчив настільки, що потім навіть викладав її в Переяславському колегіумі.

Та незважаючи на те, що Г.Сковорода знав багато мов, його біограф М.Ковалинський відзначає: «Он любил всегда природный язык свой и редко принуждал себя изъясняться на иностранном». Свої художньо-філософські твори він також пише книжною українською мовою. Рідною мовою написані твори засновника Академії Петра Могили, її професорів Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, Стефана Яворського.

Серед вчителів Г.Сковороди були такі відомі професори як Й. Кононович-Горбацький, викладач філософії, автор підручника з логіки; Г.Кониський; І.Гізель, автор «Синопсису»; Ф.Прокопович, який вперше в своїй «Фізиці» став пропагувати ідеї Бекона, Локка, Декарта, Спінози. За висловом М.Петрова, Г.Сковорода був «духовним сином» свого старшого сучасника Г.Кониського, а через його посередництво «духовним онуком» Ф.Прокоповича.

І що ще важливо підкреслити, в працях професорів Академії філософія вперше утверджується як відносно самостійна сфера теоретичної діяльності. Весь же філософський спадок мислителів цієї доби можна потрактувати як вираз культури українського бароко. У межах цієї філософії зростає найзначніша у зазначену добу філософська система, автором якої був видатний український мислитель, вихованець Києво-Могилянської академії Григорій Савич Сковорода.