Докритичний» період філософії І. Канта

Еммануїл Кант (1724-1804 рр.) був сином ремісника в місті Кенігсберзі (нині Калінінград в Росії) в Прусії. В Кенігсберзі І. Кант отримав університетську освіту і прожив усе своє життя. Країна, в якій жив І. Кант, Прусія, спрямовувала основні ресурси на створення сильної армії і ведення війн. У другій половині ХУШ століття королівство Прусія стало найсильнішим після Австрії серед германських держав і вийшло і число великих європейських держав. Хоча економіка Прусії ще помітно відставала від економіки Англії, Франції, Нідерландів, у ній при королі Фрідріхі-П в рамках концепції “освіченої монархії були проведені культурно-просвітні реформи. Після закінчення в 1745 році університету І. Кант протягом дев’яти років працював домашнім вчителем. У 1755 році він став магістром і приват-доцентом Кенігсберзького університету. Однак академічна кар’єра І. Канта, незважаючи на його енциклопедичні знання і великі здібності, розвивалася дуже повільно: тільки в 1770 році він після захисту третьої дисертації одержав посаду професора.

Вже в професорській дисертації І. Канта були помітні риси принципово нової філософії, яку сам він назвав “критичною” і до створення якої приступив у 1772 році. Однак, пройде ще дев’ять років, перед тим, як опублікована перша книга із славетної трилогії “Критик” – “Критика чистого розуму” (1781 р.). Спочатку цей твір І. Канта залишився майже непоміченим, але коли в 1787 році вийшло друге, виправлене і доповнене видання “Критики чистого розуму”, її зміст став предметом гострої полеміки на цілі десятиріччя. В 1788 році І. Кант опублікував “Критику практичного розуму”, а в 1790 році “Критику здатності судження”. “Критична” філософія І. Канта стала початковим етапом німецької класичної філософії, акумулюючи в собі імпульси для подальшого її розвитку.

Оскільки в філософських трактатах І. Канта, створених до 1770 року відсутня та “критика”, завдяки якій І. Кант став першим класиком німецької філософії, то вони були названі “докритичними”. Традиційно і в філософській еволюції І. Канта виділяють два періоди – докритичний (1746-1769 рр.) і критичний (1770-1804 рр.).

Із творів, які І. Кант написав до 1770 року, найважливішим є космологічний трактат – “Загальна природна історія і теорія неба” (1755 р.). Філософські проблеми природи і всього всесвіту в цей період були головними в філософських роздумах І. Канта. В той час в німецьких університетах панували погляди таких філософських авторитетів як Г. Лейбніц і Х. Вольф. Однак, І. Кант відразу почав відходити від лейбніцко-вольфовських поглядів. Це було пов’язано як з визнанням І Кантом ньютонівської фізики, так і з визнанням необхідності суттєво переглянути низку головних положень лейбніцевської монадології. В своєму космологічному трактаті І. Кант спирався на єдність матерії та руху. Почавши з роздумів про те, які зміни з часу виникнення Землі відбулися в швидкості її оборотів навколо своєї вісі, і наскільки вона “постаріла”, Кант незабаром створив глибоку концепцію виникнення, розвитку і загибелі світу у Всесвіті. Зміст цієї концепції можна висловити в наступних положеннях. У первинному стані Всесвіт являв собою хаотичне розсіяння у світовому просторі різних матеріальних частинок. Постійний рух цих частинок навколо центру при тяжіння призвів до того, що “... завдяки отриманим центр обіжним силам усі частинки рухаються в одному напрямку паралельними колами, здійснюючи вільні рухи навколо центру тіла” (Кант І. Сочинения. Т.1.-М., 1963.-С.156-161). Це “центральне тіло”, на думку І. Канта, складалося з легких частинок, які часом зайнялися, так що “центральне тіло” перетворилося на вогняну кулю – сонце. Головним досягненням своєї концепції І. Кант вважав те, що “вона одночасно пояснює і походження мас, і походження рухів, і походження орбіт...” (Кант І. Сочинения. Т.1.-М., 1963.-С.170). Знаючи вислів Р. Декарта: “ Дайте мені матерію та рух, і я збудую світ” , І. Кант висунув власну формулу: “Дайте мені матерію, і я збудую з неї світ, тобто дайте мені матерію і я покажу вам, як із неї повинен виникнути світ”. (Кант І. Сочинения. Т.1.-М., 1963.-С.126).

В 1796 році французький астроном П.-С. Лаплас створив космогонічну гіпотезу, аналогічну кантівській, однак він нічого не знав про свого попередника. Випадково видавник І. Канта збанкрутував і його книга залишилася недоступною для читачів. Тепер цю гіпотезу про виникнення сонячної системи і всього всесвіту називають гіпотезою Канта-Лапласа.

Однією з найважливіших проблем природознавства і філософії Нового часу була також проблема походження на Землі видів розчин і тварин, всього живого. В кантівській “Загальної природної історії і теорії неба” розглядається і ця проблема. І. Кант зробив висновок, що “коли йдеться про простіші рослини або про комах”, то людський розум легко може помилитися, оскільки різноманіття їх властивостей є надзвичайно великим. Хіба людина може сказати, запитував Кант: “Дайте мені матерію, і я покажу вам, як можна створити гусінь?”( Кант І. Сочинения. Т.1.-М., 1963.-С.126-127). Отже проблема, яку можна назвати “біологічною”, виявилася набагато складнішою проблем космогонії. І. Кант одним із перших виявив обмеженість механіцизму при поясненні біологічних явищ, однак він вважав, що ці явища мають природні причини більш високого рівня, які ще не пізнані. Виникнення життя на Землі І. Кант вважав настільки ж природним процесом, як і саме виникнення нашої планети. На його думку, Земля існувала досить тривалий час “перед тим, як виявилася здатною дати життя людям, тваринам і рослинам”( Кант І. Сочинения. Т.1.-М., 1963.-С.127).

Крім філософських проблем природознавства вже в докритичний період І. Кант виявив велику зацікавленість власне філософськими проблемами, в першу чергу, теорією пізнання. Так у дисертації “Нове освітлення перших принципів метафізичного пізнання” І. Кант вказував на різницю між підставою буття предмету та підставою його пізнання. Вже в цих висновках є зародок майбутнього дуалізму: світ реальних речей і світ наших знань, що ці речі не тотожні. І. Кант відрізняв реальний довід як причину від доводу логічного, який лише додатково визначає, “висвітлює” річ, але не передує їй.

У 60-ті роки І.Кант прийшов до висновку про безплідність сучасної часу філософії, яку він називав 2метафізикою”, не лише в сфері пізнання природного світу, але і в області логічного обґрунтування тієї теорії пізнання, яку вона має. Пізніше, вже в “критичний” період, І.Кант назвав “догматизмом” спроби так званого чистого розуму “...просуватися вперед за допомогою одного лише чистого пізнання (філософських) понять згідно принципам, які вже давно застосовуються розумом, не запитуючи про права розуму на ці принципи і про спосіб, яким він отримав їх”.