Філософські погляди Джона Дьюї

Джон Дьюї (1859-1952) прожив довге життя і залишив велику літературну спадщину. Його цікавили найрізноманітніші питання – від психології до політики, від логіки до естетики. Перш ніж стали виходити його основні філософські роботи, він здобув популярність як педагог, як реформатор школи, творець, теоретик та пропагандист так званого прогресивного навчання.

Після того як Джемс познайомив американських філософів зі сформульованою Пірсом доктриною прагматизму, Дьюї відразу ж приєднався до цієї нової течії та створив всередині неї свою, так звану чиказьку школу.

«Досвід» у Дьюї поняття універсальне, фактично його зміст обмежено областю психологічних, емоційних, моральних, політичних, педагогічних відносин між людьми. Якщо для Джемса еталоном досвіду був досвід релігійно-моральний, то для Дьюї це, скоріше, досвід морально-політичний.

Згідно Дьюї, в сучасну йому епоху з’явився розрив між двома формами чи типами діяльності людей, або їх досвіду. З одного боку, це наука та її додаток – технології, які досягли найбільших практичних успіхів та продемонстрували свою надійність та працездатність. З іншого боку, це область соціального життя: майнові суперечності, війни, конфлікти, занепад моралі і т. ін. Другим виразом цього розриву Дьюї вважає розбіжність між успіхами безособової, байдужою до людей науки та людськими цінностями.

Ідея Дьюї полягає саме в тому, щоб науковий метод можна було застосувати до людських, соціальних проблем. Тоді рішення цих проблем буде визначатися не випадком, не авторитетом, не афектами, не приватними інтересами, а розумом, інтелектом. Дьюї хоче подолати також розрив між наукою та цінностями, привести їх до можливої, на його думку, єдності. Філософ вважав, що демократична держава сприйме його поради і почне керуватися розумом, використовуючи при цьому відкритий ним метод перетворення і вдосконалення досвіду. У розумінні Дьюї, досвід складається з проблематичних ситуацій, які переходять одна в одну.

Проблематична ситуація – центральне і в той же час найбільш туманне поняття інструменталізму Дьюї. Поняття та категорії є інструментами, знаряддями, які слугують для здійснення цілей. Отже, вони слугують для подолання сумніву та досягнення віри.

Перехід від стану сумніву до стану віри виступає у Дьюї як перехід або, вірніше, перетворення невизначеної, сумнівної або проблематичної ситуації у ситуацію зрозумілу, розв’язану. Саме таким шляхом здійснюється реконструкція та вдосконалення людського досвіду. Завдання інструменталізму, або інструментальної логіки, полягає в тому, щоб описати, як це відбувається та запропонувати раціональний метод подібного перетворення.

Процес дослідження або процес перетворення проблематичної ситуації у зрозумілу проходить ряд етапів. Спочатку виникає усвідомлення деяких труднощів. Воно викликається зупинкою або затримкою дії (наприклад, йшла по дорозі людина та зупинилася на роздоріжжі, не знаючи, куди йти) або іншою причиною (наприклад, появою у полі зору будь-якого предмета, призначення якого є незрозумілим). Потім відбувається усвідомлення того, що саме спричинило труднощі, тобто усвідомлення проблеми. Потім починаються пошуки її вирішення, вибір варіанту (або варіантів), який здається нам найкращим. Далі йдуть спроби перевірити обрану гіпотезу, простеживши її можливі наслідки. Завершується дослідження прийняттям остаточного рішення проблеми. Формулювання рішення в мові і отримує назву істини. За своїм місцем в процесі дослідження істина визначається як його завершення, за своїм значенням – як «корисність».

Однак із проблематичної ситуації Дьюї виключив її об'єктивний зміст і характеризував цю ситуацію в суб'єктивних термінах. Дослідження у нього не відкриває реальність, а перетворює її, створює її зі стану сумніву, переживання труднощів, тому претензія Дж. Дьюї па створення наукового методу виявилась нереалізованою. Наукові поняття, принципи, закони він позбавив пізнавального значення, а експериментування одержало всього лиш статус методу проб та помилок. Отже, позицію, що практика є джерелом пізнання, його основою і критерієм істини, представники прагматизму подолати не змогли. Людина процесі свого життя має справу не з об’єктивним світом, не з матеріальними предметами, а зі своїм особистим досвідом, з потоком свідомості, з невизначеним хаосом відчуттів та переживань. Вона переборює не фізичний опір предметів, а свої власні труднощі, нерішучість, сумніви, переживання. Поділ реальності для прагматизму – це не матеріальний процес, а вольове зусилля, напруження уваги, акт відбору. Його результат – не зміна фізичного світу, а лише зміна досвіду, тобто сприймання світу й уявлення про нього, зміна переконань та вірувань суб’єкта.

Така в найбільш істотних рисах концепція інструменталізму Дж. Дьюї, емпірична модель якої ґрунтувалася на моральному досвіді людини та оцінювальній діяльності

На початку 60-х років XX ст. вплив прагматизму в США зменшився у зв’язку з поширенням неопозитивізму. Еволюція «лінгвістичного позитивізму», зокрема такого його різновиду, як аналітична філософія, у 50-60-х pp. приводить до формування матеріалістично орієнтованих філософських напрямів – наукового реалізму і наукового матеріалізму. У цьому не було нічого дивного, оскільки, позитивістське філософування з його опорою на природничо-науковий світогляд і методологію, емпіризм і логіцизм було близьким до світоглядно-методологічних засад матеріалізму. Проте з огляду на глибоку кризу матеріалізму, що охопила його у XIX ст. через нездатність задовільно розв’язати проблему взаємовідношення духовного і матеріального, реанімація матеріалістичної філософії могла більш-менш успішно відбутися лише за умови віднаходження способу подолання названої кризи. Саме цим і пояснюється зближення позитивізму з прагматизмом.