Фізіологічні опістогнатію або прогнатію.

Серед відхилень у розвитку зубощелепної системи розрізняють функціональні порушення (дихання, жування, ковтання, артикуляції") та морфологічні аномалії (аномалії м'яких тканин, які можуть бути у формі аномалій вуздечок губ, язика, присінка ротової порожнини, макро- чи мікроглосіїта ін., аномалії твердих тканин, тобто аномалії зубів, зубних рядів, прикусу).

Аномалії зубів (верхніх, нижніх; тимчасових, постійних).

1. Аномалії структури зубів (гіпоплазія, аплазія, гіперплазія емалі й дентину, клиноподібні дефекти, карієс, тобто органічні та неорга­нічні ураження тканин зуба).

2. Зміни величини та форми зубів (збільшення, зменшення,деформація).

3. Аномалії кількості зубів (часткова або повна адентія, понадкомплектні, ретиновані зуби).

4. Аномалії розташування зубів унаслідок змін кількості, вели­чини, форми, закладки та прорізування їх, а також унаслідок шкід­ливих звичок, порушення функцій. Виділяють 8 основних аномалій розташування зубів, що сталися через їх зміщення увестибулярному,оральному,дистальному,медіальному,вертикальному напрямках унаслідок повороту за поздовжньою віссю.

5. Порушення термінів прорізування зубів (раннє або пізнє, яке виходить за межі фізіологічних термінів прорізування зубів у дітей).

Аномалії зубоальвеолярних дуг (верхньої, нижньої). Зміни зубоальвеолярної дуги можуть відбуватися у кількох напрямках стосовно трьох площин (сагітальної, горизонтальної, вертикальної): вестибулярному, оральному, дистальному, медіальному, вертикаль­ному (у вигляді зубоальвеолярного вкорочення чи зубоальвеолярного подовження). Замість напівкруглої або еліпсоподібної зубна дуга може бути видовженою, укороченою, звуженою (одно-, двобічно), розширеною (одно-, двобічно), із зміненою кривизною оклюзійної поверхні. Розрізняють U-подібну, трапецієподібну, сідлоподібну, асиметричну форми зубної дуги.

Аномалії щелеп (верхньої, нижньої) виникають унаслідок пору­шення розмірів та розташування щелеп відносно черепа. Розрізня­ють макро- або мікрогнатію щелеп, прогнатію (переднє розташу­вання верхньої щелепи), прогенію (переднє розташування нижньої щелепи), ретрогнатію (заднє розташування щелеп). Аномалії зубних дуг, щелеп можуть бути частковими (фрагментарними) або стосу­ватися всієї щелепи.

Аномалії прикусу.

1. Сагітальні аномалії: а) нейтральний прикус — співвідношення бічних зубів обох щелеп не порушене (І клас, за класифікацією Ен гля) але спостерігається аномалійне змикання фронтальних зубів;

б) дистальний прикус — дистальна позиція нижньої щелепи від­носно верхньої(І1 клас, за класифікацією Енгля);

в) медіальний при­кус — медіальна позиція нижньої щелепи відносно верхньої (III клас, за класифікацією Енгля).

2. Вертикальні аномалії: а) глибокий прикус — глибоке різцеве
перекриття та зубоальвеолярне подовження фрагмента чи зміни усієї щелепи або обох щелеп;

б) відкритий прикус відсутність різцевого контакту (1, II, III ступеня) та зубоальвеолярне вкорочення фрагмента верхньої щелепи або відсутність контакту між бічними фрагментами щелеп.

3. Трансверзальні аномалії прикусу (одно-, двобічні); а) латеро-генічиий (вестибулярний перехресний) прикус — зовнішня позиція нижньої зубної дуги чи її сегмента відносно верхньої;

б) латеро-гнатичний (лінгвальний перехресний) прикус — внутрішня позиція нижньої зубної дуги чи її сегмента відносно верхньої.

Велика кількість класифікацій, запропонованих для діагностики зубощелепних аномалій, стосується сформованих дефектів. Вони не придатні для характеристики тимчасового прикусу, особливо у період його формування. З огляду на це під час діагностики слід керуватися головним принципом — визначити симптоми за клініч­ними ознаками та на підставі їх порівняння з нормою. На етапі формування патології важливо виявити причинно-наслідкові зв'язки. Доцільно використовувати класифікації Енгля (1989), 0.1.Бетельмана (1956), Д.А.Кальвеліса (1957), Л.В.Ільїної-Маркосян (1967), Х.А.Каламкарова(1972), Л.П.Григор'євої( 1990), Л.С.Персіна (1992).

Оцінка стану прикусу у дітей грунтується на даних клінічного обстеження із застосуванням у міру потреби лабораторних методів дослідження. Методика клінічного обстеження полягає у послідов­ному опитуванні та огляді й проводиться за таким алгоритмом: опитування батьків з уточненням віку дитини, перебігу вагітності, захворювання матері та дитини, особливостей її фізичного розвитку; огляд дитини з визначенням її фізичного та соматичного стану (постава, гармонійність обличчя у стані спокою, під час розмови, змикання зубів, функціональна здатність органів ротової порожнини, стан пригінка, зубів, зубних рядів верхньої та нижньої щелеп, оклюзія). Детальніше про це йдеться у розділі, присвяченому методам обстеження дітей.

Метою і завданням дослідження є:

виявлення патологічних відхи­лень (що?);

встановлення причинно-наслідкових зв'язків (чому?);

встановлення діагнозу (його структура);

складання плану лікувально-профілактичних заходів (що робити?);

визначення прогнозу розвитку відхилень, тривалості та характеру періоду реабілітації, методів і форм диспансерної роботи.

Гігієніст зубний повинен диферен­ціювати відхилення від гармонійного розвитку обличчя, виявити причини патології, направити на консультацію до фахівців, пореко­мендувати методи профілактики, проконтролювати їх виконання, скласти план лікування дитини та визначити епікриз.

На підставі даних досліджень гігієніст зубний формує діагноз і складає комплексний план профілактично-лікувальних заходів.

Існує понад 30 морфологічних та функціональних методів до­слідження характеру розвитку щелепно-лицевої ділянки. Ці методи досить широко висвітлені у підручниках та монографіях з ортодонтії. Найпоширенішими є рентгенографія, телерентгенографія, біометрія (зубогнатокефалометрія), фотометрія, електроміографія, електро-мастикаціографія, реографія та ін.

Структура діагнозу.На підставі даних клінічного обстеження дитини встановлюють діагноз, який включає всі виявлені функ­ціональні й морфологічні відхилення, причинні зв'язки, інші стома­тологічні захворювання. Діагноз формулюють у такій послідовності:

а) аномалії прикусу. У разі поєднання аномалій спочатку вказу­ють на сагітальні, потім на вертикальні чи трансверзальні аномалії.Якщо вертикальні чи трансверзальні аномалії виражені значною мірою, а сагітальні перебувають у стадії формування, то спочатку називають клінічно виражену патологію, а потім ту, що формується;

б) аномалії щелеп, зубоальвеолярних дуг, зубів;

в) функціональні порушення і шкідливі звички;

г) вірогідні етіологічні чинники;

д) стоматологічні захворювання;
є) стан гігієни ротової порожнини.

Планом лікувально-профілактичннх заходів передбачають на­самперед гігієну і санацію ротової порожнини дитини, направлення її у разі потреби до фахівців (ортодонта, оториноларинголога, педіатра, логопеда та ін.), нормалізацію функцій і ліквідацію шкідливих звичок, хірур­гічну корекцію дефектів вуздечок губ, язика, пригінка тощо. Тільки після цього за показаннями проводять ортодонтичне апаратне ліку­вання. Такий підхід забезпечує комплексне проведення конче пот­рібних профілактнчно-лікувальних заходів і тим самим гарантує ефективність лікування дитини.

ПРОФІЛАКТИКА АНОМАЛІЙ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ У ДІТЕЙ.

Стан зубів, щелеп та органів порожнини рота впливає на загаль­ний стан організму. З огляду на поширення та інтенсивний перебіг стоматологічних захворювань є актуальною первинна їх профілак­тика. Ефективність її залежить від термінів проведення у антенаталь­ний та постнатальний періоди. Профілактика зубощелепно-лицевих аномалій це комплекс гігієнімно-лікувальних заходів, спрямова­них на запобігання впливу основних несприятливих чинників, які зумовлюють розвиток зубощелепних аномалій, та створення опти­мальних умов для розвитку зубошелепної системи. Своєчасне усу­нення активно діючих чинників (шкідливих звичок, ротового дихання тощо), несприятливих умов сприяє нормалізації оклюзії.

Завданням профілактичної діяльності є позитивний вплив на загальний стан вагітної та дитини, а також проведення гігієнічно-лікувальних та організаційних заходів, які сприяють виявленню та усуненню дії шкідливих чинників, чинників ризику щодо розвитку зубощелепних аномалій у дітей. З точки зору вікових критеріїв ви­знано, що цим займатися треба з періоду антенатального розвитку дитини, активно продовжувати після її народження, починаючи з перших днів життя. Проте досі увага дитячих стоматологів звернена головним чином на дітей дошкільного та шкільного віку.

Організаційним методом проведення профілактичних заходів є диспансерний нагляд. Гігієніст зубний повинен володіти мето­дикою клінічного обстеження, знати морфологічні та функціональні ознаки стоматологічного статусу у різні вікові періоди розвитку жу­вального апарату, володіти діагностикою початкових форм зубоще-лепннх аномалій, знати принципи групування дітей для диспансер­ного нагляду, вміти визначати методику та зміст диспансерної роботи залежно від належності до диспансерної групи, правильно її плануват- и і оцінювати ефективність роботи. Наслідки цієї роботи залежать не тільки від рівня підготовки гігієніста, але й від уміння аналізувати, порівнювати анамнестичні та лабораторні показники, правильно встановлювати причини патології, організовувати та контролювати проведення намічених профілактично-лікувальних заходів.

Основними напрямками профілактичної роботи з дітьми с такі.

Створення умов для фізіологічного розвитку дітей, у тому числі і його зубо щелеп ного комплексу; забезпечення фізіологічних умов для здійснення функцій смоктання, дихання, ковтання, мови, усунення чинників ризику щодо виникнення захворювань, проведення своєчасної корекції відхилень, гігієнічне виховання та навчання дітей і батьків. Проведення розмов із батьками про важли­вість дотримання правильного режиму, повноцінного харчування матері і дитини, формування її постави, гігієнічних навичок. З пере­ходом дитини на самостійне харчування — зміна структури та якості їжі, формування навичок жування.

Диспансерне спостереження за дітьми, які народилися від батьків, що мають спадкові, природжені стоматологічні, загальносоматичні, системні захворювання, працюють на шкідливому виробництві, живуть у несприятливій екологічній зоні. Диспансер­ному обліку підлягають діти, у матерів яких були різні види патології вагітності, пологів, гострі інфекційні захворювання, а також діти з системними ендокринними захворюваннями, порушенням обміну речовин, хронічними запальними процесами, стоматологічними захворюваннями у суб- та декомпенсованій формі, вадами розвитку. Профілактика токсико-септичних станів у новона­родженого, маститу — у матері. Профілактика інфекційних, запаль­них захворювань, порушень обміну, проведення коригувальної терапії. Забезпечення гігієни порожнини рота, за показан­нями призначення масажу, пасивної чи активної міогімнастики, позбавлення шкідливих звичок, проведення екзогенної та ендогенної профілактики карієсу та некаріозних уражень зубів (корекція хар­чування, використання препаратів кальцію, фтору, вітамінів), санація ротової порожнини, шліфування горбків блокованих зубів, корекція оклюзійних площин, своєчасне протезування, хірургічна корекція аномальних вуздечок язика, губ, глибини присінка, ротової порож­нини, видалення зубів і інші хірургічні втручання.

Для кожного вікового періоду дитини розроблено комплекси заходів, виділено осіб, які відповідають за виконання цієї роботи. У профілактичній роботі беруть участь адміністрація підприємств за місцем роботи матері, жіноча та медико-генетична консультації, акушер-гінеколог, стоматолог, ортодонт,гігієніст зубний, ортопед, хірург, педіатр, оториноларинголог, ендокринолог, логопед та інші фахівці.

Антенатальний період розвитку дитини. Від поведінки та стану вагітної залежить здоров'я малюка. Тому під час вагітності піклу­вання про здоров'я майбутньої матері є запорукою здоров'я дитини. Вагітні повинні перебувати на диспансерному нагляді, у тому числі й стоматолога. У обов'язки стоматолога входять санація ротової порожнини та надання порад щодо гігієнічного догляду за зубами, харчування, встановлення причин, які призводять до стоматологіч них захворювань, тощо. Вагітна потребує особливого режиму праці та відпочинку (фізичні вправи, загартувальні процедури, прогулянки на свіжому повітрі, достатній сон, обмеження навантажень). Раціонально збалансоване харчування полягає у забезпеченні в достатній кількості організму білками, жирами, вуглеводами, мінеральними солями, вітамінами, мікроелементами. Норма цукру на добу становить 40 50 г, співвідношення картоплі та інших овочів 1:3, молока 0,25 л, сиру — 200 г, сметани — 20—30 г, одне яйце.

Переддошкільний період розвитку дитини.Період від 0 до З років с найсприятливішим для проведення гігієнічно-профілактичних заходів. Період новонародженості — перший етап постнатального розвитку. Тривалість його визначається індивідуально — від 2 до 3 тиж. У цей період виявляють дітей з патологією, спричиненою порушенням антенатального розвитку або генетично зумовленою. Це виродливості обличчя, незарощення губ, альвеолярних дуг, твер­дого або м'якого піднебіння, синдром І—II зябрових дуг, колобома, асиметрія обличчя через дефект розвитку кісток лицевого скелета або внаслідок пологової травми, пухлини, природжені кісти або нориці, аномалії м'яких тканин тошо. Вкорочення (або неправильне прикріплення) вуздечки язика, яке заважає функції ковтання, є пока­занням до хірургічного втручання у перші дні або місяці життя немовляти. Дуже важливо визначити причини порушення функції ковтання, бо це може бути пов'язане не тільки з аномалією вуздечки язика, але й із загальним станом дитини або недостатньою функцією молочної залози матері.

На першому році життя у дитини можуть спостерігатися відставання у переміщенні нижньої щелепи вперед, порушення термінів парності та послідовності прорізування зубів, неправильне поло­ження язика у стані спокою, незмикання губ, ознаки порушення функцій смоктання, ковтання, дихання, шкідливі звички. Захворю­вання, особливо такі, як рахіт, диспепсія тощо, можуть сприяти розвитку аномалій числа, величини, форми, структури, положення зубів та порушенню термінів прорізування їх, зумовити деформацію шелеп. Тому профілактика стоматологічних захворювань безпосе­редньо пов'язана із загальними педіатричними заходами.

Піс,я народження у дитини яскраво проявляються біологічні властивості, що пов'язані з її розвитком та ростом. Велике значення мають гігієнічний догляд, додержання режиму денного та нічного сну, перебування на свіжому повітрі, раціональне харчування та спосіб вигодовування. Формування зубощелепної системи дитини відбувається під впливом функціонального навантаження. Природне вигодовування є оптимальним для гармонійного розвитку органів і м'язів жувального апарату. Функція смоктання — це рефлекторний акт, який сприяє розвитку м'язів та щелеп. У разі штучного вигодо­вування може порушитися функціональна активність м'язів, що призводить до недорозвинення щелеп та затримки зміщення нижньої щелепи вперед. Значний тиск пляшечки на щелепи може спричинити деформацію фронтальної ділянки. Тому у разі штучного вигодову­вання треба забезпечити близькі до природних умови для смоктання. Під час їди дитина повинна висувати нижню щелепу вперед і докла­дати до цього певні зусилля. Треба забезпечити правильну позу під час годування, не допускати тиску пляшки, регулювати зусилля дитини під час смоктання за рахунок підбирання отворів у сосці, величини та довжини її тощо.

Звичайно у віці 4—5 міс дітей починають догодовувати, що сприяє функції жування та формуванню тимчасового прикусу. Після появи зубів дитину треба привчати до жування твердої їжі (скоринку хліба, свіжі овочі та фрукти), своєчасно міняти консистенцію їжі.

Лікування дітей першого року життя проводять у дитячій стома­тологічній поліклініці (відділенні) або у дитячому щелепно-лицьовому стаціонарі. Дітей з природженими вадами обличчя направляють у спеціальні центри. Вони потребують своєчасної хірургічної, орто-донтичної, логопедичної допомоги. У подальшому такі діти повинні перебувати під диспансерним наглядом дитячого стоматолога.

Профілактичною роботою займаються середній медичний персо­нал(гігієністи зубні) під керівництвом педіатра та стоматолога. Центральною ланкою у цій роботі є кімната здорової дитини, де проводять гігієнічне нав­чання батьків або майбутніх матерів, здійснюють диспансерний нагляд за дітьми з тримісячним інтервалом. Основні напрямки профілактичної роботи з дітьми:

1.Створення умов для фізіологічного розвитку дітей, у тому числі й зубощелепної системи, забезпечення фізіологічного перебігу функ­цій, усунення чинників ризику щодо виникнення захворювань, своє­часна корекція відхилень, гігієнічне виховання та навчання батьків.

2.Диспансерний нагляд за дітьми, які народилися від батьків, у
котрих виявлено захворювання ендокринної або серцево-судинної
систем, хронічні хвороби крові, органів травлення, нирок, алкого­-
лізм, наркоманію, стоматологічні порушення, а також тих, хто працює
у шкідливих умовах. Диспансерному обліку підлягають діти, у мате­-
рів яких були патологія вагітності, пологів, гострі інфекційні захво рювання, а також діти, які перехворіли на гемолітичну хворобу, рахіт, диспепсію або мають стоматологічну патологію й вади розвитку.

3.Профілактика токсико-септичного стану у новонародженого та маститу у матері. Профілактика інфекційних запальних захво­рювань, порушення обміну речовин, формування постави шляхом загартовування організму, дотримання правильного режиму життя,проведення коригувальної терапії.

4.Забезпечення грудного вигодовування дітей шляхом запровад­ження оптимального режиму життя матері, повноцінного її харчу­вання, а також фізіологічного перебігу функції смоктання у дитини у разі як природного, так і штучного вигодовування. З переходом дитини на самостійне харчування — зміна консистенції, складу їжі.

5.Забезпечення гігієни ротової порожнини, формування навичок жування, ковтання та артикуляції, усунення шкідливих звичок, за показанням проведення масажу та пасивної міогімнастики, екзо­генної і ендогенної профілактики карієсу та некаріозних уражень зубів(корекція харчування, використання препаратів кальцію, фтору,комплексу вітамінів).

Дошкільний та шкільний періоди розвитку дитини. Профілак­тика зубощелепних аномалій у дітей дошкільного та шкільного віку включає комплекс гігієнічно-лікувальних заходів, спрямованих на гігієну та санацію ротової порожнини і нормалізацію функції її орга­нів, усунення шкідливих звичок тощо.

Гігієна та санація ротової порожнини. Гігієніст зубний після поглибленого клінічного обстеження визначає план ліку­вально-профілактичних заходів і проводить лікування неускладненого та ускладненого каріесу зубів з метою відновлення оклюзійних контактів між зубами, які забезпечують повноцінність функції жування. Запобігає розвитку запальних процесів, то призводять до ранньої втрати зубів. Крім того, видаляє затримані тимчасові або такі, що не підлягають лікуванню, зуби та їх корені, проводить ендо-та екзогенну профілактику, лікує захворювання крайового пародонта, слизової оболонки рогової порожнини, язика, губ тощо. Шляхом бесід, індивідуальних чи групових занять з гігієни ротової порож­нини дітям прищеплюють гігієнічні навички, знайомлять із засобами гігієнічного догляду за зубами, навчають методиці чищення зубів, контролюють ступінь оволодіння нею, за допомогою гігієнічного індексу періодично оцінюють гігієнічний стан ротової порожнини.

Нормалізація функцій органів ротової порожнини та тонусу жуваїьних і мімічних м- 'язів. Призначають комплекси вправ залежно від функціональних відхилень. Проводять навчання дітей, батьків та персоналу дошкільних закладів із тим, щоб діти під контролем дорослих правильно виконували вправи. Міогімнастика полягає у систематичному тренуванні недостатньо розвинутих груп жувальних та мімічних м"язів або таких, що неправильно функціонують. Пору­шення координаційної функції м'язів може призвести до диспропор­ції росту щелеп, зубощелепних аномалій, спричинити рецидив ано­малії після апаратного лікування. Пасивна або активна міогімнастика найефективніша у ранньому віці, коли відбувається інтенсивний ріст щелеп. її можна застосовувати як самостійний метод лікування, а також у поєднанні з апаратним.

Як самостійний метод міогімнастика показана при функціональних відхиленнях, шкідливих звичках, зниженні тонусу та порушенні міодинамічної рівноваги жувальних і мімічних м'язів, неправильному положенні нижньої щелепи.

Загальні правила виконання вправ:

1) систематичність та регуляр­ність;

2) достатній розмах та оптимальна інтенсивність скорочення м'язів;

3) плавне та повільне скорочення м'язів;

4) після кожного скорочення м'язів має бути пауза І—2 с;

5) кожну вправу треба ро­бити кілька разів до відчуття втоми;

6) з часом кількість вправ треба збільшувати, функціональне навантаження підвищувати;

7) вправи можна робити у положенні сидячи чи стоячи, стежити за поставою, бажано перед дзеркалом, із музичним супроводом;

8) періодичний контроль за виконанням вправ та збільшення навантаження, а також оцінка ефективності занять;

9) заняття можуть бути груповими або індивідуальними з використанням різних предметів або без них. Воно складається із трьох частин: увідної (загальні вправи), основної (спеціальні вправи), заключної (вправи, які знижують наванта­ження). Тривалість заняття залежить од віку дітей (10—20 хв).