Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Концепція «сродної праці» і «нерівної рівності».




Читайте также:
  1. АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ
  2. Біоетична концепція охорони життя людини.
  3. Історія створення і становлення дисципліни «Охорона праці» як наукової дисципліни
  4. Концепція "концентричних кіл".
  5. Концепція "природного безробіття" М. Фрідмена
  6. Концепція ERP II
  7. Концепція вартості грошей у часі та її основні базові поняття
  8. Концепція захисту населення від надзвичайних ситуацій
  9. Концепція інфомаційної системи
  10. Концепція множинності моделей соціалізму О. Ланге

Головним змістом філософії Г.Сковороди є все ж людина і проблема її щастя. Шлях, який веде до омріяного щастя, пролягає через моральне вдосконалення. Звідси, буття людини є нічим іншим як безперестанне творіння людиною себе. Вирішальне значення у морально-етичному вченні Г.Сковороди посідає обґрунтована ним концепція «сродної праці».

У вченні про сродну працю Г.Сковорода виходить з того, що кожна людина від природи наділена певними задатками, які необхідно розвивати. Ці задатки визначаються невидимою натурою, Богом. Тому перш ніж обирати заняття свого життя необхідно прислухатись до свого «серця», визначитись для чого ти народжений, для якого виду діяльності, оскільки «сколько должностей, - пояснює Г.Сковорода, - столько и сродностей». Щастя людини залежить від того, чи зуміла вона обрати справу свого життя за покликанням, чи займається вона справою до якої народжена, до якої її визначила природа, Бог. Задля власного щастя людина повинна обирати професію за власними здібностями. Тільки вірно вгадавши свою призначеність, можна добитись у житті успіхів і стати щасливою особистістю. «Навчитись літати може тільки орел, але не черепаха», - стверджує Г.Сковорода.

Принцип «сродності» є принципом відповідності вищому, розумному і справедливому началу. Цей закон не знає винятків і визначає сенс людського буття. «Сродність» є виявом в людині вічного, «Іскри Божої». Кожна людина має цю іскру Божу і вона є нічим іншим як нахилом до «сродної» собі справи. У когось «сродність» до «хлебопашества», у когось - до «воїнства», у когось - до «богословия». Саме з цієї причини, з причини того, що кожного Бог наділив здібностями, будь-яка людина може і повинна бути щасливою. Людське щастя полягає в обранні професії за покликанням, в заняттях, що відповідають внутрішній натурі індивіда.

Правда, людина може керуватись хибними цінностями, йти згубним шляхом, який не веде до щастя, а віддаляє від нього. Вона може прагнути оволодіти тим, що їй природа не дала. Такою може бути жадоба багатства, влади, слави. Ці бажання часто йдуть всупереч «сродності», ведуть не до щастя, а породжують несумісні з останнім страх, нудьгу, сум та муки сумління. Людині гарантоване легке життя, але вона різними надмірностями ускладнює його і робить важким тягарем. Нехтування вимогами розумної натури, на думку Г.Сковороди, перетворює «правленія – в мучительство, судейство – в хищеніе, воинство – в грабленіе, а науки – в орудие злобы». Натомість «сродна» праця приносить людині веселість духу, розвагу, насолоду, самовдосконалення та душевний спокій. Всі ці позитивні емоції індивід отримує від самої праці, процесу її здійснення. І тоді не так уже важливо, що ти робиш. Важливо чи ти з задоволенням цю працю виконуєш, чи приносить вона тобі радість.

Важливим критерієм розрізнення життя відповідно до принципу «сродності» чи всупереч йому є, за Сковородою, ступінь доступності потреб та ті зусилля, які необхідно докласти, щоб ці потреби задовольнити. У філософа поняття «потрібне» корелюється з поняттям «легке», а «непотрібне» - з поняттям «важке». Потрібне є тим, без чого неможливо жити, або без чого живеться важко. Те, що конче необхідно для життя, те, за Сковородою, дістається людині легко. Він часто любив повторювати: «благодарение блаженной натуре, что нужное сделала нетрудным, а трудное – ненужным».



Ідеалом для Г.Сковороди є людина, яка розмірковує над кожним своїм кроком, над кінцевими наслідками своїх вчинків, уникає таких, які таять в собі небезпеку тілу й духу, і взагалі, яка більше розмірковує, ніж діє. Не випадково змістом його інтелектуальних зусиль впродовж всього життя був пошук «берега», «духовної пристані». Ідеалом людини, за Г.Сковородою, є шукач істини, який «вільний, бо бідний, помірний і самотній».

Філософ тлумачить працю не лише як фізичні зусилля, а й як активність думки, рух свідомості по шляху до пізнання істини. «Праздность» (неробство) в будь-якій формі Г.Сковорода вважав злом і для людини, і для суспільства. Справа не тільки в тому, - підкреслює він, - «щоб продавать, покупать, жениться, посягать, воєваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить зверя». Сенсом людського існування є осягнення в собі Бога. Надприродна реальність пізнається тільки в переживанні, а тому самопізнання є насамперед життєвий процес. Органом цього процесу є серце, а пізнання людиною себе є акт любові. Поняття «серця» для Г.Сковороди – це передусім духовна субстанція, що є основою людського буття і джерелом життєдіяльності людини. А оскільки цю духовну субстанцію в людині утворює Бог, то філософ часто серце ототожнює з Богом або Словом Божим. Це утворює метафізичний аспект розуміння серця, що закріпить на майбутнє оригінальність української філософії. «Сродна» праця, праця за покликом серця - це не лише засіб забезпечення матеріального існування людини, а насамперед спосіб її духовного самоствердження, джерело радості, «веселія» та щастя.

Оскільки Г.Сковорода надає перевагу невидимій натурі, осягненню Бога, виникає питання щодо його ставлення до наук, які вивчають видиму натуру, досліджують матеріальний світ. На думку філософа наукове пізнання не є шкідливим, але шкідливо ним обмежуватись. «Я наук не хулю, - підкреслював він, - и самое последнее ремесло хвалю; одно то хулы достойно, что, на них надеясь, пренебрегаем верховнейшую науку…». Кожна людина прагне щастя, а його на природничих науках не побудуєш. Потрібна «вища наука», яка допомагає осягнути, що то є щастя. Ця «вища наука», як і щастя реалізуються через самопізнання, спрямоване до осягнення людиною власної сутності і Бога.



Отож, щастя для людини полягає в тому щоб діяти у відповідності до своєї природи. І навпаки, до нещастя призводить нерозумність людей, які діють всупереч їй. Щастя тісно пов'язане з пізнанням. Пізнання робить людину свободною. Справжнє щастя – незалежне від зовнішніх факторів буття і тому може стати надбанням кожної людини. Те, що є необхідним для справжнього щастя, є таким же легким як повітря і вода. Щастя асоціюється Г.Сковородою з автаркією. Це стан самовдоволення і спокою, стан душевної рівноваги. Досягти щастя – означає досягти душевного миру. Щастя пов'язується із чуттями вдячності, любові і дружби.

Споглядальне ставлення до світу сполучається у Г.Сковороди з потребою діяльності. Найкращою для філософа є діяльна бездіяльність, яка збільшує сили. Такою діяльністю є філософія. Вона є здібністю «перебувати на самоті з собою, з собою вміти вести розмову». Г.Сковорода зізнається, що самотність відкрила йому небо. Але ця самотність була наповнена сродною працею, пізнанням. Саме вона, сродна праця, є джерелом щастя, яке проявляється як «веселість» і є виявом «здоров'я гармонійної душі». Без сродної справи все перетворюється на муку і тоді «гнусны кажуться соседи, невкусны забавы, постылые разговоры, непріятны горничныя стены, немилы все домашніе». «Душу веселит сродное делание». Коли людина поєднує свої здібності із загальним інтересом, тоді вона стає духовною і в цьому її щастя. Цей стан знаменує собою «друге народження», яке є логічним результатом, реалізацією нею сенсу власного життя.

Суттєвим моментом концепції «сродності» є принцип «нерівної рівності» як ідеалу міжлюдського спілкування. Кожна людина відрізняється від інших своєю внутрішньою природою, а тому рівність полягає в створенні достатніх передумов кожному реалізувати свій потяг до «сродного» життя. Цю ідею Г.Сковорода ілюструє через образ Бога як «фонтану рівної нерівності». «Бог, - писав він, - богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сія: «Неравное всем равенство». Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менее имеет, но в том равен есть большему, что равно есть полный». Це означає, що люди мають різні здібності, кожен свої. В цьому сенсі вони не рівні між собою. Але рівні є в тому, що кожен може повною мірою розвивати здібності, закладені в нього Богом. Саме тому у кожного своя доля, свій шлях у житті. Своєрідність виявів Бога у кожній людині визначає «разнопутіе» людей.

 


Дата добавления: 2015-01-29; просмотров: 32; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты