ДІАГНОСТИКА СТАНУ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ ДІТЕЙ. ПРОФІЛАКТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНИХ І МОРФОЛОГІЧНИХ АНОМАЛІЙ

Діагностика стану зубощелепної системи, диференціальна оцінка норми в різні вікові періоди, її варіантів, сформованих та таких, що формуються, аномалій складні. Процес росту та формування зубо-щелепно-лицевої ділянки у дітей пов'язаний з багатофакторністю, тривалістю й неоднозначністю ендогенних і екзогенних впливів на організм дитини, генетичною зумовленістю, дисгармонією росту морфологічних структур. Існує близько 2000 різновидів функ­ціональних та морфологічних відхилень з різним ступенем їх вира-женості, поєднань патології. Структурно — це аномалії розвитку м'яких тканин, органів ротової порожнини, зубів, щелеп, оклюзії, функціональні порушення жування, ковтання, дихання, мови, тонусу жувальних, мімічних м'язів та їх поєднання.

Формування гармонійного обличчя, щелеп, фізіологічне функ­ціонування органів ротової порожнини забезпечують спадкові гено­ми, нормальний перебіг процесів обміну речовиїї, метаболізму, ферментативної діяльності, остеогенезу на всіх його стадіях, почи­наючи від появи точок закостеніння до формування кісткових швів, росткових зон, синхондрозів та окістя. Важливу роль відіграють функції жувальних та мімічних м'язів, язика, стан носової частини глотки, своєчасне прорізування зубів. Поєднання всіх цих чинників визначає гармонійний розвиток обличчя, яке має риси расових, національних, сімейних та суто індивідуальних відмін. Причиною деформації може бути порушення у будь-якій із зазначених ланок.

Етіологічні чинники, які діють на організм у процесі його анте­натального та постнатального розвитку, різнобічні. За ступенемвпливу вони можуть бути позитивними або створювати несприятливіумови, діяти тривало або короткочасно, на весь організм в цілому чи локально, бути ендогенними або екзогенними. З цих позицій ріст зубощелепного комплексу, формування деформацій розглядаються як багатофакторний процес, уякому не завжди можна виділити основну причину. Своєрідність його полягає у тому, що одна і та сама причина може призвести до різних видів аномалій, а одна і та сама аномалія може виникнути з різних причин.

До активно діючих чинників, які можуть призвести до аномалії, належать такі:

1) порушення основних функцій органів ротової порожнини (жування, ковтання, дихання, мови) та зміна тонусу жу­вальних і мімічних м'язів, зумовлених відхиленнями у фізіологіч­ному розвитку організму, захворюваннями опорно-рухового апарату, порушенням постави, тощо;

2) шкідливі звички (смоктання пальців, язика, предметів, прикушування губ, язика, щік та ін.); звички, пов'язані з неправильними функціями, незручною позою дитини.

До негативних чинників, які створюють несприятливі умови для формування обличчя, належать: 1) зміна анатомічної структури тканин та органів ротової порожнини (аномалії вуздечок губ, язика; недостатня глибина присінка, порушення фізіологічного стирання тимчасових зубів, термінів та послідовності їх зміни, рання втрата зубів, травми, карієс II—III ступеня активності, соматичні захворю­вання, несприятливий перебіг вагітності, захворювання матері, пато­логічні пологи та ін.); 2) генетична зумовленість. Із спадковими чинниками зв'язують розвиток хондродистрофії (порушення про­цесів мінералізаціїта росту кісток), тяжкі скелетні форми відкритого та глибокого прикусів, прогенію або прогнатію, деякі види аномалій зубів. Клінічно виокремлюють 3 групи генетично зумовлених ано­малій: пряме успадкування ознак патології(діастема, адентія, понад-комплектність, зміни форми або величини зубів); спадкова передача зразка шелеп, зумовлена непропорційним їх ростом; невідповідність розмірів верхньої і нижньої щелеп, розмірів зубів, щелеп, апікаль­ного базису (у клініці це траснверзальні аномалії). Спадкові чинники впливають на морфологію, структуру, положення, кількість та прорі­зування зубів, на розвиток зубної дуги та щелеп, а також м'яких тканин ротової порожнини. Х.А.Каламкаров та співавтори (1981) групують етіологічні чинники так: природжені порушення онто­генезу, у тому числі спадкові; ендокринні та обмінні порушення спадкового та набутого характеру; захворювання та пошкодження із поширенням на росткові зони; стан, що призводить до зміни функціонального навантаження і зумовлює посилення або гальму­вання росту окремих ділянок черепа; травми лицевого скелета. Гене пічні зміни звичайно призводять до порушення формування баї атьох тканин, органів та систем. Ендокринні та обмінні захворю­вання також належать до генералізованих уражень. Інші причини зумовлюють розвиток обмежених черепно-лицевих деформацій.

Умовно всі причини ділять на дві групи:

1) чинники, які діють на організм дитини у антенатальний період розвитку, в тому числі й спадкові;

2) чинники, які діють на організм дитини після народження (умовно їх називають набутими).

Під час вивчення дії етіологічних чинників на організм дитини важливо враховувати час первинних проявів їх, тривалість дії, зв'язок із морфологічними симптомами. Вони визначаються у анамнезі, можуть передувати розвитку ано­малії, діяти активно у момент обстеження.

Підчас встановлення причинно-наслідкових зв'язків треба пам'я­тати про особливості росту та дозрівання морфологічних структур і функціональних систем у дітей, яким властива нерівномірність, або диспропорція, темпу росту у різні вікові періоди. Це явище фізіоло­гічне. Але відносна незрілість тканин та диспропорція росту в умовах підвищеного функціонального навантаження під дією несприятли­вих чинників може зберегтися довше, а ріст може бути загальмо­ваний. Такий стан тканин та структур може перейти у стійкіші пору­шення у вигляді ретардації, асинхронії, дисфункції, дискінезії. Тому у дітей дисгармонію росту організму в цілому та його підсистем за наявності негативного впливу слід розглядати як чинник ризику стосовно виникнення аномалій. Таким чином, у дітей існує третій варіант можливості виникнення патології— пошкодження морфо­логічно незрілих органів та тканин у постнатальний період (пост-натальні вади розвитку). За клінічною картиною ці захворювання нагадують природжені аномалії. Виникають деформації, які відріз­няються симптоматикою, перебігом та завершенням.

Основу діагностики відхилень у розвитку обличчя складає кон­цепція, запропонована Ю.М.Малигіним (1982), яка полягає у сис­темному підході й аналізі стану зубощелепної системи. Діагностична клінічна логіка мислення лікаря полягає у визначенні відхилень у рості тканин і органів ротової порожнини, зубів, щелеп, оклюзії на базі порівняння з «нормою», аналітичної інтеграції виявлених ознак хвороби з точки зору функціонування зубо щелеп ного комплексу (провідний показник), ступеня вираженості зовнішніх естетичних та внутрішньоротових зубощелепних (морфологічних) змін, а також прогнозуванні характеру росту обличчя іа щелеп з урахуванням ендо- та екзогенних впливів.

Таким чином, стан зубощелепної систе­ми дитини оцінюють з трьох позицій: естетики, функції, морфології. Сучасна концепція поняття «фізіологічний прикус» включає такі критерії оцінки: гармонійний розвиток і ріст кісток лицевого ске­лета; гармонія обличчя, скронево-нижньощелепного суглоба, що забезпечує разом із функціями м'язів вільне положення та точність екскурсій нижньої щелепи; нейтральний оклюзійштй контакт зубів з фіксацією основних взаємовідношень молярів, іклів; гармонійне змикання різців; повноцінність функцій. Поняття норми як естетич­ного, функціонального, морфологічного оптимуму з позицій комп­лексної системної діагностики містке та об'ємне. Для пізнання цього поняття потрібні комплексний системний підхід, уніфікація та вдос­коналення діагностичних методів дослідження для інтегральної оцінки прикусу. Розв'язання проблеми інтегральної діагностики з позицій наукового аналізу фізіологічних та патологічних процесів формування зубів, щелеп, органів ротової порожнини можливе на принципово новій основі, на базі комп'ютерних програм.

Правильне розуміння механізмів виникнення аномалій визначає необхідність виділення поряд із нормою таких понять, як «варіант норми» (незначні відхилення, частіше спадкового характеру, які не супроводжуються функціональними та значними естетичними порушеннями), «формівна аномалія» (незначні морфологічні відхилення, які на відміну від варіанту норми у процесі росту зумов­люють поглиблення цих відхилень); «сформовані аномалії» (різного ступеня прояву синдроми та симптоми патології). За тяжкістю перебігу та ступенем вираженості розрізняють аномалії (термін має збірне значення), деформації та вади розвитку (виражені форми).

Суть диференціальної діагностики в ортодонтії у період росту щелеп полягає не тільки у розпізнаванні різниці між видами аномалій прикусу та іншими дефектами, визначенні краніальних, гнатичних, зубоальвеолярних, функціональних форм, але й у своєчасному вияв­ленні стану передхвороби, початкових форм патології, їх диферен­ціації у плані прогнозування росту щелеп, встановленні причинно-наслідкових зв'язків, які згодом можуть призвести до поглиблення відхилень, а також у вивченні несприятливих умов, що впливають як на зубощелепну систему, так і на організм у цілому. Така поста­новка питання має великий клінічний резонанс, оскільки орто-донтичне лікування деформацій трудомістке, складне, тривале й супроводжується негативною реакцією з боку дитини. До того ж поширення зубощелепних аномалій велике і не відповідає забез­печенню відповідними кадрами. Можливості ж ортодонтичноїрегу­ляції обмежені чинниками росту та дозрівання морфологічних структур зубощелепної системи.

До фізіологічних видів прикусу зараховують:

ортогнатичний,

пря­мий,

глибоке перекриття,