Етика Ф. Ніцше і критика ним християнства

Ф. Ніцше розглядав мораль як сукупність законів, які людина створює і яким сама підкоряється. Він називав себе імморалістом, але моральні норми й оцінки не відкидав, оскільки моралетворчість у людській поведінці розглядав як природний вияв волі до влади. Будь-якими вимогами єдиної моралі Ніцше нехтував. На його думку, існують градації між людьми, а отже, і між видами моральності: справедливе для одного є зовсім не обов'язково справедливим для іншого. Він вважав, що мораль виникає як реалізація відчуття переваги одних людей («панів») над іншими («рабами»). Нерівність людей Ніцше вважав природною, а протилежність панської і рабської моралі – вічною. Сам він був явно на боці моралі «панів», тому що в її основі бачив головну цінність життя – волю до влади, сильну людину, тобто природженого аристократа, абсолютно вільного, який не зв'язує себе жодними морально-правовими нормами. Це суб'єкт панської моралі, або «надлюдина». Прообраз надлюдини він вбачав у гомерівських героях, у скандинавських вікінгах, у Цезарі, у Макіавеллі, у Наполеоні.

Історія, згідно з Ф. Ніцше, – це сукупність героїчних зусиль видатних індивідів, набір повчальних прикладів того, чим може стати людина і чого вона здатна досягти. Він вважав, що історичні події завжди розпочинаються із творчих зусиль великих особистостей, які здатні розірвати пута традиції; історію робить дух свободи. Народні маси, на його думку, заслуговують на увагу тільки як слабкі копії великих людей, як сила опору великим і як знаряддя великих. Ф. Ніцше не визнавав права бути особистістю за кожною людиною. Більшість людства – це «стадо», «маса», яка є головною загрозою для розвитку творчої особистості.

Ф. Ніцше передбачав неминучість глибокого перетворення духовного життя людини у XX ст., пов'язуючи це з розвитком техніки, з реальними небезпеками, які виникають внаслідок оволодіння гігантськими силами природи в умовах архаїчного мислення, неадекватного цим силам, зі зростанням психічних навантажень, зі створенням індустрії відпочинку тощо. За його переконанням все це може викликати саморуйнування культури й особистості. Проте, згідно з принципом «чим гірше, тим краще» Ф. Ніцше бачив у цій тенденції умови визрівання волі, здатної протистояти: демократизація суспільства породжує ненависть до нівелювання людей; демократія є одночасно і несвідомою передумовою вирощування тиранів, а демократичне роздрібнення характерів призводить до того, що навіть не дуже сильна воля у своїх прагненнях до влади має шанс на успіх, оскільки люди схиляються перед наказом всякої сили волі.

На підставі таких роздумів Ф. Ніцше закликав виховувати нові породи людей: філософів-законодавців і слухняні маси. Він вважав даремними скарги на інертність маси і доводив, що вона виявляється безплідною тоді, коли в ній безплідні вихователі; вона йде так, як іде попереду вождь, живе так, як живе він, підноситься або падає так, як підноситься або падає він. Не заперечував Ф. Ніцше і «зворотного зв'язку» – вплив на вождів самої маси, а засобом проти такого руйнівного її впливу він називав мілітаризацію. Організацію суспільства за військовим зразком Ніцше вважав найкращою, порівняно з економічною, стосунки між солдатом і командиром – вищими, ніж стосунки між робітниками і роботодавцями, а підкорення могутній особистості, тирану – менш болючим, ніж підкорення особистості фабриканта. Тому необхідно навчитися сприймати робітників як солдатів, ліквідувати будь-який зв’язок між оплатою праці та її результатом, і розмістити усіх індивідів за рангом так, щоб кожен забезпечував найбільшу продуктивність праці. У своїх творах Ф. Ніцше детально аналізував способи створення володарюючої еліти людей – дієту, фізіологію, фізкультуру, підбір шлюбних пар, а також спроби запобігання розмноженню хворих і неповноцінних.