Радикальний емпіризм Уїльяма Джемса

Зусилля Пірса були продовжені професором психології Колумбійського університету Уїльямом Джемсом (1842-1910 рр.). Він почав свою наукову діяльність як фізіолог, потім викладав психологію в Гарварді, отримав міжнародну популярність після виходу двотомної праці «Принципи психології» (1890). Не тільки наукові, але й релігійні інтереси завжди відігравали величезну роль в його житті та творчості.

Прагматистські ідеї Пірса були сприйняті Джемсом зі схваленням. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. він став активно їх пропагувати письмово й усно. Джемс черпав філософське натхнення не тільки у Пірса, але і у британському ідеалістичному емпіризмі від Берклі до Мілля. Свої філософські погляди Джемс назвав «радикальним емпіризмом», а прагматизм розглядав переважно як метод вирішення філософських труднощів і як теорію істини. Фактично його емпіризм утворює загальнофілософську передумову прагматистської доктрини. Але Джемс прийшов у філософію з психології. Тому духовне життя особистості було альфою та омегою його філософування. Всі проблеми філософії він намагався вирішувати з точки зору окремої особистості, її інтересів та потреб.

Центральним поняттям філософії Джемса є «досвід». Досвід охоплює все те, з чим ми маємо справу. Окрім досвіду, немає нічого. У досвіді Джемс бачить тільки су’бєктивно-людський зміст, тобто те що людина відчуває та переживає. Для Джемса об’єктивна реальність повністю розчиняється в понятті досвіду. Самий же досвід у своїй основі виявляється не чим іншим, як потоком свідомості, потоком переживань. Він включає не тільки відчуття, але і будь-які думки, емоційні стани, вольові імпульси, настрої і т. п.

На основі таких уявлень Джемс намагається створити картину світу і дати свою інтерпретацію традиційних філософських проблем, в тому числі проблем реальності, пізнання, істини та віри.

Зберігаючи вірність традиціям емпіризму, Джемс виділяє в досвіді, перш за все, відчуття, які й утворюють основу або матеріал навколишнього середовища для людини. Вони утворюють ту «речовину», з якої складається значна частина світу або реальності.

Для Джемса речі як щось визначене не містяться в досвіді, який виступає хаосом відчуттів, а виділяються з досвіду зусиллями волі людини. Вольове начало, таким чином грає вирішальну роль в досвіді. Так філософія Джемса виявляється пронизаною волюнтаризмом. Саме вольовому зусиллю речі зобов’язані своїм існуванням. «Що ми називаємо річчю? Мабуть, це справа нашого повного свавілля, бо ми, в залежності від своїх потреб, виділяємо що завгодно, подібно до того як ми виділяємо сузір’я». Але це свавілля не має абсолютного характеру. Воно підпорядковано цілі, так як людина завжди керується цілями. Таким чином, хоча матеріал досвіду як потік відчуттів нам відомий, всю конкретну, певну реальність ми створюємо самі.

Джемс говорить про досвід як про неперервний «потік свідомості», з якого людина виокремлює ті чи інші частини або відрізки, які внаслідок цього набувають статусу окремих речей, процесів, явищ. Своє розуміння потоку свідомості він ілюструє таким чином: «Інтелект спричиняє діяння на кам'яну брилу, висікаючи з неї статую, яка у певному розумінні завжди перебувала там. Але у брилі, крім згаданої, містилися ще тисячі інших статуй, і лише завдяки скульптору було видобуто лише цю одну. Так само і світ кожного з нас, якими відмінними не були б наші уявлення про нього, завжди закладений у тому початковому хаосі відчуттів, які дають лише матеріал для думки. Мій світ – це один лише з мільйону світів, які подібним чином закладені і так само реальні для тих, хто може видобути їх».

Людина, згідно Джемсу, сприймає світ через систему істин, які вона висловлює щодо цього світу. А істини створюються людиною. Таким чином виходить, що «робота істини» збігається зі «створенням реальності».

Істина є висловлюванням, але не будь-яке висловлювання є істинним. Отже, повинен бути і критерій для розрізнення істини і брехні. Істина, за Джемсом, одна з «робочих цінностей в досвіді». Суть його численних висловлювань про істину і в той же час суть прагматистського розуміння істини полягає в тому, що істина є ідея, яка найкращим чином «працює», веде до успіху, приносить користь та задоволення. Істина – це «просто корисне в образі нашого мислення». Якщо ідея успішно веде нас через нетрі досвіду, то «ми можемо сказати, що вона істинна, бо корисна, або що вона корисна, бо вона істинна. Обидва ці вирази мають одне і те ж значення». Оскільки Джемс строго дотримується приписів Пірса про те, що істина повинна бути визначеною в термінах сумніву-віри, для нього істина також є віруванням, але таким, яке себе виправдовує. Або інакше: істина – це те, у що людині слід вірити. Якщо істина у Джемса немовби витісняє реальність, репрезентує її, стає на її місце, тоді сама реальність теж виявляється об’єктом віри.

Поряд з теорією істини Джемс був автором доктрини про «волю до віри». Він використав цю ідею для обґрунтування релігійної віри. Філософ вважав, що релігійна віра відповідає найбільш глибоким, внутрішнім потребам людини, що тільки вона (віра) здатна забезпечити її моральну поведінку.

Важко сказати, хто зробив більший внесок у розвиток прагматизму – Джемс або Дьюї. Але, безперечно, вплив ідей Дьюї на громадську думку США в період після смерті Джемса і до другої світової війни був сильнішим, ніж вплив будь-якого іншого філософа.